Одкровення (Апокалiпсис ) св. Iоанна Богослова
Одкровення (Апокалiпсис ) св. Iоанна Богослова — заключна книгабiблiйного канону. Своïм змiстом Одкровення виправдує
мiсцеположення, що затвердилося за ним, серед iнших книг Бiблiï. Це
заключне слово, остання крапка, пiдсумок розвитку миру. Не даром
iудейський переказ ототожнює сувiй Тори iз всесвiту. В Буттi ми
бачимо розгортання сувою-всесвiту, в Одкровеннi — його згортання (
И небо зникло, звившись як сувiй; i всяка гора й острiв рушили з
мiсць своïх Откр. 6; 14) . Т. о. шляхи розвитку найбiльшого
iз всiх створiнь — миру Божиего вiдбитi й у Його Книзi й, за
словами Iсуса, доколе не прейдет небо й земля, жодна йота або жодна
риса не прейдет iз закону, поки не здiйсниться всi (Мф. 5; 18) . У
вступi св. Iоанн Зеведеев, Воанергес , син Громов, Богослов (про
приналежнiсть Одкровення саме його перу говорить нам переказ, його
авторство пiдтверджує й абсолютну бiльшiсть сучасних дослiдникiв)
говорить про те, що дане йому Одкровення Iсуса Христа ,
призначено для того, щоб показати рабам Своïм, чому слiд Бути
незабаром (Откр. 1; 1) . Цiєю метою пояснюється
винятковiсть Одкровення на тлi iнших бiблiйних книг: це єдина
пророча книга Нового Завiту i єдина повнiстю апокалиптическая
книга Бiблiï, точно витримана в жанрi багатьох єврейських
апокалiпсисiв початку I тисячорiччя вiд Р. Х.
Одкровення отримане св. Iоанном на островi Патмос, куди вiн був
вiдправлений у посилання за свiдчення про Христю. Точних даних про час
написання Апокалiпсиса у нас немає. Вiдповiдно до переказу, це
кiнець I столiття. В останнiй чвертi II столiття св. Ириней Лионский
писало: одкровення було дано не задовго до нашого часу, але майже в
наше столiття, пiд кiнець царювання Домициана . Евсевий, Климент
Олександрiйський, Ориген i бл. Iєронiм говорять про перебування
апостола Iоанна на Патмосе до 15 року царювання Домициана ( 95-96 гг.) .
Але iснує й iнша точка зору, що ґрунтується на сирском
перекладi Апокалiпсиса 6-го столiття (Пококе ) , де в надписаннi замiсть
Домициана названий Нерон (Клавдiй Нерон Домиций) . Тодi Апокалiпсис
варто вiднести до бiльше раннього перiоду християнськоï
iсторiï — до 60-м рр. вiд Р. Х. На користь останнього
датування звичайно приводиться два найбiльш вагомi аргументи: 1) мова
Апокалiпсиса ставиться до бiльше раннього перiоду, чим 4-е
Євангелiє й послання ап. Iоанна; 2) одна з найбiльш
iмовiрних розшифровок гематрии (суми цифр, що вiдповiдають буквам) 666
є Kesar Neron (по iнших древнiх рукописах — 616 —
Kesar Nero у єврейськiй транскрипцiï) . Але раннiй датi
написання Апокалiпсиса не вiдповiдає те досить розвинений стан
малоазiйських церков, вiдбиття якого ми зустрiчаємо на сторiнках
Одкровення .
Апокалiпсис — найбiльш таємнича книга Бiблiï. Його
змiст найменше пiддається однозначному тлумаченню (iз цим зв'язане
не вживання Одкровення за богослужiнням) , i найбiльша кiлькiсть
спекулятивних екзегетических умопостроений бере своï джерела саме
вiд неправильного тлумачення апокалиптических образiв, перетворюючу
книгу пророчих символiв i онтологiчних одкровень у полiтичний памфлет на
теми сучасностi . Одна з таких єресей — це хилиазм,
вчення про тисячолiтнє земне царство Христа й святих до Парусии,
засуджений II Всесвiтнiм собором в особi Апполинария й розповсюджений у
наш час серед протестантiв i багатьох сектантських органiзацiй (напр.
Свiдки Iєгови ) . Символiка Одкровення складна й багатогранна й
тлумачення символiв, змiст яких не розкритий або ж розкритий лише
частково, представляє цiлий ряд екзегетических проблем. Головна
проблема складається в самому вiдношеннi до символiв: чи є
символiка пророчих бачень унiкальним i неповторноï або ж джерелом
символiв для передачi трансцендентних образiв є сучасне пророковi
культурологiчне оточення. Перше припущення обессмисливает сам принцип
використання символiв для втiлення недоступних обмеженому людському
розуму багатозначних духовних iстин. Т. о. варто очiкувати, що символiка
Бiблiï повинна бути внутрiшньо єдиноï й пов'язаноï
iз традицiйноï средиземноморской культурою. Безсумнiвно, що колишнi
символiчнi форми Дух пророцтва наповнює якiсно новим змiстом i
традицiйна мова символiв виконує роль саме язикову, коли
сполучення духу й букви (символ можна розглядати як якусь макробукву ,
що позначає цiлий комплекс асоцiацiй) втiлює вищi духовнi
iстини в тiлеснiй символiчнiй оболонцi, тiльки в такому видi й
доступноï для передачi адресатовi.
Бiльше конкретна екзегетическая проблема полягає в пiдходi дорозкриття апокалиптических символiв. При звертаннi до бiблiйного тексту
треба завжди пам'ятати давньоєврейське виречення У Тори
сiмдесят осiб , тобто кожний вiрш священного тексту має 70
рiвнiв iнтерпретацiï. I тому рiзнi екзегетические пiдходи не
взаимоисключают, але доповнюють один одного. Апокалiпсис — книга
насамперед iсторична, тут викладається вчення про кiнець миру й
долi всiєï людськоï iсторiï у зв'язку iз другим
пришестям Добродiï. I за образами Одкровення необхiдно бачити не
стiльки послiдовний виклад конкретних iсторичних подiй у них небесно-
земного взаємозв'язку, скiльки онтологiчне навчання, що
викладає iстотнi властивостi земноï iсторiï в
ïï есхатологической перспективi. Iсторiя сама по собi не
дає нам права на вузько есхатологическое тлумачення Апокалiпсиса
— адже бiльшiсть зi страшних образiв Одкровення давно вже стали
реальнiстю й повторюються зi столiття в столiття з новоï нiким
несподiваною силою. Так XX столiття пройшло пiд знаком звiра —
всеосяжноï тоталiтарноï системи iз владою над усяким
колiном i народом, i мовою й плем'ям (Откр. 13; 7) , що
примушує до божеського поклонiння звiровi особистому (Ленiн,
Сталiн, Гiтлер, Муссолiнi, Кiм Ир Сен i iн.) або соборному силомiць
фiзичноï, iдеологiчноï (лжепророк) i економiчноï —
нiкому не можна буде не купувати, не продавати, крiм того, хто
має це накреслення, або iм'я звiра, або число iм'я його
(Откр. 13; 17) — приналежнiсть до партiйноï системи була
запорукою благонадiйностi й засобом для виживання. Всьому цей не дуже
давно ми були свiдками. За словами прот. Сергия Булгакова, суди Божии в
Одкровеннi зображуються не тiльки як подiï духовно^-iсторичнi,
але й типологiчнi, в iсторiï повторюванi, хоча й у наростаючiй
зрiлостi . Тому вiдношення до п'ятого Євангелiя тiльки як до
сценарiю подiй останнього рокiв перед кончиною миру, позбавляє
Одкровення тоï дiючоï пророчоï обличающей сили, що здатна
удержати й застерегти мир вiд нових падiнь, цiль дарування якоï
— напрямок людства на шляхи, що ведуть в святий мiсто
Єрусалим, новий, що сходить вiд Бога з неба, приготовлений як
наречена, прикрашена для чоловiка свого (Откр. 21; 2) .
Оповiдання Одкровення повнiстю складається зi складноï
системи образiв i символiв, у рiдких випадках поддающихся буквальному
тлумаченню. Чимале мiсце тут вiдведене й числовiй символiцi, який
Одкровення просто переповнене як жодна iнша книга Св. Писання. Багато
святих батькiв надавали числовим символам велике моральне й догматичне
значення, що пiдтверджується як загальбiблiйним вiдношенням до
священних чисел, так i самим мироустройством. Не треба…
зневажати числами, — писав бл. Августин. — Уважно
слухають у них добре знають, яке велике значення потрiбно надавати
ïм у багатьох мiсцях Св. Писання. Не дарма в славослiв'ï Бога
сказано: Ти все розташував мерою, числом i вагою (Премо. 11; 21) .
Сам план Одкровення має чiтку седмеричную структуру. Можна
сказати, що число 7 — найбiльше що часто зустрiчається число
в текстi Апокалiпсиса (41 разiв) . Образам i асоцiацiям, що коштують за
цим числом у мiстичних текстах, присвячена велика кiлькiсть дослiджень.
Загальноприйнятим вiдношенням до нього є засвоєння числу 7
мiсця основного священного числа Св. Писання. У каббалистической
числовiй символiцi 7 означає повноту розкриття космосу або
духовного миру . Основу такого вiдношення ми знаходимо вже в
перших роздiлах Буття, де постулируется седмеричное вiдношення до
тварному миру:
И зробив Бог до сьомого дня справи Своï, якi Вiн робив, i почив
у день седьмий вiд всiх справ Своïх, якi робив.
И благословив Бог сьомий день, i освятив його, тому що в оний почив
вiд всiх справ Своïх, якi Бог творив i творив.
(Побут. 2; 2-3) Т. о. якщо символом тварного матерiального й духовного
миру стають шiсть днiв утвору, те сьомий день — це час освячення,
подолання тварности в сходженнi до Господа, тобто 7 — стає
символом повноти богообщения, можливого в цьому свiтi:
… суботи Моï дотримуйте, тому що це —i знамення мiж
Мною й вами в пологи вашi, щоб ви знали, що Я Господь, що освячує
вас;…
шiсть днiв нехай роблять справи, а в сьомий —i субота спокою,
присвячена Господу: усякий, хто робить справу в день суботнiй, так буде
вiдданий смертi;…
це —i знамення мiж Мною й синами Iзраïлевими на вiка,
тому що в шiсть днiв створив Господь небо й землю, а в день сьомоï
почив i спочивав.
(Исх. 31; 13-17) По переказi ще Адам, створений у Шостий День (сучасна
п'ятниця) , щотижня святкував Суботу й заповiв це своïм нащадкам. I
протягом усього канону Бiблiï ми зустрiчаємося з вiдношенням
вчасно як до безупинно повторюваноï седмицi. Седмицi створеноï
й благословленной Самим Богом i тому священноï. От тiльки деякi
приклади: … чрез сiм днiв Я буду виливати дощ на землю (Побут
7; 4) Чрез сiм днiв води потопу прийшли на землю. (Побут 7; 10) И
забарився ще сiм днiв iнших i знову випустив голуба з ковчега. (Побут 8;
10) Вiн забарився ще сiм днiв iнших i [знову] випустив голуба; i вiн уже
не вернувся до нього. (Побут 8; 12) Иаков полюбив Рахiль i сказав: я
буду служити тобi сiм рокiв за Рахiль, молодшу дочку твою. (Побут 29;
18) И дiйшли вони до Горен-Гаатада при Йорданi й плакали там плачем
великим i досить сильним; i зробив *Йосип* плач по батьку своєму
сiм днiв. (Побут 50; 10) … те ж роби з волом твоïм i з овцою
твоею [i з ослом твоïм]: сiм днiв нехай вони будуть при матерi
своєï, а у восьмий день вiддавай ïх Менi. (Исх. 22; 30)
… шiсть рокiв засiвай поле твоє й шiсть рокiв обрiзуй
виноградник твiй, i збирай добутку ïх, у сьомий рiк так буде субота
спокою землi, субота Господня: поля твого не засiвай i винограднику
твого не обрiзуй. (Лев. 21; 3-4) I нарахуй собi сiм суботнього рокiв,
сiм разiв по семи рокiв, щоб було в тебе в семи суботнiх роках сорок
дев'ять рокiв… i освятите п'ятидесятий рiк… П'ятидесятий рiк
так буде у вас ювiлей (Лев. 21; 8-11) … прибутку до них у Троаду,
де пробули сiм днiв. (Деян. 20; 6) И, знайшовши учнiв, пробули там сiм
днiв. (Деян. 21; 4) Коли ж сiм днiв кiнчалися, тодi Асийские Iудеï,
побачивши його в храмi, обурили весь народ i наклали на нього
руки… (Деян. 21; 27) … були упрошени пробути в них сiм днiв,
а потiм пiшли в Рим. (Деян. 28; 14)
По тлумаченню св. батькiв , — пише свящ. Михайло
(Труханiв) , - цифра 7 є число священне, i нею
означається столiття теперiшнiй — вiд створення миру й до
страшного суду Господня . I цим числом охоплюється вся
тварная повнота свiтобудови — i мир парфумiв, i мир матерiальний.
З погляду домобудiвництва розглядається й седмеричная божественна
повнота дарункiв Св. Духа: дух премудростi й розуму, дух ради й
мiцностi, дух ведення й благочестя , дух страху Господня
(Ис. 11; 2 — 4) . У зв'язку iз цим апостоли постановляють вибрати
iз середовища себе сiм чоловiк звiданих, виконаних Святаго Духа й
мудростi (Деян. 6; 3) для дьяконского служiння.
Крiм того, в обох Завiтах ми зустрiчаємося iз уживанням цифри 7 у
значеннi багато i преизбиточно , що пов'язане iз седмеричной повнотою:
… якщо за Каïна отмстится всемеро, те за Ламеха в
сiмдесят разiв усемеро. (Побут. 4; 24) А сам пiшов перед ними й
поклонився до землi сiм разiв, пiдходячи до братовi своєму.
(Побут. 33; 3) … i нехай вiзьме Елеазар священик перстом
своïм кровi ïï й кров'ю покропить до передньоï
сторони скинии збори сiм разiв. (Числ. 19; 4) И сказав Валаам Валаку:
побудуй менi тут сiм жертовникiв i приготуй менi сiм тельцiв i сiм
овнов. (Числ. 23; 1) Уразить перед тобою Господь ворогiв твоïх, що
повстають на тебе; одним шляхом вони виступлять проти тебе, а сiм'ю
шляхами побiжать вiд тебе. (Втор. 28; 7) Слова Господни —i слова
чистi, срiбло, очищене вiд землi в горнi, сiм разiв переплавлене. (Пс.
11; 7) … i якщо сiм разiв у день згрiшить проти тебе й сiм разiв у
день звернеться, i скаже: каюся, —i прости йому. (Лук 17; 4) Було
сiм братiв, перший, взявши дружину, умер бездiтним… (Лук 20; 29)
Не раз 7 уживається вiдносно миру iнфернального для передачi того
антагонiзму, що iснує мiж повнотою дарункiв Св. Духа й бесiвською
пародiєю на благодать, що виливає з надлишком:
… Марiя, називана Магдалиною, з якоï вийшли сiм бiсiв.
(Лук 8; 2) тодi йде й бере iз собою сiм iнших парфумiв, найлютiших себе,
i, увiйшовши, живуть там, —i й буває для людини того
останнє гiрше першого. (Лук 11; 26)
Зло не має буття, воно є лише недолiк добра, що зарозумiло
претендує на равнобожественное iснування. У поступовому осатанiннi
— вiддаленнi вiд Бога як початку абсолютного добра й джерела життя
— мир бiсiв добровiльно йде в небуття. Диявол — мавпа Бога
тому, як буде видно далi, вiн привласнює собi всi божественнi
регалiï.
Як уже була сказано, седмеричная символiка в Апокалiпсисi є
переважною. Уже у вступi апостол присвячує своє послання
семи церквам, що перебувають в Асии (Откр. 1; 4) . Сiм церков,
пророчi звертання до яких ми знаходимо в другому й третьому роздiлах
Одкровення , символiзують собою повноту всесвiтньоï церкви
разом з ангелами ïï . Деякi екзегети в перерахуваннi
семи церков бачать… вказiвка на сiм перiодiв у життi
всiєï Християнськоï Церкви вiд апостольського часу до
кончини миру й Другого Пришестя Христова , де Филадельфийской
церкви вiдповiдає сучасний перiод, коли iз сатанинського
збiговиська, з тих, якi говорять про себе, що вони Iудеï, але не
суть такi… прийдуть i поклоняться перед ногами твоïми, i
пiзнають, що Я возлюбил тебе (Откр. 3; 9) . Т. е. ап. Iоанн
говорить про звертання iудеïв по плотi до Христу i Його Церкви
(порiвн. Рим. 11; 26) . У цей час дiйсна велика кiлькiсть
євреïв приходить до Христу (один з багатьох прикладiв —
iснування такоï органiзацiï як Євреï за Iсус ) ,
верою пiзнаючи що Iсус брат ваш, котрого ви продали в Єгипет
, (Побут. 45; 4) живий i тепер володарює над всею землею
Египетскою (Побут. 45; 26) . О. Сергий (Булгаков) негативно
ставиться до такому екзегетическому пiдходу, називаючи його марним i
довiльним священногаданием, духовно й богословски… несмачним
. На його думку, у звертаннi до семи асийским церквям варто шукати
не конкретного й частки, але загального, типологiчного значення
. Але глибина й краса слова Божия й складається в можливостi
рiвноправного iснування рiзних равновероятних i бути може равноистинних
богословських систем i поглядiв, що перебувають усерединi
догматичноï огорожi Церкви.
У звертаннi до читаючий Iоанн Богослов посилає
благодать… i мир вiд… семи парфумiв, що перебувають
перед престолом Його (Откр. 1; 4) . Пiд семи парфумами
тлумачi розумiють ипостасное дiю Св. Духа (Ис. 11; 2 — 4) , а
також предстательство перед престолом Божиим семи святих Ангелiв,
якi пiдносять молитви святих i сходять перед славу Святаго (Тов.
12; 15) . Нижче св. ап. Iоанн сам пояснює символiку семи
свiтильникiв (Откр. 1; 12) i парфумiв, що оточують подiбного до Сина
Людському (Откр. 1; 13) :
Таємниця семи зiрок, якi ти бачив у десницi Моєï, i
семи золотих свiтильникiв *є* ця: * сiм зiрок суть Ангели семи
церков; а сiм свiтильникiв, якi ти бачив, суть сiм церков. (Откр. 1; 20)
И вiд престолу виходили блискавки й громи й гласи, i сiм свiтильникiв
вогненних горiли перед престолом, якi суть сiм парфумiв Божиих. (Откр.
4; 5) И я глянув, i от, посерединi престолу й чотирьох тварин i
посерединi старцiв стояв Агнець як би закланний, що має сiм рогiв
i сiм очей, якi суть сiм парфумiв Божиих, посланих у всю землю. (Откр.
5; 6)
Т. о. свiтильники в Откр. 1; 20 ставляться у вiдповiднiсть церквям, а в
Откр. 4; 5 — парфумам Божиим, якi посланi у всю землю
(Откр. 5; 6) i у всiй своïй повнотi сприйнятi Агнцем. Отже, тут
мова йде про седмеричном обоживающем дiю Св. Духа на тварний мир, у т.ч.
i на людство Iсуса ( сiм рогiв ) , а через Нього й на всю
повноту всесвiтньоï Церкви.
Апокалиптическая перспектива миру розкривається перед нами так
само в седмеричних образах, послiдовно, що помiняють один одного
протягом оповiдання Одкровення . Пiсля бачення ап. Iоанном Небесноï
Лiтургiï (глл. 4-5) , пiд час якоï Агнцевi вручається
книга, написана усерединi й отвне, запечатана сiмома печатками
(Откр. 5; 1, порiвн. Мф. 28; 18) — символ створеного Богом космосу
й таємниць людських доль ( сувiй-книга) , а так само нерушимих
Божиих постанов i законiв, на яких ґрунтується свiтобудова
(7 печаток — 7 днiв утвору) . Синовi Божию — переможцевi в
боротьбi з дияволом i искупителю людства — довiряються долi миру.
“Зняти” цi “печатки” — значить змiнити
мир так, що колишнi визначення Божии про нього перестануть дiяти, тобто
перетворити його . З моменту Боговоплощения мир пiдiйшов до тому
есхатологическому рубежу, коли природнi закони превозмогаются силою
Божией. Космос проходить через горно що перетворює й очищає
апокалиптического вогню, щоб стати перед Господом у якiсно iншому видi
— проясненому й обоженном (див. Откр. 21-22) . Безпосередньо пiсля
зняття останньоï печатки (Откр. 8) св. Iоанновi Богослововi
вiдкриваються подiï, що вiдбуваються у зв'язку iз трубними гласами
семи Ангелiв. Потiм пiсля великого вiдступу (боротьба сатани й
антихриста з вiрними, очолюваними Христом) св. апостол знову
звертається до седмиричним образiв: вiн описує вилив
сiмома Ангелами семи чаш гнiву Божия на землю (Откр.
16; 1) . Одна з головних екзегетических проблем Одкровення
складається у вiдношеннi до цим трьох послiдовним седмерицам. Чи
представляють вони опис тих самих подiй, воспринимающихся по-рiзному
з рiзних духовних точок зору , що вiдповiдають рiзним ступеням
духовного сходження тайновидца або ж мiж ними iснує бiльше
складне й таємниче спiввiдношення, ïх мiж собою одночасно
зближуюче, але й разнящее ? Однозначноï вiдповiдi на це
питання бути не може, тому що саме оповiдання привертає до рiзних
тлумачень, i тайнозритель не дає остаточного й безперечного ключа
до розкриття образiв Апокалiпсиса . Але, у всякому разi, необхiдно
уникати крайнiх точок зору, що коли послiдовно перемiняються
апокалиптические картини тлумачаться або в якостi алегоричного
тождесловия… повторення один раз уже сказаного загального змiсту
, або як конкретнi iсторичнi картини, до часу зашифрованi.
Типологiчний пiдхiд почасти дозволяє це протирiччя. Бачення за
печатками , трубами i чашами пророцтв, що характеризують загальний плин
iсторiï, не виключає й можливостi ïх конкретного
iсторичного втiлення. Бiльше того, ми не повиннi розмивати пророцтва ап.
Iоанна до загальних неспроможних фраз духовним тлумаченням , тому що в
усi послеапостольские часи пришестя людини грiха, сина погибелi, що
противиться й звеличується над усе, називаного Богом або святинею
(2 Фессал. 2; 3-4) i кончина миру зв'язувалися саме з образами
Одкровення i паралелi ïм можна знайти протягом усього Нового
Завiту. У другому посланнi ап. Павла Фессалоникийцам ми
зустрiчаємо те вчення про прийдешнiй вiдступ, що викладає й
ап. Iоанн:
И тодi вiдкриється беззаконник, якого Господь Iсус уб'є
духом вуст Своïх i винищить явищем пришестя Свого того, котрого
пришестя, по дiï сатани, буде iз всякою силою й знаменнями й
чудесами помилковими, i iз усякою несправедливою звабою що гинуть за те,
що вони не прийняли любовi iстини для свого порятунку.
И за це пошле ïм Бог дiя омани, так що вони будуть вiрити
неправди, так будуть засудженi всi, що не вiрували iстинi, але
возлюбившие неправду.
(2 Фессал. 2; 8-12)
