Республiка Саха (Якутiя): клiмат i тваринний мир

Республiка Саха (Якутiя) розташована на пiвнiчному сходi Сибiру. Крайня
пiвнiчна крапка республiки на материку — мис Нордвик —
лежить на 74њ с. ш.; сама пiвнiчна острiвна крапка перебуває на
пiвночi острова Генриетти (77њ с. ш.). Крайня пiвденна крапка
перебуває на Становiм хребтi пiд 55њ 30′ с. ш., що майже
вiдповiдає широтi Москви. Сама захiдна крапка Якутiï
розташована пiд 105њ 00′ в. буд.; сама схiдна — пiд 165њ в.
буд. Таким чином, територiя Якутiï розкинулася з пiвночi на пiвдень
на 3000 км , а iз заходу на схiд — на 2500 км .
Площа Якутiï (3103,2 тис. кв. км) становить 1/5 частину
територiï Росiйськоï Федерацiï. По своïх розмiрах
Якутiя перевершує Францiю, Австрiю, ФРН, Iталiю, Швецiю, Англiю,
Фiнляндiю й Грецiю разом узятi. До складу республiки входить ряд
островiв Пiвнiчного Льодовитого океану, у тому числi Новосибiрськi
острови. Понад 40% територiï Якутiï перебуває за
полярним колом. У ïï межах розташованi три вартовi пояса.
Мiсцевий час усерединi республiки на 6, 7 i 8 годин випереджає
московське. Столиця Республiки Саха (Якутiя) м. Якутськ вилучений вiд
Москви на 8468 км .
На заходi Якутiя граничить iз Красноярським краєм, на пiвденно-
заходi — Iркутськоï, на пiвднi — Читинской i
Амурськоï, на сходi — Магаданськоï областями, на пiвденно-
сходi — Хабаровським краєм. З пiвночi протягом бiльш нiж 4
тисячi кiлометрiв Якутiя обмивається морями Лаптєвих i Схiдно^-
Сибiрським.
Якутiя — найбiльша адмiнiстративно-територiальне утворення в
Росiйськiй Федерацiï: ïï територiя (понад 3 млн. кв. км)
становить 18% площi РФ. Вона в 5,5 рази бiльше Францiï —
самоï великоï держави Європи.
Тваринний мир
Тваринний мир Якутiï сформувався пiд час рiзкоï змiни
клiматичних умов у палеогенi, коли тектонiчнi пiдняття утворили
орографические рубежi, з тих часiв залишилися типовi степовi
представники фауни, а також сформувалися сучаснi види тварин,
пристосованих до мiсцевого суворого клiмату. Основнi пристосування:
сезонна мiграцiя, нагромадження пiдшкiрного жиру, заготiвля запасiв на
зиму, густе пухнате хутро й пухнув, риття нiр у землi й у снiгу,
залягання в зимову спячку. Фауна Якутiï входить в Арктичну i Європейсько-
Сибiрську областi Палеарктического подцарства Голарктического царства
(Арктогеи).
Наземнi хребетнi представленi 4 видами земноводних, 2 пресмикаюших, 291
птахiв (з них 250 гнiздиться, 48 зимують, 39 залiтають випадково) i 63
ссавцiв. З 50 видiв риб 38 — внутренневодние, а 12 —
морськi.
У морських прибережних водах вiдомо 240 видiв донних безхребетних i
близько 150 видiв зоопланктону. З риб найбiльше массови цайки, ледовито-
морська рогатка, полярна камбала, схiдно-сибiрська трiска,
тихоокеанський оселедець i зрiдка зустрiчається полярна акула. У
прибережноï солонова-товодной зонi живуть напiвпрохiднi риби
— нельма, муксун, омуль, ряпушка, якi досягши половою зрiлостi
пiднiмаються на нерест нагору по рiках. Цi риби служать кормом ссавцем,
що живе тут, як нерпа, нарвав i белуха. Донними безхребетними молюсками
харчується морж. Чисельнiсть морських ссавцiв регулюється
бiлим ведмедем. Зрiдка запливають грендланские кити. Улiтку на скелястих
узбережжях кайри, чайки й крачки утворять “пташинi базари”.
На Новосибiрських, Ведмежих i iнших островах гнiздиться величезна
кiлькiсть водоплавних птахiв. Чисельнiсть видiв риб по басейнах рiк
рiзноманiтна: Лена- 34, Яна — 32, Колима — 31, Iндигiрка -
30, Оленек -28, i Анабар -22 . Тваринний мир рiвнин Якутiï
має добре виражений широтний розподiл. У горах висотний розподiл
виражений слабко. Типовими тваринами тундр i лесотундр є лемiнг,
песець, тундровий пiвнiчний олень, великий полярний вовк, тундрова
курiпка й полярна сова. Тундра — це основне мiсце гнiздування
багатьох водоплавних птахiв, у тому числi рiдких птахiв —
рожевоï чайки й бiлого журавля-стерха. Типовими мешканцями
пiвнiчноï редколесной i середньоï тайги з хижих є: бурий
ведмiдь, лiсовий вовк, рись, лисиця; з копитних: лось, изюбрь, лiсовий
пiвнiчний олень, козуля, кабарга; з куньих: росомаха, соболь, горностай,
колонок, пещення; iз птахiв характернi боровi: курiпка, рябчик, глухарь,
тетерев, а також чорна ворона й ворон. У горах живуть черношапочний
бабак, пищуха сеноставка, снiжний баран — “цибуху”,
кабарга, орел-беркут, сокiл-сапсан. Зi степових тварин характернi
довгохвостий ховрашок, чорний шулiка, польовий жайворонок. В озерах
багато аклiматизованих в 30-е роки ондатр, а на припливах рiк Олекми й
Алдану прижилася аклiматизована в 60-х роках американська норка. В 1996
р. у Булунский улус iз Канади завезли 22 овцебика, якi в нас ранiше
водилися в складi мамонтовоï фауни в льодовиковий час i вимерли.
Останнiм часом через антропогенний прес дуже сильно скоротилася
кiлькiсть копитних, водоплавноï й боровоï дичини й тому
стає невiдкладним завданням необхiднiсть послiдовне введення
мораторiю на ïхнiй видобуток з метою вiдновлення чисельностi. З
рiдких i хребетних тварин, що перебувають пiд погрозою зникнення
наземних, у Червону книгу РФ занесено 15 видiв птахiв i 4 види ссавцiв,
що живуть на територiï Республiки Саха (Якутiя).
Клiмат Якутiï досить суворий, на бiльшiй частинi рiзко
континентален i посушливий, що визначається географiчним
положенням i своєрiднiстю атмосферних процесiв.
Вiдмiтна риса клiмату — виражений антициклональний режим погоди
взимку й частi вторгнення повiтряних мас iз боку Пiвнiчного Льодовитого
океану з дуже малим змiстом водяноï пари влiтку. Зима тривале,
холодне й малоснiжна, а лiто коротке, на бiльшiй частинi територiï
посушливе з вiдносно високими температурами.
Сонячне тепло, що надходить на земну поверхню, є одним з основних
климатообразующих факторiв. У свою чергу воно в значнiй мiрi залежить
вiд атмосферних процесiв i особливостей поверхнi, що пiдстилає.
У порiвняннi з районами, що лежать на тiй же широтi в Європейськiй
частинi Росiï й Захiдного Сибiру, ресурси сонячноï
енергiï в Республiцi Саха виявляються бiльше. Це пов'язане з
вiдповiдними циркуляцiйними умовами, що визначають значну повторюванiсть
антициклональноï погоди (з малою хмарнiстю й високою прозорiстю
атмосфери).
Внаслiдок великоï довжини територiï в широтному напрямку (з
пiвночi на пiвдень) величини рiчного приходу прямоï радiацiï
на горизонтальну поверхню при яснiм небi змiнюються в широких межах вiд
3922 Мдж/м ² на пiвночi Якутiï (Среднеколимск) до 4867
Мдж/м ² на пiвднi (Алдан).
Хмарнiсть знижує надходження прямоï сонячноï
радiацiï в 2-3 рази й у той же час збiльшує неуважну радiацiю
в середньому в 1,9 рази.
З листопада по сiчень у полярному басейнi короткохвильова радiацiя
вiдсутня (полярна нiч). На iншiй частинi територiï частка
прямоï радiацiï в сумарнiй у цей час невелика й становить 14%
на пiвночi й 33% на пiвднi. Найбiльш сприятливими для надходження
прямоï сонячноï радiацiï є березень i квiтень, у цi
мiсяцi ïï прихiд становить вiд 44 до 67% можливого.
Мiнiмальний приплив радiацiï вiдзначається в груднi.
Пiвденнiше полярного кола сумарна радiацiя змiнюється в межах 0-42
Мдж/м ² , пряма — у межах 0-1 Мдж/м ² .
Для рiчного ходу характерно рiзке збiльшення припливу радiацiï з
лютого до березня. Це обумовлено як збiльшенням висоти сонця й
тривалостi дня, так i найменшою хмарнiстю й високою прозорiстю
атмосфери.
Радiацiйний баланс на бiльшiй частинi територiï має негативне
значення, починаючи з жовтня, i тiльки в центральних районах Якутiï
й пiвденно-схiдноï частини територiï вiн позитивний. Найбiльшi
негативнi величини радiацiйного балансу вiдзначаються в груднi.
Перехiд радiацiйного балансу вiд негативного до позитивного
вiдбувається в березнi-квiтнi. Найбiльше значення позитивного
балансу спостерiгається, в основному, у червнi.
Циркуляцiйнi процеси атмосфери над територiєю Якутiï
визначаються загальною циркуляцiєю атмосфери Землi, але великий
вплив роблять i мiсцевi географiчний^-географiчнi-фiзико-географiчнi
умови.
Узимку над Азiєю повiтря сильно вихолоджується, тут
формується антициклональна область пiдвищеного тиску iз замкнутою
циркуляцiєю за годинниковою стрiлкою. Основним фактором, що
визначає характер клiмату холодного перiоду Якутiï, є
вiдрiг азiатського антициклона, що майже повнiстю заповнює
територiю республiки в цей час. Просування циклонiв iз заходу на схiд на
пiвночi республiки часто супроводжується сильними вiтрами й
тривалими заметiлями.
У пiвнiчно-схiднiй частинi територiï потеплiння в зимовий час
вiдбувається при пiвнiчно-схiдних i схiдних вiтрах. Звичайно воно
обумовлено припливом теплих i вологих мас повiтря з Тихого океану. У пiвденно-
схiднiй частинi й у центральних районах Якутiï значне потеплiння
викликається виносом теплого вологого повiтря з районiв Охотського
моря в пiвнiчно-захiдному напрямку. В обох випадках потеплiння
найчастiше супроводжується снiгопадами, вiдрiг азiатського
антициклона послабляється.
В областi вiдрога високого тиску формується повiтря, що
характеризується дуже низькими температурами в приземному шарi,
надзвичайною стiйкiстю, потужними приземними iнверсiями, малою вологiстю
й високою прозорiстю повiтря.
При переходi до весни рiзко збiльшується захiдно-схiдний перенос,
циклони змiщаються iз заходу на схiд; винос тепла зi сходу
зустрiчається усе рiдше, з'являються випадки виходу циклонiв з
пiвдня, що приносять значнi опади, i iз Захiдно-Сибiрськоï
низовини, в останньому випадку циклони приходять до усть Лени i Яни.
Улiтку на бiльшiй частинi територiï Якутiï
встановлюється розмите барическое поле без яскраво вираженоï
циклоничности або антициклоничности. Область пiдвищеного тиску
займає райони Арктичного басейну й морiв Тихого океану. Вiдрiг
зниженого тиску пiвденно-азiатського мiнiмуму спрямований на пiвнiчний
схiд убiк Оймяконского нагiр'я, де утвориться самостiйне ядро зниженого
тиску ( 1004-1003 гпа). Вплив центрiв позначається те в розвитку
гребеня високого тиску з боку Охотського моря, те в поширеннi
антициклона з пiвночi (останнiй несе похолодання до заморозкiв), те у
виходi циклонiв iз заходу, що несуть основну масу опадiв. Значнi опади
приносять рiдше пiвденнi циклони, що зустрiчаються.
Восени серiï циклонiв iз заходу всi частiше замiняються
антициклоном, що формується в холодному повiтрi в тилу останнього
циклона. Антициклон приносить значне похолодання. Вихiд циклонiв з пiвденно-
заходу й пiвдня зустрiчається усе рiдше, зате усе бiльше й бiльше
позначається вплив вiдрога азiатського антициклона, що знову
формується.
Узимку розподiл тиску сприяє розвитку на бiльшiй частинi
територiï Республiки Саха пiвденних, пiвденно-захiдних i захiдних
вiтрiв, спрямованих убiк полярного басейну, у пiвденно-схiднiй частинi
територiï — убiк Охотського моря. Зимовий вiтровий режим
зберiгається з вересня по березень.
На узбережжя морiв, а також у пiвденно-схiдних районах республiки влiтку
вiтри дмуть у напрямку, зворотному зимовому, тобто мають мусонний
характер. На iншiй територiï переважають пiвнiчнi, пiвнiчно-схiднi
й захiднi вiтри, а в пiвденно-схiднiй частинi — пiвденнi. Лiтнiй
розподiл напрямкiв вiтру триває iз травня по серпень. У перехiднi
сезони, до яких ставляться вересень i квiтень, зимовий розподiл
напрямкiв вiтру сполучається з лiтнiм.
В умовах гiрничо-горбкуватоï поверхнi Якутiï напрямок вiтру в
землi залежить вiд рiчкових i полонин, що викликають деформацiю
повiтряного потоку пiд впливом рельєфу.
У зимовий сезон Якутiя з характерним для неï антициклональним
режимом вiдрiзняється невеликими швидкостями вiтру, за винятком
острiвноï й прибережноï частин морiв Лаптєвих i Сибiрських-Сибiрськоï-схiдно^-
сибiрського, а також долини Лени долiлиць вiд устя Алдану, де швидкостi
вiтру становлять 5-7 м/сек. На великiй частинi територiï найменшi
швидкостi вiдзначаються в сiчнi й лютому. Особливо малi значення
швидкостi вiтру (у середньому не бiльше 1-2 м/сек) спостерiгаються в
Центральнiй Якутiï. У долинах рiк Яна, Iндигiрка й iн., у замкнутих
улоговинах у цi мiсяцi середнi швидкостi вiтру становлять 0, 2-2- 0,4 м
сек. В Оймяконе з листопада по березень iмовiрнiсть штилiв i вiтрiв, що
мають швидкiсть 1 м/сек, становить 90%, досягаючи 96% у сiчнi.
На бiльшiй частинi територiï Республiки Саха переважають слабкi й
помiрнi вiтри: вiд 0 до 5 м/сек — близько 93%, зi швидкiстю вiд 0
до 1 м/сек — близько 59%. Найбiльша ймовiрнiсть малих швидкостей
вiтру (до 2 м/сек} доводиться на зимовi мiсяцi, а помiрних швидкостей (
2-5 м/сек) — на лiтнi. На островах полярних морiв переважають
вiтри зi швидкiстю 4-4- 5 м сек. На територiï Якутiï число
днiв iз сильним вiтром (15 м/сек i бiльше) коливається в бiльших
межах 1-55 днiв, найбiльше часто спостерiгаються сильнi вiтри на
островах i узбережжях морiв Лаптєвих i Сибiрських-Сибiрськоï-схiдно^-
сибiрського, а також а долинi Лени (долiлиць вiд устя Алдану) i в зонi
тундри. Збiльшення числа днiв iз сильним вiтром вiдзначається
також на вершинах пагорбiв, перевалах i в долинах рiк,
орiєнтованих напрямку переважних вiтрiв.
Розподiл температури повiтря протягом року тiсно пов'язане з розподiлом
тиску й вiтру й з надходженням сонячноï радiацiï. Крiм того,
на формування термiчного режиму й розподiл температурних характеристик
великий вплив робить будова поверхнi територiï Якутiï, а також
ступiнь далекостi окремих районiв вiд моря.
На бiльшiй частинi територiï Якутiï найбiльш низькi
температури спостерiгаються в сiчнi, лише в прибережних районах
температури сiчня й лютого близькi, а на островах самим холодним є
лютий. З листопада по лютий найнижчi температури вiдзначаються в областi
вiдрога азiатського антициклона, у районах Оймякона й Верхоянська.
Середнi сiчневi температури тут рiвнi вiдповiдно -50њС и -48,6њС.
Для холодноï пори року, особливо iз грудня по лютий, для
бiльшоï частини територiï характернi слабкi вiтри й штилi, якi
обумовлюють слабке перемiшування повiтря, а отже — слабкий
вертикальний теплообмiн, тому тут виникають потужнi приземнi
iнверсiï (пiдвищення температури повiтря з висотою), якi
пiдсилюються в гiрських районах.
В окремi днi зимового сезону температури можуть бути нижче -60њС майже
на всiй територiï. Найбiльш низькi значення температури
спостерiгаються, у схiдних гiрських районах, у западинах, улоговинах, у
вузьких долинах i iнших зниженнях з утрудненим стоком холодного повiтря.
Мiнiмальнi температури можуть досягати рекордних значень у пiвнiчнiй
пiвкулi; -71њС у Оймяконе й -68њС у Верхоянську. На схилах гiр i навiть
на невеликих височинах настiльки низькi температури не спостерiгаються
завдяки iнверсiï. У пiвденних i пiвденно-захiдних районах
мiнiмальнi температури можуть опускатися до -58њС-62њС. На узбережжях
морiв i островах температури не бувають нижче -46њС-52њС, При невеликому
видаленнi вiд берега, а також у глибоких бухтах i затоках мiнiмуми рiзко
знижуються. У центральних районах мiнiмальнi температури можуть
знижуватися до -61њС-66њС.
У теплий перiод року вiдмiтною рисою температурного режиму бiльшоï
частини територiï Якутiï є швидке наростання середнiх
добових температур навеснi й швидке ïхнє падiння восени.
Самий теплий мiсяць — липень. У прибережних районах i на островах
липень i серпень мають близькi температури. Iз травня по серпень
найбiльш високi температури бувають у Центральнiй Якутiï. Середня
температура липня в центральних, пiвденно-захiдних i пiвденних районах
на порiвняно рiвнинних низинних мiсцях бiля +17њС — +19њС. До
пiвночi вiд р. Вiлюй у низинних мiсцях +12њС — +15њС, у на бiльше
високих мiсцях вона ще нижче. Найбiльш низькi температури на рiвнинних
мiсцях у цей час бувають на узбережжях морiв i на островах, де вони в
липнi становлять +2њС — +4њС. У гiрських районах розподiл
температур дуже строкате завдяки розходженню висот, характеру
рельєфу й рiзних мiкроклiматичних факторiв.
На бiльшiй частинi територiï в низинних мiсцях найвищi температури
можуть досягати +34њС — +38њС, на узбережжях морiв +29њС —
+32њС и островах +18њС — +24њС. У гiрських районах максимальнi
температури залежать головним чином вiд висоти над рiвнем моря, вiд форм
рельєфу й iнших факторiв.
У зв'язку з дуже низькими температурами взимку й порiвняно високими
влiтку, виявляється одна з характерних рис -термiчного режиму
територiï — бiльшi рiчнi амплiтуди температур, що досягають
рекордних значень, що пiдтверджують континентальность клiмату Республiки
Саха.