Володимир Винниченко. Чорна пантера i бiлий медвiдь
сторінка №3
...е моя, а... одної особи, якасьогоднi приїхала в Париж i хоче вас бачити. По дорозi вона дуже заслабла
i зовсiм хвора зараз...
Рита. Це дуже неприємно. Шкода...
Мiгуелес. Ця особа - ваша подруга Аня Смирнова.
Рита (неуважно). Аня Смирнова? Коли ж вона приїхала?
Мiгуелес. Вона приїхала сьогоднi вранцi й дуже хвора...
Рита." Сьогоднi вранцi й дуже хвора"... (Здавлює голову). Вибачте,
добродiю, менi трохи голова болить... Я вас не розумiю, ви говорите, що
хтось приїхав у Париж...
Мiгуелес. Ваша подруга, Аня Смирнова...
Рита. Ну?
Мiгуелес. I хоче вас бачити, бо сама прийти не може... Щоб ви прийшли
до неї...
Рита. Ах, так-так... Зараз?
Мiгуелес. Зараз.
Рита. Я не можу зараз... I взагалi, я бiльше не можу. Ви менi
вибачте, я мушу вас лишити, у мене дуже важна справа...
Ганна Семенiвна. Ритонько, Аня дуже хвора i хотiла б вас бачити. Ан
Смирнова.
Рита (здавлює голову). Чекайте... Менi трохи голова болить i здаєтьс
все сном... Ви говорите... Ах так! (Живiше). Ви говорите, Аня Смирнова в
Парижi? Давно?
Мiгуелес (все бiльш i бiльш почуваючи себе нiяково). Вона сьогоднi
вранцi приїхала, дуже хвора i просить вас прийти...
Рита. Вона дуже хвора? Аня?.. Господи, я нiчого зараз не розумiю.
Чого Аня в Парижi? I через що ви, Мiгуелес? Я нiчого не розумiю.
Мiгуелес. Її знайомий - мiй приятель... I, словом, я знаю...
Рита. I хвора?.. Хоче мене бачити? Аня? Господи, що ж менi зробити?
Чекайте (Нiби про себе). Так... Так. Ну, все одно! Тiльки я не можу
довго... Я на пiвгодини. Гм. Добре! Це навiть дуже добре! Я з Анею...
Добре, добре, я зараз. Я одягнусь i... дещо зроблю. Почекайте... Ви на
мене не дивуйтесь, Мiгуелес, у мене зараз одна така важна робота, що менi
голова запаморочилась... Я навiть з хати не виходжу. Це, мабуть, всi
помiтили? Правда? У Корнiя теж... Ми мусимо спiшити...
Мiгуелес (з нiяковiстю). О, сеньйоро, я вас цiлком розумiю...
Рита. Правда? Ну, то прошу зачекати одну хвилинку, я зараз... Я дуже
рада, що так... що приїхала Аня, я її давно не бачила... Дуже дякую... Я
зараз... (Бiжить до себе).
Мiгуелес (до Ганни Семенiвни). Це дуже тяжка роль, сеньйоро... Я
каюсь, що взяв її на себе.
Ганна Семенiвна (витираючи сльози). Я розумiю вас. Я розумiю... Але
ви додержте вже до кiнця.
Мiгуелес. Я не знаю, чи зможу довго... Менi хотiлось зразу
признатись. Я дуже каюсь, що взявся. Це дуже тяжко, сеньйоро...
Ганна Семенiвна. Ну що ж робити? Ви бачили самi, яка вона... В неї
якась думка сидить, i вона нiчого не бачить i не чує. Вона ж так
збожеволiє... Принесiть уже таку жертву. Хай вона навiть розсердяться на
вас. Що ж робити?
Мiгуелес. Я на це готовий... Але я не думав, що це так трудно буде...
Ганна Семенiвна. Ну, якось уже...
Виходить Рита одягнена.
Рита (пiднято говорить). Ну, я можу... (Зо нею виходить Карнiй, лице
сiре, стомлене, тупо - суворе). Корнiю! Ти ж пам'ятаєш своє слово: ти
нiкуди не пiдеш. Чуєш?
Корнiй. Я сказав. Рито, що нiкуди не пiду. Я сказав, i вже.
Рита (до Ганни Семенiвни). Мамо, ви мусите менi дати обiцяння, що
Корнiй до мого приходу нiкуди не пiде...
Ганна Семенiвна (несмiла). Йому б треба хоч трошки на свiже повiтр
пройтись...
Рита. Нi-нi!.. А Лесик? (Злякано дивиться на Мiгуелеса. Хапливо
поправляється). А наша робота? Ти мусиш вести її далi. Чуєш, Корнiю?
Корнiй. Та сказав же. Рито...
Рита. Я бiльше як сорок хвилин не буду. Мiгуелес, це недалеко?..
Мiгуелес. Недалеко.
Рита. Я Анi два тiльки слова i зараз же назад. Я мушу тобi, Корнiю,
неодмiнно щось сказати. Ну, я йду. (До Мiгуелеса). Ходiмте.
Мiгуелес. До побачення! (Виходять).
Корнiй ходить в задумi по хатi.
Ганна Семенiвна (обережно зупиняючи його). Нiю!
Корнiй. Що, мамо?
Ганна Семенiвна. Годi журитись, сину... Не можна ж так уже...
Корнiй. Я, мамо, не журюсь.
Ганна Семенiвна. Ну, як же не журишся? Всю нiч i ввесь день сидите
обоє, нiчого не їсте... щось думаєте... Над чим там довго думати? Ну,
горе, нещастя, а все ж таки журбою не поможеш йому. Дасть Бог, будуть ще
дiти...
Корнiй (тихо). Нi, мамо, так бiльше дiтей у мене не буде... А, так не
буде...
Ганна Семенiвна. Як "так"? Як же це "так" ?
Корнiй. Так, як була... Як було... Ну, мамо, треба говорити. Зараз не
треба говорити...
Ганна Семенiвна. Та чому ж не треба? Як же то так було? Було, як у
всiх людей буває. Що ти i говориш, сину?
Корнiй (посмiхаючись). Ага, от то i єсть, як у людей. От то i єсть...
Ганна Семенiвна. Так вiки було, сину.
Корнiй (так само). Ага, от то i єсть, що вiки.I От то i єсть... |
Ганна Семенiвна (тривожно). Та що ти, сину, говориш? Може, тобi..
голова болить? |
Корнiй. Буде, мама.. Я нiчого не знаю. От i вже... Я зараз нiчого не
знаю... Я знаю, що єсть два... нi, три трупи в хатi.. От це я знаю...
Ганна Семенiвна (злякано). Господи, Нiю, що ти говориш?! Якi трупи?
Де? |
Корнiй (посмiхаючись, показує на хату Рити, на полотно й на себе).
Он, он i ось... Ну, i годi, мамо. Годi... Iдiть до Лесика... Я хочу сам
побути... Менi болить голова... Я хочу трохи спочити... Трохи спочити. От
iменно... спочити б трохи... А там... Ну, йдiть, мамо, йдiть...
Ганна Семенiвна. Нiю... Тут хоче тебе бачити Снiжинка... Може б, ти з
нею трошки пройшовся по вулицi... голова б посвiжiшала. Ти ж не спав, не
їв. Не можна ж так...
Корнiй. Нi, мамо, я нiкуди не пiду. Я Снiжинку... Ну, що ж, я нiчого
не маю проти Снiжинки. Нiчого...
Ганна Семенiвна. Так я скажу їй... (Голосно кашляє, iде до веранди й
одчиняє дверi).
Входить Снiжинка i говорить Ганнi Семенiвнi:
- Я трохи не замерзла. Добрий вечiр, Бiлий Медведю! (Пiдходить до
нього).
Корнiй. Добрий вечiр... Ви були на верандi?
Снiжинка. Вечiр такий гарний, я собi гуляла там...
Корнiй (пильно дивиться на обох). Не треба було цього, мама.. А, не
треба... Можна було прямо прийти...
Снiжинка. Я прямо й прийшла.
Корнiй. Ну, все одно.. Тiльки... негарно.
Снiжинка робить знак Ганнi Семенiвнi, щоб та вийшла. Ганна Семенiвна
виходить.
Снiжинка. Що з вами. Бiлий Медведю?
Корнiй (просто). Хiба ви нiчого не знаєте? Знаєте ж, навiщо... цi
комедiї? Мати думає, що ми вже побожеволiли... Сiдайте, Снiжинко.
Снiжинка. Сядьте й ви... Тут... на канапу...
Корнiй мовчки i важко сiдає. Здалека чується гра на скрипцi.
Корнiй (тихо). Знов грає...
Снiжинка. Це той iтальянець... Вiн тiльки вночi може грати...
Корнiй. Так, вночi. Вночi - тихо...
Снiжинка. Дуже тяжко. Медведю?
Корнiй. Я стомлений... i порожнiй...
Снiжинка. Порожнiй?
Корнiй. Порожнiй, як... труп. Так менi здається. (По паузi). Я -
чужий собi... Так менi здається... От так менi здається, i вже...
Снiжинка. Нiчого, знову будете повним... Все буде добре. Медведю... В
кожному поганому єсть часточка доброго.. Ви зате можете бути тепер
вiльним... Як хочете, розумiється...
Корнiй. Не знаю... Нiчого, Снiжинко, не знаю...
Снiжинка. Будете! В вас е сила, велика сила, вона своє вiзьме. Це
тiльки тепер... Ви стомленi, прибитi, враженi.. Потiм сила проб'єтьс
вгору... I навiть добре, що так сталось!.. Така моя думка. Медведю.
Корнiй. Не треба, Снiжинко, не треба... Я нiчого не знаю. I не
треба... Потiм. Все потiм...
Снiжинка. А я думаю, що не потiм, а зараз... тепер же! Ви - не
хлопчик i мусите у всяких обставинах давати собi вiдчит... Що за
легкодухiсть? Люди в бiльших нещастях не падають духом, а вам, може, й не
нещастя це, а щастя.
Корнiй. Не говорiть так, Снiжинка.. Не треба... Негарно.
Снiжинка. Через що?
Корнiй. Я не знаю.. Негарно, i все... Так менi здається... I не в
тому рiч... Зовсiм не в тому. Ну, помер Лесик... Ну, й помер. I вже. I
горе, i жалко. Ну, i вже. Кiнець, не оживе. Друге... А, друге єсть, друге.
Снiжинка. Що ж друге? Рита?
Корнiй мовчить.
Снiжинка. Рита, Медведю?
Корнiй. Не будемо говорити, не будемо. Не треба. Щоб говорити, треба
знати... Треба все знати, Снiжинко. А що ми знаємо? Що я знаю? А, от то i
єсть... Я знаю, що так не можна, а як?
Снiжинка. Що "так"?
Корнiй. Так, як було... А як iнакше? Хто скаже? Я? Чи Рита? О,
Рита... Вона iнакше не скаже.О вона не скаже... Нi-нi, вона не може
сказати iнакше... Ви думаєте, вона менi простить Лесика? (Чудно
посмiхається). О, Чорна Пантера за дiтей не прощає нiкому. А то вже нi...
I вона права. Вона права... А я теж правий.. Хто ж винен, Снiжинко? Хто?
А, от то i єсть, що хто!
Снiжинка. Ви розiйдетесь тепер?
Корнiй (здивовано). Хто?
Снiжинка. Ви i Рита.
Корнiй. Як розiйдемось?
Снiжинка. Ну, "як"? Як звичайно розходяться.
Корнiй. Не знаю... Я цього, власне, й не знаю... Я тепер нiчого не
знаю... Ох, як стомився ж я! I все таки нiчого не знаю. Усе-таки. Ну, все
одно. Все одно, Снiжинко... Чуєте, як грає? А тихо як... Бiдна Рита! Ох,
яка вона бiдна! Ну, все одно... Щось буде. Побачимо...
Снiжинка. Ви з нею говорили?
Корнiй. Нi, ми нiчого не говорили... Ми тiльки чуємо. Розумiєте,
Снiжинко, як можна не говорити, а всi думки чути? Розумiєте? От i ми
чуємо! I я чую, i вона чує... Ну що ж. Побачимо... а що побачимо? Хто
скаже? Ну, як треба, Снiжинко? Як?
Снiжинка. За Риту я нiчого не можу сказати. Я її не розумiю... А вам
скажу: ви хочете бути артистом? То мусите бути вiльним. Артист не повинен
мати сiм'ї. Вiн - жрець. От i все!
Корнiй (мовчки, не згоджуючись, хитає головою). Нi... Нi, Снiжинко...
Снiжинка. Нi, так!
Корнiй. Нi, вiн буде... не цiлий... Не цiлий... Так я чую. От чую, i
вже...
Снiжинка. А так цiлий, коли дає себе сiм'ї i має те, що хоч i ви
зараз? Так цiлий?
Корнiй. Нi, i так не цiлий...
Снiжинка. А як же?
Корнiй. Ага... От то i єсть, що як! Як? Я знаю? Ми перенесли це, а
нового не маємо.. Форми новi треба... Це - вiчне, Снiжинка.. Вiчне. Тут
уже... годi.. А форми не тi... От i єсть. От i душать, от i стискують... А
як iнакше? (Нiби до себе). Ну як, от так просто: як? Чи Рита ж зможе якось
iнакше? Чи схоче? Нi... А Рита й не схоче, i не зможе. От i єсть... I
вже...
Снiжинка. Та чого ж неодмiнно Рита? Хiба ви з нею навiки зв'язанi? Є
другi женщини, якi схочуть i зможуть. Чого ж тiльки Рита?
Корнiй. Чого Рита? Того, що... (Довго мовчить). Не знаю...
Снiжинка. Ех, Бiлий Медведю, не Рити вам треба! Рита - для самця, а
не для творця. Творець перерiс самця. Ось в чому суть людини. Так-так!
Людина має красу, а звiр її не знає. От i все. Ви мусите звiра в собi
вбити. Тодi ви дасте красу, яка в вас є. Є, мiй Бiлий Медведю, є!..
Послухайте Снiжинки, яка найбiльше чула й чує в вас цю красу. Встаньте
зараз, сильний, твердий, напишiть листа Ритi, й ходiм зо мною. Творець
мусить бути жорстоким, не всяку жалiсть треба допускати до себе. Ходiм,
Медведю! Я не говорю, щоб ви мене любили, щоб до мене йшли. Я хочу бачити
вас вiльним i гарним. Чуєте? Хочете, ми нiколи не будемо бачитись. Я не
для себе. Хоча... хоча. Медведю, я думаю, що якби ви пiшли до мене, я б
дала вам все те, що вам треба, те нове, що ви хочете й не знаєте. Медведю,
дорогий. Бiлий. (Стає на колiна перед ним). Послухайтесь Снiжинки. Вона
вам хоче тiльки краси, тiльки краси. Медведю, ходiм? Га?
Корнiй. Снiжинко, Снiжинко, не треба, не зараз... Не треба.
Снiжинка (рiшуче). Скажiть, ви любите Риту? Любите?
Корнiй. Я не знаю, Снiжинко, не знаю...
Снiжинка. Ну, скажiть, ви, очевидно, чуєте таку зв'язь з нею, що не
можете порвати? Так?
Корнiй. Не знаю ж, Снiжинко! Я чую тiльки, що... що... порвалось
щось. А що? Не знаю... Може, вона знає?
Снiжинка. А вона це чує? Чує?
Корнiй. I вона чує... А може, й не чує... Може, й я нiчого не чую...
Не знаю, Снiжинко. Не треба, не зараз... Потiм. Все потiм... Там ще Лесик.
Снiжинка. Лесика вже немає. Зв'язь порвано.
Корнiй. Не знаю... Може, й порвано. Може, це й єсть...
Снiжинка (благаючи). Бiдний Медведю, ходiм зо мною! Ходiм, Медведю...
Ходiм зараз, я боюсь за вас... Я боюсь. Пантера дужа... Вона не пустить
вас...
Корнiй. Нi, я не боюсь... нiкого, а тiльки... себе. От iменно себе.
Снiжинка. Медведю, Бiлий прекрасний...
Розчиняються дверi в коридор, i хутко входить Рита. Забачивши Снiжинку,
яка раптово пiдвелася, зупиняється i якийсь мент не може нiчого сказати.
Нарештi важко, трудно дихаючи, тихо i хрипло говорить:
- Я так i знала... (Помалу йде до них. До Корпiя). Так, значить, дл
цього виманили з дому?
Корнiй (спокiйно, тихо). Я нiчого. Рито, не знаю...
Рита (до Снiжинки. Ледве чутно). Що вам треба тут?
Снiжинка (гордо). Я прийшла не до вас!
Рита. Ви знаєте, що там? (Показує на свою хату).
Снiжинка. Знаю. Там лежить мертвим те, що в'язало вас обох.
Рита. А-а... А ви прийшли нову зв'язь зробити?
Снiжинка. Я прийшла од всяких зв'язiв увiльнити Бiлого Медведя!
Рита. Та-ак? (Чудно посмiхаючись). Але Бiлий Медвiдь зв'язаний з
Чорною Пантерою, ви це знаєте?
Корнiй. А, лишiть це!.. Iди, Рито, до себе...
Рита. Я в себе. Може, комусь iншому треба йти до себе.
Снiжинка. Я пiду зараз, не бiйтеся. Бiлий Медведю, ви хотiли трохи
прогулятися? Ходiм разом.
Рита. Бiлий Медвiдь, добродiйко, нiкуди не пiде!
Корнiй. А, Рито, ну навiщо так? Схочу й пiду... У мене голова болить,
я трохи пройдуся.
Рита (сильно). Нi, ти не пiдеш! Чуєш?
Корнiй. Я пiду, i вже... От i єсть... (Хоче йти одягатись).
Рита (якийсь мент мовчить, раптом кидається до нього, хапає за руку i
благаючим голосом говорить). Нiю, останься... Завтра пiдеш, куди схочеш...
Куди схочеш i з ким схочеш... Сьогоднi зостанься, прошу... Нiю!
Корнiй. Я на пiвгодини... У мене голова болить.
Рита. Завтра... Сьогоднi зостанься... Останнiй вечiр. Я розумiю
все... Чуєш? Зроби те, що останнiй раз прохаю...
Корнiй (вагається). Я на десять хвилин...
Рита. Завтра, завтра.
Снiжинка. Ви йдете. Медведю?
Корнiй. Нi, Снiжинко, я, мабуть, зостанусь.
Рита (люто до неї). Добродiйко!..
Снiжинка (виходячи). До завтра, Медведю.
Рита (спалахуючи). Так от чого вони виманили мене! А-а!
Корнiй. Ах, Рито, ти знов! Я стомився, менi голова болить... Я не
можу цих крикiв... Пусти мене трохи пройтись, я сам пiду... Я не можу... Я
мушу вийти.
Рита. Нi, ти не пiдеш... Ти не пiдеш... Чуєш? (Бачачи, що Карнiй хоче
йти до пальта, вона знов хапає його за руку). Нi! Не ходи...
Корнiй (рiшуче). Пусти! Я не можу так... Це насильство...
Рита. Ну, я прошу тебе, благаю!
Корнiй (рiшуче). Нi. Я хочу пiти й пiду... От i вже. Пусти.
Рита. До Снiжинки?
Корнiй. То моє дiло. От i єсть. Iду, куди хочу. Велiть менi нiхто не
може. I вже. Пусти.
Рита (придушено). Я благаю тебе, не велю, а молю, благаю.
Корнiй. Це все одно... Я хочу пiти пройтись...
Рита (чудно зазираючи йому в лице). Ти iнакше вже став говорити...
Iнакше.
Корнiй. Я говорю, як говорю... Пусти ж...
Рита. А як писав мене i Лесика, так не говорив. Ой, так ти не
говорив... (Стрiпнувшись). Корнiю, не ходи! Не ходи, чуєш? Я все для тебе
зроблю... Слухай, хочеш писати мене з Лесиком? Хочеш? Я вiзьму його, й ти
будеш писати. Тепер добре буде, в мене, напевно, є ще бiльше "рисочок"
Нi-нi, я не смiюсь, я серйозно. Ось подивись в моє лице... Ну, подивись
же... Правда, є?
Корнiй. А, Рито, лиши... Не хочу я... Пiзно! Рита. Не пiзно! Чому
пiзно? Що вiн - мертвий? То нiчого, нiчого. Зате в менi бiльше виразу
буде...
Корнiй неймовiрно дивиться на неї i проти волi вдивляється лице їй.
Рита. Хочеш? Хочеш? Я покладу його на те саме мiсце i схилюсь над
ним... А ти будеш кiнчати. I завтра, i пiслязавтра: ми не дамо його, поки
не скiнчимо... Всю нiч, весь день будемо робити... Ти мусиш скiнчить... Ти
не вiриш менi? Я правду говорю. Я хочу все тобi вiддать, все, все... Все
для мистецтва: сiм'я, труп дитини, мiй одчай - все йому... Я не смiюсь,
Нiю, не смiюсь,я правду говорю, я вже вiрю, що треба нову форму сiм'ї
цiлком нову. I до Мулена, як хочеш, тепер пiду. Я все буду робить уже...
Хочеш, хочеш?
Корнiй (машинально ступає кiлька крокiв зад не зводячи очей з її
лиця). Пiзно, Рито... пiзно.
Рита. Чого пiзно, чого пiзно? Ти встигнеш. Тi ки зараз же почнеш,
зараз... Я зараз вiзьму Лесика, ти бери палiтру, фарби. Добре? Добре?
Корнiй. У тебе зараз чудний вираз лиця.
Рита. Нiчого, я буду дивитись на Лесика, i буд добрий... Буде чудовий
вираз лиця. Я не смiюсь, я смiюсь... Я вже вiрю...
Корнiй. Ти чудна, Рито, я не вiрю тобi...
Рита. Чому? Чому? Говорю правду. Я тiльки схвильована. Нерви пiднятi,
ми ж так багато за цю добу пережили... Нiчого, Нiю. Я йду за Лесиком...
Бери фарби,бери!
Корнiй (вдивляється їй в лице, поглядає на полотно, оживляється). Ну,
добре... Не кажи мамi...
Рита. Нi-нi, я скажу; що ми тут посидимо. Я скажу... Я зараз...
(Вибiгає, опасливо озираючись на нього).
Корнiй пiдходить до полотна, скидає запону i вдивляється. Потiм бере з
стану палiтру, фарби, готує їх, нетерпляче поглядає на дверi.
Рита (хутко входить з трупом дитини). Мама спить. Вона стомилась i
заснула бiля столу. Вона не чула. Ми дверi замкнемо... Ми замкнемо всi
дверi й будемо малювати. Правда? Тепер все iнакше буде. Все, все.. Ось тут
Лесик. Лежи, Лесику, лежи, тато буде тебе писати, вiн знiме з тебе
вiчне... Лежи, мiй бiлий... О, ти бiлий тепер зовсiм... Тепер блiдiсть
твоя зовсiм чудова... Тепер тато буде з нас задоволений. Так я поклала,
Нiю? Так?
Корнiй (борючись мiж тривогою й артистичним чуттям). Так-так...
Тiльки, Рита.. Це якось ве так все-таки... Трошки вправо. (Береться за
голову). Ах, якось менi...
Рита. Нiчого, нiчого!.. Ти тiльки почни, подивись на нас, i все
пройде, все забудеш. I я забуду, я ввiйду в себе. Ось, дивись, зараз, ось
я тiльки сяду i схилюсь над Лесиком. Вiн тепер цiлком тихо лежить, вiн уже
не буде плакати... О-о!! (Лице їй кривить судорога муки, але вона
перемагає себе). От так, правда? Добре тепер?
Корнiй. Трошки нижче... Ще... так... (Вдивляється, захоплюється,
починає писати).
Рита чудно позирає ва нього, iнодi раптом посмiхаючись й зараз же
ховаючи посмiшку.
Корнiй. Сьогоднi в тебе, Рито, не такий вираз лиця... А, Боже...
Зовсiм не те на ньому.
Рита. Пиши, пиши... Те саме, що треба... Я стомлена...
Корнiй. А нi! Зовсiм не те... I Лесик не такий...
Рита (раптом регочучи). Не такий? Ха-ха-ха!.. О, вiн тепер зовсiм не
такий, то правда. А я така, така... Ха-ха-ха!
Корнiй (тривожно). Рито!
Рита (хапливо). Нi-нi, нiчого, я... у мене нерви трохи... Але ти не
звертай уваги. Пиши, милий, пиши, ми мусимо скiнчити... Мистецтво вище
всього! Я вже вiрю тепер... Може, я не так сиджу? Нижче, вище?
Корнiй. А, Боже... Щось не так... Ти не говори нiчого.. Помовчи.
Дивись на Лесика... Дивись i мовчи...
Рита. Добре... (Дивиться на труп сина).
Далеко знову чути тужну гру скрипки. Лицем Рити перебiгає мука i в
болючiй скорбi застигає.
Корнiй (весь оживившись). Так... Тепер так... Тепер дуже добре...
Чудесна.. Сиди, Ритонько, сиди, хороша... Так-так.
Скрипка грає.
Рита раптом падає на труп головою i жагуче, болюче ридає.
Корнiй. Рито! Рито! А, Боже, ну, сиди ж, так же не можна, тiльки
почав i... Рито ж!
Рита помалу пiдводиться, чудно дивиться на нього, посмiхається й позує.
Корнiй (з одчаєм). Ну, от! Знов пропало... не те... Дивись на Лесика.
Рита. Я трохи стомилась... Дай я спочину... Я раз... У мене голова
болить. I в тебе болить?
Корнiй. А, Боже, так же не можна... Ну,
Рита (пiдходячи до нього). Трошки спочi Голова не болить? Ти не
стомився?
Корнiй. Трохи болить... Ну, та нiчого... Рито...
Рита. Може, випити трохи аспiрину або чогось щоб голова не болiла, бо
я так не можу... Ось у мене єсть краплi, я зараз... (Виймає з-за корсажа
пляшечку, пiдбiгає до столу, хапливо, дрижачими руками, але з рiшучим,
суворо-диким поглядом, наливає в склянку води i потiм iз пляшечки. Несе
Корнiєвi). Хочеш, Нiю? Голова не буде болiти. Може, ти сам винен, що у
мене не такий вираз, не так бачиш, стомився, голова болить На, випий,
голова свiжiша буде... Ну, швидше, потiм я... I будемо далi працювати...
Ну?
Корнiй. Та чи поможе? А голова справдi болить... (Бере i п'є).
Рита (вся зацiпенiвши, дивиться на нього). Всю!
Корнiй. Фе, яке воно!
Рита. Нiчого, тепер все пройде!.. (Бiжить до столу, наливає води,
дивиться на Корнiя, що вдивляється в полотно, i не п'є. Бiжить назад). Ну,
тепер далi!.. Я вже... Тепер пиши всю нiч... О, тепер ми цiлке iнакше все
зробимо... Тепер ми вже не розстанемося, нi нi... Я ж знаю, що ти це
думав... Тепер ми знайдемо нову форму, ми будемо вiльнi, щасливi, ми сiм'ю
для мистецтва збудуємо. На цьому трупику, правда? Правда, мужу мiй?
Правда? |
Корнiй. Рито, Рито! Не хвилюйся ж так, сиди, тихо...
Рита. Як Лесик? Ха-ха-ха! Нiчого, будемо всi, як, Лесик... Ми всi
троє - одно. Чуєш, правда, ми всi троє одно?
Корнiй (не чуючи). Рито, в тебе знов нема того, Рито, так же не
можна... Я покину, коли так... А, Боже!.. Фу, голова ще бiльше стала
болiти.
Рита. Болить?.. Уже?..
Корнiй. Що "вже"? Ще болить, а не вже...
Рита. Чи той, ще... Може, ти зморився дуже?
Корнiй. Нi, нiчого.. Щось трохи ноги... Але нiчого... Сядь лучче.
Рита..
Рита (надзвичайно тихо). Я сяду... Так?..
Застигає й дивиться на труп. Знову скрипка грає тужно i скорбно. Рита
все бiльше схиляється на труп.
Корнiй (шепоче). Тепер єсть знов... От тут. Так-так... Це вона..
Воно, вона..
Рита (тихо, чудно). Воно? (Посмiхається).
Корнiй. Так-так, нiчого, нiчого, посмiшка ця нiчого.. Тепер добре...
(Малює). Ах, тiльки голова болить... I ноги... не стоять... Якась
слабiсть... Сиди, сиди... (Малює, скрипка грає).
Рита (тихо пiдводиться, урочисто пiдходить до Корпiя). Буде, Нiю...
Спочинемо.. Годi, любий... Тепер треба спочинути.
Корнiй (слабо). Ще б трошки. Рито...
Рита. Нi, годi... Тепер уже годi.. Нам треба вже спочинути. Правда?
Корнiй. Щось голова i ноги... Ну, спочинемо трохи.
Рита. Спочинем, спочинем... Там, на канапi, правда? Вiзьмемо туди
Лесика i всi спочинемо.. Ходiм! (Веде його, бере труп i йде за ним).
Корнiй. Навiщо Лесика? Може б, нехай там?
Рита. Нi-нi, вiн з нами. Ми всi троє - одно. Правда? Тепер ми всi
троє - одно... Правда?
Корнiй (сiдаючи на канапi, стомлено). О, як я стомився, слабiсть така
по всьому тiлi... Але гарно.. Нам, Рито, треба спочити. То правда...
Завтра ми будемо цiлий день. Я мушу скiнчити... Ми, Рито, пережили
багато... Ну, нiчого.. Зараз уже лучче. Правда?
Рита. Правда, любий, правда. (Кладе Лесика посерединi мiж собою й
Корнiєм).
Корнiй. Це Лесик? О, яка слабiсть. Я чую, що засну... (Заплющує очi й
далi говорить з заплющеними очима).
Рита. Засни, засни... Ми всi заснем. Я тiльки вип'ю води i теж... Я
зараз... (Бiжить до столу, наливає в склянку з пляшечки i випиває. Бiжить
назад, сiдає, обнiмає Корнiя, пригортає до себе й тихо говорить) Тепер усi
заснемо.. Правда? Як гарно грає скрипка Вона нам грає... Нам, щоб ми
заспокоїлись i заснули Ми знайшли вже нове... Правда, Нiю? Ти вiриш мед
тепер, вiриш, що я вже iнша?
Корнiй. Не знаю. Рито, не знаю... Я хотiв би тiльки вiрити... Бо я.
Рито, так не можу, як було... Я бiльше так не можу.
Рита. Я знаю, знаю... О, я знаю, що ти не можеш... I через це...
Тепер буде iнакше... Зовсiм iнакше...
Корнiй. А за Лесика... ти простиш менi?
Рита. Простю, простю, єдиний мiй, за все простю... Ти любиш мене,
скажи?
Корнiй. Люблю, Рито, люблю такою, як ти зараз...
Рита. Правда?.. I я люблю... I Леснк любить... I ми всi троє -
одно... Як колись... О, тепер ми не розстанемося... I нiкуди ми вже не
пiдемо, нi до Снiжинок, нi до Муленiв, ми всi разом будемо.. Правда?
Корнiй (ледве чутно). Правда.
Рита. Ну, поцiлуй же мене... востаннє.
Корнiй (слабо повертає до неї лице, цiлує). Хороша моя.
Рита. Прощай, мужу мiй, Бiлий Медведю.
Корнiй (слабо посмiхаючись). Прощай. До завтра. Як страшко i солодко
хочеться спати...
Рита. Спи, Спи... (Суворо i скорбно дивиться на нього).
Скрипка все грає, тужно i жалiсно. Рита раптом здригається, тихо встає
i йде до полотна.
Корнiй (тихо). Рито! Куди ти?
Рита. Я зараз. Спи, спи... (Пiдходить до полотна, знiмає його з
мольберта, бере з столу нiж i розрiзає).
Корнiй (слабо). Що там, Рито?
Рита. Нiчого, милий, нiчого... Спи спокiйна.. Спи тепер.
Вертається, пригортає до себе Корнiя, цiлує Лесика, потiм мужа, кладе
голову йому на плече i з щасливою, стомленою посмiшкою заплющує очi.
Скрипка грає серед мертвої тиши.
[1] Ha! (польськ.) - вигук, що має рiзний смисловий вiдтiнок.
[2] Панi (фр.)
[3] Розумiєте ? (фр.)
[4] Ось i все, мiй друже! (фр.)
[5] Мiй дорогий (фр.)
[6] Вибачте! (фр.)
[7] Ось якi. (фр.)
[8] До побачення! (фр.)
[9] Ось так, пане (фр.)
[10] Так! (фр.)
[11] Так! (англ.)
[12] Здрастуйте, панове, панi! (фр.)
[13] Вiтаю! (угорськ.)
[14] Подруга (фр.)
[15] Великi бульвари (фр.)
[16] Старик (фр.)
[17] Ну, гаразд, мiй друже (фр.)
[18] Якщо ви хочете кохання, Завжди поспiшайте. 0-ля-ля ля-ля ля-ля-л
(фр.)
[19] На жаль! (фр.)
[20] Бiле (фр.) - мається на увазi бiле вино.
[21] Дуже добре! (фр.)
[22] "Чорний кiт" (фр.) - назва якогось публiчного чи розважального
закладу.
[23] Апаш (у Францiї) - хулiган, бандит.
[24] Вислiв одного з героїв твору англiйського письменника Д. Р.
Кiплiнга "Книга джунглiв" (1894).