Балада про вузлики
Iван Драч ()
Була колись у мене баба Корупчиха,
Менi i досi ïï руки свiтять.
Була баба Корупчиха темна, неграмотна,
Менi i досi ïï руки свiтять.
Пекла баба Корупчиха пироги з калиною,
Менi i досi свiт без неï темний.
Кожного холодного чи голодного баба надiляла вузликом.
Хто був безсовiсний, той лишався безсовiсним.
А вона кожного вузликом надiляла.
Як насняться менi сни чорнющi —
Прийде Корупчиха, розв'яже вузлик,
Як насняться менi сни солодкi з калиною,
Прийде Корупчиха, зав'яже ïх у вузлик.
Дуже журиться баба Корупчиха в могилi,
Руки ïй склали, не може зв'язати вузлика.
Я не вiрю у скатерки-самобранки, вiрю у вузлики баби Корупчихи. Сам ïх розв'язував i зав'язав ïх навiки у пам'ятi.
А Корупчиха бiлою хустиною запиналася,
Вузлика пiд шию нiколи не зав'язувала,
А сховали ïï у позиченiй хустцi,
Бо своï вона у вузлики пов'язала...
Найвищi цiнностi у життi — доброта i людянiсть. Баба Корупчиха давно в могилi, але лiричного героя
Балади про вузлики
й досi грiють вузлики, зав'язанi руками турботливоï бабусi.
Балада про вузлики, IВАН ДРАЧ, скорочено, стисло, уривки, у скороченому вигладi, коротко
