ВIДОМОСТI ПРО АВТОРIВ

страница №2

...жував пiдпiльну мережу ОУН в Украïнi. З початком гiтлерiвських репресiй проти украïнських нацiоналiстiв Кандиба переïздить до Львова.
25 травня 1944 р. заарештований гестапо у Львовi. Був ув'язнений у концентрацiйному таборi Заксенхаузен. Загинув пiд час чергового допиту в нiч з 9 на 10 липня 1944 р., закатований гестапiвською трiйкою (Вольф, Вiрзiнг, Шульц).
Основнi твори: поетичнi збiрки Рiнь,Вежi, Пiдзамче, Величнiсть.

Осьмачка Тодось

(1895-1962)
Тодось Степанович Осьмачка народився 3 травня 1895 р. у селi Куцiвка на Черкащинi. Тут же здобув середню освiту. Писати поеми розпочав ще в школi. У 1920-х рр. закiнчив Киïвський iнститут народноï освiти, працював учителем у киïвських школах, увiйшов до лiтературного угрупування Ланка. Видав три збiрки поезiй: Круча 1922, Скитськi вогнi 1925, Клекiт 1929. З 1926 р. Осьмачка належав до органiзацiï МАРС (Майстерня революцiйного слова). У 1930-х роках з початком сталiнських репресiй намагався перейти захiдний кордон, але був спiйманий, вiдсидiв у Бутирцi, Лук'янiвськiй в'язницi, проходив курс примусового лiкування в Кирилiвськiй психiатричнiй лiкарнi, звiдки втiк i переховувався в рiдному селi.
У 1942 р. Осьмачка приïхав до Львова, а звiдти потрапив на Захiд. Жив у таборах для перемiщених осiб, гнаний манiєю переслiдування, постiйно переïжджав з мiсця на мiсце: жив у краïнах Європи, США.
6 липня 1961 р. у Мюнхенi Тодося Осьмачку розбив паралiч. Друзi перевезли поета на лiкування до Нью-Йорка. 7 вересня 1962 р. вiн помер у Нью-Йорку. Похований на украïнському православному цвинтарi у Ваунд-Бруку, штат Нью-Джерсi.
Основнi твори: збiрки поезiй Поет, Китицi часу, Iз-пiд свiту, повiстi: Старший боярин, План до двору, Ротонда душогубцiв, оповiдання Психiчна розрядка, В оперi.

Павличко Дмитро

(1929 р. н.)
Дмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929 р. у селi Стопчатовi на Iвано-Франкiвщинi у селянськiй родинi.
Вiд осенi 1945 р. до лiта 1946 р. був ув'язнений за сфабрикованим сталiнськими каральними органами звинуваченням у приналежностi до УПА. 1953 р. закiнчив фiлологiчний факультет Львiвського унiверситету. Завiдував вiддiлом поезiï редакцiï журналу Жовтень (нинi — Дзвiн), пiсля переïзду до Києва працював у секретарiатi СПУ. У 1971-1978 pp. Д. Павличко редагував журнал Всесвiт.
Перша збiрка поезiй Любов i ненависть з'явилася у 1953 р. Пiзнiше побачили свiт поетичнi книги Моя земля 1955, Чорна нитка 1958.
Етапною для Д. Павличка стала збiрка Гранослов 1968, в якiй автор утверджував iдею незнищенностi нацiональноï культури. Але чи не найповнiше талант поета розкрився в його лiрицi. Збiрки Сонети подiльськоï осенi 1973, Таємниця твого обличчя (1974, 1979) стали помiтним явищем в украïнськiй лiтературi другоï половини XX ст. Традицiï пристрасного слова I. Франка продовжують книги поезiй Спiраль 1984, Поеми й притчi 1986, Покаяннi псалми 1994. Перу Д. Павличка належить також антологiя перекладiв Свiтовий сонет 1983. Лiтературно-критичнi працi зiбранi в книжках Магiстралями слова 1978, Над глибинами 1984, Бiля мужнього слова 1988. Д. Павличко — один з органiзаторiв Народного Руху Украïни, Демократичноï партiï Украïни, перший голова Товариства украïнськоï мови iменi Т. Г. Шевченка.
Основнi твори: Любов i ненависть, Моя земля, Чорна нитка, Правда кличе, Гранослов, Таємниця твого обличчя, Спiраль, Покаяннi псалми, Антологiя словацькоï поезiï XX столiття, Наперсток, Не зрадь, Три строфи, Аутодафе, Мала антологiя хорватськоï поезiï.

Пагутяк Галина

(1958 р. н.)
Пагутяк Галина Василiвна народилася 26 липня 1958 р. у с. Залокоть Дрогобицького району на Львiвщинi, згодом родина переïхала у село Урiж. Тато Галини Василiвни — Василь Пагутяк, мама — Iванна Басараб. Наймолодша з трьох доньок в сiм'ï.
Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш або як ще його називає Галина Пагутяк Влад Басараб).
Закiнчила украïнську фiлологiю Киïвського державного унiверситету iм. Т. Шевченка (тепер — Киïвський нацiональний унiверситет iм. Т. Шевченка). Працювала у школi, у Дрогобицькому краєзнавчому музеï, приватнiй школi, Львiвськiй картиннiй галереï. Член Нацiональноï спiлки письменникiв Украïни. Живе у Львовi.
Основнi твори: Дiти, Господар, Потрапити в сад, Гiрчичне зерно, Записки Бiлого Пташка, Захiд сонця в Урожi, Писар Схiдних Ворiт Притулку, Королiвство, Втеча звiрiв або Новий Бестiарiй, Слуга з Добромиля.

Петров Вiктор

(1894-1969)
Псевдонiми — Домонтович, Бер (розшифровується як бiологiчний еквiвалент рентгена).
Вiктор Платонович Петров народився 10 жовтня 1894 р. у Катеринославi в родинi священика. Дитинство Петрова пройшло в Одесi. У 1913 р. вiн закiнчив Холмську чоловiчу гiмназiю, а в 1918 р. iсторико-фiлологiчний факультет Киïвського унiверситету.
Петров працював у Етнографiчнiй комiсiï Украïнськоï Академiï наук. У 1920-тi роки Петров належав до кола неокласикiв. У 1930 р. Петров отримав докторат за дослiдження Пантелеймон Кулiш у п'ятдесятi роки. Життя. Iдеологiя. Творчiсть. У 1941 р. науковець знаходився в окупованому нiмцями Харковi, видавав часопис Украïнський засiв. В кiнцi вiйни Петров опинився в Нiмеччинi. Там вiн був одним iз засновникiв Мистецького украïнського руху. Знаходячись в емiграцiï, Петров у 1947 — 1949 рр. викладав етнографiю на фiлософському факультетi Украïнського вiльного унiверситету у Мюнхенi. З 1956 р. вiн працював у Києвi в Iнститутi археологiï. Вiктор Петров помер у 1969 р. i був похований в Києвi.
Основнi твори: романи Без Ґрунту, Дiвчина з ведмедиком, Доктор Сера фiкус, Алiна й Костомаров, Романи Кулiша; науковi твори Пантелеймон Кулiш у п'ятдесятi роки, Провiднi етапи сучасного шевченкознавства, Скiфи. Мова i етнос Подсечное земледелие Етногенез слов'ян, Раскопки в Нижнем Поднепровье; статтi Украïнськi культурнi дiячi — жертви бiльшовицького терору, Iсторiософiчнi етюди, Християнство i сучаснiсть, До дискусiï про Сковороду, Засади поетики (Вiд Ars poetica Є. Маланюка до Ars poetica доби розкладеного атома).

Пiдмогильний Валер'ян

(1901-1937)
Валер'ян Петрович Пiдмогильний народився 2 лютого 1901 р. у селi Писарiвка Павлорадського повiту (зараз Синельникiвський район) на Катеринославщинi в бiднiй селянськiй родинi 2 лютого 1901 р. Коли йому було близько 14 рокiв, батьки переселились до панськоï економiï в селi Чаплi. Закiнчив реальне училище, а потiм ще вчився з перервами, через матерiальну скруту, на математичному та юридичному факультетах Катеринославського унiверситету, який так i не закiнчив. Лiтературна дiяльнiсть переривалась вчителюванням, працею у видавництвах.
Працював як лiтературний редактор журналу Життя i Революцiя.
11 сiчня 1935 р. В. Пiдмогильний визнав, що належав до групи письменникiв — нацiоналiстiв з терористичними настроями у ставленнi до вождiв партiï. Закритий суд без свiдкiв i адвокатiв позбавив всiх учасникiв нацiоналiстичноï групи волi термiном на десять рокiв з конфiскацiєю особистого майна.
У соловецькому таборi в нелюдських умовах iзолятора Пiдмогильний продовжував писати. Збереглось 25 листiв до дружини, в яких вiн розповiдає про своï переклади, розпочатi повiстi, оповiдання.
Помер 3 листопада 1937 р. — розстрiляний на Соловках.
Основнi твори: Остап Шептала, Мiсто, Невеличка драма, З життя будинку, збiрки оповiдань Вiйськовий лiтун, Проблема хлiба.

Пiдпалий Володимир

(1936-1973)
Народився Володимир Олексiйович Пiдпалий у селi Лазiрках 9 травня 1936 р. неподалiк вiд Лубен. Мати Ольга Степанiвна — козачка з хутора Макарiвщини, а батько Олексiй Лукович — виходець з-пiд Великоï Багачки. Учився у Величанськiй семирiчнiй та Лазiркiвськiй середнiй школах.
1953 р. закiнчив 10 класiв; працював у МТС, колгоспi. 1955 р. був мобiлiзований на флот. 1957 р. демобiлiзувався (через хворобу нiг) i поступив до Киïвського унiверситету на фiлологiчний факультет (украïнський вiддiл), який закiнчив 1962 р.
Першi вiршi видрукував на шпальтах комсомольських Молодi Украïни та Змiни (1958 р.). У Державному видавництвi художньоï лiтератури 1963 р. вийшла перша збiрочка Зелена гiлка, а роком пiзнiше — Повелiння у Радянському письменниковi.
Працював старшим редактором поезiï у Радянському письменниковi. Член Спiлки письменникiв з 1967 р.
Володимир Пiдпалий помер 24 листопада 1973 р.
Основнi твори: збiрка Тридцяте лiто, книжки В дорогу — за ластiвками, Вишневий свiт, Синi троянди, Поезiï, Пiшов в дорогу за ластiвками.

Плужник Євген

(1898-1936)
Псевдонiм — Кантемiрянин.
Плужник Євген Павлович народився 14(26) грудня 1898 р. у слободi Кантемирiвка Богучарського повiту Воронезькоï губернiï на Схiднiй Слобожанщинi (тепер Кантемировського району Воронезькоï областi, Росiя). Деякий час вчився у Воронезькiй гiмназiï (виключений за участь у нелегальних гуртках), пiзнiше — у Ростовi. Згодом навчався у Киïвському зоотехнiчному iнститутi, з 1921 р. — у Киïвському музично-драматичному iнститутi ïм. М. Лисенка. Певний час працював учителем на Полтавщинi.
Друкувався в журналах Глобус, Нова Громада, Червоний Шлях, Життя й Революцiя. У груднi 1934 р. заарештований НКВС. Звинувачений у приналежностi до нацiоналiстичноï терористичноï органiзацiï. У березнi 1935 р. виïздною Вiйськовою колегiєю Верховного суду СРСР разом з Г. Епiком, М. Кулiшем, В. Пiдмогильним, О. Ковiнькою та iн. засуджений до розстрiлу (згодом вирок змiнено на довготривале табiрне ув'язнення). Помер 2 лютого 1936 р. на Соловках. Реабiлiтований у серпнi 1956 р.
Входив до лiтературних об'єднань АСПИС (1923-1924), Ланка та МАРС.
Основнi твори: збiрка поезiй Рiвновага, роман Недуга, п'єси Професор Сухораб, У дворi на передмiстi, Болото, вiршована п'єса Змова в Києвi (Шкiдники, Брати). Спiльно з В. Пiдмогильним уклав словник Фразеологiя дiловоï мови.

Пономаренко Любов

(1955 р. н.)
Пономаренко Любов Петрiвна народилася 25 травня 1955 р. у селi Iванкiвцi Срiбнянського району на Чернiгiвщинi. Закiнчила Нiжинський державний педагогiчний iнститут iменi М. В. Гоголя 1978. Працювала вчителем росiйськоï мови та лiтератури на Срiбнянщинi, завiдуючою вiддiлом в Срiбнянськiй райгазетi. З 1987 р. мешкає на Полтавщинi. Працювала в школах та редакцiях райгазет Оржицького i Гребiнкiвського районiв. З 1999 року — власний кореспондент Всеукраïнськоï громадсько-полiтичноï газети Зоря Полтавщини. Мешкає i працює у м. Гребiнка.
Твори друкувалися в багатьох газетах i часописах, видавалися в колективних збiрниках та антологiях, зокрема в антологiï украïнськоï жiночоï прози та есеïстики другоï половини XX — початку XXI столiття (авторський проект Василя Габора) Незнайома антологiя (Львiв, 2005) за кордоном — в Нiмеччинi та Японiï, в альманасi Бiла альтанка (Полтава, 1996).
Лауреат лiтературних премiй: мiжнародноï iменi Олеся Гончара (2000), всеукраïнськоï Благовiст 1998 та обласноï iменi Панаса Мирного (2005). Член Нацiональноï спiлки письменникiв Украïни з 1987 р.
Основнi твори: Тiльки свiту, Дерево облич, Нiч у кав'ярнi самотнiх душ, Портрет жiнки у профiль з рушницею, Гер переможений.
Прохасько Тарас
(1968 р. н.)
Тарас Богданович Прохасько народився 16 травня 1968 р. в Iвано-Франкiвську. Навчався на бiологiчному факультетi Львiвського державного унiверситету iменi Iвана Франка (тепер — Львiвський нацiональний унiверситет iменi Iвана Франка) 1992. За фахом ботанiк. Учасник студентського руху 1989-1991 рр. Спочатку працював в Iвано-Франкiвському iнститутi карпатського лiсiвництва, а згодом — у рiдному мiстi учителював, був барменом, сторожем, ведучим на радiо КМ Вежа, працював у художнiй галереï, в газетi, на телестудiï. Спiвпрацював також iз львiвськими газетами Експрес та Поступ. У 1992-1994 рр. був мандрiвним спiвредактором журналу Четвер. Лауреат видавництва Смолоскип 1997. Член Асоцiацiï украïнських письменникiв.
Вiд 1992 р. постiйно живе в Iвано-Франкiвську. Починаючи вiд 2 числа постiйний автор часопису Четвер.
Лауреат численних премiй.
Основнi твори: Iншi днi Анни, ИМ Галичина, Непростi, Лексикон таємних знань, З цього можна зробити кiлька оповiдань, Порт Франкiвськ.

Рильський Максим

(1895-1964)
Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 р. у Києвi. Його батько, етнограф, громадський дiяч i публiцист Рильський Тадей Розеславович, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського i княжни Трубецькоï. 1902 р. помер його батько, i родина переïхала з Києва в Романiвку. Максим спершу навчався в домашнiх умовах, потiм у приватнiй гiмназiï в Києвi.
Пiсля приватноï гiмназiï Рильський у 1915-1918 рр. навчався на медичному факультетi Киïвського унiверситету Св. Володимира, потiм на iсторико-фiлологiчному факультетi Народного унiверситету в Києвi, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але жодного з них не закiнчив. Займався самоосвiтою, вивченням мов, музикою. З 1919 до 1929 рр. вчителював у селi, зокрема й у Романiвцi, а також у киïвськiй залiзничнiй школi, на робiтфацi Киïвського унiверситету та в Украïнському iнститутi лiнгвiстичноï освiти.
У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання неокласикiв. Виявляв обурення проти iдейно-полiтичноï та лiтературноï атмосфери,- що панувала тодi. Така поведiнка поета викликала гострi напади офiцiйноï критики, що врештi закiнчилося арештом НКВС у 1931 р., пiсля чого вiн майже рiк просидiв у Лук'янiвськiй тюрмi.
Пiсля ув'язнення, з 1931 р. творчiсть Рильського зазнає змiн, i в збiрцi Знак терезiв 1932 проголосив активне сприйняття радянськоï дiйсностi, завдяки чому вiн єдиний з неокласикiв урятувався вiд сталiнського терору i був зарахований до числа офiцiйних радянських поетiв.
Основнi твори: книжки поезiй На бiлих островах, Синя далечiнь, Крiзь бурю i снiг, Поеми, Тринадцята весна, Гомiн i вiдгомiн, Де сходяться дороги, Знак терезiв, Киïв, Лiто, Украïна, Збiр винограду, За рiдну землю, Слово про рiдну матiр, Свiтла зброя, Жага, На оновленiй землi, Голосiïвська осiнь, В затiнку жайворонка; переклади Пан Тадеуш А. Мiцкевича, Ернанi В. Гюго, Сiрано де Бержерак Е. Ростана, Орлеанська Дiва Вольтера, Король Лiр В. Шекспiра, Дванадцята нiч В. Шекспiра, Євгенiй Онєгiн О. Пушкiна.

Римарук Iгор

(1958-2008)
Iгор Миколайович Римарук народився 4 липня 1958 р. на Волинi. Закiнчив факультет журналiстики Киïвського унiверситету iм. Т. Г. Шевченка. Працював у пресi та видавництвах.
Лауреат Нацiональноï премiï iм. Т. Шевченка (2002). Президент Асоцiацiï украïнських письменникiв. Радник мiнiстра культури з питань книговидання. Багаторiчний головний редактор журналу Сучаснiсть, завiдувач редакцiï сучасноï украïнськоï лiтератури видавництва Днiпро.
Помер 3 жовтня 2008 p. у Львовi. Кiлька днiв перед тим поета Iгоря Римарука збила автiвка.
Основнi твори: книги Висока вода 1984, Упродовж снiгопаду 1988, Нiчнi голоси 1991, Goldener Regen (Золотий дощ, 1996, видавництво Brodina, нiмецькою та украïнською мовами), Дiва Обида (2000, 2002), Бермудський трикутник (2007), Сльоза Богородицi (2007). Упорядник антологiï новоï украïнськоï поезiï Вiсiмдесятники (1990, Едмонтон).

Самiйленко Володимир

(1864-1925)
Лiтературнi псевдонiми Iваненко, В. Полтавець, В. Сивенький, Л. Сумний.
Володимир Самiйленко народився у с. Великi Сорочинцi на Полтавщинi. Закiнчивши 1885 р. Полтавську гiмназiю, вчився до 1890 р. на iсторико-фiлологiчному факультетi Киïвського унiверситету. Працював службовцем у Києвi, Чернiговi, Катеринодарi та Миргородi; з 1905 p. у Києвi в редакцiï газет Громадська Думка, Рада, Шершень.
За украïнськоï державностi служив у мiнiстерствах освiти i фiнансiв, а в 1919 р. емiгрував у Галичину з урядом УНР.
У 1924 р. повернувся до Києва, працював редактором у видавництвi художньоï лiтератури. У лiрицi Самiйленко визначився як поет — iдеалiст й особливо як поет — сатирик. Помер 1925 р. у Боярцi.
Основнi твори: збiрка З поезiй Володимира Самiйленка, На печi, Собаки, Ельдорадо, Горе поета, драми Маруся Чураïвна, У Гайхан-Бея, переклади.

Семенко Михайло

(1892-1937)
Михайло Васильович Семенко народився 31 грудня 1892 p. у Кибинцях Миргородського повiту на Полтавщинi. Син письменницi Марiï Проскурiвни; навчався у Психоневрологiчному iнститутi у Петербурзi. Михайло Семенко — поет, основоположник i теоретик украïнського футуризму (також вiдомого як панфутуризм), невтомний органiзатор футуристичних угруповань, редактор багатьох видань. Модернiзував украïнську лiрику урбанiстичною тематикою, смiливими експериментами з формою вiрша, запровадив свiжi (навiть епатажнi) образи й творив новi слова, покликанi вiдбити нову iндустрiалiзовану добу.
Органiзував Ударну групу поетiв — футуристiв, перейменовану на асоцiацiю панфутуристiв Аспанфут (1922-1924), кредо i манiфести якоï були проголошенi в альманасi Семафор у майбутнє 1922 i газетi Катафалк искусства 1922. Зазнавши критики лiтературних кiл, Семенко перейшов на позицiï лiвого фронту (УкрЛЕФ) i перетворив Аспанфут на Комункульт 1924, одночасно працював (1924-1927) як головний редактор Одеськоï кiнофабрики ВУФКУ.
Помер 23 жовтня 1937 р. Обставини смертi: зник назавжди на Соловецькому островi смертi.
Основнi твори: збiрки Prelude, Дерзання, Кверофутуризм,П'єро задається, П'єро кохає, Дев'ять поем, П'єро мертвопетлює, Bloc-notes, В садах безрозних, Промiння погроз, поема Лiлiт, поезофiльм Степ.

Сенатович Оксана

(1941-1997)
Оксана Сенатович народилася 2 сiчня 1941 p. у м. Бережани, у сiм'ï вчителiв. Пiсля закiнчення у 1957 р. школи навчалась у Львiвському полiтехнiчному iнститутi. Працювала iнженером на заводi, в науково-дослiдному iнститутi легкоï промисловостi, але справжнє своє покликання знайшла на лiтературнiй нивi. О. Сенатович — член Спiлки письменникiв Украïни з 1976 р., була першим лауреатом премiï iменi Олени Пчiлки 1992. Померла О. Сенатович 31 березня 1997 р. у м. Львовi.
Основнi твори: книжки для дiтей Червонi лелеки, Вiсiм сотень колобкiв, Вчиться Вересень читати та багато iнших, повiсть Не виростуть хлопцi без дощу.

Слапчук Василь

(1961 р. н.)
Василь Слапчук народився 23 грудня 1961 р. у с. Новий Зборишiв на Волинi. Пiсля закiнчення середньоï школи навчався у технiчному училищi № 1 м. Луцька та працював шлiфувальником на автозаводi Комунар у м. Запорiжжi. Воював у Афганiстанi. Був тяжко поранений. Закiнчив Луцький педiнститут iм. Лесi Украïнки, факультет украïнськоï фiлологiï (1988-1993 рр.)
Пише вiршi, прозу та критику. Автор бiльш нiж двадцяти книжок. Лауреат Шевченкiвськоï премiï.
Основнi твори: романи Слiпий дощ, Дикi квiти, Осiнь за щокою, Клiтка для неба.

Симоненко Василь

(1935-1963)
Псевдонiми — В. Щербань, С. Василенко, Симон.
Василь Андрiйович Симоненко народився в с. Бiïвцi Лубенського р-ну на Полтавщинi 8 сiчня 1935 р. У 1952 р. закiнчив iз золотою медаллю середню школу в Тарандинцях, вступив на факультет журналiстики Киïвського унiверситету iменi Т. Шевченка. Працював у газетах Черкаська правда, Молодь Черкащини, Робiтнича газета, займався лiтературною творчiстю.
Влада всiляко боролась з Василем Симоненком: у серединi 1962 р. поета жорстоко побили працiвники мiлiцiï залiзничноï станцiï iм. Т. Шевченка (м. Смiла). 13-го грудня 1963 р. поет помер (за офiцiйною версiєю), вiд раку, похований у Черкасах.
Основнi твори: єдина прижиттєва збiрка поезiй Тиша i грiм, казки Цар Плаксiй та Лоскотон, Казка про Дурила, Подорож в краïну Навпаки, збiрки вiршiв Земне тяжiння, Лебедi материнства, збiрка оповiдань i новел Вино з троянд.

Старицький Михайло

(1840-1904)
Михайло Петрович Старицький народився 2 грудня (14 грудня за новим стилем) 1840 р. у селi Клiщинцi Золотонiського повiту на Полтавщинi (нинi Чорнобаïвського району Черкаськоï областi). Походив зi шляхетського роду. Старицький 1856 р. закiнчив Полтавську гiмназiю, 1865 р. — Киïвський унiверситет.
Пiд тиском iмперських властей Старицький змушений був 1878 р. емiгрувати на деякий час за кордон. Повернувся в Украïну 1880 р. i знову розгорнув видавничу i театральну дiяльнiсть.
1883 р. Михайло Старицький очолив перший професiйний украïнський театр. 1885 р. з низки причин вiн залишив трупу корифеïв i заснував нову з молодих акторiв. 1895 р. залишив театральну дiяльнiсть i цiлком вiддався лiтературнiй творчостi.
Помер у Києвi, похований на Байковому кладовищi.
Основнi твори: Борвiй, Виклик, До Украïни, Молодость Мазепы, Не судилось, Облога Бушi, Останнi орли, Поету, Талан, До молодi, Богдан Хмельницький.

Стельмах Ярослав

(1949-2001)
Ярослав Михайлович Стельмах народився 30 листопада 1949 р. у Києвi в родинi вiдомого украïнського письменника Михайла Стельмаха. Закiнчив Киïвський педагогiчний iнститут iноземних мов, Вищi лiтературнi курси в Москвi та аспiрантуру. Працював викладачем у вищих навчальних закладах, перекладачем.
Я. Стельмах вiдомий насамперед як драматург. Серед його п'єс є твори для дiтей: Шкiльна драма, Вiкентiй Прерозумний та iншi. П'єси Привiт, Синичко! та Запитай колись у трав входили до репертуару багатьох театрiв колишнього СРСР. Займався Я. Стельмах i перекладацтвом. Вiн також писав оповiдання, повiстi для дiтей. Твори Стельмаха вiдзначаються захопливим сюжетом, тонким гумором, яскраво змальованими постатями маленьких героïв.
Основнi твори: Химера лiсового озера, або Митькозавр iз Юркiвки, Якось у чужому лiсi, Найкращий намет.

Стороженко Олекса

(1806-1874)
Олекса Петрович Стороженко народився 24 листопада 1806 р. у с. Лисогори Борзнянського повiту (тепер Iчнянського району) на Чернiгiвщинi в родинi дрiбного помiщика, що належала до старовинного козацького роду, вiдомого ще з XVII ст. Дитячi роки письменника минули в мiстечку Великi Будища Зiнькiвського повiту на Полтавщинi, де вiн одержав домашню освiту. Згодом навчався у благородному пансiонi при Слобiдсько-Украïнськiй губернськiй гiмназiï в м. Харковi. З 1824 р., впродовж майже тридцяти рокiв, О. Стороженко перебував на вiйськовiй службi.
Украïнська творча спадщина О. Стороженка в жанрi оповiдання охоплює зображення побуту, звичаïв, повiр'ïв украïнського селянства, героïчних сторiнок козацькоï вольницi, пов'язаних з останнiм перiодом iснування Запорозькоï Сiчi, з народно-визвольним рухом Колiïвщина, з образами колишнiх сiчовикiв. Друкованi в журналi Основа в 1861-1862 рр., у 1863 р. вони були об'єднанi i опублiкованi в збiрцi Украïнськi оповiдання.
Вийшовши у вiдставку 1868 р., О. Стороженко останнi роки життя провiв на хуторi поблизу м. Бреста (Бiлорусь), де й помер 18 листопада 1874 р.
Основнi твори: Братья близнецы, Марко Проклятий, Украïнськi оповiдання.

Телiга Олена

(1906-1942)
Олена Iванiвна Телiга народилась в Iллiнському пiд Москвою в iнтелiгентнiй, напiвбiлоруськiй-напiвукраïнськiй родинi. Коли дiвчинцi було п'ять рокiв, Шовгенови переïхали до Петербурга.
З 1918 р. родина мешкала у Києвi. У Києвi Олена вчилася в Жiночiй гiмназiï Дучинськоï.
Родина емiгрувала. У Чехiï Олена спочатку отримує матуру — атестат, а потiм закiнчує iсторико-фiлологiчне вiддiлення Украïнського педiнституту в Празi.
У груднi 1939 р. у Краковi вступила в Органiзацiю Украïнських Нацiоналiстiв (ОУН), де тiсно спiвпрацювала з ними у культурно-освiтнiй референтурi. Олена Телiга органiзовує Спiлку украïнських письменникiв, вiдкриває пункт харчування для своïх соратникiв, спiвпрацює з редакцiєю Украïнського слова, видає тижневик лiтератури i мистецтва Лiтаври.
Пiсля арешту редакцiï Украïнського слова О. Телiга не брала до уваги постанов нiмецькоï влади: iгнорувала вказiвки нiмцiв зухвало i принципово. 7 лютого 1942 р. почалися арешти.
22 лютого 1942 р. украïнську письменницю — патрiотку було розстрiляно у Бабиному Яру разом з чоловiком та соратниками.
Основнi твори: Поворот, Сьогоднi кожний крок хотiв би бути вальсом..., Лiто, Я руцi, що била, — не пробачу..., Вiрнiсть, Без назви, Гострi очi розкритi в морок..., Махнуть рукою! Розiллють вино!.., Напередоднi, Усе — лише не це! Не цi спокiйнi днi..., Безсмертне, Неповторне свято, Чоловiковi, Вечiрня пiсня, Мужчинам.

Тичина Павло

(1891-1967)
Павло Григорович Тичина народився 27 (15) сiчня 1891 р. у селi Пiски Козелецького повiту Чернiгiвськоï губернiï (тепер Бобровицького району Чернiгiвськоï областi). У 1900-1907 рр. навчався в Чернiгiвському духовному училищi (бурсi), в 1907-1913 рр. — в Чернiгiвськiй духовнiй семiнарiï. Згодом, навчаючись у Киïвському комерцiйному iнститутi, працював у газетi Рада.
У 1913-1914 рр. працює в редакцiï лiберального украïномовного журналу Свiтло, а пiсля його закриття — в Чернiгiвському статистичному бюро. У 1916-1917 рр. — помiчник хормейстера в украïнському театрi М. К. Садовського. 1920 року подорожував iз капелою К. Стеценка Думка Правобережною Украïною вiд Києва до Одеси. Того ж року органiзував хор (з 1921 р. — капела — студiя iменi М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року.
З 1923 по 1934 рр. — спiвредактор журналу Червоний шлях (Харкiв). Входить до заснованоï 1923 р. Спiлки пролетарських письменникiв Украïни Гарт. 1926 року взяв активну участь у створеннi ВАПЛIТЕ (Вiльноï Академiï пролетарськоï лiтератури) на чолi з М. Хвильовим, куди увiйшли й колишнi члени Гарту. З 1929 р. — дiйсний член Академiï наук УРСР, у 1936-1939 рр. i в 1940-1943 рр. очолює Iнститут лiтератури АН УРСР. З 1947 р. — член — кореспондент Болгарськоï АН, доктор фiлологiï. 1943-1948 рр. — мiнiстр освiти УРСР. З 1953 по 1959 рр. — голова Верховноï Ради УРСР, заступник голови Ради Нацiональностей Верховноï Ради УРСР, член багатьох товариств, комiтетiв, президiй, кавалер орденiв i медалей.
Лауреат численних державних премiй i нагород. Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967 р. у Києвi. Похований на Байковому кладовищi в Києвi.
Основнi твори: збiрки поезiй: Замiсть сонетiв i октав, В космiчному оркестрi, Чернiгiв, Партiя веде, Чуття єдиноï родини, Пiсня молодостi, Сталь i нiжнiсть, Ми йдемо на бiй, Перемагать i жить!, Тебе ми знищимо — чорт з тобою, День настане, Живи, живи, красуйся!, I рости, i дiяти, Могутнiсть нам дана, На Переяславськiй Радi, Ми свiдомiсть людства, Дружбою ми здруженi, До молодi мiй чистий голос, Батькiвщинi могутнiй, Зростай, пречудовий свiте, Комунiзму далi виднi, Тополi арфи гнуть, Плуг, Вiтер з Украïни, поема — симфонiя Сковорода.

Тютюнник Григiр

(1931-1980)
Тютюнник Григiр Михайлович народився 5 грудня 1931 р. у с. Шилiвка на Полтавщинi в селянськiй родинi. Пiсля вiйни вступив до ремiсничого училища; працював на заводi iм. Малишева у Харковi, в колгоспi, на будiвництвi Миронiвськоï ДРЕС, на вiдбудовi шахт у Донбасi. Пiсля закiнчення Харкiвського унiверситету 1962 Гр. Тютюнник учителював, працював в редакцiï газети Лiтературна Украïна, у видавництвi Веселка, на Киïвськiй кiностудiï iм. О. Довженка створив лiтературний сценарiй за романом брата Григорiя Тютюнника Вир. 6 березня 1980 р. Гр. Тютюнник покiнчив життя самогубством.
За книги Климко 1976 i Вогник далеко в степу 1979 — республiканська лiтературна премiя iм. Лесi Украïнки 1980; його творчiсть була посмертно вiдзначена Державнок премiєю iм. Т. Г. Шевченка 1989 р.
Основнi твори: оповiдання Дивак, Рожевий морок, Кленовий пагiн, Сито сито..., новели Мiсячноï ночi, Зав'язь, На згарищi, У сутiнки, Чудасiя, Смертi кавалера, повiсть Облога.

Харчук Борис

(1931-1988)
Борис Микитович Харчук народився 1931 p. у с. Лози на Тернопiльщинi. Закiнчив Полтавський педагогiчний iнститут (1954 р.) i Вищi лiтературнi курси в Москвi. Працював журналiстом.
Твори Бориса Харчука перекладенi багатьма мовами свiту, у тому числi росiйською, бiлоруською, вiрменською, таджицькою, англiйською, iспанською i нiмецькою. За його повiстю режисер Аркадiй Микульський зняв вiдому стрiчку Вишневi ночi.
Помер Борис Харчук 16 сiчня 1988 p. у Ризi. Похований у Києвi.
Основнi твори: романи Волинь, Майдан, Хлiб насущний, Кревняки, повiстi i оповiдання Йосип з гроша здачi, З роздорiжжя.

Хвильовий Микола

(1893-1933)
Народився Микола Григорович Фiтiльов 13 грудня 1893 p. у селищi Тростянець на Харкiвщинi, нинi райцентр Сумськоï областi у родинi вчителiв. 1916 р. закiнчив Богодухiвську гiмназiю.
Брав участь у першiй свiтовiй та громадянськiй вiйнах. 1919 р. вступив до КП(б)У. 1921 р. переïхав до Харкова, де активно заявив про себе як один з органiзаторiв лiтературно- художнього життя, член — засновник багатьох тогочасних лiтературних органiзацiй — Гарт 1923, ВАПЛIТЕ (Вiльноï академiï пролетарськоï лiтератури) 1925, Пролiтфронту. Того ж року почав друкуватися.
Письменник змушений був iснувати в умовах творчоï несвободи. Хвильового звинувачували в антипартiйностi, украïнському буржуазному нацiоналiзмi, намаганнi вiдiрвати украïнську культуру та лiтературу вiд культури росiйськоï. В атмосферi шаленого цькування, передчуваючи наближення тотального терору, М. Хвильовий покiнчив життя самогубством 13 травня 1933 р.
Основнi твори: Вальдшнепи, Думки проти течiï, Iван Iванович, Кiт у чоботях, Камо грядеши?, Мати, Санаторiйна зона, Свиня, Синi етюди, Солонський яр, Я (Романтика).

Чайковський Андрiй

(1857-1935)
Андрiй Якович Чайковський народився 15 травня 1857 p. у м. Самборi на Львiвщинi в родинi дрiбного урядовця. Рано осиротiв i виховувався в своïх родичiв. Початкову освiту одержав у дяка в с. Гординi, закiнчив у 1877 р. Самбiрську гiмназiю i, вiдбувши рiчну вiйськову службу, поступив на фiлософський факультет, а через рiк перейшов на правничий вiддiл Львiвського унiверситету. Працював адвокатом у Львовi, потiм у Бережанах вiдкрив адвокатську канцелярiю, перед першою свiтовою вiйною переïхав до Самбора, а пiсля вiйни поселився в Коломиï, де й жив до дня смертi 2 червня 1935 р.
Основнi твори: Образ гонору, Бразiлiйський гаразд, Не пiддайся бiдi, автобiографiчна повiсть Своïми силами, З ласки родини, Панич, За сестрою.

Черкасенко Спиридон

(1876-1940)
Лiтературнi псевдонiми — Провiнцiал, Стах Петро та iн.
Спиридон Феодосiйович Черкасенко народився 24 грудня 1876 p. у м. Новий Буг Катеринославського повiту Херсонськоï губернiï (тепер Миколаïвська область) у селянськiй родинi. Закiнчив двокласну школу, потiм Новобузьку учительську семiнарiю, з 1895 р. працював учителем народних шкiл Катеринославщини та Донеччини.
Перша добiрка вiршiв була опублiкована в журналiЛiтературно-науковий вiсник в 1904р. Поетичнi твори почали з'являтися в усiх альманахах. 1919 р. жив у Вiднi, укладав шкiльнi пiдручники. 1923 р. переïхав до Ужгорода, де працював театральним референтом товариства Просвiта. Остання книжка Вибранi твори вийшла у 1930 р. у Харковi. Вiдтодi його лiтературна спадщина не видавалася, iм'я письменника було вилучено з лiтературного процесу на довгi десятирiччя, аж до 1990 р. Помер 8 лютого 1940 р.
Основнi твори: Божевiлля; Над рiчкою; Кохання; Молитва осiння; Мати; Пригоди молодого лицаря: Роман з козацьких часiв, Маленький горбань.

Чернiлевський Станiслав

(1950 р. н.)
Станiслав Чернiлевський народився у с. Жванi на Вiнниччинi у багатодiтнiй родинi. Рано втратив батька. Середню освiту здобував у школах — iнтернатах. Закiнчив Вiнницький педагогiчний iнститут i деякий час працював учителем. Потiм вступив на факультет кiно-режисури Киïвського театрального iнституту iменi I. Карпенка-Карого, оскiльки з дитинства мрiяв займатися кiномистецтвом. Працював на Киïвськiй кiностудiï художнiх фiльмiв iменi О. Довженка.
Поет, кiносценарист. Найвiдомiша збiрка поезiй Рушник землi 1984. Лауреат премiï iменi Василя Симоненка.
Основнi твори: збiрка Рушник землi; кiносценарiï; Грамотний, Просвiтлоï дорога свiчка чорна.

Шевчук Валерiй

(1939 р. н.)
Валерiй Олександрович Шевчук народився 20 серпня 1939 р. у мiстi Житомирi. Навчавсь на iсторико-фiлософському факультетi Киïвського унiверситету. Тут же, у Києвi, влився у родовище шiстдесятникiв, i почав друкувати прозу — спершу реалiстичну, а потiм, з кiнця 60-х, химерну, готичну, притчеву. У сiмдесятих роках Шевчука майже не друкували. У 1988 р. отримав Шевченкiвську премiю за iсторичний роман Три листки за вiкном.
Валерiй Шевчук — iсторик лiтератури, дослiдник бароковоï доби, перекладач (i церковнослов'янськоï, середньовiчних украïнськоï та польськоï) текстiв ХV-ХVII столiття зокрема, поезiй Iвана Величковського, Касiяна Саковича, Дем'яна Наливайка. Працював також над актуалiзацiєю старокиïвськоï лiтературноï тематики i лiтератури середньоï доби.
Основнi твори: збiрки оповiдань i повiстей Серед тижня, Набережна 12 i Середохрестя, Вечiр святоï восени, Крик пiвня на свiтанку, Двоє на березi, роман, Маленьке вечiрнє iнтермецо, Барви осiннього саду, Три листки за вiкном Панна квiтiв, Iз вершин та низин, Око прiрви, Жiнка — змiя, Юнаки з вогненнi печi, Бiс плотi.

Метки

ВIДОМОСТI ПРО АВТОРIВ, скорочено, стисло, уривки, у скороченому вигладi, коротко

Страницы

• #
• 1
• 2