Добро й зло в трагедiï Шекспiра Гамлет

Перед Гамлетом мир з'являється як дикий сад, що зарiс бур'яном,
у якому зрiє все, що в природi є дурного й грубого. Причина
такого свiтосприймання полягає в тiм, що йому вiдкрилося
всесвiтнє по масштабi зло: марнi всi менi здаються справи на цьому
свiтлi; з людей мене не радує жоден.
Якi причини цього зла, поразившего сучасне Шекспiровi суспiльство? На
його думку, дiйснiсть вносила в людину псую: його природа ставала
хворий. Перекручення людськоï природи приводило до порушення
соцiальноï гармонiï, до суспiльного хаосу. Особистi вiдносини
бiльше не iснують поза соцiумом, за межами соцiальноï
вiдповiдальностi. Особисте й суспiльне взаимопроникают. Один з
найбiльших грiхiв людини — прагнення до величi, славi, владi,
багатству. Цi порочнi чесноти породжують у людинi хитрiсть,
безсердечнiсть, лестощi, пiдступництво, вiроломство, жорстокiсть,
гординю, презирство до нижчестоящого. Пiд променями слави й багатства
випаровуються всi християнськi чесноти й кам'янiє людське серце
Яскравий образ людини, чия природа перекручена, король датський
Клавдiй. Про злочин короля стає вiдомо з оповiдання Примари.
Символiчно, що всi пiдступи властолюбного й вiроломного братовбивцi
розкриває дух. Таке свiтосприймання було характерно для епохи
Вiдродження. Людина в цей час залишався релiгiйний, найвищими цiнностями
залишалися християнськi чесноти, але середньовiчне мракобiсся пiшло в
минуле. Примара хоч i не мав вищу силу, вона перебував мiж небом i
землею. Однак той факт, що люди земнi могли його бачити, чути,
розмовляти з ним, зайвий раз свiдчила: земна твердiнь усього лише
тимчасове пристановище людини. Божественна сила, божественна любов,
божественна справедливiсть, божественне добро всеосяжнi й вiчнi, не
подвластни часу. Якщо не людський, то божественний суд рано або пiзно
оцiнить всi дiяння особистостi й винесе справедливий вирок. Найбiльше
Примара шкодує, що втратив життя, вiнець i королеву, будучи
захопленим врасплох: не сведши рахункiв, покликаний був до вiдповiдi пiд
тягарем своïх недосконалостей
У чому складався злочин Клавдiя? Вiн потоптав всi загальнолюдськi
закони, християнську мораль, прагнучи до величi, славi, владi,
багатству. Клавдiй убив свого брата, звабив його дружину:

• Але як вовек не мерзне чеснота
• Хоча б грiх ïй лестив в обличчях раю;
• Так похiть, будь iз нею ангел променистий,
• Пересититься й на небесному ложi,
• Тужачи за покидьками

Але найбiльша вiдповiдальнiсть лежала на Клавдiï за те, що у своï злочиннi плани вiн втяг всiх навколишнiх. Суспiльство починає сприймати зло як повсякденне явище, норму. Нiхто з навколишнього Клавдiя не знає iстини, але всi як один готовi допомогти йому позбутися вiд Гамлета, всi як один вiдрiкаються вiд законного принца, визнаючи його несамовитим. Рiдна мати в словах сина бачить тiльки шаленiсть, ранiше визнавши, що вiн торкнувся ïï за живе, а отже, говорив тiльки правду:

• ПРО, досить, Гамлет:
• Ти менi ока направило прямо в душу,
• И в ïй я бачу стiльки чорних плям,
• Що ïх нiчим не вивести

На сторону злочину, зла стає й кохана Гамлета Офелия. Любов Гамлета й Офелии щира, але сумний приклад матерi приводить його до невтiшного висновку: жiнки занадто слабкi, щоб витримати суворi випробування життям. Гамлет знущається з Офелией, щоб полегшити для неï ïхнiй розрив: нехай думає, що вiн божевiльний i твердий. Його рада — пiти в монастир — продиктована розпачем i розчаруванням: .. .будь ти цнотлива як лiд, чиста як снiг, ти не уникнеш наклепу. Деякi коментатори вважають, що Гамлет радить Офелии аж нiяк не стати черницею, а, навпаки, пуститися в розпусту (на жаргонi шекспiрiвського часу жiночий монастир — це публiчний будинок), що випливають слова Гамлета про малевании особи жiнками як би пiдтверджують це.
Батько Офелии, Полонiй, — донощик i пiдбурювач. Хоча посада,
займана ïм, не названа, по положенню вiн головний мiнiстр короля.
Слова Полонiю є доказом того, що вiн пiклувався аж нiяк не про
благо дочки, а про своєму власний. Вiн безцеремонно
втручається в особисте життя дiвчини, вирiшуючи за неï, кого
дозволене любити, а кого немає. Для Полонiю Гамлет, божевiльний
або закоханий, стає ворогом, якого треба неодмiнно знешкодити.
Смерть Полонiю стала вiдбиттям всього його життя: вiн був убитий
Гамлетом у той час, коли пiдслухував його розмова
Брат Офелии Лаэрт спочатку представлений парубком, що просто
бажає досхочу насолодитися життям. Але коли ïм опановує
спрага мести, вiн виявляє таку злiсть i здатнiсть до
пiдступництва, що виявляється серед поплiчникiв короля. Хоча, на
мiй погляд, учинки Лаэрта не менш справедливi, чим учинки Гамлета.
Гамлет убив батька Лаэрта, послужив причиною божевiлля й смертi його
сестри Офелии. Вдобавок до всього, у самий розпал похоронноï
церемонiï принц образив почуття скорбного брата. Подiбне поводження
заслуговує осуду, а вчинки — належноï помсти. Вiдбиттям
порядкiв, що панують у королiвствi, є образи Розенкранца й
Гильденстерна. Те, що собою представляють цi двоє, не могло бути
передане за допомогою одного персонажа: тихi звички, догiдливiсть,
верткiсть, плазування, ревна криводушнiсть, бездарнiсть. За словами
Ґете , вони адже проявляють себе лише в суспiльствi, вони i
є суспiльство, i Шекспiр показав бiльшу скромнiсть i мудрiсть,
вивiвши всього два подiбних зразки.
Якщо попереднi персонажi в бiльшому або меншому ступенi є
джерелами зла або породженням зла, то принц Гамлет зло пiзнає. Вiн
непримиренний до зла, але як з ним боротися, не знає. Вiн хитрить
i обманює, прагнучи вивiдати таємницю свого ворога, однак
обман i хитрiсть Гамлета змушенi. Вiн вiдчуває себе один на один
зi злом, уважаючи, що тiльки йому вiдома iстина, тiльки вiн вершитель
правосуддя в цьому божевiльному свiтi. Справедливiсть повинна
восторжествувати, у цьому Гамлет пiсля довгих i томливих роздумiв
переконується остаточно. Людина, що живе одним удень, чиï
мрiï зосередженi тiльки на досягненнi матерiального благополуччя,
недостоин називатися людиною:

• Глядящий уперед i назад, вклав у нас
• Не для того богоподiбний розум,
• Щоб праздно плiснявiв вiн…

Зло, проти якого боровся Гамлет, не було викоренено, однак iсторiя Гамлета за всiх часiв буде бути прикладом шляхетного пориву душi, що жадає справедливостi й добра