Володимир Винниченко. Чорна пантера i бiлий медвiдь
страница №2
...iжинкаполюбила, треба щось для того мати, треба щось Снiжинцi за те дати. Бачите
Янсона? Ану, спитайте його, що йому дала Снiжинка за те, що вiн дає? Ану!
О, Янсон розумiє красу, навiть красу страждання... Ха-ха-ха! А вiн так
одразу й повiрив... I навiть просить не говорити про це. Думкою боїтьс
зрадити. Ха-ха-ха!
Корнiй. Значить, помилився... Ви досить щиро говорили. Ну,
помилився...
В цей мент чується дзвiнкий жiночий голос за колонами й хутко входить
Рита, багато одягнена, в модному капелюсi, з блискучими очима, рiзкими,
пiднятими рухами. До Мулена, що йде за нею:
Рита. Ну, швидше! Я замерзла... Вина i всього... О, тут вже... А! I
Бiлий Медвiдь єсть iз бiлою Снiжинкою? Яка поезiя! Месьє Мулен, ви не
соромтесь, тут всi свої. Ми сядемо тут? Чудесно... Швидше вина. Гарсон!
Вина!
Корнiй (зразу напружившись, побачивши Риту, сiдає так щоб видно було
Риту. Голосно до Снiжинки). Ну, так за вiчне, Снiжинко! (П'є).
Рита. Xa-xa-xal Мулен! А ми за мент! Правда?
Мулен (розглядаючись, теж пiднято). О, чого? I ми за вiчне можемо
випити! (Ввiчливо вклоняється Снiжинцi й Корнiєвi, тi недбало хитають
йому головою).
Рита. Нi, хочу за мент! Тiльки за мент. Правда, Бiлий Медведю? Чи ти
мене вже й не пiзнаєш? Давно не бачились, може, й забув уже? Добрий вечiр!
Це ж я - жiнка твоя.
Корнiй. Добрий вечiр!
Рита. Як же там твоє велике полотно?
Корнiй. Чудесно... Моє полотно чудесно стоїть.
Рита (з натиском). Стоїть?
Корнiй. Стоїть.
Рита. Ага! А ти собi тут?
Корнiй.А я собi тут.
Рита. Xa-xa-xal Ну, значить, все в незмiнному станi... Чудесної Ми,
значить, сучаснi супруги! Xa-xa-xal От це я розумiю. (Видно, тяжко питати,
з зусиллям). Ну, а як вiн називається? Ах, Лесик, ну, так, Лесик? Як же
там наш Лесик? Га? (Дуже швидко, до гарсона). А, вино... Це яке? Фi,
цього не хочу, я не люблю... Не звикла... А це? Ага, це добре. Ну,
Медведю, як же син наш, га?
Корнiй. Пiди подивись...
Рита. Нiколи, голубчику... Сьогоднi ще маю в "Chat noir"[22] їхати, а
завтра теж цiлий день зайнятий. (До Мулена). Правда, милий? Може, ви.
Снiжинко, знаєте? Хоч вас i не цiкавлять такi дрiбницi, але ви тепер,
мабуть, ближче стоїте до них i знаєте?
Снiжинка. О, розумiється, знаю. Я тiльки що од Лесика... Вiн себе
чудово почуває... Зараз так смiялася з ним... Нiяк не хотiв пускати
мене...
Рита (хрипло). Хiба?.. (Прожогом наливає шклянку вина й випиває). О,
значить, усе добре... Ну, i чудесно! Xa-xa-xa! I нам чудесно. (До Мулена).
Що ти, мiй старенький, так сидиш, наче в гостях? Пий! Пий же, говорю!
Плачу за все!
Мулен. Рито, i тут буде те саме, що вчора?.. Ха-ха-ха!
Рита. А що вчора? А хiба вчора погано було? Ха! Я вчора одному
цiкавому добродiю, такому, як, наприклад, от цей (повертається до Штiфа,
що цiкаво пiдiйшов), пляшкою голову погладила... (До Штiфа). Може, хочете
спробувати? Чудесно виходить!
Штiф. О, дякую, я не цiкавий до таких експериментiв.
Рита (до Снiжинки). Так, кажете, наша дитина... ха-ха-ха... гарно
себе почуває?
Снiжинка. Пречудово! Такий веселий, свiжий, я його давно таким не
знаю. Бiлий Медвiдь хоче навiть писати його й мене... Вашу фiгуру витерти
й замiнити моєю...
Рита (гостро-дико до Корнiя). Правда?!!
Корнiй. А, маєш!.. Нi. Снiжинка жартує...
Снiжинка. Але це чудесна iдея! Ха-ха-ха!
Рита (мовчки, тяжко дихаючи, дивиться на Снiжинку. Тихо-хрипло).
Снiжинка дуже весело жартує. Але... (Круто одвертається до Мулена). Ну що,
правда, тут весело? А бач, не хотiв iти! Насилу затягла сюди... Тут так
весело жартують, так затишно... Ну, чом же не п'єш? Пий!.. Фу, душно як!
Треба роздягатись.
Встає, роздягається й вiшає пальто на колону. Пiсля того прибираєтьс
проти дзеркала.
Мулен (до Штiфа). Ти думаєш, я знаю... Це вино знає, де воно, що
воно? Так само я знаю... Ця женщина вмiє закрутити голову... О, вона вмiє!
Але все одно! Xa-xa-xal Ти дивуєшся? О, я сам себе не впiзнаю. Мулен
здурiв, i бiльше нiчого! Пий. (П'є).
Штiф. За женщину, яка вмiє закрутити! (П'є).
Рита (пiдходячи до столу). А! Мiй старенький часу не гає! Але чому
так пусто сьогоднi тут? Де ж сiм'я артистiв?
Штiф. Сiм'я артистiв, мадам, на балу "незалежних новаторiв".
Рита. А це що за категорiя? Яке новаторство ще заводять? Може, щоб
мужчини родили дiтей, а женщини жили з полюбовниками?
Штiф. Xa-xa-xal О, я був би першим ворогом таких "новотворiв".
Рита. А чому тi сидять там? Сер Блек, Мiгуелес! Iдiть сюди. I ви.
Кардинал. Iдiть до гурту, веселiше буде. I дам ваших кличте. Це - вашi
amies? Чудесно! Тут жон немає, всi ми amies. Правда, Мулен? Ха-ха-ха! А ти
боявся йти сюди, думав, що я до мужа побiжу. Ну, от мiй муж, ну i що ж?
Бiжу? Га? Ха-ха-ха! Ми сучаснi супруги! Ну що ж ви. Влек, Мiгуелес? Не
хочете?
Тi встають i нерiшуче переходять на цей стiл.
Рита. От i чудово. Ви ще п'єте? Пийте, Мулен платить. Власне, не
Мулен, а я, бо те, що вiн зараз платить, я потiм одплачу. Правда, Мулен?
Скiльки я тобi вже винна? Рахунок ведеш? Ну, i веди...
Мулен. А розумiється, веду. Всяк своє веде! Пийте, панове! Чорна
Пантера всiх нас частує. Ха-ха-ха! Штiфе, пий!
Рита (до Корнiя й Снiжинки). А ви чого ж? Не хочете? Мулен,
хочу танцювати! Скажи, щоб прийшли сюди музики.
Мулен (схоплюючись в п'яному захватi). Музики? Тут?
Рита. А де ж? Я хочу танцювати танок апашiв[23]. З тобою! Хочеш?
Мулен. Розумiється, хочу! Ха-ха-хаї Гарсон! Музикiв сюди. Хутко! Ми
будемо танцювати танок апашiв з Чорною Пантерою. 0-ля! Геть столи! Панове,
пересiдайте на другi столи, середина вiльна мусить бути. Штiфе, помагай!
Видко, як гарсон говорить щось хазяїну, той стискує плечима, одповiдає,
i гарсон бiжить у другий кiнець кабаре. Через якийсь час веде музикiв.
Публiка починає пiдходити наперед i зазирати крiзь колони.
Рита (на Мулена). Ач як розходився! Xa-xa-xal Мiгуелес, що ви на мене
так дивитесь? Га?
Мiгуелес (серйозно). Я не впiзнаю сеньйору.
Рита. Чому? Весела? О, я вмiю бути дуже веселою. Може, хочете зо мною
танок апашiв станцювати?
Мiгуелес. Дякую, я не вмiю.
Рита. Шкода. У вас постать дуже хороша для цього танку. Ви його не
вмiєте? А я вмiю. О, чудовий танок! О, i музики вже йдуть. Мулен, на
середину.
Корнiй (весь час п'є i стає хмурнiшим i хмурнiшим. Раптом не видержує
й голосно говорить). Запнiть завiсу.
Рита (хутко в його бiк). Що? А ви хто такий? Яке вам дiло? Не
подобається, можете забиратись. Не смiть запинати! Я хочу танцювати! Прошу
всiх, все кафе, весь Париж! Чорна Пантера, коханка Мулена, буде танцювати
танок... (До Мулена). Xa-xa-xal А месьє Мулен уже й просiяв? О, нi, я ще
не коханка i не ашiе месьє Мулена! Я - жона артиста Корнiя Евневича.
Voilal Ось - мiй муж. А я жона його, буду зараз танцювати танок апашiв.
Ну? Музики готовi?
Голос од музикiв:
- Готовi!
Публiка товпиться крiзь колони. Снiжинка щось говорить Корнiєвi, але
той понуро дивиться на Риту..
Рита. Ну, Мулен, починаємо?
Мулен. Я весь тут.
Рита (плескає в долонi музикам). Алло!
Музики грають. Рита й Мулен танцюють. Дедалi то з бiльшим запалом,
якоюсь дикою, п'яною жагою i майстерством.
Снiжинка (захоплено встає й жадно слiдкує. До Корнiя). Вона гарна.
Медведю! Вона страшно гарна! Рита. Швидше, музики!
Корнiй п'є, але не зводить очей з Рити. Кулаки його машинально
стискуються. Вiн то схопиться, то знов сяде. I знов п'є чарку за чаркою.
Рита. Фу, годi!.. (Важко дихаючи, пiдбiгає до Корнiя). Ну що? Гарно
танцювала? Га?
Снiжинка. Чудово, Рито!!!
Рита (не звертаючи на неї уваги). Ну? Не думав, що я можу, га?
Xa-xa-xa! Думав, тiльки пелюшки мити можу? Що ж ти мовчиш? Подобається,
кажи?
Корнiй сильно ставить чарку на стiл, не одповiдає.
Рита. Ха-ха-ха! Обережно, чарку розiб'єш, двадцять сантимiв коштує,
не хватить заплатити. Ха-ха-ха! (Обходить). Мулене, дякую! О, дякую.. Ну
що, Мiгуелес, може, ви зо мною хочете? Ах, ви не вмiєте! Ну, не треба... А
публiки скiльки. (До неї). Цiкаво, правда? Ха-ха-ха! (Публiка розходиться,
балакаючи).
Штiф. Ви чудово танцювали, це щось надзвичайне. У вас така
пластика...
Рита. Невже? Пластика? О, у мене пластика, ха-ха-ха!.. А ви не п'єте?
Панове, мусите всi пити, бо буду сердита. Блек, пийте, я не хочу, щоб коло
мене були тверезi очi! Мусите всi п'янi бути.
Блек. У п'яного, мадам, очi бiльш тверезi, нiж у тверезого.
Рита. Все одно! Мулен... О, мiй Мулен... якi в тебе зараз чудовi очi.
Бiлий Медведю! Подивись, якi очi у месьє Мулена. Подивись. Мулен, покажи
моєму мужу, якi в тебе очi зараз... Маслянi, жаднi, ха-ха-ха! Такi i в
мого мужа були колись... Що ви, панове, шепочетесь? Не вiрите? Спитайте у
мого мужа. А Мулен все так же дивиться... Одурiв, правда? Але чекай, ти ще
рано дивишся... так. А це забув... (Виймає з-за корсажа карти). Хочеш
грати?..
Мулен (з викликом). Хочу!
Рита. А? Не боїшся вже?
Мулен. Все одно. Чим швидше, тим краще! Давай!
Рита. О? А я не хочу... Панове, хто хоче з нами в карти грати? У нас
гарна гра. Ми граємо з Муленом на поцiлунки. Кожний поцiлунок мiй коштує
сто франкiв або одна нiч любовi.. Але я на поцiлунки тiльки з моїм Муленом
граю. Вже програла йому п'ять поцiлункiв, ще п'ять i... i... я твоя?
Правда? Amie, га? Ха-ха-ха! Чуєш, Бiлий Медведю? Хочеш грати з нами?..
Але, бiдний, чим же ти гратимеш? Хiба полотном? Ха-ха! Ну, Мулен! Граймо!
Панове, хто хоче? Мiгуелес? Блек? Кардинал?
Сафо. Я хочу грати!
Рита. О? Чудесної Теж на поцiлунки?
Сафо. О, нi, я на грошi. Кардинал, я хочу грати.
Мулен. Штiфе! Грай! Ставка - скiльки хто хоче. Гра - штос.
Всi тихо мiж собою балакають. Пiдходить Янсон.
Рита. Поцiлунок на червоного короля. На тебе, Бiлий Медведю!
Ха-ха-ха!
Мулен. Ще хто?
Янсон. На жирову кралю сто франкiв або один поцiлунок.
Снiжинка (схопившись вражено). Янсоне, це що?
Янсон (спокiйно). Краса виграє.
Мулен. Ще хто?
Сафо. I я на жирову кралю десять франкiв.
Рита. Ого! Швидше, Мулене!
Мулен. Ще хто? Нiкого? Одчиняю колоду. (Дає направо й налiво).
Сафо. Жирова краля! Програла!
Мулен. Побита!
Янсон (спокiйно). Краса виграє.
Рита. Ну, Бiлий Медведю? Хто кого: чи Мулен тебе, чи ти Мулена?
Мулен. Раз-два. Раз-два. Червоний король. Побитий. Шiсть поцiлункiв!
Прошу. Хто ставить?
Кардинал (виймаючи гаманця). Гм! Я волiв би, дитинко, щоб ти грала на
поцiлунки. (Дає грошi).
Сафо. Он я-як? Ах, ти ж... Ну, чекай!
Рита. Два зразу на червоного короля! Кiнчать -так кiнчать!
Мулен (в захватi). Чудово! Ще хто?
Янсон. Сто на жирову кралю.
Сафо. Я десять на неї!
Мулен. Чудово! Одчиняю колоду. Раз-два. Раз-два. Раз-два. Червоний
король. Побитий. Вiсiм поцiлункiв!..
Сафо. Далi ж, далi! Що за свинство!
Мулен. Ах, далi... (Здає).
Рита. Бiлий Медведю! Побиває тебе Мулен! Та що ти все п'єш? Ти б
краще пограв! Га? Не хочеш? Останнi два поцiлунки ставлю... (В голосi мука
i одчай завзяття). Прощайся. Ну?
Корнiй помалу встає й пiдходить до столу, заклавши руки в кишенi.
Мулен (з легкою тривогою, але й з викликом дивиться на нього). Месьє
Корнiй хоче грати?
Корнiй. Нi, хочу дивитись.
Рита. Тiльки дивитись?
Сафо (незадоволено). Е, я не хочу грати, як так.
Кардинал. То найкраще, дитинко, давай сюди грошi. То не наша гра.
Мулен (до Рити). Ну? (Випиває склянку вина).
Рита (встає. Глухо). Уже вiсiм? Бiльше нiхто не хоче грати?.. Ну,
розумiється. Значить, зараз кiнець?
Ну!.. Знаєте що, Мулене: або квит на все, або... кiнець грi i...
всьому. Хочете?
Мулен (хвилюючись). На все квит чи тiльки на поцiлунки?
Рита. Ха-ха-хаї I тут торгується. Нi, за рукавички, що ви сьогоднi
купили, я вам зостанусь винна п'ять франкiв! Кiнець або так, або так! Ну?
Мулен. Добре. На червоного короля?
Рита. На червоного короля!
Мулен (здушено). Одчиняю колоду. Раз-два. Раз-два.
Корнiй. Стiйте. (Дуже хвилюється, хрипло). Нi, нiчого... здавайте!
Рита. Що ти хотiв? Що ти хотiв? Чекайте, Мулене! Що ж ти хотiв,
говори скорiше! Ну? Ну, що? Ну, говори ж, ти!
Корнiй. Нiчого, далi...
Рита (дико). А-а! Ну, так далi, Мулене, далi, швидше кидай подлого
червоного дурня! Швидше ж, ну!.. Руки дрижать, - теж мужчина!
Мулен (трясучись весь). Раз-два. Раз-два. (Всi напружено слiдкують).
Рита. Швидше! Швидше!
Мулен. Червоний король! Побитий!
Рита (тихо опускаючись на стiлець). Ну, от i кiнець. Побитий.
(Заплющує очi й сидить як мертва). Тепер кiнець.
Корнiй (хрипло, голосно). Ну, а тепер весь квит на моє полотно... На
полотно. Ну?
Мулен (розтеряно). На полотно?
Рита хутко пiдiймається й напружено застигає.
Корнiй. Так, на моє полотно. Не варте?.. Програю, ваше полотно i...
Чорна Пантера. Виграю... моє полотно... i... Чорна Пантера.
Рита (гордо). Чорна Пантера не програється! Я йду за Муленом. Ходiм!
Корнiй (тихо). Я не скiнчив же... Я хотiв сказати: "i Чорна Пантера
буде вiльною". Вона може й тодi пiти з Муленом. (До Мулена). Ну? (Мулен
вагається).
Снiжинка (обурено). О, крамар паскудний! Та грайте ж!
Мулен (з кривою посмiшкою). Добре! На що ставите?
Корнiй. На жирову кралю.
Сафо. Ой, не треба, вона програє!
Корнiй. Здавайте.
Мулен (дрижачим голосом). Одчиняю колоду.
Раз-два... Раз-два... Раз-два...
Довго рахує. Видно, як Рита дрижить i жадно слiдкує за картами;
Корнiй стиснув кулак, стоїть непорушне; Снiжинка глибоко зiтхає.
Мулен. Жирова краля... (Убитим голосом). Взяла...
Випускає карти й криво-жалко посмiхається до всiх. Всi глибоко
зiтхають.
Корнiй. Полотно моє... А Чорна Пантера вiльна... (До неї). Хочеш
додому?
Рита мовчки йде до вiшалки, одягається.
Снiжинка (в захватi i схвильовано стискуючи руку Корнiю). Ви гарнi,
Медведю. Те правда, що я вам говорила. Чуєте? Янсоне, платiть, ходiмте!
(Хутко виходить).
Рита (пiдходить до Мулена, тихо). Простiть, Мулене, я все верну вам,
що позичила... Простiть, що дала вам неприємностi... (До всiх). До
побачення. (Корнiю, не дивлячись на нього, несмiла). Можна взяти тебе за
руку? У мене ноги дрижать.
Корнiй (беручи її пiд руку). Ми поїдемо... Гарсон, я завтра прийду
заплатити... (Гарсон мовчки уклоняється).
Корнiй i Рита помалу виходять. Всi проводжають їх мовчазними серйозними
поглядами.
Завiса
ДIЯ ТРЕТЯ
Декорацiя першої дiї.
Корнiй сам в пальтi ходить по ательє, сильно зачiсуючи пальцями
волосся назад i, видно, глибоко й тяжко про щось думаючи. Злiва хутко
виходить Рита, теж в пальтi, але без капелюха, несе на руках дитину. За
нею Ганна Семенiвна, яка, витираючи сльози, неспокiйно говорить.
Ганна Семенiвна. Ритонько! Ну, навiщо ви його сюди? Тут холодно. I
сонний вiн...
Рита. Нiчого, мамо, нiчого. Тут виднiше, я хочу роздивитись його. Я ж
хочу побачити його як слiд, (Кладе на канапу, сама стає навколiшки,
хапливо розмотує). Ну, покажись своїй мамi, покажись своїй гидкiй мамi.
Кинула тебе, кинула, погана... О, муко моя рiдна!.. Ну, який же ти став?
Який?.. Господи! Як же схуд вiн! О, Боже! Та що ви з ним зробили?
Ганна Семенiвна. Ритонько, Ритонько... Нiчого не робили... То вам так
здається... Йому лучче навiть стало.
Рита. "Лучче"?! Та подивiться ж на очi його! В них смерть!.. Боже
мiй!
Ганна Семенiвна.Та Господь з вами, дитино, що то ви таке говорите! А
хай Бог милує од таких слiв.. Що ви, справдi? Дитина навiть не плакала...
Тиха, як янгол. От ще таке...
Рита (раптом). Снiжинка сьогоднi ввечерi була тут? I вiн смiявся до
неї?
Ганна Семенiвна. Яка Снiжинка? Нiякої Снiжинки тут не було.
Рита. Ага. Значить... (До дитини). А я думала, що Лесика мого вже
одняли... Одняли кров мого серця. Лесю, Лесюню, Лесику мiй, який же ти
став! Як же тихо ти посмiхаєшся... Чого ти так посмiхаєшся страшно, дитино
моя, життя моє? Лесику! Мама?.. Пiзнав. Пiзнав маму? Пiзнав свою кров.
(Дико, жагуче, несамовито починає цiлувати личко дитини, нiжки, ковдру,
якою замотано Лесика). О, моє єдине щастя, єдине сонце, моя радiсть, бiль
мiй солодкий, пекучий. Лесику! Лесю! Лесику! Посмiхнись до мами, ось
прийшла до тебе. Мама не дасть тебе нiкому, мама безумна, але мама серце
своє вирве для тебе... Лесику, Лесику!.. (Припадає до нього з судорожною,
жадливою любов'ю).
Ганна Семенiвна (пiдходячи до Корнiя, що все ходив по хатi). Сину,
роздягнися... Та чого ти такий?
Корнiй (машинально роздягаючись). Нiчого, мамо... Все добре. Годi...
Бог з ним...
Рита Корнiю! Iди сюди.
Корнiй пiдходить.
Рита (любовно, несмiло). Подивись, зовсiм твоє чоло.. Навiть волосики
так закручуються... Бачиш?
Корнiй киває головою i з тихою сумно-любовною посмiшкою дивиться ва
сина.
Рита. А ще через рiк буде вилитий тато. Сядь тут, коло нього...
Дивись, як вiн оченятками на тебе водить... Тихий же який вiн став! (Зi
скорб'ю). Чого ти, дитино, тиха така?! Що ти чуєш?
Ганна Семенiвна. А, Рито, та не вигадуйте ви Бог зна чого! От
напались! Раз у раз вiн такий тихенький...
Рита. Як вiн на тебе дивиться... Очей це зводить. (З ревнiстю).
Лесику! Маму вже забув? Лесику!.. Нi-нi, смiється... Смiється до мами!
(Починає жагуче цiлувати).
Корнiй (одводячи її голову). Обережно, Рито, ти його душиш...
Рита. Я?! Душу?? Я душу?? 0-о! А ти бачив, як кiшка носить в зубах
кошенят? Я малою завжди однiмала, думала, що вона їх задушить. От так i
душу... (Припадає до сина). От так i я душу. От так i я... Ти моє
кошеня... Ти моє ведмежа маленьке... Ох, у мене серце розiрветься!
Ганна Семенiвна. Буде, Рито, хай вiн засне... Кладiть його в колиску.
Недобре. Давайте сюди...
Рита. Ой, нi! Я ж так давно-давно не бачила його. Я сама його
закачаю. Сама, на руках своїх. Сама в колиску покладу, сама нiчку просиджу
над ним. Сама, сама!.. Дитиночка спатоньки хоче? Моя бiленька? Хоче, мо
зiронька блiда? Зараз, зараз... О, блiда ж яка! Боже мiй. Боже...
Ганна Семенiвна. Та, розумiється, буде блiда в цих туманах та
дощах... Тут i доросла людина без привички заслабне... Як вони тiльки
живуть тут, Господи? Швидше б уже вибратись звiдси... (До Корнiя). Синку,
ти вже не гайся з картиною, продавай її швидше, господь з нею, та їдемо...
Корнiй. Картину? Яку?
Ганна Семенiвна.Та оту ж таки...
Рита (хапливо). Мамо, мамо. Не треба ж! Хай потiм, не треба зараз!
Ганна Семенiвна. Та чого ж потiм? Треба ж уже...
Рита (хапаючи Корнiя, що стає пiдiйматись). Сиди, сиди! Мамочко, не
треба... Я ж вам казала. Iдiть до себе, я хочу щось сказати Корнiєвi.
Iдiть, мамо...
Ганна Семенiвна (стискуючи плечима iде). Та до якої ж пори? Дитина
он...
Рита. Мамо, мамо! Я сама, я сама...
Ганна Семенiвна зiтхає й виходить.
Рита. Чого ти такий, Нiю? Чого? Ти ще не простив менi, нi?
Корнiй. Нiчого, Рито, нiчого... Що ж там прощати? Нiчого нема...
Нiчого.
Рита. Нi, ти якийсь став iнший. Ти всю дорогу мовчав, тут мовчиш. Що
ти думаєш, скажи? Скажи все, я все зроблю, ну, скажи ж...
Корнiй. Та нiчого ж, Ритонько... Нiчого.. Все це якось не так. Не так
все це в нас. От i все...
Рита. Що ж не так? Що?
Корнiй. Ну, все oцe. Якось ненормально...
Рита. Що ж тут ненормального? Що я люблю свою дитину? Хiба ж ти її не
любиш?
Корнiй. Люблю... А, Рито, люблю... Тiльки ми мiж собою. Та я не
знаю... Не так все це. Не повинно так бути...
Рита. Що ж мiж нами?.. Може, ти мене вже не любиш? Ну, говори прямо!
Говори.
Корнiй. О, нi, люблю... А-а, люблю так, що... I сам не думав, що так
люблю. I Лесика, i тебе. I от... От це й незрозумiле й ненормально.
Рита. Та що ж ненормально? Може, думаєш, я не люблю тебе? Думаєш,
зрадила тобi? Це думаєш?
Корнiй. Нi... Я вiрю тобi... (Хоче встати).
Рита. Та куди ж ти? В чому ж рiч?
Корнiй. В чому?.. Ха, в чому. Щось ще єсть... А, Рито, тут ти мене не
зрозумiєш. Тут, я бачу, ти мене не зрозумiєш. Ти мене не зрозумiєш. I.
говорить не варто... А, не варто... Нi-нi... (Хоче встати).
Рита (не пускаючи). Та сиди ж, Нiю... Чого ж я тебе не зрозумiю?
Мистецтво? Так?
Корнiй. Так, мистецтво.
Рита. Ну, то чом же я тебе не зрозумiю? Чом? Хiба ж я тебе досi не
розумiла? Хiба я не була тобi товаришем? Хiба я не болiла твоїми болями й
не радiла твоїми радощами? Нiю? Хiба та можеш менi дорiкнути? Хiба ж
тебе не любила, не зливала своєї душi з твоєю? Нiю? Мужу мiй? Навiщо ж
таке говорити своїй найближчiй людинi? Навiщо ж так безумно мучити її й
себе? А дитина? Чим же вона винна? Чим її можеш докорити? Що любиш її? Але
ж вона не винна за це. Ну, не люби її, викинь на вулицю, забудь, покинь...
Корнiй. А, якби я мiг викинути!
Рита. А ти б хотiв? I мене хотiв би викинути? Хотiв би? Ну,
викидай... I з чим же ти зостанешся? Ти будеш порожнiй, бо життя тiльки в
цьому, це єсть найлюдське. Приймеш холодну, гарну Снiжинку? Красу? Життя,
Нiю, не в красi, краса в життi, в любовi, ось в цьому! (Показує на
Лесика). Це єсть людське... Нiю, Нiю, ну, що ж тобою сталося, ти ж мiй
єдиний, чулий, добрий... Нiю, як можеш ти вас так мучити, як можеш, за
вiщо? Ну, вдумайся сам, як ти нас усiх мучиш! За що? Що ми тобi зробили?
Що любимо тебе, що... Ой, Нiю, Медведю мiй прекрасний, а ж люблю тебе так,
що в той день помру, як побачу, що ти не хочеш бiльш мене. Скiльки
перемучилась за цi днi. О, Боже! I знаєш, що рiшила? Знаєш? Що я вб'ю
тебе, Лесика i себе! Я не можу жити без вас... Я не знаю, кого я бiльше
люблю, тебе чи Лесика, але знаю, що без половини серця жити не можу, Нiю!
Хай цi iнстинкти дикi, слiпi - я не можу... От i знай це... Ну, обнiми ж
мене, обнiми, пригорни, я так змучилась за тобою, так витягнулось все
серце до тебе i до... до дитини нашої...
Корнiй (зворушений, обiймаючи, сильно пригортає до себе). Рито моя.
Рито моя...
Рита. Твоя, твоя, милий, вся твоя. Ми всi трое - одно... Пам'ятаєш у
Кiплiнга? Пам'ятаєш: "ми всi троє - одно"? [24] I от нас троє, i ми всi
одно... (Десь чується тиха приглушена гра на скрипцi). Хто то грає? Ах, то
iтальянець-композитор...
Корнiй. Як гарно грає...
Рита. Вiн грає нам... Правда?.. Як у нас будуть грошi, мв купимо
пiанiно, i я буду тобi грати... Ти будеш малювати, а я гратиму тобi.
Пам'ятаєш, ти казав, що тобi найкраще пишеться пiд музику. I Лесик буде
тут, тобi щiточки й фарби подавати... А я всю душу виграватиму тобi, а ти
вiзьмеш її в свою душу i з неї передаси на полотно. I ми разом будемо
творити, всi троє, бо ми "всi трое - одно". Правда? Правда?
Корнiй. Правда... Лесик спати хоче, дивись, оченята якi стомленi...
Рита. Зараз, зараз... Втомленi, втомленi оченятка мої, втомленi бiднi
мої, пелюсточки мої блiдi, нiжнi... Зараз спатоньки... О, дитино, яка ж ти
стала! Ой, яка ж ти стала, бiдна моя! (Схиляється i з скорбною любов'ю
дивиться на сина).
Корнiй, наче вкопаний, впивається в них очима. Входить Ганна
Семенiвна, тихо пiдходить, пильно подивляючись на обох.
Рита (несвiдомо, поринувши вся в скорб, задумливо шепоче). Дитино...
Блiда... Стомлена зiрка моя...
Корнiй, нiби боячись злякати, спугнути, тихо, обережно пiдводиться i,
не зводячи а них очей, хоче йти до полотна.
Рита (повернувшись до нього). Нiю, дивись...
Корнiй (хапливо, з ляком). Рито, Рито, не говори, не ворушся, стiй
так... Хвилиночку, ради Бога!
Рита (здивовано). Що ти? (Зрозумiвши). Ага, ну, добре... Може, стати
там?
Корнiй. Нi-нi-нi... Стiй так... Мамо, одiйдiть! А може, справдi,
сюди... Я тiльки одну рисочку... (Хапається, хвилюється).
Ганна Семенiвна. Ну, от, уже напало... Господи!
Рита (злякано). Мамо, мамо, не треба, ради Бога!
Ганна Семенiвна (стискує плечима). Дитина ж спати хоче. Що ви мучите
її?
Корнiй. Мамо! Ради Бога... Ну, що це таке? Сюди, Рито. Клади на
стiлець сюди, так. Сама сiдай. Одну хвилиночку... Одну рисочку... Її
знаєш, тодi не видно було, не так, тепер... лучче. Таке страждання... Це
iменно те, що треба. Це iменно вона... Схились, трошки пiднiмись, так...
Тепер... дивись. Трохи не так... Нi-нi, нiчого. Видно, видно...
(Вдивляється зблизька). Так-так... Воно. Воно...
Ганна Семенiвна (стискує плечима). Радiє, що воно... "Рисочка". Та ти
в душу подивись, там ще бiльша мука. Радiє! Господи!
Корнiй (одмахується). А, мамо! Трошки вище ще. Рито. От так...
Лесика... трошечки от так... Ах, шкода, що не день. У нього тепер чудова
блiдiсть...
Ганна Семенiвна (все бiльш i бiльш вражена). " Чудова блiдiсть "!
Рита. Мамо! Я вас молю, ради Бога, мовчiть, я ж вас просила... Ну,
зробiть це для мене.
Ганна Семенiвна. Та як же я. Господи, можу мовчати?! Та я дерево, чи
що? Мучать дитину i радiють, що "чудова блiдiсть". Та я ж ще не зовсiм
здурiла, прости Господи! "Рисочка"... Радiє, що рисочка страждання... Та
що ж це таке? "Чудова блiдiсть". Та задушiть дитину, iще краща буде...
Корнiй (не чуючи, пiдбiгає до полотна, знiмає його, вдивляється, з
одчаєм). Не так! Не те... А, Боже!.. У тебе не було. Рито, цього, що
тепер. Не було...
Ганна Семенiвна. А ще б пак! Ти б ще бiльше помучив, ще б не те
було... Ну, їй - богу, подурiли, чи що?! Та дитину захолодите!
Рита. Мамо, я вас молю!
Корнiй. Рито, Рито... не ворушся, спокiйнiше, ввiйди в себе... (Хапає
палiтру, мiшає фарби, гарячково пише). Ах, якби день! Ти завтра сядеш
трохи далi... Трохи далi. Завтра тiнi... А сьогоднi... тiльки це, тiльки
тут, ось-ось... Нi-нi. Рито, ради Бога!..
Дитина слабо починає плакати.
Ганна Семенiвна (схоплюється, пiдбiгає й бере Лесика з стiльця).
Годi! Що це таке?
Рита (теж нахиляється до дитини). Лесику, Лесику!
Корнiй (люто). Мамо! Одiйдiть, я вас прошу! Покладiть дитину,
покладiть, я вам кажу!
Ганна Семенiвна. Ти сказився? Дитина змерзла, плаче.
Корнiй. Хай мерзне, плаче, покладiть!
Ганна Семенiвна. Не покладу! Що я, така божевiльна, як ти? Що це
таке? Тобi отi "рисочки" на ряднi дорогшi, нiж отут на лицi? Схаменися! Та
звiрi так не роблять!
Корнiй. Мамо, ви нiчого не розумiєте, покладiть Лесика!
Ганна Семенiвна. Не покладу! Вбий мене. не покладу. Я не сказилас
ще, щоб морозити дитину! (До Рити). А ви, мати хорошi, сидiть! Та я...
Корнiй (пiдбiгаючи, з мукою, дрижачи весь). Мамо, я вас благаю, на
хвилиночку! Ну, покладiть Лесика, я тiльки одну рисочку, тiльки одну, вона
найважнiша... Мамо, голубко, молю вас, покладiть, не мучте ж мене, я не
можу, я мушу. Мамочко! (Цiлує їй руки, дрижить, хапає Лесика).
Ганна Семенiвна. Господи! Збожеволiв. Це ж божевiлля! Та
заспокойся... Та, сину, що з тобою?!
Рита (з мукою заломляючи руки). О Боже!
Корнiй. Мамо, дорога, хороша, ну, хвилиночку, вiн же не плаче, тут
тепло, ми затопимо грубку, мамуню, мамо, не мучте ж мене, я не можу!
Ганна Семенiвна (вражена i злякана). Господи милостивий... Та продай
ти лучче це нещастя наше!
Корнiй. Продам, продам, сьогоднi ж, завтра продам, тiльки покладiть.
Ганна Семенiвна. Що ти з ним казатимеш! Оце так так... Нате, малюйте,
коли вам страждання на полотнi важнiшi, нiж живi... Нате, робiть з ним, що
хочете. (Кладе Лесика на старе мiсце. Милує, загортає його).
Корнiй. Мамо, не замотуйте його, я ж нiчого не бачу. Та одiйдiть од
його. Що ж це таке, нарештi. Боже ти мiй!
Ганна Семенiвна. Та як же не замотувать, коли тут холодно, як у
льоху. Що ж ти собi думаєш, та ти ж про дитину подумай, про оцю, а не ту,
хай вона тобi згорить разом з твоїм рядном!
Рита (тихо з мукою). Мамо, я ж вас просила, я сама все...
Ганна Семенiвна. Та не можу ж я! Я ж людина, чи звiр? Та й звiр
дитину свою жалує...
Корнiй (не слухаючи, захоплюючись знов). Мамо, одступiться, ви ж
заступаєте... А, Боже мiй! От маєш! Рито, ти вже не так сидиш... Трошки
нижче. Так... Ввiйди в себе... Спокiйнiше... Ну, прошу ж, спокiйнiше.
Рита. Не можу, Нiю...
Корнiй (дратуючись). Та як не можеш! Ну, спокiйнiше будь, i вже...
Ввiйди в себе.
Рита. Не можу, Нiю, ну, не можу... Прости, не сердься...
Корнiй. В тебе зовсiм не той вираз страждання. Так же не можна... Ну,
дивись на Лесика...
Ганна Семенiвна."У тебе не той вираз страждання". Так он як вони
малюються, цi картини. А прокляття ж вам, коли так!
Корнiй. Риточко, сиди тихо... сиди... Отак... Ну, хоч так уже... Ах,
пропало... Ну, так хоча б...
Гарячково пише.
Лесик знов починає плакати.
Рита (кидаючись до нього). Лесю, Лесюню, серце моє, не плач хоч ти!
Господи!
Ганна Семенiвна (рiшуче й люто). Е, що я з вами буду довго тут?!
Давайте сюди дитину. (Бере Лесика). До якої ж пори це буде? Ви всю нiч
його тут будете морозити? До смертi? Хочете, щоб рисочка смертi появилася?
Геть! Малюй он її, а дитини я не дам! Вона беззахисна, i вступитись за неї
нема кому! Геть! (Iде з ательє).
Корнiй (з одчаєм). Мамо!..
Ганна Семенiвна. Геть! Не дам! (Виходить).
Корнiй (люто шпурляє щiточку). Так не можна! Так не можна! А, так не
можна, нарештi! Що це таке?!
Рита (пiдходить до нього, пригортаючись). Нiю... Заспокойся...
Корнiй. Та як я можу заспокоїтись! От єсть! Тiльки от-от мав схопити
- i на! Так же не можна!..
Рита (дивлячись на полотно). Нiю, його треба все одно переробляти...
Корнiй. Для чого? От єсть! Нiчого переробляти! Тiльки трохи. А,
Боже... якраз...
Рита. Воно не вдасться тобi, Нiю.
Корнiй. А, розумiється, не вдасться, як будуть з-пiд носа.
вихоплювати... Але мусить удатись. I вдасться, я чую... я чую... от!
Рита. А менi здається, треба нове починати...
Корнiй. Нове? Не скiнчивши цього? Та навiщо?
Рита. Ти не хвилюйся, а от послухай, що я скажу. Це полотно ти
продай... Чекай, любий, дай я скажу... Це полотно ти продай, ми на цi
грошi виїдемо, i там на новому мiсцi ти почнеш друге... Ми будемо всi
здоровiшi, спокiйнiшi, ти краще працюватимеш.
Корнiй. Ну, от маєш! Значить, i ти не розумiєш нiчого. Та менi,
власне, не треба спокiйнiше. Власне, я бачу, що помилявся! От єсть. Я це
якраз зараз побачив. У тебе не було тодi такої скорби i справжньої муки,
що зараз... Я брехав, я штучно хотiв утворити на полотнi, коли тебе не
було. Власне тепер то це i треба. Спокiйнiшi... От єсть! Ха! Менi не треба
спокою. Моя iдея спокоєм руйнується... Саме тепер, от зараз, в цю хвилину
менi потрiбнi ви...
Рита. Нашi муки?
Корнiй. А так! От маєш... Це єсть iменно те, що треба... От iменно!
Рита. Ти б, може, навмисне муки цi зробив би, щоб намалювати? Живi
муки тобi тiльки як чудовi рисочки?
Корнiй. А, Рито, ти, як мама...
Рита. А хiба не так? Та ти ж подумай; на полотнi ж ми, я, твоя жiнка,
i син твiй. I ти радiєш, що ми мучимося, бо ти можеш схопити "те, що
треба". Вдумайся сам як людина, що ти робиш?
Корнiй. А, Рито, ти, як мама, "вдумайся, схаменися". Ти Мене не
розумiєш, от i вже.
Рита. Так - не розумiю, як ти хочеш.
Корнiй. А, я це знаю. Я це знаю. Я це казав...
Рита. I не зрозумiю! Я можу бути товаришем, але давати сiм'ю, давати
себе й дитину свою полотну - не можу.
Корнiй. Ага! От воно i єсть. От воно i єсть. Значить, ти - не
товариш. От це i єсть все... От i вже.
Рита. А-а ти хотiв би цього? Ти, може, хотiв би ще "вищої" скорби,
щоб Лесик помер i тодi мою скорб намалювати? Ха-ха-ха! Та цього не буде.
Ти сам себе нищиш! Чуєш? Як Лесик помре, тобi не буде кого малювати! Чуєш?
Твоє полотно все одно зостанеться нескiнченим. Розумiєш?
Корнiй (вражений). Нескiнченим?
Рита. А як ти скiнчиш? Ну? Хто тобi буде моделлю? Де ти "рисочку"
вiзьмеш? Ну? Це полотно ти все одно мусиш не скiнчити. Ти мусиш його
продати. I друге почати.
Корнiй (стрепенувшись, немов упечений). А, нi! А, вибачай... Коли вже
дiло йде так, то ти мусиш, нарештi, щось для цього зробити! От.
Рита. Я? Що я можу зробити? (Корнiй хоче сказати).
В дверi стук.
Корнiй. А, ще когось несе. Ввiйдiть!
Входять Снiжинка i Янсон.
Снiжинка. Вибачте, будь ласка, ми на одну хвилинку. Добродiй Янсон
має До панi Рити одну справу. На одну хвилинку.
Рита (здивовано). До мене? Дуже прошу.
Янсон (спокiйно). Прошу менi вибачити, що вмiшуюсь в вашi особистi
справи. Рiч в тому, що менi вiдомо, що вам треба виїхати через здоров'
дитини з Парижа. Цiлком розумiючи вас i знаючи ваше скрутне становище,
насмiлився запропонувати вам свою маленьку помiч. Я Можу вам позичити
грошей; коли зможете вернути, тодi й повернете.
Рита (спалахнувши). О, дякую дуже. Але...
Янсон. Вибачте, я вас переб'ю. Але одна умова: я позичу грошi тiльки
вам iз тим, що виїдете з Парижа ви, а ваш муж лишиться тут.
Рита. Що-о?! Щоб я одна їхала?.. Що ви, добродiю?
Янсон. Таку умову я ставлю.
Рита. Щоб муж мiй тут зостався, а я їхала? Для чого? Навiщо вам?
Янсон. Така моя умова.
Рита (глянувши на Снiжинку). Ха-ха-ха! Я розумiю. Дуже дякую,
добродiю, дуже дякую. Ви дуже добрi, а ще бiльш простодушнi.
Корнiй. Я не розумiю цiєї умови. I потiм ми не можемо згодитись... Я
мушу кiнчати свою роботу. Що за... чудна умова?
Рита (до Янсона). Та ви розумiєте, що ви пропонуєте, чи нi?
Янсон. Я, мадам, завжди даю собi вiдчит, що говорю i роблю.
Рита. Не думаю, що на цей раз ви вiрний вiдчит собi дали! Ха-ха-ха!
Розумiєш, Корнiю, цю умову? Я поїду, а ти лишишся тут, i в тебе не буде
вже жiнки й сiм'ї. Ти будеш "вiльним", i дехто може зайняти моє мiсце.
Ха-ха-ха! А добродiй Янсон така добра людина, що згоджується помагати
цьому.
Снiжинка весь час посмiхається.
Корнiй. Що за нiсенiтниця!.. А, маєш... Я не розумiю, добродiю,
навiщо я вам тут? От єсть!
Янсон (з спокiйною усмiшкою). Така моя умова. Я нiяких пояснень не
можу вам дати.
Рита. Ну, то за таку помiч я можу вам на дверi показати, добродiю!
Янсон. Як знаєте, воля ваша.
Рита. Ха-ха-ха! Та хiба я не знаю, чиї це умови? Це не вашi, а он
чиї! (Показує на Снiжинку). Нi? Неправда?
Янсон. Я сказав, що пояснень дати вам не можу.
Рита. Ну, розумiється. Як ви можете їх дати, коли вона звелiла вам не
давати. Вона звелить вам стерегти дверi, як вона спатиме з любовником, i
ви стерегтимете!
Янсон (спокiйно). Це моя справа, шановна добродiйко. Ви приймаєте мої
умови?
Рита (гнiвно). Hi! Таку помiч я вважаю собi за образу! Розумiєте?
Забирайтесь геть!
Янсон (уклоняючись). Я цього ждав. Прошу вибачення. (Повертається i
йде).
Снiжинка (з посмiшкою, до Корнiя). А правда, Янсон може розумiти
красу?
Рита. Так само, як павiан! Або жалкий раб!
Снiжинка (тихо). Дуже помиляєтесь. У всякому разi своє вiн любить
так, що все дасть за нього. А ви своє так не любите. Ви жертвуєте сином
для ревностi. Не правда?
Рита. Як ви смiєте так говорити зо мною?
Снiжинка. Хiба не правда? Хто вам дорогше?
Рита. Про те я вам казати не буду, бо ви нi того, нi другого не
розумiєте. Вам бульварнi чуття тiльки зрозумiлi. Прошу вийти з нашої хати.
Снiжинка. Я на образи не хочу одповiдати образами. А до того, що
розумiю, ви ще не доросли. Прощайте, Бiлий Медведю! (Помалу виходить за
Янсо-ном).
Рита. Ха-ха-ха... О, подумаєш! Не доросли... Але яке нахабство! Який
цинiзм! Така пропозицiя. Це таке... одверте щось, нахабне, брудне. Фу,
Господи! Та як вона смiє?!
Корнiй (що весь час ходив по хатi). А, лиши... Ну, просто Снiжинка
дурницi робить. А, що там... Я все одно не можу. От i вже. Не можу.
Рита. Ти завтра ж продаси полотно i визволиш мене од таких образ i
пропозицiй! Чуєш? I як ти мiг слухати спокiйно цю пiдлу пропозицiю? Як ти
мiг допустити це?! Вона ж, видно це, прийшла спецiально, щоб нас образити!
Корнiй. А, Рито. Яка там образа.- Зовсiм вона цього не думала. От
собi думає, що сiм'я не пiдходить артистовi, й хоче нищити її. От i вже...
I не в тому рiч.
Рита. Ти, здається, цiлком спiвчуваєш їй.
Корнiй. Лиши, Рито... Не можу я спiвчувати тому, чого нема в менi.
Рита. Нi, ти спiвчуваєш! Бо якби ти був проти цього, ти б не мучив
нас так, ти б давно вже зробив для сiм'ї те, що всякий мусить зробити.
Корнiй (раптом роздратовано). А, для сiм'ї, для сiм'ї! Все для сiм'ї!
А чому сiм'я для мене не робить? Такої сiм'ї я не хочу! От єсть! Не хочу,
та й уже. Я перерiс таку сiм'ю. Це минулося... Минулося. Все для сiм'ї: i
честь для сiм'ї, i власнiсть, i талант, i держава... Та що таке? Хай сiм'
служить уже чомусь бiльшому за неї! Годi.
Рита. Бiльшому?
Корнiй. А щоб тв знала, що бiльшому. Творчостi! Мистецтву, от чому.
Na! Завели собi сiм'ю, i все їй давай, - священна. Поцiлував другу
женщину, честь опозорив. Во сiм' ї те шкодить. А к чорту не хочеш? Na,
маєш! Колись вона була головна, а тепер чоловiк вирiс. Вирiс, i вже. Годi.
Сiм'я мусить нову форму придбати. От. Годi од сiм'ї до всього пiдходити...
Так-так! Що це, справдi, таке? Того не можна, того не можна, те їй давай,
це їй давай. Та що? Хiба я якийсь крамар, що має лавку для сiм'ї? Мавшi
Хiба я живу для того, щоб сiм'ю содержувати? Сiм'я менi головне? Та з якої
речi? От єсть тобi! Це колись було. А тепер сiм'я хай служить. От i вже. Я
й досi нiчого не можу зробити, нiчого бiльшого не можу написати. Я все
продаю, все спiшу. Та до якої ж пори? Маєш! Одну рiч хотiв зробити i от
тобi - давай її сiм'ї. Але вибачайте, я її не дам. А, того не буде! Хочеш
сiм'ю рятувати, то рятуй сама! А хочеш бути менi дiйсним товаришем, то
мусиш все вiддати для мистецтва. От i вже. Треба, нарештi, ясно це
поставити, до якої це пори буде!
Рита. Що ж я тобi ще не дала? Що ти не взяв ще у мене? Говори, я дам.
Корнiй. А, що! Чого ради я повинен для сiм'ї давати своє... все
найдорогше, чому сiм'я менi не дасть свого найдорогшого... " святого "? А,
маєш...
Рита. Говори ж, що? Говори, що сiм'я тобi ще не дала, твоєму
мистецтву, що?
Корнiй. Нiчого не дала, а ще взяла. Менi треба грошей на Салон, на
роботу, на фарби. Де я вiзьму? Де? А, маєш... Де я можу зараз дiстати,
коли я скiнчив роботу? Продать цю, а потiм знов почати, не скiнчить,
продати i знов? I так все життя? Та що таке? За якої речi?
Рита (тихо). Чого ж тв хочеш? Щоб ми пiшли од тебе? Ти хочеш, щоб
взяла грошi у Янсона i поїхала? Так?
Корнiй. Нi, я цього не хочу...
Рита. Ага, ти мусиш кiнчати роботу. Ну, так чого ж тобi треба?
Корнiй. Менi треба грошей. От i вже.
Рита. I менi треба. Ну?
Корнiй (зупиняючись, чудно дивиться на неї). "Ну"? Ну, так от що
тобi скажу. Ти говориш, що ти i все можеш зробить, що ти товариш мiй?
Рита. Говорю. Ну?
Корнiй. Ну, так от: ти мусиш пiти до Мулена, продатись йому i взяти
для сiм'ї й для мене грошей. I вже.
Рита (пронизана жахом). Корнiю, що ти говориш?!!
Корнiй. Я говорю те, що говорю. Дай свою честь для сiм'ї, дл
мистецтва, для мене.
Рита. Корнiю! Господи! Ти свiдомо це говориш? Ти розумiєш, що ти
говориш?
Корнiй. Я говорю те, що я говорю. От i вже.
Рита. О Боже! Менi сниться чи... Господи!.. Ти на це йдеш? На це?
Корнiй. Я мушу мати грошi. Я давав їх за твою честь, сiм'ю, дай менi
за мою честь. Я не можу так далi!
Рита. Ти безчестям сiм'ї хочеш купити собi артизм свiй?
Корнiй. Безчестя нема нiякого... Нiякого... Безчестя тодi, коли сiм'
вище цього. Тодi женщина не смiє нарушати її наказiв, бо сiм'я руйнується.
От. А коли сiм'я средство, тодi безчестя нема.
Рита. О Боже!.. Щоб я своє тiло продавала для твого полотна? Дл
твого мертвого - свої живi муки, сором?
Корнiй. Так! Щоб ти тiло продала... Я продавав для вас свiй мозок,
свої нерви, тiло й душу, а ти продай тiльки тiло. От i вже. От i вже. А ти
тiло продай. А полотна я не продам. Iди до Мулена.
Рита. Та ти ж сам двi години тому назад своє полотно давав за моє
тiло!?
Корнiй. Тодi я давав, а тепер ти дай. Я рятував сiм'ю, ти рятуй
мистецтво. А не вирятуєш, все погибне. Я бiльше не можу. От i вже. Я мушу
писати або... кiнець всьому. Iдеш?
Рита. Куди?
Корнiй. До Мулена!
Рита. Ти справдi?!
Корнiй. Справдi.
Рита (якийсь мент пильно дибиться на нього, вся дрижить). Щоб
пiшла... для того полотна?!
Корнiй. Для того полотна.
Рита (раптом стрибаючи до столу, хапає нiж i бiжить до картини). О,
коли так, то...
Корнiй (несамовито кричить). Рито! Куди?! Рито?! Зупинись!
Рита (бiля картини, зупиняючись. Люто). Смерть твоєму полотну!
Корнiй. Рито! Не смiй! Чуєш?! Клянуся, я в ту ж мить своїми руками
задушу Лесика, як порiжеш! Одiйди!
Рита. Лесика? Ти?!
Корнiй (грiзно). Даю тобi слово! Даю тобi клятву, що в ту ж мить
задушу. Хай буде, що буде! Одiйди от полотна! Я тобi кажу, одiйди лучче!
(Несамовитий i рiшучий).
Рита пильно вдивляється в його. Вiрить. Помалу одходить. Сiдає коло
столу й падає головою на руки.
Корнiй (оглядається, пiдходить до неї). Я тебе питаю: пiдеш? Рито,
пiдеш до Мулена? Одповiдай!
Рита (схоплюючись, голосно плює йому в лице). От тобi моя одповiдь!
Корнiй (витираючись. Глухо). А-а, так? Ну, хай буде, що буде! (Хутко
виходить).
Рита, дрижачи вся, падає знов на стiл i гiрко ридає.
Завiса
ДIЯ ЧЕТВЕРТА
Там же.
Виходять з коридору Ганна Семенiвна, Снiжинка i Мiгуелес.
Ганна Семенiвна (часто витирає сльози, говорить пошепки, весь час
прислухаючись до кiмнати Рити). Балакайте тихо... Вона може почути...
Снiжинка. Та в чому рiч, що сталося?
Ганна Семенiвна. Зараз, зараз... (Пiдходить до дверей злiва i
прислухається). Єсть... Вiн ходить, а вона спiває. (Ледве чути колискову
пiсню). Тихше... Я боюся на хвилинку вийти з хати. Два разе сьогоднi
вискакувала в коридор, i нiкого вдома не було. Стукала, стукала до всiх...
Снiжинка (нетерпляче). Та що ж сталося! Що? Може, з Лесиком що?
Ганна Семенiвна (плаче). Помер...
Снiжинка (скрикує). Помер Лесик?!
Ганна Семенiвна (злякано). Тихо,ради Бога! Вона як почує... Ох, Боже,
що тут дiється!..
Снiжинка (тихо). Коли ж помер?
Ганна Семенiвна. Ще вчора ввечерi, якраз, як вона надумалась взяти
грошi у Янсона. Рiшилася, i от... Хто б думав...
Снiжинка. Та вiн же недавно ще був зовсiм здоровий?!
Ганна Семенiвна. А, де вже там здоровий... В один день розгорiвся i
згорiв. Ввечерi (плаче) й не стало... Як свiчечка, наприкiнцi несподiвано
блимнула й погасла.
Снiжинка. Бiдний Лесик! От несподiвано... Як же вони?
Ганна Семенiвна (озирається). О, тут ще бiльша бiда! Я вже до вас...
Поможiть менi якось з ними... Я ж сама, я нiчого не можу! Вони сидять всю
нiч, весь день i не одходять от трупика. А вона наказала, щоб я нiкому не
говорила, що вiн помер... Що вона хоче, я не знаю. Його нiкуди од себе не
пускає... Вiн цiлий день нiчого не їсть, дивиться на трупик, ходить по
хатi, щось думає i знов дивиться... А вона от вже спiває над ним...
Хотiла, щоб обмити ж, поховати... Ну, горе,, нещастя, - та якось же треба
порядок дати. Тiльце ж хоч сховати, воно ж дух почне давати... А її
нiякими словами не вговориш. Вчепиться, як... чиста пантера, i нiчого з
нею... Ради Бога, поможiть менi якось... Вони ж обоє побожеволiють, як iще
одну нiч посидять. Треба їх розлучити. Розвiяти трохи їх... Щось... Ну,
вже не знаю... (Витирає сльозу).
Мiгуелес. Вибачте, сеньйоро, сеньйор Корнiй по своїй волi не хоче
одходити од тiла сина?
Ганна Семенiвна. Не знаю... Нi, вона його не пускає... Якби хтось
прийшов, кудись покликав, вiн би пiшов... Тш!.. (Прислухається). Щось
голосно балакають. Вiн навiть хотiв вийти, так вона не пустила. Потiм,
ще боюсь, щоб вона йому й собi чого не заподiяла... Ви ж знаєте, яка вона.
Вона все твердить тепер, що вiн її кине, що зв'язок порвано, що вони не
простять один одному цього. I все шукала сьогоднi вранцi опiум. Пляшечка
опiуму в неї була... Та, слава Богу, не знайшла й покинула. Тiльки сама
вся така, що.. страшно дивитись. Всю нiч билась головою об пiдлогу, а ми
не давали. Ох, ця нiч! А тепер щось думає, сидить, як камiнь, i думає,
думає, аж страшно стає. Благаю вас, поможiть менi якось розважити їх,
якось... Порядок якийсь дати. Ми ж усi побожеволiємо от так. Господи! Якби
я знала, нiзащо б не виїхала сюди. Думала, на старiсть з сином буду. I в
таке попала. Внука не стало, сина ще не стане... (Плаче).
Снiжинка (розчулено). Ну, нiчого, якось все буде. Треба щось
зробити... Тiльки як же зробити? Туди можна зайти?
Ганна Семенiвна. Ой, нi, не пустить. Та й не варто туди йти, а надто
вам. Треба, щоб вона вас i не бачила, бо й так часто говорить йому про вас
L.. боїться. Ах, горе хоч у кого розум помутить... Треба, щоб добродiй.
Мiгуелес з нею поговорив (до Мiгуелеса), вона найбiльш симпатично до вас
ставиться... А ви, Снiжинко, уже з ним, вiн вас послухається бiльш, нiж
кого. Якби, так, щоб її кудись хоч на годинку з дому вивезти, щоб
подивилась на вулицi, на людей, це б її думки хоч трохи розвiяло б. А його
теж... I трупик же. Господи, треба обмити! Треба ж i труну купити,
поховати. Якось же чи в полiцiю, чи куди тут заяву зробити?.. Я ж нiчого
тут не знаю.
Снiжинка. Гм!.. Що ж тут придумати? Ви кажете, що вона мене боїться й
говорить йому? Ви не подумайте... я для того питаю, що, може, все - таки
менi можна пiти до неї... Може, вже вона не так дуже вороже ставиться?..
Як ви думаєте? (В очах жаднiсть i напружена увага).
Ганна Семенiвна. Нi-нi, лучче не йдiть!.. Буде гiрше... Буде гiрше...
Не треба... Хай добродiй Мiгуелес...
Снiжинка. Ну, а... добродiй Корнiй як до мене?
Ганна Семенiвна. Корнiй нiчого... Я от що думаю: ви, Снiжинко, йдiть
на веранду i сховайтесь. Я викличу сюди Риту, скажу, що добродiй Мiгуелес
має важну справу до неї... Як вона вийде, ви тодi через тi дверi iдiть до
Корнiя й виводьте на веранду. А звiдти вже сюди та й до себе чи куди там.
Тiльки дивiться, я буду кашлять, як можна йти... Щоб на неї не
наскочити... От тiльки як її з дому вивезти? Я вже думала так, щоб
добродiй Мiгуелес сказав їй, що приїхала одна її подруга, Аня Смирнова, -
вони дуже любляться - та заслабла i просить приїхати в отель. Тiльки ж
чого записки нема?.. От горе.
Мiгуелес. Я скажу, що загубив записку!
Ганна Семенiвна. Aгa! Це нiчого. А як же тодi, як нiякої подруги не
буде? Що вона подумає? Вона й так боїться, що... Ах, горе ж яке. Господи
милостивий.
Мiгуелес. Та навiщо все це? Я просто з нею поговорю. Сеньйора Рита
людина розумна i зрозумiє, що не можна ж так весь час. Як ви думаєте,
сеньйоро?
Ганна Семенiвна. Ой, боюсь... Може б, їй це вже десь там сказали, щоб
Корнiя витягнути?
Мiгуелес. Ну, добре! А як називається та подруга?
Ганна Семенiвна. Аня Смирнова.
Мiгуелес. Аня Смирнова? Добре.
Ганна Семенiвна. I от ще що: не показуйте й знаку, що ви що - небудь
знаєте. Боже вас борони! Так, наче нiчого не сталось. А то й не рушить
нiкуди. I ви, Снiжинко, слiдiть же, як я буду знак давати... Буду кашлять,
значить можна йти. I до нього в кiмнату, i сюди.
Снiжинка. Добре.
Ганна Семенiвна. От, Господи, до чого дожила на старiсть! Ну, та що ж
зробиш?..
Мiгуелес. Чекайте, сеньйоро... Менi здається, що сеньйоритi Снiжинцi
треба пiдождати на верандi доти, доки сеньйора Рита не вийде зовсiм, бо
вона може вернутись i не застати...
Ганна Семенiвна. А правда, правда... Ох, i не раз, мабуть, ще
вернеться... Та чи й пiде Ще? .
Мiгуелес. А потiм ще: ця сеньйорита, Аня Смирнова, блондинка чи
брюнетка? I яка з себе?
Ганна Семенiвна. Не бачила, не знаю... Фотографiю бачила, здається -
блондинка.
Мiгуелес. Гм! Ну, та нiчого! Якось викручусь... Iдiть уже.
Ганна Семенiвна. Ну, Снiжинко, ховайтеся... Iду...
Снiжинка виходить на веранду, а Ганна Семевiвна - в кiмнату Рити.
Мiгуелес схвильовано ходить по ательє.
Снiжинка (визираючи iз дверей тихо). Мiгуе-лес!
Мiгуелес. Що?
Снiжинка. Ви її довше не пускайте додому.
Мiгуелес. Добре.
Снiжинка ховається, а вiн знов ходить. Виходять Рита й Ганна
Семенiвна.
Рита (в чорному, дуже блiда, на лицi строга, хмура задума). Добрий
вечiр, Мiгуелес. Що ви менi хочете сказати? Вибачайте, я з вами не можу
довго говорити, я дуже зайнята.
Мiгуелес. Дуже вибачаюсь. Але справа н...
