ДОЧАСНА ДОЛЯ

Категории

1.   1 Василь Барка

Оригинал

I

Враз веселка з усмiхiв бровою
склала в тучi семицвiтник...
Так: само кохання молодою
вiрнiстю з недолi втiшить.
В серцi гроз — веселка погасала,
як з вiкна вино розлите.
В серцi: осiнь згадка! хоч i красна,
а безсмертником не сквiтне.
Вслiд само кохання вiдголосить
все крилатiстю з безумства.
I довiку звiть, як свiдкiв — сосни,
де труна його замкнулась.
А любов родинна, лiтнiй медвик,
званий з ниви, ждати буде.
В шлюбi — криник мiж дими щоденнi
сходить: на життя подружнє.
Чара! нам одна дочасна, чиста,
суджена при брамi в юнiсть...
I до неï на незнаних стрiчах -
в схiд живих очей звернутись.
П
З висоти даровано в прощення -
хлiб, нескришений з громами.
Жiнчина душа, з довiр'я щедра,
вернеться: все примиряти.
Примиряти в доброту бджолину;
яблуневi днi для неï...
в згодi — в бiлiй радостi, снiжiють
з медом чистоти своєï.
Виднота олтарна в лiлiй стала,
вiд грудей розп'яття лившись:
прирiднити кров'ю! враз — до щастя
в зiрку викупля незлiсних.
Люди, братнi, нам обмиє очi
при дорозi снiжна хустка -
бачити! крiзь смерть: свiтила Отчi,
в церквi небесами звуться.