МЕНТАЛЬНIСТЬ ОРДИ
страница №6
...усеялась костямиОтже, як укотре бачимо, з тiєю самою сомнамбулiчною зацикленiстю говориться про
историческое предопределение, про так званий
Божий промысел, на якi не так покладається вiдповiдальнiсть за кривавий розбiй, як робиться спроба, напустивши мiстичного туману, пояснити те, що навряд чи можна в такий спосiб пояснити, як водночас робиться спроба не пояснювати це, виходячи з природи ментальностi, з нацiональноï вдачi, з особливостей психiчного складу росiйського етносу. I чомусь (а це в росiйських iсторикiв та фiлософiв постiйно) такого штибу
историческое предопределениета
Божий промыселнезаперечно визнаються за росiйським народом — i чомусь начисто вiднiмаються в iнших народiв, якi начебто й не пiд Богом ходять, а коли й ходять — то пiд бусурманським iдолом, а яке бусурманський iдол може своïм поганам вдiлити
историческое предопределение, тут i мови нiякоï бути не може, не те що принагiдних порiвнянь...
А Кабарда? Здавалося б, уже давно пiдлягла Росiï, та однаково хмiльний дух вольностi не згасав, бунтували й чинили опiр, тому-то й Кабарду час вiд часу слiд було вкоськувати силою зброï — ходили походами Медем, Якобi, Потьомкiн, Глазенап, Булгаков: уярмлення за уярмленням, пораблення за порабленням, i, звичайно ж, у цiй кривавiй вакханалiï —
историческое предопределениеi
Божий промысел, з якими марно намагалися боротися невiрнi бусурмани. (В. Потто говорить, що iнгушi, осетини, чеченцi вiдправляли своïх дiтей у Кабарду вчитися манер та етикету, бо благородний тип кабардинця вiдзначався вишуканiстю манер, мистецтвом носити зброю, своєрiдним умiнням триматися на людях, його вiйськовi здiбностi були просто блискучi, а хоробрiсть переходила будь-якi межi, i помiж найзнатнiших молодих людей, що вдавалися до грабункiв та розбоïв, найбiльше привертав увагу той, хто найбiльше завдавав шкоди росiянам, оселених на так званiй Кавказькiй лiнiï).
Отже, зiткнувся свiт мусульманський зi свiтом християнським — i саме з тим його рiзновидом
калужского теста,
жидкостью растекающейся, пiдтриманою регулярними вiйськами та забезпеченою iдеєю
русского дела,
русского вопроса, себто iдеєю месiянства, боговиборностi народу (а по сутi стихiйного народного фашизму, що потребує етноциду в будь-якi, здавалося б, взаємовиключнi епохи, але вони не взаємовиключнi, бо ж насправдi складають одну епоху), — i спробуй тут поборотися, вiльний кабардинцю, з очумiлим зайдою, який прийшов на твою землю i вбарложився у твою iсторiю, прагнучи саме тут знайти свою
землю-матiрi свою
iсторiю-матiр, бо, бачте, на своïй землi вiн чомусь почувається скривдженим iсторiєю та обiйденим долею!.. А чи не такий був
Божий промыселта
историческое предопределение?! Якi прирекли тебе на твою землю й на твою iсторiю...
За набiги, за опiр колонiзацiï, за боротьбу з
Божьим промислому росiйському розумiннi на кабардинцiв чекала страшна кара вiд iменi — слiд, очевидно, так думати —
исторического предопределения. Скажiмо, як було знищено Трамiв аул? Вночi вiйська оточили аул i наказали жителям вибиратися, потiм аул запалено з чотирьох бокiв, майно пограбовано, табуни, стада й отари взято на потреби жителiв Кавказькоï лiнiï. Єрмолов писав до кабардинцiв:
Трамов аул — это гнездо разбоев и вечной чумы. На этот раз ограничиваюсь этим; на будущее же время не дам никакой пощады уличенным разбойникам: деревни их будут истреблены, имущество взято, жены и дети вырезаны.
Чи сама собою не напрошується аналогiя з сьогоднiшньою Чечнею? Коли весь народ, який вперто бореться за свою незалежнiсть, чомусь Кремлем уперто називається бандформуваннями (як бачимо, колись Єрмолов назвав ïх
уличными разбойниками, що, власне, одне й те саме, трiшки змiнилася камуфляжна лексика, а за мундиром камуфляжноï лексики, як писав одописець Державiн:
О Росс! — О род великодушный! О твердокаменная грудь!I ми таки справдi навiч бачимо цю
твердокаменную грудь, i яка саме велика душа в тих грудях — i колись бачили, й тепер бачимо в Чечнi).
Фатальними для Кабарди були 1821-22 роки (ранiше не зовсiм доходили руки, вкрай обтяженi боротьбою з Чечнею i Дагестаном). Єрмолов, який теж мислив окраïнами та лiнiями, як i всi росiйськi патрiоти, переносить лiнiю з Малки й Терека на саму кабардинську землю, будуючи тут укрiплення та фортецi. (Як бачимо, носили й переносили лiнiï-кордони та все далi вiд бiлокам'яноï, а тепер переносити лiнiï-кордони назад ближче до бiлокам'яноï
конституцiйний простiрне дозволяє, — чи не дивний цей
конституцiйний простiр? та ще
територiальна цiлiснiсть Федерацiïне дозволяє, — чи ж не дивноï сатанинськоï природи ця
територiальна цiлiснiсть Федерацiï? сатанинськоï природи
цiлiснiстю, а вже коли таджики Афганiстану й таджики Таджикистану, колись розмежованi Росiєю, тепер прагнуть нацiонального возз'єднання, i, здавалося б, у зв'язку з цiєю насущною iсторичною необхiднiстю треба б нести
лiнiюназад, то Росiя починає там, на рiчцi П'яндж, захищати кордони СНД, тобто, вважайте, й кордони Украïни в складi СНД, хоч чомусь Украïна там своï кордони в складi СНД захищати не хоче: Росiя (
О твердокаменная грудь!) стоïть за всiх, хоч оцi всi й не просять.
Прагнучи повного приборкання, Єрмолов уводить до Кабарди вiйська, якi повиннi пересуватися з мiсця на мiсце, чинячи постiйнi напади на горцiв i тримаючи ïх у постiйному страху. Ось за непокiрний норов генерал Сталь вирiшив покарати абазинськi аули на Кумi, для початку приречено найнаселенiшi сусiднi аули: Махукiв, Хохандукiв, Бибердiв. Пiдiм'явши передовi пости кабардинцiв, росiйське вiйсько ввiрвалося в аули. В. Потто:
Все, что захвачено вне домов, было порублено, все, что успело бежать и скрыться в домах, было забрано в плен. Добычею казаков было до тысячи голов лошадей и рогатого скота и 149 человек пленных.
Аулы были таким образом окружены, но оказались почти пустыми... и только в двух аулах... стремительно налетевшая конница застала и истребила до 30 человек и 12 захватила в плен.
Отряд пошел дальше к горам, предавая огню и опустошению лежавшие по пути аулы.
...в течение семи дней, при беспрерывной перестрелке, пять больших аулов, не считая отдельных хуторов, кошей и кутанов были истреблены до основания. Между ними аул владельцев Касаевых защищался так упорно, что раздраженные солдаты Кабардинского полка перекололи в нем всех, не успевших скрыться, и мужчин иженщин.
В это время в Кабарде появились грозные прокламации Ермолова, требовавшие покорности, но обещавшие пощаду всем, кто добровольно выйдет из гор и поселится на равнине.
...чтобы положить предел кабардинской дерзости, Кацырев вынужден был сделать еще две экспедиции. 25 марта он вошел в Чеченское ущелье и истребил аулы Тамбиева, а 2 апреля двинулся на речку Нальчик, и занял аулы Шаупцова и Кондорова.
Аул владельца Каспулата Канчукова... был занят и истреблен после недолгой, но горячей перестрелки.
...еще несколько солдат было ранено, но остальные ворвались и истребили всех без пощады. 18 трупов, вытащенных из сакли, были так обезображены, что бывшие в отряде мирные кабардинцы не могли узнать ни одного из них.
...в ущелье Черека сожжено несколько селений; в Нальчике отбит табун лошадей и отара овец в 4 т. голов; в Чечне истреблен сильный аул.
3а Тереком войска разделились на две части: одна тотчас же приступила к постройке ряда укреплений, образовавших новую Кабардинскую линию.
Ви помiтили, звичайно, як росiйськi вiйська все далi та далi вiд бiлокам'яноi несуть лiнiю за лiнiєю, в глибину Кавказу, пiдкорюючи вiльнi народи, якi з незрозумiлоi для колонiзаторiв причини осмiлюються боронити свою землю i незалежнiсть. Ото нiяк не хочуть всунути голову в ярмо, а якщо не хочуть — нещадно вiдрубати непокiрну голову (Державiн:
О Росс! О род великодушный). Параноïдальна агресивнiсть, параноïдальна ескалацiя насильства, й водночас Єрмолов розсилає по всiй Кабардi прокламацiï, запрошуючи довiритись добрим намiрам Росiï, а кабардинськi вожаки, якi зостануться в горах i не пiдкоряться, оголошувалися зрадниками i ворогами Росiйськоi держави.
В. Потто:
...вставал весь воинственный народ, чтобы отстоять свою полудикую вековую независимость и чтобы отомстить за попранные, как им должно было казаться, права, за поруганные святыни и самобытные обычаи.
Из жителей неспаслось почти ни одного: З00 человек были вырезаны, 566 душ захвачены в плен.
...пленные, во избежание расходов казны, по приказанию Вельяминова раздавались на содержание линейных казачьих станиц. Мера эта, приводившая казаков к излишним издержкам, крайне им не нравилась иимела печальные последствия: чтобы отделаться от эти храсходов, казаки совсем перестали брать пленных и не щадили ни детей, ни женщин.
...казаки зажгли аул и переправились обратно на правый берег Сагауша.
Он только сжег аулы и, вместе с Кацыревым, — отошел от Течени.
Из Дударуковских аулов, не надеясь отстоять их, горцы бросились на правую сторону речки... Хоперцы встретили их из лесу, но не могли выйти из оврагов, и потому заняли единственный перевал, по которому бегущие могли перебраться загору. Таким образом все, что нашло первоначальное спасение в оврагах, теперь было в западне. Дадымов и Степановский заняли между тем аулы, и скоро в них бурно уже шумели иходили волны пламени. Пока одни казаки растаскивали покинутое имущество, другие раскинулись цепью по берегу реки, чтобы не пропустить беглецов назад, третьи скакали в погоню за угнанными стадами, настигали и возвращали их насборное место. Подоспевшие ширванцы двинуты были в овраги. С мужеством отчаяния черкесы защищали свои семьи, но это повело только к их гибели. Ширванцы ударили в штыки, и началось поголовное истребление. Гибель людей, отчаяние жен и детей, отторгнутых от своих защитников, представляло ужасное зрелище. Двести трупов разбросаны были по оврагам и лесным тропинкам; 370 пленных, согнанных в кучу, стояли под конвоем, оглашая воздух воплями. В числе убитых лежали тела: каратаевского старшины Кубиева и молодого сына известного кабардинского князя Магомета Атажухина. Оба владельца аулов, Клычев и князь Мамсир Дударуков, также пали в битве; княгиня, жена последнего, ранена шашкой и взята в плен...
...по окончании боя... в полуверсте от горевших аулов... добыча оказалась огромною: лошадей пригнано было 600, рогатого скота более 1200 голов, овец свыше 10 тыс. Не миновали солдатских рук и те бараньи коши, которые были обойдены накануне.
Войска сожгли и разорили аулы и истребили уже сжатое, в снопах, просо.
От пленных Кацырев узнал, что верстах в 8 скрываются черкесские семейства и скот. Кавказский казачий полк... там уже ничего не застал, кроме 700 баранов и быков; но длинный обоз из арб, уходивший оттуда... был окружен, и все, что оказало сопротивление, погибло, а З9 душ отдались в плен.
Кацырев воспользовался этим временем для двух набегов на кабардинские коши и захватил в них более двух тысяч баранов.
Кацырев, между тем, сделал отсюда новый набег на махошевцев, но нашел аулы пустыми и захватил только 24 человека пленных и до 700 штук рогатого скота.
...семьи их, вынужденные в глубокую ненастную осень скитаться без приюта по горам и лесам, гибли если не от русских пуль, то от болезней и голода.
Начался беспощадный приступ; казаки зажгли дома, и население гибло в пламени.
Добыча была вообще огромная. Казаки захватили до 4 тысяч голов скота и лошадей. В плен взято только 139 душ; все остальное население погибло или в бою, или в пламени. Линейцы собрали и похоронили 570 трупов; но по свидетельству самих кабардинцев, одних убитых между ними было более тысячи человек.
...одна 8-летняя девочка от испуга как бы помешалась и к утру умерла в страшных конвульсиях.
Вельяминов простоял весьма долго, посылая в разные стороны небольшие колонны для истребления горских посевов.
18 августа запылал знаменитый в горах богатством и красотою строений аул Аджи-Тлямов, цель Вельяминовской экспедиции.
Вельяминов... 25 августа возвратился в Майкопский стан, оставив позади себя... на пути следования, длинный ряд сожженных аулов и вытоптанные, опустошенные поля.
I т. д. Цитати, звiсна рiч, не вичерпують кривавого матерiалу з тiєi багаторiчноi кривавоi рiзнi, яку Росiя впродовж рокiв вела на Кавказi, бо такого матерiалу — криваве море: ось так — i не iнакше — закладалася нинiшня
територiяльна цiлiснiсть Федерацiïпiд ïï нинiшнiй
конституцiйний простiр, в iм'я яких рiзалося, стрiлялося, палилося, винищувалося все, що могло чинити найменший опiр. (Державiн:
О Росс! О род великодушный!). Як зазначає В. Потто, пом'якшенню, а потiм i зникненню войовничих iнстинктiв у кабардинського народу сприяло i поступове зникнення вождiв, пронизаних духом незагнузданоi волi, якi пристрасно шукали виходу для своïх непочатих сил в голосних вiйськових подвигах. Звичайно, цi вождi самi не зникали: ïх або вбивали, або ж переманювали на росiйську сторону. Ось так, пише В. Потто,
...была усмирена и оттеснена в горы хищная Чечня... Дагестан замолк пред грозным рокотом русского оружия... пала окончательно покоренная Кабарда... они думали, что рушится счастье и будущность их вольного края. Не сознавали они, что то занимается заря светлого будущего, которое внесет в их край родной благавековой цивилизации и превратит их кровью покрытые поля в роскошные нивы
Коротше, гiрськi народи чомусь нiяк не свого щастя. Iх винищують, у них вiднiмають вiднiмають волю, топчуть вiковiчнi звичаi та обряди, а вони нерозумiють свого щастя — й край.
А сьогоднiшнiй день, скажiмо, гiрського народу Чечнi — це i є оте, виходить,
светлое будущее. Яка була зоря — ми бачили, i, звичайно, саме така зоря не могла звiстувати якесь iнше
светлое будущее, а саме таке, яке маємо сьогоднi.
Оракули будь-якого рiвня (Ф. Достоєвський, УльяновЛенiн, а тут iще й В. Потто) передбачали оце
светлое будущееi для самого росiйського народу, й для всiх iнших уярмлених Росiєю народiв, чомусь це ярмо бачили лише як
блага вековой цивилизации. Рiдкiсний цинiзм! Рiдкiсний цинiзм можновладцiв того етносу, який сам не був i не є цивiлiзований, але тим не менше з фанатичною запеклiстю мечем i кров'ю взявся нести
блага вековой цивилизацииiншим народам. Цi рядки пишуться в сiчнi-лютому 1995 року, коли штурмується Грозний, коли точиться вiйна в Чечнi, коли московське телевiзiйне
Останкiноторочить i торочить з шизофренiчною зацикленiстю про те, що, мовляв, у Чечнi пенсiонери давно не одержували пенсiй, то Кремль поставив собi за мету ощасливити пенсiонерiв пенсiями i надати гуманiтарну допомогу знедоленим. Та схаменiться, кому ви хочете надати пенсiю i гуманiтарну допомогу — отим тисячам i тисячам жертв мирного населення, отим вiд ваших бомб та ракет загиблим дiтям i жiнкам?! Як тут знову не повторити вже багатократно повторюване з О. Твардовського:
Сама режет, сама давит, сама помощь подает! Так оце в теперiшнiй Чечнi, яка стiкає кров'ю, ми й бачимо вашi реальнi блага
вековой цивилизации, оту реальну
зарю светлого будущего, обiцяну Кавказу на початку минулого столiття, якi тодiшнi
розбiйникичомусь нiяк не хотiли прийняти з рук своïх завойовникiв, як не хочуть прийняти й сьогоднi з тих самих рук уже не npосто
розбiйники, а цiлi
бандформування, а тому цi
бандформування, себто чеченський народ, мають бути знищенi: ото хай не воюють nроти
зари светлого будущегота
благ вековой цивилизацииу незмiнно традицiйному кремлiвському варiантi.
III
Засвiдчено високу гостиннiсть черкесiв — гостиннiсть взагалi. Дуже характерну для схiдного свiту. Подорожнiй, який nepecтупав пopiг саклi, був людиною священною. Подорожнiй благословляв дiм госnодаря:
В iм'я славних спpaв твоiх, джигiте, вимагаю гостинностi, сiдла та бурки. Господар вiдnовiдав:
Ти гiсть мiй, отже, володар мiй. Вiн пepeд усiм народом вiдповiдав за бeзпeкy чужоземця, який, стyпивши в саклю, знiмав i вiддавав хазяïну зброю, демонструючи, що не потребує зброï пiд його дахом.
Легендою засвiдчено, що в VI столiттi аварський хан Байкан через своiх послiв вимагав пiддaнствa вiд черкесiв. Ïхнi ватажки, мiж яких видiлявся Лавристан, вiдnовiдали:
Хто може позбавити нас волi? Ми звикли вiднiмати землi, а не своï вiддавати ворогам. Так буде завжди, поки є вiйна i мечi на свiтi. А ще Лавристан вiдповiв аварському хановi:
Не дамо данини поки залишиться у нас бодай один меч, поки залишиться один iз нас в живих. I тодi хан Байкан, маючи шiстдесят тисяч добре вишколеного вiйська, пiддaв вогню й мечу непокiрну землю i ïï вiльнолюбний народ.
Цураючись цивiлiзацiï, цей народ змушений був пepeйти на вiйськовий побут, тим пaчe, що на його долю нaпaдникiвзавойовникiв вистачало, то якийсь Китайхан, калмики, хазари, татари, зрештою Атилла, слов'яни...
Й ось пicля того, як Росiя в минулому столiттi так тяжко завойовувала Чечню, й ось пicля того, як сталiнська Росiя депортувала Чечню з Чечнi, й ось пicля того, як Чечня nовернулася в Чечню, тeпep уже єльцинська демократична (?!) Росiя вторгається в Чечню, щоб ракетами й бомбами загнати ïï в Федерацiю, оголосивши весь чеченський народ, який бореться за свою незалежнiсть, збройними бандформуваннями, в той час як вона в цiй iсторичнiй обстановцi сама є бандформуваннями, власне як була вона бандформуваннями i в минулому столiттi, коли завойовувала вiльний чеченський народ. Та що ж це за Федерацiя така, та що ж це за людиножерна ïï така Конституцiя, в iм'я яких найсучаснiшою зброєю винищується народ, та що ж це за iмпepcький дух такий, котрий iз сатанинською люттю має знищувати впродовж столiть дух iншого народу!
Та ще ж бо чуєш iз уст пpeзидeнтa Федерацiï, що Дудаєв, мовляв, здiйснює
геноцид чеченського народу. Це те самiсiньке, як радянська пропаганда nротягом пiвстолiття стверджувала, що жертви Катинi — це жертви фашизму, нiяк не хотiла пpизнaвaтися за своï власнi фашистськi жертви. А скiльки десятилiть доведеться отак-от говорити пpo дудаєвський
геноцид чеченського народу? Хiба сьогоднi не видно, чий це геноцид?
До того ж —
во славу русских воинов... Пам'ятається, й багатьом, звичайно, не забудеться, як на Рiздво 1995 року закладався Храм Xpистa-Cпacитeля, знищеного бiльшовиками, що Храм закладався
во славу русских воинов, що цю акцiю слiд cnpиймaти як nокаяння, — в усякому разi npo це говорив пaтpiapx
всея РусиАлексiй II. А в цей час — на Рiздво! точилася кривава рiзня в Чечнi, де, як стверджував один генерал, росiйськi солдати — хлопчики рокiв вiсiмнадцяти гинули за недiлиму Росiю
с улыбкой на лице. Хай Господь милує вiд такоï моторошноï
улыбки на лицеза державного монстра, де цивiлiзованого життя нема нiкому , отож хiба що й залишається вмерти
с улыбкой на лице. Так що ж це виходить: отой Храм Xpистa-Cпacитeля в Москвi закладено не тiльки в iм'я минулоi слави росiйських воïнiв, а й тих воïнiв, якi гинули на Рiздво, коли закладався Храм, у знедоленiй i вiльнолюбнiй Чечнi, якi й тeпep гинуть, то скiльки ж цих загиблих юних життiв потрiбно, то що ж це за моторошне таке покаяння, яке cпpиймaється за театралiзований блюзнiрський балаган на лаштунках i за лаштунками вчорашньоï i сьогоднiшньоï росiйськоï iсторiï?!
Пригадуєте, пiд час Cepпневого путчу 1991 року випадково в московському бронетанковому рейваху загинуло троє невинних молодих життiв, i Єльцин на грандiозних похоронахпанахидi зi щирою сльозою в голосi просив простити, що —
я, ваш npeзидeнтне зумiв уберегти душi гарячих пaтрiотiв. Артистично просив — i йому вiрилось. I що це за краïна така, у якiй пiд проводом ГКЧП власнi збройнi сили пiд час пyтчy в cepпнi 1991 року штурмом iдуть на Москву, в якiй npeзидeнт у жовтнi 1993 року громить власний пapлaмeнт у Бiлому Домi, в якiй за наказом президента в груднi 1994 року розв'язано громадянську вiйну у Чечнi, де з однаковою суïцидальною люттю знищується як народ чеченський, так i народ росiйський?! I що це за Федерацiя така?! Якби вiд ïï iменi та в iм'я ïï цiлiсностi, то, очевидно, там можна було побачити вiйськовi формування татарiв, башкирiв, чувашiв, бурятiв, i т. д., але ж не видно там вiйськових формувань цих народiв, а видно лише росiйськi збройнi формування. То що — не болить цим народам так звана цiлiснiсть Федерацiï, а болить лише росiйському? То чому ж ïм не болить, а росiйському так болить вiд iменi всiєï Федерацiï i за всю Федерацiю, в чому природа цього потерпання за всiх? (Державiн:
О Росс! — О род великодушный! О твердокаменная грудь!) Ох, цi прозорi границi прозорих камуфляжiв — то начебто iнтернацiональних, коли пiд прапором Варшавського пакту вводилися вiйська в Чехословаччину 1968 року, то в даному разi пiд прапором Федерацiï, а насправдi тодi й тепер бачимо
щит i мечРосiï, яка будь-якими засобами прагне iмперського самозбереження, до того ж iще безтямно пасталакаючи про права людини, а як то дотримуються права людини — видно по десятках тисяч трупiв чеченцiв i росiян у Чечнi.
Розгортаю московську газету вiд 16 лютого, читаю репортаж журналiста.
Через щель, прорезанную в ковре, которым закрыто окно, я наблюдал, как федеральная артиллерия в щепки разносит кварталы... суть новой методики борьбы с незаконными формированиями в Грозном, как я понял, сводится к тому , чтобы, проведя грамотную и сокрушительную артподготовку, внезапно войти с разных сторон в развороченный снарядами район...Я столько чеченцев убил, что пальцев не хватит пересчитать, — весело говорил старший лейтенант Сережа... Но через два, три, четыре, восемь часов ожесточенных артиллерийских упражнений все равно становится невыносимо тошно и все-таки хочется заглянуть в это лицо, в эти глаза, чтобы понять: кто те люди, которых утюжат пушками круглые сутки?
Як то казав Єльцин у серпнi 1991 року — простiть мене, вашого президента, що не вберiг ваше життя. Ось так вiн уберiгає життя десяткiв тисяч — i чеченцiв, i росiян.
Як то мовилося при закладаннi Храму Христа-Спасителя — в iм'я слави росiйських воïнiв. Як то говорилося тодi ж — акцiя покаяння. А хiба в Чечнi ще мало вбито? Коли ж буде покаяння за Чечню?. Храм Покаяння-на-Кровi...
IV
Здавалося б, O. Грибоєдов... але й вiн — плоть вiд плотi середовища свого. Перебуваючи на Кавказi, веде
Путевой журнал 1819 года. Тифлис-Тавриз.
Надо видеть и слышать, когда он собирает здешних или по ту сторону Кавказа кабардинских и прочих князей; при помощи наметанных драгоманов, которые слова его не смеют проронить, как он пугает грубое воображение слушателей палками, виселицами, всякого рода казнями, пожарами; это на словах, а на деле тоже смиряет оружием ослушников, вешает, жжет их села что же делать? — По законам я не оправдываю иных его самовольных поступков, но вспомни, что он в Азии, — здесь ребенок хватается за нож. А, право, добр...Й то правда, куди вже добрiший! I почерк у добряка Єрмолова той самiсiнький, що й у нинiшнiх добрякiв:
смиряет оружием ослушников, вешает, жжет их села, — что же делать?Еге ж, як тодi, так i тепер, здається, цiлковита безвихiдь, iншi методи (М. Бердяєв:
в основании человеческого общения должна быть положена евангельская категория ближнего) чужi для розумiння, ото ж — що ж робити?! I так — iз столiття в столiття, i навiть дiти як хапалися за ножi — так i хапаються, то, звiсно, що ж робити з ними як у часи єрмоловськi, так i в часи грачовськi.
А, право, добр...
O. Грибоєдов у 1825 роцi нaписaв вiрш
Хищники на Чегеме, де знаходимо рядки:
Ждем. —
Готовы к новой сече.
Но и слух о них исчез!
Загорайся, древний лес!
Лейся, зарево, далече!
Мы обсядем в дружном вече
И по ряду, дележом
Делим взятое ножом.
Грибоєдов сам брав участь у каральнiй експедицiï генерала Вельямiнова проти закубанських черкесiв, у нього були живi враження, якi прислужилися до написання цього вiрша. Вiрш сприймається як пiсня-монолог горцiв, котрi воюють проти чужинецьких зайд, вiдкидаючи рабськi ярма на ïхнi вiльнi буйнi голови.
Ось як екзальтовано про Кавказ:
Наши — камни, наши — кручи!
Русь! зачем воюешь ты
Вековые высоты?
Досягнешь ли?
Бачите, як ото все ставало
нашим— i кавказьке камiння, i кавказькi кручi, ставало невiд'ємною частиною єдиноï i недiлимоï, вписуючись i в нинiшнi конституцiйний
простiрi федеративну цiлiснiсть, але це постiйно розв'язуване й постiйно нерозв'язне питання не сходило й не сходить з порядку дня:
Русь! зачем воюешь ты вековые высоты? Досягнешь ли?.
Що правда, то правда. Нiяк не скажеш, що душевне життя росiйськоï людини в минулому (принаймнi, на той час, про який писав М. Бердяєв) було пригнiчено нормами цивiлiзацiï, не побiльшав цей прес норм цивiлiзацiï на росiйську людину нi в часи революцiй чи громадянськоï вiйни, розв'язаноï бiльшовиками, нi в епоху сталiнщини, нi в епоху брежнєвськоï стагнацiï. Чомусь не тиснули цi норми — й не тиснуть, бо ж, очевидно, тиск норм цивiлiзацiï вiдчувається тодi, коли в них є природна розумна потреба, а коли є, навпаки, природне стихiйне вiдторгнення вiд них i неприйняття, то буде вiдторгнення й неприйняття. М. Бердяєв правий, що росiйське духовне життя бiльше виражено у своïх крайнiх елементах, — i тут вiн дуже близький до Ф. Достоєвського, який говорив про
безоднюросiйськоï душi, яка — феномен завжди наявний i вiчний. Так — завжди iррацiональний, неорганiзований i невпорядкований елемент, хоч би чого це стосувалося, в тому числi — кривавих подiй у Чечнi, яку ввергнуто в достоєвську
безодню, яку пiддано деспотично-тиранiчнiй вакханалiï цього озброєного до зубiв iррацiонального, неорганiзованого, невпоряд кованого елементу, коли, ясна рiч, нiяк не йдеться про придушенiсть нормами цивiлiзацiï, а про цiлковиту ïхню вiдсутнiсть, коли Росiя не здатна зрозумiти, що, знищуючи Чечню, вона знищує саму себе, хоча, звичайно, не в однаковiй мiрi.
Тут же, в
Самопознании, М. Бердяєв говорить про те, що
в основании человеческого общения должна быть положена евангельская категория ближнего. Золотi слова! На жаль, євангельська категорiя ближнього не запанувала над умами росiйських воєначальникiв у Чечнi, й навряд чи коли-небудь запанує. Задовго до сучасного фiлософа Ясперса, який говорив про державцiв-фiлософiв i про фiлософствуючi народи, подiбну думку висловив еллiнський фiлософ Платон:
Щасливi тi держави, в яких або правують фiлософи або правителi фiлософствують. На жаль, не скажеш, що тепер очолюванi Москвою чи Києвом держави — щасливi, що в них правують фiлософи або правителi фiлософствують. Та й важко сподiватися з квасного патрiота — вiльно мислячого фiлософа, бо, знагла ставши фiлософом, вiн би автоматично перестав бути квасним патрiотом, де б тодi подiлися всi кваснi патрiоти, а таке в природi неможливе, отже, нiякий розгул — загул фiлософiв i фiлософiï в коридорах влади на просторах СНД нiкому не загрожує. Еге ж, як ото казав О. Грибоєдов:
Федьдфебеля в Вольтеры дам. I саме таких Вольтерiв та вольтер'янцiв дано згори, призначено, бо саме на цiй землi вони не з ласки Божоï, а саме призначаються, i саме оцей розгул-загул московського вольтер'янства ми бачимо сьогоднi в Чечнi.
У планi нашоï розмови грiх не послатися на iсторика С. Соловйова, це посилання саме проситься. У 1872 роцi вiдзначалося 200-рiччя вiд дня народження Петра I. Це був час, коли всi читали книгу маркiза де Кюстiна й мiркували — куди ж iде велика iмперiя. На обiдi на честь iноземних гостей маститий iсторик С. Соловйов начебто давав вiдповiдь:
Иностранцы приветствуют Россию. Но что же Россия скажет им в ответ? Русские от искреннего сердца пожелают уничтожения нелепого предрассудка, будто бы цивилизация России может быть в ущерб Европе, что мы, завоевательный народ, жаждем чужого. Пусть, вглядевшись внимательнее в настоящее и прошедшее России, они убедятся, что задача ее иная. Ни у одного народа нет меньше побуждений желать чужого: у нас громадная страна, требующая возделания во всех отношениях; станем ли мы желать ее приращения? Наука прежде всего нужна пока...
Ось так фiлософствував iсторик понад сто рокiв, проте, як сказав байкар:
А воз и ныне там. I ще вiн сказав:
А Васька слушает да ест. Нi, вiдомий байкар зовсiм не спростовував вiдомого iсторика, просто так у його байкарському дiлi вийшло, що наче й не спростовував — i спростував: вiз росiйськоï iсторiï залишився там, де й досi був, як i вiз росiйського нацiонального самоусвiдомлення, себто вiз фiлософiï. Бачите, це всього лише
нелепый предрассудок, нiби так звана росiйська цивiлiзацiя зашкодить Європi, це ïхня, iноземцiв, вигадка, марно вони бояться власноï вигадки. Але ж як боялися колись, так бояться й тепер, i це не є ïхня вигадка, бо така споконвiчна природа Росiï, що ïï, Росiю, мають неминуче боятись, як i ïï природи: цей
нелепый предрассудокбув i залишається в силi. Особливо ж, коли iноземцi таки вдивляться в минуле Росiï до С. Соловйова, так i в минуле Росiï пiсля С. Соловйова, й нiяк не вiриться, що
задача ее иная, а саме така, й коли вже, скажiмо, наступного, 1873 року росiйськими вiйськами розпочато Хiвинський похiд, цим вкотре потверджено, що саме така, й хоч справдi земель — надмiр, як своïх, так i загарбаних, але чомусь усе-таки видається, що мало, й тут уже починає виконувати своï безвiдмовнi функцiï
Предопределение, i росiйська армiя вирушає в похiд. А
громадная страна, требующая возделания во всех отношениях, як потребувала цього
возделания во всех отношениях, так i тепер потребує, тут нiхто не заперечить, бо Росiя була й залишається розореною краïною, але ж усупереч здоровому глузду однак — давай Чечню,
исконно русскую территорию!Як тодi, так i тепер —
наука прежде всего нужна, теж не заперечиш, але, як то сказано iншим,
умственность вредна для России, й нiякоï гармонiï тут досягнути не можна: з одного боку
нужна, а з другого —
вредна, коротше, як то сказано сучасним академiком,
нельзя уйти от самих себя....
V
Шовiнiзм завжди аморальний, великодержавницькi амбiцiï завжди аморальнi — й не вкладаються в норми загальнолюдськоï етики. Росiйський шовiнiзм — це вiчно жива фельдфебельська вдова, яка з мазохiстською насолодою батожить сама себе, водночас упиваючись чужою кров'ю, наче квасом. Скажiмо, в сiчнi 1995 року в Польщi у Краковi створено Чеченський iнформацiйний центр, де працюють не тiльки чеченцi, а й росiяни. Росiйське посольство заявило, що центр веде антиросiйську пропаганду, органiзовує демонстрацiï протесту проти кривавого злочину в Чечнi, а це, мовляв, суперечить польсько-росiйськiй угодi. Польське МЗС вiдповiло, що пiдстав для протесту немає, бо центр збирає гуманiтарну допомогу для жертв вiйни в Чечнi, а
Газета виборчанаписала, що вважати протести проти убивства людей у Чечнi антиросiйською дiяльнiстю — це абсурд, наче списаний у Оруелла. Важко не погодитися з поляками, якi згадують Оруелла, очевидно, його
Скотний двiр. Можна провести аналогiю далi й сказати про московських скотарiв i про кремлiвського бугая, для якого Чечня — це наче червона ганчiрка, яка його смертельно дратує, ось тiльки тi скотарi i той бугай не усвiдомлюють, чому та ганчiрка червона, а червона ж вона вiд кровi, яку вони самi точать з вiльнолюбного народу.
I президент по-iмперськи шикнув на всiляке там ближнє зарубiжжя, щоб, мовляв, не смiли й оцiнки давати чеченським подiям, бо це буде втручання у внутрiшнi справи Росiï, а раз втручання — то й буде покарано, вiдтак наша чиновницька братiя з цинковими Ґудзиками, як висловився поет, стоïть собi, витрiщивши очi.
I, здається, нiякоï ради.
Але ж не хочеться, щоб нiякоï ради, треба давати раду, треба.
ЗНАК ХIВИ
Полковник Ф. Лобисевич склав докладний опис Хiвинського походу 1873 року, й цей опис за редакцiєю генерал-ад'ютанта В. Троцького (начальника штабу всiх загонiв, якi дiяли проти Хiви) побачив свiт 1898 року в друкарнi
Высочайше утвержденного ТовариществаОбщественная польза. Опис походу складено не без причини й нагоди, а саме з гордоï нагоди двадцятип'ятирiччя пiдкорення Хiвинського ханства.
Росiя перед цим двiчi намагалася здолати це ханство — в 1717 i 1839 роках, але невдало. Оточене зусiбiч безводними пустелями, якi вважаються найстрашнiшими в свiтi, це булоничтожное(Ф. Лобисевич) ханство з 400 000 душ обох статей. I хоч як воно вiрило в свою недосяжнiсть, але, нарештi, росiйськi вiйська з трьох бокiв пiдступили до зачарованого ханства, здiйснивши один iз найважчих, вiдомих в iсторiï, походiв, здолавши всi жахи дороги по безводних пiщаних пустелях, де не було нiяких дорiг, у тропiчну жару, яка доходила до 45, пройшовши вiд Ташкента 660-890 верст, вiд Кавказу 1000 верст, вiд Оренбурга 1395 верст i 29 травня 1873 року, в 201 роковини народження Петра Великого, переможнi знамена пiднято на стiнах мiражноï Хiви.
Яка, звичайно ж, була та єокраïноюросiйськоï iмперiï, складовою частиноюрусского вопроса и русского дела(хоча сама про це зроду-вiку не здогадувалася), та ще ж була й глибокою провiнцiєю.
З падiнням Казанi й Астраханi, коли Волга стала великою вже росiйською рiкою-матушкою, думки про дороги в багатi схiднi краïни, в Китай та Iндiю, сушили голову царя Iвана IV. А Петро I, рубаючивiкно в Європу, водночас сушив собi голову й дорогами на схiд, шукаючи до нихключ и врата. Що було задумано? Послати експедицiю пiд командуванням капiтан-поручика Бековича-Черкаського. 4 000 регулярних вiйськ, 2000 яïцьких i гребенських козакiв, сто чоловiк драгунiв; кiннота мала йти вiд Астраханi, начеб супроводжуючи караван з товарами, до складу якого ввiйшло чимало купцiв. Дуже менi подобається пасаж iз цього опису:Таков был задуманный Петром Великим грандиозный план утверждения русского влияния в Средней Азии. С первого взгляда может казаться, что план этот преследовал завоевательные цели, стремясь вооруженною силою подчинить Хиву русскому владычеству: иначе к чему было посылать с.посольствомтакой значительный отряд? Однако, такое заключение было бы едва ли справедливо по отношению к действительным намерениям Петра
Бачите, всього лиш утвердження росiйського впливу, а не якась там завойовницька мета, щоби збройною силою приєднати Хiву до iмперiï. Для того й такий значний вiйськовий загiн — начеб супроводжувати караван з товарами. Цей маскарад нагадує сьогоднiшнiй чеченський маскарад, начеб незчисленна росiйська орда на танках, ракетних установках та вiйськових лiтаках несе пенсiï пенсiонерам, гуманiтарну допомогу й економiчний розвиток норовитим горцям. I все-таки, чому говориться програндиозный план утверждения русского влияния в Средней Азии— i водночас стверджується, що справжнi намiри Петра були iншi? Себто не завойовницькi. Як же це так: не завойовницькi, а план утвердження росiйського впливу грандiозний? Рiч у тiм, що двоє ханiв iз середньоазiатських ханств були вельми i вельми непопулярнi в своïх ханствах, цi хани потерпали, що народ вiднiме в них владу, тому-то й перекинулися васалами до царя, щоб вiн захистив ïхню владу вiд ïхнього ж народу — над цим самим народом. Беручи цей зрадницький досвiд ханiв по вiдношенню до свого народу за взiрець, росiйський цар сподiвався на щось подiбне i в iнших ханствах, себто — начеб мирне пiдкорення, але, безумовно, пiдкорення, бо ж як без пiдкорення може здiйснитися грандiозний план i утвердження росiйського впливу! А всi отi регулярнi вiйська, драгуни й козаки, приданi домирноï мiсiïБековича-Черкаського — щоб супроводжувати караван з товарами та торговий купецький люд. Ось така дипломатiя традицiйного росiйського ощасливленнядикихплемен, якi самi себе, на погляд росiян, чомусь нiяк не здатнi ощасливити, а ïхнє, росiян, щастя чомусь неодмiнно полягає в тому, щоб ощасливити iнших, — i в цьому традицiйно знаходити своє, росiян, щастя. Зачароване коло незбагненноï ментальностi, з якого вичаруватися назад не вдалось i не вдається! Але ж неспроста iсторик С. Соловйов назвав Петра Iвеликим воспитателем своего народата ще йвеличайшим трудолюбцем Русской земли. А таки був i вихователем i трудолюбцем, коли споряджав ось такiмирнiекспедицiï на всi мислимi сторони iмперiï, та й залишився вiн вихователем свого народу й сьогоднi — хiба не вивищується тiнь порфироносного трудолюбця на фонi чеченських подiй? Отже, Петро сподiвався, що хiвинський хан, а то й бухарський емiр навiть попросять у нього гвардiю з росiйських вiйськ для захисту своєï ханськоï гiдностi. А ще ж мало вистачить вiйськ для побудови укрiплень, для охорони купецького каравану. (Як то колись i тепер iнспiрована росiянами опозицiя — в Угорщинi, в Афганiстанi, в Чечнi i т. д. —просилайпроситьзбройноï допомоги вiд Росiï для захисту своєï опозицiйноï гiдностi!).
Тодi, в 1717 роцi, не так сталось, як гадалось. У похiд на Хiву рушив великий експедицiйний корпус, хоча дещо й iнший, нiж планувалося. Здолавши бурхливе море, заклали на пiщанiй тюп-караганськiй косi фортецю, пойменовану фортецею Св. Петра. Бекович-Черкаський послав до хiвинського хана гiнцiв iз вiсткою про своє посольство з мирними цiлями, а сам iз двома полками морем вiдправився до Червоних Вод, де полки й висадилися з мирними цiлями будувати ще одну фортецю, бо, як вiдомо з iсторiï, мирних цiлей можна домогтися тiльки з допомогою озброєних до зубiв полкiв та насадивши на чужiй землi своï форпости.
Але хiвiнцi чомусь не повiрили в цi мирнi цiлi. Вiдбулася одна сутичка хiвинцiв з козаками, вiдбувся напад хiвинцiв на росiйський укрiплений табiр, i тут Бекович-Черкаський наказав стрiляти з гармат, щоб залякати хiвинцiв i змусити ïх до переговорiв, але гарматна стрiлянина не привела до переговорiв, i тодi почався важкий бiй, що тривав двi доби. (Треба думати, з тiєю самою метою, аби хоч у такий спосiб переконати нерозумних хiвинцiв у мирних цiлях росiйського вiйська). Хiвинцi вiдступили. Хитрощами вони зумiли виманити росiян з ïхнього табору, хитрощами зумiли подiлити ïхнiй загiн на частини, хитрощами зумiли обеззброïти — частину перебили, частину взяли у полон, а самого Бековича-Черкаського схопили i вiдтяли голову перед ханським шатром 29 серпня 1717 року. А яка доля фортецi Святого Петра i фортецi в Червоних Водах, збудованихз мирними цiлями? Опинившись у ворожому оточеннi, зазнавши нападiв, потерпаючи вiд нестачi води i вiд хвороб, обидва гарнiзони були змушенi ретируватись в Астрахань.
Але ж дорога на Схiд — в Iндiю i Китай — не давала спокою великодержавному самолюбству, i перший невдалий похiд нiяк не мiг стати пересторогою i засторогою, бо не з тим самолюбством сталася невдача. Царський улюбленець Волинський писав:По замыслам Царского Величества не до одной Персии было ему дело. Если бы посчастливилось нам в Персии и продолжил бы Всевышний живот его, конечно бы покусился достигнуть до Индии, и имел в себе намерение и до Китайского государства, что я сподобился от Его Величества сам слышать. А в Iндiю, як вiдомо, намагалися проникнути двiчi — вперше в 1801 роцi, й тiльки смерть iмператора Павла зупинила експедицiю, а вдруге в 1881 роцi, коли генерал Скобелєв, узявши Геок-Тепе, вирiшив дiйти до Герата, все було пiдготовлено, та експедицiю зупинили. А в разi б не зупинили, а в разi б успiху — тодi б i Персiя, i Iндiя стали б, можливо, заштатними росiйськими провiнцiями, окраïнами, й таки б пiдтвердилося знаменитеРоссия — родина слонов.
Про поворот рiчок у зворотньому напрямку додумалися не бiльшовики, поворот рiчок — у росiйськiй ментальностi, вiд постiйного прагнення насильства в будь-яких сферах. Ще Петровi I хотiлося води Аму-Дар'i повернути в Каспiй, щоб вони стали частиною торговельного шляху неодмiнно ж через Росiю! — зi Сходу на Захiд.Я планов наших люблю громадье, як значно пiзнiше сказав поет-трубадур жовтневого перевороту. I петровськi плани не вивiтрилися з великодержавноï свiдомостi. Другий похiд на Хiву — восени 1839 року. Як завжди, не обiйшлося без конфлiкту. Полковник Ф. Лобисевич писав:Хотя все приготовления к экспедиции должны были производиться без огласки и под видом предполагавшегося ученого исследования приаральских степей, тем не менее известие о них скоро дошло до Хивы. Склад цiлоï ратi ломоносових дляученого исследования— це загiн у 4250 солдатiв при 18 гарматах та 2090 киргизьких вiзничих i верблюдовожатих. Протинауковцiввиступили не тiльки хiвинськiшайки, як пише полковник, а й жорстока зима i хвороби, рать ломоносових страждала вiд цинги, лихоманки, хвороби очей, i керiвник походу генерал-ад'ютант Перовський, наступивши, як то вже писав поет-трубадур,на горло собственной песне, наказав повертатися назад на лiнiю. За вiсiм мiсяцiв у степу експедицiйний загiн втратив 1054 озброєних наукових свiтил, до 10000 верблюдiв, понад 8000 коней, i це, звiсно, був серйозний удар по вiтчизнянiй науцi, i прищепило декому думки, що до Хiви взагалi неможливо дiстатися.
Чи до походiв на Хiву в 1717 i в 1839 роках були iншi агресiï проти цього ханства?! Iсторiя засвiдчує, що були, причiм обходилося без брехнi, мовляв, ждемо з мирними цiлями, а чи йдемо для наукових дослiджень, а задумувалося прямо — з метою наживи й пограбування, бо, власне, всi цi мирнi цiлi й науковi дослiдження на землях вiльних (еге ж,диких) народiв завжди означали тiльки кривавий розбiй. Яïцькi козаки, поселившись на рiчцi Урал, грабували нещадно всiх.
Прочувши про багату Хiву, в якiй влiтку не буває вiйська, яïцькi козаки на початку XVII ст. числом до тисячi кинулися в похiд на казкове ханство. Заскочивши Ургенч, де справдi не було вiйська, вони знищили мiсто, награбували до тисячi возiв усяких скарбiв, забрали до тисячi жiнок. Уже в дорозi ïх наздогнали й оточили хiвинськi воïни. Вiдрiзанi вiд води в пустелi, козаки захищалися хоробро, вгамовуючи спрагу кров'ю вбитих соратникiв. Покинувши награбовану здобич, уцiлiла якась сотня козакiв прорвалась до Аму-Дар'ï, де ïх i знищено в дрiмучих комишах. Через якийсь час яïцькi козаки знову подалися на Хiву по здобич, поруйнували мiста, набрали чимало всiляких багатств i жiнок, а на зворотньому шляху всiх козакiв побито хiвинцями. Третя спроба — ще невдалiша, зимовий буран та люта холоднеча заскочили козакiв у степу, вони заблудились у дорозi, змушенi були вбивати i ïсти один одного, а частину хiвинцi захопили в рабство. Розбоï — це розбоï з будь-якоï сторони, i вмiти побачити за ними мирнi цiлi чи видавати за науковi дослiдження — це вже треба пройти певний мiлiтаристський вишкiл у такому мiстичному дiлi, якрусское дело.
Отже, можна сказати, що зазiханням на Хiву — не одне столiття, що похiд 1873 року — лише чергова ланка в вiйськовiй манiакальнiй експансiï Росiï на Схiд,задуманный Петром Великим грандиозный план утверждения русского влияния в Средней Азии, i хоч би як маленьканичтожная— Хiва боронилась та не давалась, але над нею невiдворотно тяжiв отой у росiйському розумiннiБожий промысел, який, скажiмо, тяжiв i тяжiє, знову ж таки в росiйському великодержавницькому розумiннi, упродовж столiть над Чечнею, i для реалiзацiï манiакальноï iдеï всi способи годяться — багаторiчне завоювання — рiзня, депортацiя, нинiшнiй геноцид.
Чи треба бiльш-менш докладно розповiдати про похiд 1873 року? Про переможний — нарештi! — похiд? Можна б i розповiсти, але подробицi мало що додадуть до характерис- тики ментальностi агресивного вiйська агресивного народу, й подробицi Хiвинського походу, здавалося б, лише пiдтвердять екзальтацiю монархiста О. Пушкiна:Все русскому мечу подвластно!Iсторiя розширення iмперiï — це густо пролита кров пiдкорених народiв, це уярмлена ïхня воля, розтоптана державнiсть, спаплюженi традицiï, закута в ланцюги нацiональна гiднiсть. Хiву було окуповано. Ханський трон було вивезено в Москву, де вiн опинився в Грановитiй палатi.
Наступний день пiсля зайняття Хiви було 30 травня, роковини народження Петра I, котрийобращал свой гениальный, пытливый взор к той самой Аму-Дарье, в городе Хиве столице бывшего Ховарезма, сосредоточены были 29 мая 1873 года русские войска, действовавшие против Хивы. Як бачимо, iсторичне коло замкнулося, генiй росiйського царя, який уособлював генiй росiйського народу, та ще ж iз допомогоюБожого промыслареалiзувався з фатальною неминучiстю (Г. Державiн:О Росс! Шагни, — и вся твоя вселенна). Для параду й богослужiння вишикувано вiйська в мiстi, на майданi, бiля хазараспських ворiт. Проголошуючимногая лета, салютацiйну пальбу проведено з хiвинських гармат хiвинським порохом. Iсторiограф захоплюється бойовим духом росiйських вiйськ, якi, здавалося, не закiнчили похiд, а тiльки збираються в похiд:...заметно было оживление между офицерами и солдатами, начались те славные, обычные в этих случаях мечты и предположения о том:.достанется ли, мол, нашей роте участвовать, а каждый, кто имел мнимые причини предполагать, что ему придется остаться на месте, внутренно уже завидовал счастливому товарищу, надеявшемуся попасть в дело
Ось у чому, виявляється, щастя держави, i щастя ïï вiрного солдата! Росiйська держава — це росiйський солдат, i росiйський солдат — це росiйська держава. Взаємнощасливi такою єднiстю, яка так тяжко обертається проти iнших народiв.
I коли в 1717 роцi своï агресивнi замiри старалися замаскувати пiд купецький караван, i коли в 1839 роцi ще намагалися видати себе за рать ломоносових, то тепер, у 1873 роцi, колиничтожноеханство переможено i окуповано, справжня мета, нарештi, не приховується: давай контрибуцiю. А щоб туркмени i не мрiяли ухилитися вiд накладеноï на них контрибуцiï, споряджено спецiальний загiн, який маєнаглядатиза збором контрибуцiï: 8 рот пiхоти, 10 гармат, 8 козачих сотень, ракетна батарея з 8 одиниць зброï. Цiлком типовий для iмперiï фiскальний апарат, правда ж?! Але плем'я iомудiв чомусь не захотiло платити, повстало проти росiян, пiдмовивши iнших туркменiв не платити, ще й зiрвалося бiгти зi своïх споконвiчних земель. Проти такихвозмутителей спокойствияметоди боротьби апробованi, скажiмо, на Кавказi, й кавалерiя на чолi з полковником Блоком кидається навздогiн. Досягнувши поселення Безгумен за наказом полковника каральний загiн палить скирти хлiба та будiвлi й хвилин за п'ять поселення перетворено на купу попелу. Такоï самоï долi зазнали поселення Янгiяб, Бедеркет. Зрештою, козаки наздо- ганяють утiкачiв, якi ось-ось можуть зникнути в пiсках пустелi. Це караван мирних жителiв з худобою та з гарбами, навантажених домашнiм скарбом. Побачивши козакiв, туркмени залишили своє майно i побiгли врiзнозбiч у пiски, а козаки (Г. Державiн:О Росс! — О род великодушний! О твердокаменная грудь!) кинулись на караван. Не щадили нiкого, особливо ж чоловiкiв, якi пробували захиститися шаблею чи кинджалом. Ведучи успiшний наступ на мирне населення, кавалерiя наздоганяла все бiльшi натовпи туркменiв, зрештою, досягнули великого озера, й тут вiдкрилася жахлива картина. Глибоку й швидку протоку було завалено туркменами — старими й молодими, жiнками й дiтьми, що кинулися в озеро, аби врятуватися вiд росiянiв. У озерi та в довколишнiх болотах потонуло близько 2 тисяч чоловiкiв. Ось такi, як бачимо, науковi здобутки ратi озвiрiлих ломоносових. Частина iомудiв, якi встигли переправитися на протилежний берег, вiдкрили перестрiлку, й тодi було розгорнуто батарею i по втiкачах випущено дев'ять ракет. (Звичайно, це мiзерно мало порiвняно з тiєю кiлькiстю ракет, якi випущено в Чечнi в 1994-1995 роках i якi ще буде випущено). Очевидно, до наукових здобуткiв у результатi ось таких наукових пошукiв, якi, звичайно ж, переслiдували мирнi цiлi, як же iнакше, слiд вiднести й трофеï: козаки пригнали в загiн 780 голiв рогатоï худоби, 1609 баранiв, 305 телят, 18 верблюдiв, 3 коней i 12 iшакiв.
Цинiзм i лицемiрство московських завойовникiв безпрецендентнi що в Чечнi в нашi днi, що в Туркменiï в 1873 роцi: пiсля цiєï каральноï експедицiï вирiшено, що коли на вечiр 12 липня не з'явиться депутацiя вiд туркменiв, то 13 липня прямувати каральним загоном на мiсто Iльялли. Зрештою, росiйська окупацiйна влада визначила, що витрати на вiйськову експедицiю, проти Хiви дорiвнюють 2200000 рублiв, — таку суму складала запланована контрибуцiя. Отже, ханство саме повинно було оплатити його ж таки, ханства, завоювання iмперiєю, ось якою буває казуïстика по-московськи. Сплату контрибуцiï вирiшено розкласти на 20 рокiв, з процентами з розрахунку 5% на рiк. А з метою гарантiï одержання контрибуцiï i з метою виконання Хiвою умов мирноï угоди — аби уникнути непорозумiнь в майбутньому — ухвалено приєднати Хiву до iмперiï на вiчнi часи. I все це ще — з метою забезпеченнянашихкордонiв.
Ось так — на вiчнi часи.
Ось так — з метою забезпечення i нинiшнiх кордонiв СНД i нинiшнь...
