страница №1
ВIДОМОСТI ПРО АВТОРIВ
Категории
Бiографiï
Емма Андiєвська
(1931р. н.)
Народилася 19 березня 1931 р. у м. Сталiно (нинi Донецьк).
Емма Андiєвська — украïнська письменниця (поетка, прозаïк), малярка. Член Нацiональноï спiлки письменникiв Украïни (вiд 1994 р.). Член Мiжнародного ПЕН-клубу.
Вiд 1943 живе в емiграцiï: у Францiï (Париж), США (Нью-Йорк), вiд 1961 р. — у ФРН (Мюнхен). 1957 р. закiнчила Украïнський Вiльний Унiверситет. 1955-1995 рр. — режисер i редактор украïнського вiддiлу радiо
Свобода.
— стала лауреатом лiтературноï премiï Фундацiï Тетяни та Омеляна Антоновичiв.
Для творчостi Андiєвськоï характерна поетика сюрреалiзму, ускладненiсть композицiï й тексту в прозi. Як живописець працює вiд 1956 р. — дебютувала виставкою в Мюнхенi. Наступнi виставки вiдбулися США, Канадi, Францiï, Нiмеччинi, Австралiï, Бразилiï, Швейцарiï.
Основнi твори: збiрки вiршiв
Поезiя,
Народження iдола,
Риба i розмiр,
Кути опостiнь,
Первнi,
Базар; збiрки новел
Подорож,
Тигри,
Джалапiта; романи
Герострати,
Роман про добру людину,
Роман про людське призначення.
Андрухович Юрiй
(1960 р. н.) - вiдомий також як Патрiарх
Юрiй Iгорович Андрухович народився 13 березня 1960 р. в Iвано-Франкiвську.
— р. разом з Вiктором Небораком та Олександром Iрванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу, котра одною з перших почала вiдновлювати в украïнськiй лiтературi карнавальнi та буфонаднi традицiï, продемонструвала успiшний приклад творення соцiокультурного мiту. З 1991 р. Андрухович — спiвредактор лiтературно-мистецького журналу
Четвер, спiвпрацював також iз журналом
Перевал, виступивши упорядником двох його чисел.
У часопису
Сучаснiстьвперше побачили свiт найвагомiшi прозовi твори письменника:
Рекреацiï1992,
Московiада1993,
Перверзiя1996, виданi у 1997 р. окремими книгами, есей
Центрально-схiдна ревiзiя(
Сучаснiсть, 2000).
Живе i працює в Iвано-Франкiвську. Вiце-президент АУП.
Основнi твори: поетичнi збiрки
Небо i площi,
Середмiстя,
Екзотичнi птахи i рослини,
Екзотичнi птахи i рослини з додатком,Iндiя: Колекцiя вiршiв
Пiснi для мертвого пiвня; оповiдання
Злiва, де серце,
Трицилiндровий двигун любовi(Харкiв: Фолiо, 2007) (разом iз Сергiєм Жаданом i Любком Дерешем); романи
Рекреацiï,
Московiада,
Перверзiя,
Дванадцять обручiв,
Таємниця. Замiсть роману; збiрки есеïв
Дезорiєнтацiя на мiсцевостi,
Моя Європа(спiльно iз Анджеєм Стасюком),
Диявол ховається в сирi.
Антонич Богдан-Iгор
(1909-1937)
Богдан-Iгор Антонич народився 5 жовтня 1909 р. у с. Повиця Горлицького повiту на Лемкiвщинi (тепер — територiя Польщi) в родинi священика Василя. Справжнє прiзвище батька було Кiт, яке родина змiнила перед народженням єдиного сина.
Початкову освiту майбутнiй поет здобував пiд наглядом приватноï вчительки. Упродовж 1920-1928 р. навчався у гiмназiï гуманiтарного типу iменi Королеви Софiï у Сяноку. Протягом 1928-1933 рр. Антонич — студент Львiвського унiверситету Яна Казимира, де навчався на фiлософському факультетi (спецiальнiсть — польська фiлологiя).
Деякий час редагував журнал
Дажбогi також, з Володимиром Гаврилюком, журнал
Карби.
Помер Антонич на 28 роцi життя. Пiсля перенесеного запалення апендициту та наступного перитонiту, котрий лiкарi все-таки здолали, перевтомлене довгою i високою гарячкою серце не витримало.
Основнi твори:
Привiтання життя: книжка поезiй,
Велика гармонiя,
Три перстенi: поеми й лiрика,
Книга Лева,
Зелена Євангелiя,
На другому березi(незакiнчений роман),
Полiтик(сатиричний гротеск),
Три мандолiни(новела).
Багряний Iван
(1906-1963)
Iван Павлович Лозов'яга народився 19 вересня (за старим стилем) 1906 р. у мiстi Охтирка в сiм'ï муляра Павла Петровича Лозов'яги. Iван навчався в церковнопарафiяльнiй школi, потiм закiнчив в Охтирцi вищу початкову школу, пiзнiше — технiчну школу слюсарного ремесла, Краснопiльську школу художньо-керамiчного профiлю.
З 1922 р. працює на рiзних посадах: замполiт цукроварнi, окружний полiтiнспектор в Охтирськiй мiлiцiï, вчитель малювання в колонiï для безпритульних i сирiт, iлюстратор у газетi
Червоний кордону Кам'янцi-Подiльському.
1945 р, Багряний емiгрував до Нiмеччини. Як свiдчить у
Листах до приятелiвЮрiй Лаврiненко,
в емiграцiï теж не було свободи.
Iван Багряний написав брошуру — програмний для нього памфлет
Чому я не хочу повертатися до СРСР?, де виклав полiтичну декларацiю нацiональноï гiдностi й прав людини, яка пережила примусову репатрiацiю, насильство, тортури, приниження як колишнiй в'язень, остарбайтер, полонений, позбавлений власного iменi.
Помер Iван Багряний 25 серпня 1963 р. Похований у мiстi Новий Ульм (Нiмеччина).
1992 р. постановою Кабiнету Мiнiстрiв Украïни Iвановi Багряному посмертно присудили Державну премiю Украïни iменi Тараса Шевченка за романи
Сад Гетсиманськийi
Тигролови.
Основнi твори: романи
Сад Гетсиманський,
Тигролови,
Людина бiжить над прiрвою,
Золотий бумеранг,
Рiдна Мова,
Огненне коло, п'єси
Генерал,
Морiтурi,
Розгром.
Близнець Вiктор
(1933-1981)
Вiктор Семенович Близнець народився 10 квiтня 1933 р. у с. Володимирiвцi на Кiровоградщинi в багатодiтнiй селянськiй родинi. Немовлям мало не помер, бо в Украïнi були часи голодомору. Середню школу закiнчив iз золотою медаллю. Потiм навчався на факультетi журналiстики Киïвського державного унiверситету iменi Т. Шевченка. Дозвiлля проводив або в бiблiотецi, або на природi. Пiсля унiверситету працював редактором у редакцiях газет, журналiв, видавництвах.
Публiкуватись вiн почав з 1959 р., а перша книжка оповiдань
Ойойкове гнiздовийшла в 1963 р. Близнець найбiльше вiдомий в Украïнi завдяки творам, написаним спецiально для дiтей. Спецiально для дiтей вiн переклав з давньоруськоï сучасною украïнською мовою лiтопис
Повiсть минулих лiт.
Письменник страждав через складну ситуацiю в краïнi, i це роз'ятрювало його надзвичайно вразливу душу, розхитувало нервову систему. Доведений до вiдчаю, Вiктор Близнець власноруч обiрвав своє життя в 1981 р.
Основнi твори: повiстi
Паруси над степом,
Землянка,
Древляни,
Звук павутинки,
Мовчун,
Женя i Синько,
Як народжувалася стежка,
Золота гора до неба,
Золота павутинка, повiсть — казка
Земля Свiтлячкiв.
Величковський Iван
(близько 1630(1651) — 1701(1726) )
I. Величковський — украïнський письменник, поет, священик. Яскравий представник стилю бароко в украïнськiй поезiï. Автор панегiрикiв, епiграм, курйозних та лiричних вiршiв релiгiйного i свiтського змiсту, перекладач, теоретик фiгурного вiршування.
Усi вiдомi на сьогоднi його твори видано у кн.: Величковський Iван. Твори. — К., 1972.
Автор перших в украïнськiй лiтературi палiндромiв (називав ïх раками лiтеральними). Писав здебiльшого польською i давньоукраïнською мовою.
На початку 1680-х рокiв належав до складу спiвробiтникiв чернiгiвськоï друкарнi Лазаря Барановича; трохи пiзнiше, в серединi 1680-х рокiв, оселився в Полтавi, де зайняв посаду пресвiтера, а потiм протопресвiтера Свято-Успенськоï церкви. На цiй посадi i помер 1726 р.
Основнi твори: збiрники
Зегар з полузегаркомта
Млеко, повнiстю ïх було видано лише 1972 року.
Винниченко Володимир
(1880-1951)
Володимир Кирилович Винниченко народився 26 липня 1880 р. у мiстi Єлисаветград у селянськiй родинi. У 1901 р. вiн вступив на юридичний факультет Киïвського унiверситету i того ж року створив таємну студентську революцiйну органiзацiю, яка звалась
Студентською громадою.
На початку Першоï свiтовоï вiйни Винниченко повернувся до Росiï i жив до 1917 р. пiд чужим iм'ям переважно в Москвi, займаючись лiтературною дiяльнiстю.
Одразу пiсля Лютневоï революцiï Винниченко переïхав в Украïну i взявся до активноï полiтичноï роботи. Став членом Центральноï Ради. Згодом очолив Генеральний секретарiат i став генеральним секретарем внутрiшнiх справ.
У серпнi 1918 р. Винниченко очолив опозицiйний до гетьманського режиму Павла Скоропадського Украïнський нацiональний союз, рiшуче наполягав на вiдновленнi УНР, створеннi ïï найвищого органу — Директорiï, головою якоï став у листопадi 1918 р. Незабаром через суперечностi iз Симоном Петлюрою Винниченко пiшов у вiдставку та виïхав за кордон.
Помер Володимир Винниченко 6 березня 1951 р., похований у французькому мiстi Мужен.
Основнi твори:
Бiля машини,
Божки,
Голод,
Голос,
Дим,
З Костем сталася чудна комедiя,
Записки Кирпатого Мефiстофеля,
Заручини,
Зiна,
Контрасти,
Салдатики,
Сонячна машина,
Федько-халамидник,
Чеснiсть з собою,
Чорна Пантера i Бiлий Медвiдь,
Умiркованийта
Щирий.
Вiнграновський Микола
(1936-2004)
Микола Степанович Вiнграновський народився 7 листопада 1936 р. у мiстi Первомайську на Миколаïвщинi. Закiнчивши школу, вчиться у Всесоюзному iнститутi кiнематографiï. Пiсля закiнчення iнституту 1960 працює на Киïвськiй кiностудiï iм. О. Довженка як кiносценарист, режисер, актор. Першi вiршi поета почали друкуватися ще в 1957 р. За збiрки творiв для дiтей
Лiтнiй ранок,Лiтнiй вечiр,
Ластiвка бiля вiкна,
На добранiчпоет удостоєний Державноï премiï iм. Т. Г. Шевченка 1984. Член Нацiональноï Спiлки письменникiв Украïни. Помер 26 травня 2004 р.
Основнi твори: поетичнi збiрки
Атомнi прелюди1962,
Сто поезiй1967,
На срiбнiм березi1978,
Губами теплими i оком золотим1984; збiрки для дiтей
Андрiйко-говорiйко1970,
Мак1973 та iншi; повiстi
Первiнка,
Сiроманець1977 та iншi, роман
Северин Наливайко1996.
Вороний Микола
(1871-1938)
Вороний Микола Кiндратович народився 24 грудня 1871 р. на Катеринославщинi. Навчався в Харкiвському реальному училищi, пiзнiше — в Ростовському реальному училищi, звiдки був виключений за зв'язки з народниками, читання i поширення забороненоï лiтератури. Переслiдувався полiцiєю. Член РУП. Жив в емiграцiï у Вiднi та Львовi. Працював у пресi. У 1920-1926 рр. — знову в емiграцiï. У 1926 р. повернувся в Украïну.
Репресований у 1934 р. Розстрiляний 7 червня 1938р. Архiв Вороного зберiгається в Iнститутi лiтератури iменi Т. Г. Шевченка АН Украïни. Я. Ярославенко.
Основнi твори:
Євшан-зiлля,
Iвановi Франковi,
До моря,
За Украïну,
Серце музики,
Чи зумiєш?.
Герасим'юк Василь
(1956 р. н.)
Герасим'юк Василь Дмитрович народився 18 серпня 1956 р. у м. Караганда (Казахстан), куди були висланi його батьки. Незабаром родина повернулася в рiдне село Прокурава на Гуцульщинi.
Закiнчив фiлологiчний факультет Киïвського унiверситету. Автор i ведучий радiопрограми
На межi тисячолiть. Живе i працює в Києвi в Держтелерадiокомпанiï Украïни.
Лауреат Нацiональноï премiï Украïни iменi Т. Г. Шевченка, премiй
Благовiст, iменi П. Тичини, iменi В. Свiдзiнського,
Князь Росиiменi Тараса Мельничука та Мiжнародноï лiтературноï премiï
Корона Карпат.
Основнi твори: збiрки
Смереки,
Потоки,
Космацький узiр,
Дiти трепети,
Осiннi пси Карпат,
Серпень за старим стилем,
Поет у повiтрi,
Була така земля,
Папороть.
Глазовий Павло
(1922 р. н.)
Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 р. у селi Новоскелюватцi Казанкiвського району, Миколаïвськоï областi, в родинi хлiбороба. Вчився у Новомосковськiй педагогiчнiй школi на Днiпропетровщинi. Учасник Великоï Вiтчизняноï вiйни. 1950 р. закiнчив фiлологiчний факультет Киïвського педагогiчного iнституту iм. О. М. Горького. У 1950-1961 рр. — заступник головного редактора журналу
Перець, згодом заступник головного редактора журналу
Мистецтво. Друкується з 1940 р.
Основнi твори: поема
Слався, Вiтчизно моя!, поетичнi збiрки сатири та гумору
Великi цяцi,
Карикатури з натури,
Коротко i ясно,
Щоб вам весело було,
Мiнiатюри та гуморески, жартiвлива поема
Кумiада,
Усмiшки, книжки для дiтей
Пушок i Дружокта
Старi друзi, написанi в спiвавторствi з Ф. Макiвчуком,
Про вiдважного Барвiнка та Коника — Дзвоника— у спiвавторствi з Б. Чалим,
Iванець-Бiгунець,
Як сторiнка, то й картинка,
Про Сергiйка-Нежалiйка та клоуна Бобу,
Перченя.
Голобородько Василь
(1945 р. н.)
Голобородько Василь Iванович народився 7 квiтня 1945 р. у с. Адрiянопiль Перевальського району Луганськоï областi. Закiнчив Луганський державний педагогiчний унiверситет iм. Т. Г. Шевченка. Лауреат Нацiональноï премiï Украïни iменi Тараса Шевченка, премiï iменi В. Симоненка.
Основнi твори: поетичнi збiрки
Зелен день,
Iкар на метеликових крилах,
Соловейкiв теремок,
Калина об Рiздвi,
Летюче вiконце,
Слова у вишневих сорочках,
Украïнськi птахи в украïнському краєвидi,'
Дохла кiшка.
Гуцало Євген
(1937-1995)
Євген Пилипович Гуцало народився 14 сiчня 1937 р. у с. Старий Животiв (тепер Ново-животiв Оратiвського району Вiнницькоï областi).
Закiнчив 1959 р. iсторико-фiлологiчний факультет Нiжинського педагогiчного iнституту. Працював у редакцiях газет на Вiнниччинi, Львiвщинi, Чернiгiвщинi, в
Лiтературнiй Украïнi, редактором у видавництвi
Радянський письменник.
Бiльша частина творчостi Гуцала припала на радянськi часи, коли неминучими були бiльшi або меншi самообмеження. Але в останнi роки Гуцало звертається до еротичноï тематики (
Епос — ерос,
Блуд), до полiтичноï публiцистики (
Ментальнiсть орди). Вiн виступав також з нарисами, лiтературно-критичним статтям.
Лауреат таких премiй: лiтературна премiя iм. Ю. Яновського 1982; Державна премiя Украïни iм. Т. Шевченка 1985; Мiжнародна премiя фундацiï О. i Т. Антоновичiв 1995.
Помер 4 липня 1995 р. у Києвi.
Основнi твори: поетичнi збiрки:
Письмо землi,
Час i простiр,
Живемо на Зорi, книжки для дiтей:
Олень Август,
Пролетiли конi,
З горiха зерня,
У лелечому селi,
Дениско, збiрка оповiдань
Люди серед людей.
Дiмаров Анатолiй
(1922 р. н.)
Дiмаров Анатолiй Андрiйович народився 17 травня 1922 р. у м. Миргородi на Полтавщинi. Учасник вiйни, нагороджений орденами i медалями. Записав спогади про роки Голодомору, який пережив у пiдлiтковому вiцi. Лауреат Державноï премiï Украïни iменi Т. Г. Шевченка.
Основнi твори: романи
Його сiм'я,
Iдол,
I будуть люди,
Бiль i гнiв,
Сiльськi iсторiï,
Мiстечковi iсторiï; повiстi й оповiдання
Вершини,
В тiнi Сталiна,
Зблиски,
На конi й пiд конем,
Син капiтана,
Зiнське щеня,
На поруки,
Самосуд,
Прожити й розповiсти; казок для дiтей
Про хлопчика, який не хотiв ïсти,
Для чого людинi серце,
Блакитна дитина.
Драч Iван
(1936 р. н.)
Драч Iван Федорович народився 17 жовтня 1936 р. у селi Телiжинцi Тетiïвського району Киïвськоï областi. Пiсля закiнчення Тетiïвськоï середньоï школи викладав росiйську мову й лiтературу в семирiчцi села Дзвiняче Тетiïвського району. Працював iнструктором Тетiïвського райкому ЛКСМУ по зонi дiяльностi МТС. 1955-1958 служив у армiï.
Навчався вiд 1958 р. у Киïвському унiверситетi. Виключено за полiтичнi погляди; у вереснi 1961 перейшов на заочний вiддiл i став працювати в редакцiï газети
Лiтературна Украïна. Закiнчив Вищi сценарнi курси в Москвi. Тодi ж написав першi вiршi, деякi з них були критичними по вiдношенню до радянськоï влади.
До того ж часу вiдносяться першi контакти Iвана Драча з украïнськими дисидентами. Однак пiсля ïх розгону та арештiв радянським режимом Iван Драч написав вiдкритий лист, у якому каявся в своïх зв'язках з дисидентами (травень 1966 р.), пiсля чого вiдношення Iвана Драча i офiцiйноï влади суттєво покращились. В 1976 р. вiн отримав Державну премiю УРСР iм. Т. Г. Шевченко за свою збiрку вiршiв. У 1983 р. Iвану Драчу було присуджено Державну премiю СРСР з лiтератури.
Iван Драч працював у газетах
Лiтературна Украïнаi
Батькiвщина, а також на кiностудiï iм. О., П. Довженка. Пiсля початку Перебудови вiдновив контакти в дисидентських колах. Разом з В'ячеславом Чорноволом, Михайлом Горинем очолив у 1989 р. Народний рух Украïни (НРУ) — першу офiцiйну украïнську антирадянську органiзацiю. Пiзнiше очолив громадську органiзацiю — Товариство
Украïна — Свiт.
З березня 1998 р. по квiтень 2002 р. — Народний депутат Украïни 3-го скликання. Має численнi державнi нагороди.
Основнi твори: збiрки поезiй
Соняшник,
Протуберанцi серця,
Балади буднiв,
Драматичнi поеми,
Киïвський оберiг,
Храм сонця; збiрка кiноповiстей
Iду до тебе, збiрка статей i нотаток
Духовний меч, автор сценарiïв фiльмiв:
Криниця для спраглих1964,
Камiнний хрест1968,
Iду до тебе1971,
Пропала грамота1972,
Дiд лiвого крайнього1974, мультфiльму
Крила,
Вечори на хуторi бiля Диканьки1983,
Мама рiдна, любима(1986, у спiвавт.),
Вiнчання зi смертю(1992, у спiвавт.),
Таємниця, забрана Чiнгiсханом(2001, у спiвавт.) тощо.
Дрозд Володимир
(1939 р. н.)
Дрозд Володимир Григорович народився 25 серпня 1939 р. у с. Петрушин Чернiгiвського р-ну Чернiгiвськоï обл. в сiм'ï колгоспникiв. Закiнчив заочно Киïвський унiверситет, факультет журналiстики 1968. Працював у редакцiï олишiвськоï районноï газети
Голос колгоспника, в редакцiях обласноï молодiжноï газети
Комсомолець Чернiгiвщини, республiканських газет
Лiтературна Украïната
Молодь Украïни, у видавництвi
Радянський письменник. У 1982-1985 рр. — головний редактор журналу
Киïв. Обирався секретарем правлiння Киïвськоï органiзацiï СПУ. Член КПРС.
Лауреат премiï iменi Андрiя Головка. Майже всi твори перекладенi росiйською мовою i видрукуванi у всесоюзних видавництвах. Окремими виданнями вийшли в Естонiï, Молдавiï та Бiлорусiï. Широко перекладався в Болгарiï, Угорщинi, Польщi.
Основнi твори: книжки оповiдань та повiстей
Люблю синi зорi,
Парость,
Маслини,
Бiлий кiнь Шептало,
Прiй,
Нiч у вереснi,
Крик птаха в сутiнках, романи
Катастрофа,
Добра вiсть,
Ритми життя,
Дорога до матерi,
Люди на землi,
Земля пiд копитами,
Самотнiй вовк,
Балада про Сластьона,
Iнна Сiверська, суддя,
Спектакль,
Новосiлля.
Дудар Євген
(1933 р. н.)
Євген Михайлович Дудар народився в селi Озерна, зараз Зборiвського району, Тернопiльськоï областi. У 1956-57 рр. працював завклубом у рiдному селi. Залишив завiдування клубом у зв'язку з виïздом на навчання. Закiнчив факультет журналiстики Львiвського унiверситету. Зараз мешкає в Києвi.
Дудар є автором понад 20 книг, а також численних публiкацiй у пресi. Його твори було перекладено багатьма мовами свiту. Вiн є також i професiйним артистом — виконавцем власних творiв, у його творчому доробку — понад десять тисяч публiчних виступiв, творчих вечорiв, радiо — i телезустрiчей.
Євген Михайлович має звання заслуженого дiяча мистецтв Украïни (1993 р.). Також вiн є лауреатом багатьох премiй: Лiтературна премiя iм. Остапа Вишнi (1993 р.), Лiтературна премiя iм. Микити Годованця (1997 р.), Мiжнародна премiя iм. Пилипа Орлика (1995 р.), премiя iм. Петра Сагайдачного (2000 р.), премiя iменi I. Кошелiвця. У 1990 р. був нагороджений Золотою медаллю Тараса Шевченка Спiлки визволення Украïни (Австралiя), за боротьбу проти тоталiтарних режимiв.
Основнi твори: збiрки сатири та гумору
Прошу слова,
Вуглеводи i вiники,
Операцiя Слiпе око,
Сусiди не дрiмають,
Коза напрокат,
Дисертацiя,
Сеанс гiпнозу,
Робiнзон з iндустрiальноï,
Профiлактика совiстi,
Шедевр за вуаллю,
Директор без портфеля,
Антифас,
Донжуан у спiдницi; книжки
I силою, i правдою...,
Галерея чудотворцiв: Вибранi твори в двох томах
Жадан Сергiй
(1974 р. н.)
Сергiй Вiкторович Жадан народився 23 серпня 1.974 р. у Старобiльську Луганськоï областi. В 1996 р. закiнчив Харкiвський нацiональний педагогiчний унiверситет iм. Г. С. Сковороди. У 1996-1999 рр. навчався в аспiрантурi унiверситету. З 2000 р. викладач кафедри украïнськоï та свiтовоï лiтератури унiверситету.
Живе i працює в Харковi. Перекладає з нiмецькоï, бiлоруськоï та росiйськоï мов. Власнi тексти перекладались нiмецькою, англiйською, польською, сербською, хорватською, литовською, бiлоруською, росiйською, вiрменською мовами.
Вiце-президент Асоцiацiï украïнських письменникiв (з 2000 р.).
Основнi твори: поетичнi збiрки
Цитатник,
Генерал Юда,
Пепсi,
Марадона,
Балади про вiйну i вiдбудову,
Ефiопiя; прозовi книжки
БiҐ Мак(збiрка оповiдань),
Депеш Мод,
Anarchy in the UKR,
Гiмн демократичноï молодi,
Бiг Мак2(оповiдання + поезiя),
Radio шансон (Вiсiм iсторiй про Юру Зойфера).
Жиленко Iрина
(1941р. н.)
Iрина Володимирiвна Жиленко народилася 28 квiтня 1941 p. у м. Києвi. Перший вiрш написала у восьмирiчному вiцi. Дебютувала 1965 р. збiркою
Соло на сольфi, яка спричинила тривалу дискусiю у пресi.
За книжку
Вечiрка у старiй винарнiвшанована Державною премiєю iм. Т. Г. Шевченка.
Основнi твори:
Соло на сольфi,
Автопортрет у червоному,
Вiкно у сад,
Концерт для скрипки, дощу i цвiркуна, Двiчi по два дорiвнює кульбабцi,
Казки буфетного гнома,
Новорiчна iсторiя про дверi, яких нема, i про те, як корисно iнодi помилятися номером.
Забужко Оксана
(1960 р. н.)
Оксана Стефанiвна Забужко народилася 19 вересня 1960 р. в Луцьку. Оксана Забужко закiнчила фiлософський факультет 1982 та аспiрантуру з естетики 1985 Киïвського унiверситету iменi Тараса Шевченка. Вона захистила кандидатську дисертацiю на тему
Естетична природа лiрики як роду мистецтва. В 1992 Оксана Забужко викладала украïнiстику в унiверситетi Пенн-Стейт як запрошений письменник. В 1994 авторка отримала стипендiю Фонду Фулбрайта i викладала в Гарвардському та Пiттсбурзькому унiверситетах. Починаючи з 1989 р. Забужко є старшим науковим спiвробiтником Iнституту фiлософiï НАН Украïни.
В Украïнi Забужко вiд 1996 р. (вiд часу першоï публiкацiï роману-лонҐселлера
Польовi дослiдження з украïнського сексу) залишається найпопулярнiшим украïномовним автором.
У сiчнi 2009 р. Президент Украïни Ющенко Вiктор Андрiйович вручив Оксанi Забужко Орден княгинi Ольги.
Основнi твори: збiрки
Травневий iнiй,
Диригент останньоï свiчки,
Новий закон Архiмеда. Вибранi вiршi, проза:
Польовi дослiдження з украïнського сексу,
Казка про калинову сопiлку; фiлософсько-лiтературознавчi працi:
Шевченкiв мiф Украïни,
Двi культури,
Фiлософiя Украïнськоï iдеï та європейський контекст: франкiвський перiод,
Notre Dame d'Ukraine: Украïнка в конфлiктi мiфологiï
Загребельний Павло
(1924-2009)
Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924 p. у с. Солошине на Полтавщинi. 1941 р. закiнчено десятирiчку; вчорашнiй випускник, ще не маючи повних сiмнадцяти рокiв, пiшов добровольцем до армiï. Був курсантом 2-го Киïвського артучилища, брав участь в оборонi Києва, в серпнi 1941 р. був поранений. Пiсля госпiталю знову вiйськове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпнi 1942 p., пiсля якого — полон, i до лютого 1945 р. — фашистськi концтабори смертi.
У 1945р. працює у радянськiй воєннiй мiсiï в Захiднiй Нiмеччинi. З 1946 р. — навчається на фiлологiчному факультетi Днiпропетровського унiверситету. По його закiнченнi (1951 р.) — майже пiвтора десятилiття журналiстськоï роботи (в обласнiй днiпропетровськiй газетi, в журналi
Вiтчизнав Києвi), поєднуваноï з письменницькою працею.
У 1961-1963 pp. Загребельний працює головним редактором
Лiтературноï газети(пiзнiше —
Лiтературна Украïна), приблизно в той же час з'явилися три першi романи письменника:
Європа 451959,
Європа. Захiд1960,
Спека1960.
В 1964-1979 pp. — секретар, 1979-1986 pp. — 1-й секретар правлiння Спiлки письменникiв Украïни. Голова Комiтету з Державних премiй iм. Т.Шевченка (1979-1987 pp.). Депутат BP СРСР 10-11 скликання (1979-1989 pp.), BP УРСР 9 скликання (1974-1979 pp.). Член КПРС (1960-1990 pp.), канд. в члени ЦК КПУ (1974-1979 pp.), чл. ЦК КПУ (1979-1989 pp.). Член Комiтету Нацiональних премiй Украïни iм. Т. Шевченка (1996-2005 pp.). Лауреат численних державних нагород.
Помер 3 лютого 2009 р. у вiцi 84 рокiв пiсля затяжноï хвороби.
Основнi твори: збiрки оповiдань
Учитель,
Новели морського узбережжя, повiстi
Марево,
Там, де спiвають жайворонки,
Долина довгих снiв;романи
Добрий диявол,
Диво, трилогiя
З погляду вiчностi,
Розгiн(Державна премiя СРСР, 1980), романна будова з чотирьох книг:
Айгюль,
В напрямi протоки,
Ой крикнули сiрi гуси,
Персоносфера;
Левине серце, (продовженням
Левиного серцястав роман
Вигнання з раю1985);
Євпраксiя,
Пiвденний комфорт,
Гопак пiд шибеницею; за його сценарiями поставленi фiльми:
Ракети не повиннi злетiти1963,
Перевiрено — мiн немає(1965, у спiвавт.),
Лаври(1974, т/ф),
I земля стрибала менi назустрiч1975,
Хто за? Хто проти?(1977, т/ф),
Ярослав Мудрий(1981, у спiвавт.),
Розгiн(1986, т/ф); про нього знято фiльм
Сонет 292000.
Iрванець Олександр
(1961р. н.)
Олександр Васильович Iрванець народився 24 сiчня 1961 р. у Львовi. Виростав у Рiвному. Закiнчив 8 класiв Рiвненськоï СIП № 18 (1976 р.), Лубенське педагогiчне училище (1980 р.) та Московський лiтературний iнститут
(1989 р.)
Окремi вiршi перекладалися англiйською, нiмецькою, французькою, шведською, польською, бiлоруською, росiйською мовами.
Пiдскарбiй Бу-Ба-Бу.
З 1993 р. постiйно мешкає в Iрпенi пiд Києвом. Останнiм часом працює в драматургiï i прозi.
Лауреат премiï Фонду Гелен Щербань-Лапiка (США) 1995, стипендiат Академiï Шльосс Солiтюд (Нiмеччина) 1995, член журi театрального фестивалю
Боннер Бiєнналє2000 та 2002 рр., стипендiат Фулбрайтiвськоï премiï (2005-2006 рр.), фiналiст лiтературноï нагороди Angelus (2007 р.).
Основнi твори:
Вогнище на дощi,
Тiнь великого класика,
Вiршi останнього десятилiття,
П'ять п'єс,
Очамимря: Повiсть та оповiдання,
Любiть!..,
Лускунчик-2004.
Калинець Iгор
(1939 р. н.)
Iгор Калинець народився в Ходоровi (Львiвська область). Поет i прозаïк, один iз чiльних представникiв т. зв.
пiзньошiстдесятницькоïгенерацiï i дисидентсько-самвидавного руху в Украïнi.
Живе i працює у Львовi. Автор сiмнадцяти поетичних збiрок, написаних у перiод мiж серединою шiстдесятих та 1981 роком.
Поетичну творчiсть Калинця, за пропозицiєю самого автора, прийнято хронологiчно подiляти на двi головнi частини: дев'ять книжок, написаних перед ув'язненням у 1972 р. (з них офiцiйно в УРСР опублiковано було лише першу —
Вогонь Купала, 1966, решта функцiонувала у самвидавному обiгу) i вiсiм — написаних пiд час ув'язнення та на виселеннi (до 1991 р. функцiонували тiльки у самвидавi). Згiдно з цим подiлом i було пiдготовлено та випущено два томи поезiй Калинця —
Пробуджена муза(Варшава, 1991) та
Невольнича муза(Балтимор — Торонто, 1991). 1991 р. збiрку вибраних поезiй
Тринадцять алогiйвидано було також в Украïнi.
Основнi твори: цикли
Веселка,
Калинова сопiлка,
Дванадцять змарнованих серпiв,
Палка нiч,
Три казки.
Кисельов Леонiд
(1946-1968)
Леонiд Володимирович Кисельов народився в Києвi 1946 р. у родинi росiйськомовного письменника Володимира Кисельова. Учився на факультетi iноземних мов Киïвського унiверситету на перекладацькому вiддiленнi, спецiалiзуючись в англiйськiй мовi. Незважаючи на молодий вiк, вiн вражав усiх не тiльки начитанiстю i широким знанням свiтовоï лiтератури, але й знанням точних наук — складних правил квантовоï механiки, кiбернетики. Не сягнувши зенiту свого поетичного обдарування, помер у жовтнi 1968 р. вiд лейкемiï, проживши всього 22 роки.
Основнi твори: поема
Перше кохання!, добiрка украïнських поезiй
Першi акорди, книжки росiйськоï та украïнськоï поезiï
Стихи. Вiршi,
Последняя песня. Остання пiснявийшли посмертно.
Климовський Семен
Семен Климовський, козак Харкiвського полку, фiлософ, поет, автор пiснi
ïхав козак за Дунай, народився на рубежi XVII та XVIII столiть.
Помер у селi Припутнi Херсонськоï губернiï Єлисаветградського повiту (неподалiк сучасно го селища Нова Прага, що в Олександрiйському районi на Кiровоградщинi) на рубежi XVIII та XIX столiття.
Точнi дата народження та смертi невiдома.
Автор знаменитоï пiснi
ïхав козак за Дунай, харкiвський козак Семен Климовський довгий час вважався легендарною постаттю. Авторство його пiснi
ïхав козак за Дунайпершим пiдтвердив росiйський iсторик М. Карамзiн. Вiн був також ознайомлений з iншими творами С. Климовського
Про правду i великодушнiсть благодiйникiвта
Про правосуддя начальникiв.
Популярнiсть поета зросла пiсля того, як вiн став героєм опери-водевiля росiйського письменника О. О. Шаховського
Козак-стихотворец1812, що користувалась шумним успiхом у глядачiв.
Проте тiльки в 1905 роцi iсторику Всеволоду Срезневському пощастило вiдшукати в особистiй бiблiотецi Петра I та опублiкувати два рукописнi твори, якi пiдписав
негоднейший раб харьковский козак Семен Климов, зробивши ïх надбанням усiх цiкавих. А вже в наш час дослiдник лiтературноï давнини Валерiй Шевчук переклав писання поета XVIII ст. сучасною украïнською мовою i помiстив в одному з томiв
Антологiï украïнськоï поезiï.
Основнi твори:
Про правду i великодушнiсть благодiйникiв,
Про правосуддя начальствующих,
Про смиреннiсть височайших, пiсня
ïхав козак за Дунай
Королiв-Старий Василь
(1879-1943)
Справжнє iм'я — Василь Костьович Королiв. Василь Королiв-Старий народився у с. Ладан Прилуцького повiту на Полтавщинi 4 лютого 1879 р. Навчався в Полтавськiй духовнiй семiнарiï, та перейшов до Харкiвського ветеринарного iнституту. Закiнчив вуз у 1902 р., працював ветеринаром, видав популярний посiбник з ветеринарiï —
Скотолiчебник.
Брав участь в революцiйному i украïнському нацiональному русi, працював редактором рiзних газет. У 1919 р. В. Королiв-Старий назавжди виïхав з Украïни. Разом зi своєю дружиною — украïнською письменницею Наталеною Королевою — вiн оселився в Чехословаччинi, де багато рокiв викладав в Украïнськiй сiльськогосподарськiй академiï в Подебрадах, водночас не покидаючи лiтературноï творчостi.
Основнi твори: роман
Хмелик(Прага, 1920), збiрка казок
Нечиста сила(Киïв — Калiш /Польща/, 1923), п'єса — казка
Русалка — жаба(Львiв, 1923).
Косинка Григорiй
(1899-1934)
Григорiй Михайлович Стрiлець народився 29 листопада 1899 р. у селi Щербанiвка Обухiвського повiту на Киïвщинi. У пошуках кращого життя в 1908 роцi родина виïхала на Далекий Схiд, оселившись на березi Амуру, проте невдовзi повернулася на батькiвщину, де почав працювати i Григорiй.
Пiсля закiнчення початковоï школи в селi Красному 1913 р. працює писарчуком у волостi. У 1914 р. Григорiй ïде до Києва на заробiтки, мрiючи про навчання. У 1919-1922 рр. навчався в Киïвському iнститутi народноï освiти, у цей же час, 1920 р., стає членом лiтературно-мистецькоï групи
Гроно, друкувався i працював у редакцiï газети
Вiстi Киïвського губревкому, журналах
Нова Громадата
Всесвiт, був директором Харкiвського i Киïвського радiокомiтетiв. Належав до лiтературних об'єднань АСПИС (1923- 1924 рр.),
Ланкаi
МАРС.
Офiцiйна радянська критика звинувачувала Косинку у сповiдуваннi
куркульськоï iдеологiïта
нацiоналiзмi. На початку 1930-х рр. видання творiв Косинки було заборонено. У листопадi 1934 вiн був заарештований. Пiд час судового процесу в груднi 1934 р. був звинувачений у приналежностi до контрреволюцiйноï терористичноï органiзацiï i засуджений до розстрiлу. Реабiлiтований 19.10.1957 р. посмертно.
Основнi твори:
На золотих богiв,
Заквiтчаний сон,
Мати,
За ворiтьми,
В житах,
Полiтика,
Вибраннi оповiдання,
Циркуль,
Змовини,
Серце,
Фавст,
Гармонiя
Костенко Лiна
(1930 р. н.)
Лiна Василiвна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищевi на Киïвщинi в родинi вчителiв. У 1936 р. родина переïхала до Києва, де Лiна закiнчила школу на Куренiвцi i ще школяркою почала вiдвiдувати лiтературну студiю при журналi
Днiпро, який редагував Андрiй Малишко. У 1946 р. опублiкованi першi вiршi Лiни. Дiвчина поступила в Киïвський педагогiчний iнститут iм. М. Горького (тепер педагогiчний унiверситет iм. М. Драгоманова), але залишила його i поïхала навчатися в Московський лiтературний iнститут iм. М. Горького.
Лiна Костенко закiнчила iнститут у 1956 р., а наступного року вже вийшла перша книжка ïï поезiй
Промiння землi.
Авторка започаткувала новий для украïнськоï лiтератури жанр — iсторичний роман у вiршах.
Основнi твори: збiрки поезiй, iсторичний роман у вiршах
Маруся Чурай,
Дума про братiв неазовських.
Кулiш Микола
(1892-1937 р. н.)
Микола Гурович Кулiш народився 18 грудня (6 грудня) 1892 р. у с. Чаплинка.
Микола Кулiш став драматургом, творчiсть якого вiдкрила новi напрямки у розвитку свiтового драматичного мистецтва XX i XXI столiть.
Микола Кулiш займався лiтературною дiяльнiстю майже все своє життя — 30 рокiв iз 45. Драматург писав навiть тодi, коли перебував на Соловках, в ув'язненнi. За 1923- 1934 рр. Микола Кулiш створив близько 15 п'єс. Проте тексти першоï (
На рыбной ловле) i останньоï (
Такi) творiв були вилученi у письменника пiд час арешту, i тому вважаються втраченими. Тема цих п'єс — облуднiсть iдеалiв комунiстичноï революцiï, нацiональне пристосуванство i фальш мiщанського середовища.
У груднi 1934 р. драматурга було заарештовано, звинувачено у приналежностi до терористичноï органiзацiï i зв'язках з ОУН. Пiд час судового процесу по
Справi боротьбистiву березнi 1935 р. Кулiш засуджений до 10 рокiв соловецьких таборiв. На Соловках утримувався в суворiй iзоляцiï.
У листопадi 1937 р. М. Кулiш, В. Пiдмогильний, Ю. Мазуренко, Г. Епiк за постановою особливоï трiйки УНКВС по Ленiнградськiй обл. вiд 9. 10. 1937 р. були розстрiлянi в урочищi Сандармох Медвежогорського району, Карелiя, у складi т. зв.
Соловецького етапуу кiлькостi 1111 осiб.
Основнi твори:
Маклена Граса,
Прощай село,
Поворот Марка,
Вiчний бунт,
97,
Мина Мазало,
Народний Малахiй,
Патетична соната.
Лепкий Богдан
(1872-1941)
Богдан Теодор Нестор Лепкий народився в селi Крегулець на Подiллi 9 листопада 1872 р. у родинi сiльського священика Сильвестра Лепкого. Закiнчив гiмназiю в Бережанах, згодом — Львiвський унiверситет. Поет, прозаïк, перекладач, лiтературознавець, публiцист i критик, педагог, збирач народноï творчостi i ïï популяризатор — вiн внiс вагомий вклад у розвиток усiх цих галузей украïнськоï культури.
Загалом його творча спадщина — понад 80 власних книг, а також переклади, лiтературознавчi розвiдки, статтi лiтературного i мистецького спрямування, рецензiï, опублiкованi у численних газетах, журналах, альманахах, календарях, збiрниках; вiн упорядник i видавець 62 томiв творiв украïнськоï класики з дослiдженнями, примiтками, коментарями.
Письменник помер 21 липня 1941 р. у Краковi, похований там на Раковецькому цвинтарi у гробiвцi свого товариша Iгнатiя Шайдзiцького.
Основнi твори: книжки оповiдань
З села,
Оповiдання,
Щаслива година,
В глухiм кутi,
По дорозi життя,
Кидаю слова; збiрки вiршiв
Стрiчки,
Листки падуть,
Осiнь,
На чужинi,
З глибин душi,
Для iдеï,
З-над моря.
Липа Iван
(1865-1923)
Липа Iван Львович (лiтературнi псевдонiми — Петро Шелест, Iван Степовик, 24 лютого 1865 р. — 13 листопада 1923 р.) народився 24 лютого 1865 р. у Керчi. Пiсля закiнчення Керченськоï гiмназiï в 1888 р. вступив на медичний факультет Харкiвського унiверситету. У 1891 р. разом з Борисом Грiнченком, Миколою Мiхновським та iншими став засновником таємного товариства Братства Тарасiвцiв, яке ставило своïм завданням боротьбу за нацiональне визволення украïнського народу. Брав активну участь в украïнському нацiонально-визвольному русi. Органiзував видавництво
Одеська лiтературна спiлка, з 1905 р. видавав альманах
Багаття. Деякий час був мiнiстром охорони здоров'я в Урядi Украïнськоï Народноï Республiки.
З 1922 р. жив у селищi Винники бiля Львова, працював лiкарем, там помер i похований.
Основнi твори:
Брехайло та Помагайло,
Близнята,
Мати,
У невiдому путь
Лотоцький Антiн
(1881-1949)
Псевдонiми — Тото-Долото, Самособою не Руданський, Я. Вiльшанко, Лотон.
Лотоцький Антiн Львович — письменник, журналiст, видавець, педагог i громадський дiяч — воював за державнiсть Украïни в лавах Сiчових стрiльцiв.
Народився 13 сiчня 1881 р. у с. Вiльховець, нинi — Бережанського району, в сiм'ï галицького педагога i письменника Льва Лотоцького. Навчався в Бережанськiй украïнськiй гiмназiï. Потiм вступив на фiлософський факультет Львiвського унiверситету, працював учителем. Був спiвредактором стрiлецьких часописiв. У 1923 р. залишив вчительську працю, щоб займатися насамперед письменницькою i видавничою дiяльнiстю. 1946 р. А. Лотоцького прийняли у Львовi до Спiлки письменникiв Украïни.
Помер письменник 28 травня 1949 р. Похований на Личакiвському цвинтарi у Львовi.
Основнi твори: 4 томики
Iсторiï Украïни для дiтей, пiдручник
Коротка граматика украïнськоï лiтературноï мови, збiрки оповiдань, легенд i переказiв
Цвiти з поля1907,
Ведмедiвська попiвна1909,
Трилiси1910,
Пiшки на гору Маркiяна1912 та багато iнших, дослiдження
Тарас Шевченко в нiмецьких перекладах1914, повiсть
Наïзд обрiв1923.
Маланюк Євген
(1897-1968)
Євген Маланюк народився 1897 р. у Ново-Архангельському на Херсонщинi, у родинi украïнського активiста — просвiтянина. У Єлисаветградi закiнчив реальну школу (навчався разом iз Юрiєм Яновським), був студентом Петербурзького полiтехнiчного iнституту. В роки першоï свiтовоï вiйни служив офiцером у царськiй армiï, закiнчив Киïвську вiйськову школу. В перiод УНР (1917-1921) стає старшиною петлюрiвськоï армiï.
Пiсля падiння украïнськоï держави перебував у таборi iнтернованих у Калушi, де в 1922- 1923 рр. разом iз М. Селегiєм видавав щомiсячник
Веселка. У 1923 р. переïздить до Чехословаччини.
Пiсля другоï свiтовоï вiйни входить до МУРу (Мистецький Украïнський Рух) i деякий час мешкає у Нiмеччинi, викладає математику в Украïнськiй гiмназiï в м. РеҐенсбурҐ. Наприкiнцi 40-х переïздить до США i мешкає в Нью-Йорку.
Помер 1968 р. i похований в
украïнському пантеонiу Баунд Бруку.
Основнi твори:
Стилет i стилос,
Гербарiй,
Земля й залiзо,
Земна Мадонна,
Перстень Полiкрата,
Влада,
П'ята симфонiя,
Остання весна,
Серпень,
Перстень i посох.
Малкович Iван
(1961р. н.)
Iван Малкович народився 10 травня 1961 р. у с. Нижнiй Березiв Косiвського району на Iвано-Франкiвщинi у селянськiй родинi.
Закiнчив скрипковий клас Iвано-Франкiвського музичного училища.
Навчався у Киïвському державному унiверситетi iменi Т. Г. Шевченка на фiлологiчному факультетi. На 1 курсi прийшов в лiтературну студiю Володимира Забаштанського. А декiлька мiсяцiв по тому на поетичному фестивалi в Iрпенi його було обрано
Королевичем молодоï украïнськоï поезiï. У 1986 р. I. Малкович став наймолодшим членом Спiлки письменникiв СРСР.
Пiсля закiнчення унiверситету працював редактором видавництв
Веселка,
Молодь. Тодi ним було пiдготовлено до друку чимало гарних видань, а нових задумiв було ще бiльше. Щоб ïх здiйснити, у 1992 роцi заснував власне видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, на рахунку якого нинi багато рiзноманiтних, чудово iлюстрованих дитячих книжок украïнською мовою.
Книга
Лiза та ïï сни— названа однiєю з 12 найкращих книг Форуму видавцiв у Львовi (2005 р.) — за оригiнальнiсть задуму i вишуканiсть у зображеннi всесвiтньоï художньоï спадщини для найменших.
Основнi твори: поетичнi книжки
Бiлий камiнь,
Ключ,
Вiршi,
Iз янголом на плечi. Вихiд його першоï книги гаряче вiдстоювала легендарна украïнська поетеса Лiна Костенко.
Осип Назарук
(1883-1940)
Осип Назарук народився 31 серпня 1883 р. у Бучачi в родинi кушнiра. За пропаганду соцiалiзму Осипа вiдрахували з гiмназiï iз забороною складати матуру в Галичинi.
Вивчав право у Львiвському унiверситетi.
Член управи Украïнськоï Радикальноï Партiï у 1905-1919 рр. У 1915-1918 рр. — керiвник Пресовоï Кватири УСС. Вiд жовтня 1918 р. — член Украïнськоï Нацiональноï Ради ЗУНР.
У складi Украïнських сiчових стрiльцiв (УСС) перебував у Кам'янцi-Подiльському (липень — жовтень 1919 р.). У серединi липня 1919 року в складi УГА прибув до Кам'янця-Подiльського, увiйшов до уряду Директорiï, одночасно редагував газету УГА
Стрiлець. У серпнi 1919 р. здiйснив наукову екскурсiю до Бакоти.
У 1922-1926 pp. перебував у США. Повернувшись до Львова, став близько до Украïнськоï Християнськоï Органiзацiï.
Назарук помер вiд iнфаркту 31 березня 1940 р. у Краковi.
Основнi твори: книжка
До Бакоти. Враження з подорожi до украïнськоï Помпеï, повiсть
Роксолана.
Неборак Вiктор
(1961 р. н.)
Вiктор Володимирович Неборак — поет, прозаïк, лiтературознавець, перекладач, есеïст. Учасник лiтугрупування Бу-Ба-Бу, майстернi
Пси святого Юра. Неборак був, як сам зазначає в автобiографiï,
рецитатором власних текстiв, продюсером поезо-химеро-рокдiйств, концептуалiстом кiлькох фестивалiв i рушень.
З середини 1990-х рокiв найпомiтнiшим з лiтературних проектiв В. Неборака є
Третє тисячолiття— серiя лiтературних вечорiв у Львовi, до участi в яких запрошуються
письменники наживо, а сам автор проекту поєднує органiзацiйно-продюсерськi функцiï з функцiями ведучого i спiврозмовника.
Живе i працює у Львовi.
Основнi твори: поетичнi збiрки
Бурштиновий час,
Лiтаюча голова,
Alter Ego,
Розмова зi слугою,
Епос про тридцять п'яту хату, роман
Пан Базьо та решта, Перечитана
Енеïда(спроба сенсового прочитання
ЕнеïдиIвана Котляревського на тлi зiставлення ïï з
ЕнеïдоюВергiлiя).
Нестайко Всеволод
(1930 р. н.)
Всеволод Нестайко народився 30 сiчня 1930 р. у мiстi Бердичiв на Житомирщинi. Закiнчив 1952 р. Киïвський унiверситет. Працював у редакцiях журналiв
Днiпро,
Барвiнок, у видавництвi
Молодь. З 1956 по 1987 р. завiдував редакцiєю у видавництвi
Веселка. Першi оповiдання для дiтей Всеволод Нестайко почав друкувати в журналах
Барвiнокта
Пiонерiя. Перша книжка
Шурка i Шуркопобачила свiт у 1956 р. Майже 50-лiтнiй шлях у дитячiй лiтературi вiн засвiдчив виданням близько тридцяти книжок оповiдань, казок, повiстей i п'єс.
Пише повiстi, оповiдання, казки для дiтей. Є лауреатом численних лiтературних премiй та визнаним класиком дитячоï лiтератури. Нинi живе та працює в Києвi.
Основнi твори
Незвичайнi пригоди в лiсовiй школi,
Незнайомка з Краïни Сонячних Зайчикiв,
Пригоди ïжачка Колька Колючки та його вiрного друга i однокласника зайчика Косi Вуханя, трилогiя
Тореадори з Васюкiвки.
Олiйник Борис
(1935 р. н.)
Народився Борис Iллiч Олiйник 22 жовтня 1935 р. у с. Зачепилiвка на Полтавщинi. Вiршi почав писати в шкiльному вiцi. Вiн
топтав стежку до п'ятого класу Зачепилiвськоï семирiчки, коли побачив у новосанжарiвськiй райгазетi
Ленiнським шляхомсвiй невеличкий вiрш i своє прiзвище.
1953 p., пiсля закiнчення шкiльного навчання, вступив на факультет журналiстики Киïвського унiверситету iменi Т. Г. Шевченка, а вже 1958 р. розпочав роботу в редакцiï газети
Молодь Украïни. Поет i журналiст, часто ïздив у вiдрядження, зокрема на ударну комсомольську будову — Лисичанський хiмкомбiнат, про неï ж i про молоде мiсто Сєверодонецьк надрукував у газетi серiю нарисiв i видав документальну повiсть
За Сiверським Дiнцем(1959 p.).
Пережите в дитинствi та в роки молодостi склало основу першоï його збiрки поезiй
Б'ють у крицю ковалi(1962 p.). Друга збiрка —
Двадцятий вал(1964 p.), вiдзначена Республiканською комсомольською премiєю iм. М. Островського.
Поет є лауреатом Державноï премiï СРСР (1975 p., за книгу
Стою на земле) i Державноï премiï УРСР iм. Т. Г. Шевченка (1983 p., за книги
Сива ластiвка,
У дзеркалi слова,
Дума про мiсто).
Основнi твори: збiрки
Вибiр,
Коло,
Вiдлуння,
Рух,
Балада про вогонь i принципи,
Ринг,
Триптих пильностi,
Засторога, поеми
Сиве сонце моє,
Дорога,
Урок, поема — цикл
У дзеркалi слова.
Олiйник Степан
(1908-1982)
Народився Степан Олiйник З квiтня 1908 р. у селi Пасисели на Одещинi в багатодiтнiй хлiборобськiй сiм'ï. Вiд тяжких злигоднiв батьки вирiшили емiгрувати до Канади або в Кустанайську область. Як згадувала сестра письменника, вже й коней запрягли... (Мали б ми ще одного письменника в дiаспорi.) Та порятував дядько Захарiй, забравши родину в своє село — Третю Миколаïвку. Нинi це Левадiвка. У 1934 р. закiнчив педiнститут. Працював кореспондентом газети
Чорноморська комуна, обiйшов багато районiв Одеськоï областi. Зрiдка друкував поезiï в газетах.
Факти, якi Олiйник використовував для творiв, були такими типовими, що часто люди впiзнавали себе в його героях. Степан Iванович розказував, як пiсля читання вiрша
У клубiдо редакцiï
Перця, де вiн тодi працював, надiйшов лист з Одеського обласного вiддiлу кiнофiкацiï, в якому вказувалося:
...факти, про якi йдеться у вiршi, ...пiдтвердилися. Вживемо заходiв.
Основнi твори:
Номенклатурний Мацепура,
Дорога дама,
Пригода з Iваном,
Чудо в черевику,
Ля-ля-ля.
Ольжич Олег
(1907-1944)
Олег Олександрович Кандиба народився у Житомирi 8 липня 1907 р. Батько — поет Олександр Олесь (Кандиба), мати — Вiра Свадковська, гiмназiйна вчителька.
У 1917-1923 рр. здобував середню освiту, мешкаючи в Пущi Водицi поблизу Києва, та закiнчити ïï довелося лише в Празi. 1923 р. вiн виïздить разом iз матiр'ю з Украïни, охопленоï чадом класовоï ненавистi, у Берлiнi нарештi зустрiвся з батьком, який ще 1919 р. вимушений був емiгрувати до Чехословаччини та склав обов'язки повпреда УНР у Будапештi. Незабаром родина Кандиб переïхала до Горнiх Черношинець пiд Прагою.
У 1924-1929 рр. навчався в Карловому унiверситетi у Празi, на лiтературно-iсторичному факультетi Украïнського педагогiчного iнституту, вивчав археологiю в Украïнському Вiльному Унiверситетi, захистив докторську дисертацiю на тему
Неолiтична керамiка Галичини. У 1930-1931 рр. — асистент кафедри археологiï УВУ. У 1938 р. читав лекцiï у Гарвардському унiверситетi. Опублiкував ряд праць з антропологiï та археологiï.
У 1929 р. — член ОУН. У кiнцi 1930-х рр. редагував часопис
Самостiйна думка, перетворивши його на орган ОУН. Протягом 1939-1941 рр. очолював Революцiйний трибунал ОУН, член Проводу Украïнських Нацiоналiстiв.
У 1941-1942 рр. О. Кандиба жив у Києвi, налагод...
