Блакить

Блакить, одвiчна блесть, в iронiï священнiй, Ясна, прозорiша за
квiтiв томну лiнь,
Поета, що клене безсило власний генiй, Жене безплiдною пустелею болiнь.
Бiжу слiпма: вона в порожню душу хоче Менi загнати свiй пронизливий
докiр.
Куди втекти? Яку з твоïх громадь, о ноче, Затулить хоч на мить
ïï убивчий зiр?Тумане, линь! Пролий свiй попiл монотонний
Густими пасмами пiд небосхил, який Мiж сiрих трясовин осiннiх днiв
потоне!
Нiмою стелею слiпучу товщу скрий!
А ти з летейських вод виходь! Над берегами Сухих очеретин i тванi
назбирай,
О Сплiне, й залiпи умiлими руками Лазурнi дiри слiд од злих пташиних
зграй!
Iще! З останнiх сил хай димарi понурi Чадять, i кiптяви напiвзагуслий
блиск,
Опавши, хай замкне всi горизонти хмурi,
Де звiльна помира жовтавий сонця диск!
- Умерли небеса. Матерiє, благаю,
Дай сил забути Грiх та неосяжний Лад Страждальцевi, який, проклявши,
подiляє Прибиту пiдстiлку щасливих людських стад.
Бо голови удiл порожньоï моєï,
Флакону без румян пiд голизною стiн,
Не скрасивши ридань смертельноï Iдеï,
Похмурим позiхом вiтати чорний скiн…
Даремне й це! Блакить святкує перемогу,
Моя душе: вона спiває знов i знов У дзвонах, нам на страх; лунку
глибiнь живого Металу покида iз синню молитов,
I, прорiзаючи кiльце твоïх агонiй,
Мов невiдпорний меч, серед iмли гримить.
Ховатися куди вiд лютоï погонi?
Вона гряде. Блакить! Блакить! Блакить! Блакить! Переклад М. Москален