НАДБЕРЕЖНИЙ ДОСВIТ

Категории

1.   1 Василь Барка

Оригинал

I

Марева вiд озера вiдходять,
а туман: як потойсвiтнiй.
Ми — самокрадiжнi; сонця одяг
скинули, бо мало втiхи.
Зодягаємся в пiвтiнi мерхлi,
без надiй, що — й луг палає,
несучи iкони в мiднiй церквi
осени! крiзь горе спрагле.
Все — в блаженний жеврiй, все з листками,
погляди предвiччя близить:
кличучи! вам квiти вiдмикати
з вiкон царства незалiзних.
Там, свiтливши берег проти нетрiв,
з воску — мученицi повiсть.
Бiлокора! в пламенностi терпить
ради дня сестер високих.

II

Чуємо: курличуть в iрiй вiрний
бiлi журавлi: — ключами.
ïм, як свiдок, мiсяць перемiрить -
в айстрi синiй шлях змiчати.
Тут незлобнi; тут iкон явлених
учнi: в листковiй подобi.
Жертву клен, безкнижно — євангелик,
розпалив! послушник добрий.
Вкруг помножено костри блаженних;
в озеро галуззя схилять.
Небо кров'ю на трихреснiй стежi -
побагрiлося й крiзь листя.
Ми незрячiстю сердець — мов соннi:
не збагнем свiчок осiннiх.
Риби пiд дзеркальнiстю при мостi
проминуть веселок вiдблиск.
Ми — чи простимо, громада братня:
всю! в непам'ять, кожну кривду?
Рiднi духом полум'я з розп'яття,
ангели позвати прийдуть.
Ми — чи в звiт готовi? крильня сiра, -
до спокути, до палання.
Вкруг хреста небесного iскриться,
в цвiт, галузка сонць ласкава.

III

Невеличнi! кожен братчик вибрав
смолоскип вiд неба мовчки.
I повторює з огню глибизна -
звiщення: в досвiтню помiч.
Мов пожежа в небозвiд: чудеснiсть! -
без темнот, нi в спад пелюстки.
Ключик сонця зо стежок щоденних
свiтить крiзь терни колючi.
Свiточ, розсипаючи вкруг церкви
скарби з-над сузiр'ïв крiпких...
мiй порадник! псальмик мiй сердечний,
став при дверях неба мрiти.
Царство, при хатках межею поряд,
побудовано: вiд чашi.
Зором серця зглянем, як негорда
нива стала причащатись.

IV

Сиплються листки — в три чвертi зiрки:
нiби розгорiвши з воску.
Кучугурами жарин закрили
згадку каменiв жорстоку.
В синьогiр'я напливають хмари,
з тайности: мов гiлка близить.
Огнiй кленик — смолоскипник, марить;
розсвiт в озерi любити.
Нам би, наче гшамiнь, завiнчалась
осiнь при гробницi снiжнiй.
Звiдки? вiд руïни та дичання
груди розростили в хижiсть.
Без святого невидим'я! тоскнi,
клiплять каганечно душi...
Чад i тлiння суєти крiзь осiнь
розтягнули: снiг додушить.
Збудимося? крiзь туман присмертннй.
вiрячи з свiчками свiдкiв.
Спомин церкви, в десять рук. берези
пiднесли на празник схiднiй.