Мiжнароднi морськi протоки й канали
Iз самого початку тема “Мiжнароднi морськi протоки й канали”мене дуже зацiкавила. Менi цiкаво розглядати ту саму тему пiд рiзними
кутами, читати рiзну лiтературу, порiвнювати думки рiзних людей. Але
саме ця тема мене зацiкавила, тому що цi протоки й канали дуже важливi,
i протягом усього iсторичного процесу багато краïн боролися за
володiння ними. Протоки й канали є одним з головних факторiв у
сферi мiжнародних перевезень i торгiвлi. Серед них помiтно видiляються
мiжнароднi протоки й канали. Вони завжди мали важливе iсторичне
значення. Це цiлком зрозумiло, тому що володiння тим або iншiй протоцi
або каналом часто означало для держави можливiсть регулювання й контролю
за морським повiдомленням мiж рiзними державами. Краïна, що
контролює дану протоку або канал, могла встановити блокаду й у
такий спосiб вплинути на економiчний розвиток окремих держав i миру в
цiлому. Морськi шляхи завжди були найбiльш прийнятнi й зручнi для
транспортування рiзних вантажiв i подорожей. Ïхня роль не змiнилася
й у цей час. Часте вiдкриття новий канал або протоки приводило до
серйозних свiтових наслiдкiв: виникненню новоï держави,
удосконаленню торгiвлi, розквiту або занепаду мiст або навiть держав. Не
можна не вiдзначити, що найчастiше iснує недолiк проток або
каналiв у певних мiсцях. Людина навчилася виправляти географiчну карту
по своєму бажанню. Про це свiдчить будiвля всi нових каналiв. З
вищевикладеного треба, що практично кожна протока й канал мають багату
iсторiю, впливають на економiку прилеглих краïн i всього миру.
Багато хто з них вiдрiзняються красою й багатою iсторiєю. Однак,
на мiй погляд, найбiльш важливими з них є Босфор, Дарданелли й
Суецький канал. У моєму рефератi я постаралася дати найбiльш повну
характеристику цих каналiв i проток, розповiсти про географiчне
положення, iсторiю ïхнього вiдкриття або будiвлi, дати ïм
всеосяжну оцiнку з використанням рiзних джерел
1.Чорноморськi протоки
Рiдко говорять про ïх окремо, у нашiм поданнi вони виступають як
єдине цiле. Чорноморськi протоки, говоримо ми, i це поняття
обхоплює не тiльки самi протоки, але й Мармурове море, розташоване
мiж ними. Чорноморськi протоки — єдиний шлях повiдомлення
мiж Чорним i Средиземним морями, i вони займають особливе положення в
системi мiжнародних морських шляхiв
2.1 Iсторичний шлях чорноморських проток .
Поки Вiзантiя, а пiсля завоювання в 1453 роцi Константинополя турками
— Османська iмперiя панували над всiм Чорноморським узбережжям i
Чорне море через це було фактично ïхнiм внутрiшнiм морем,
використання чорноморських проток було внутрiшньою справою цих держав.
До кiнця сiмнадцятого столiття обстановка iстотно змiнилася. Петро 1
приступився до будiвництва Азовського флоту й в 1696 роцi взяв Азов.
Таким чином, Росiя вийшла на узбережжя Азовського й Чорного морiв. Тепер
питання про вхiд у Чорне море й виходi з нього придбав мiжнародний
характер i склав згодом важливу частину так званого схiдного питання
До початку росiйсько-турецькоï вiйни 1768-1774 рокiв Росiя не
ставила перед собою широких мiжнародних завдань. Завданням першоï
необхiдностi було прагнення закрiпитися на Чорноморському узбережжi,
забезпечити свободу морськоï торгiвлi в Чорному морi, удержати за
собою ранiше завойований Азов i встановити з Туреччиною дипломатичнi
вiдносини нарiвнi iз захiдноєвропейськими державами. Однак уже в
ходi вiйни стало ясно, що зовнiшньополiтична програма може бути
розширена за рахунок вимоги пропуску росiйських судiв через Босфор i
Дарданелли й права робити заступництво християнському населенню
Туреччини. У результатi успiхiв росiйськоï армiï й флоту в
1774 роцi був пiдписаний Кючук-Кайнарджийский мирний договiр, що мав
важливе значення як для внутрiшнього розвитку Росiï, так i для
мiжнародних вiдносин. Перетворення Росiï в чорноморську державу
включило неï в сферу мiжнародних проблем, пов'язаних з рiшенням
схiдного питання. Потiм Росiя висунула нову полiтичну вимогу —
вiдкриття проток для росiян вiйськових кораблiв Вiдразу ж пiсля
пiдписання Кючук-Кайнарджийского договору проблема проток викликала
рiзке зiткнення iз захiдними державами. Один французький дипломат
написав в 1776 роцi: “Захоплення Росiєю Константинополя,
ïï вихiд у Середземне море, ïï володiння протоками
представляють у цей час найбiльшу небезпеку для Європи”.
Пiзнiше право торговельного мореплавання одержали й iншi держави, завинятком держав, що воюють Стурцией.
Набагато бiльше складною справою для Росiï було врегулювання
питання про прохiд вiйськових кораблiв. Iнтереси безпеки чорноморських
краïн вимагали встановлення в чорноморських протоках такого режиму,
що, забезпечуючи ïхнiм вiйськовим флотам надiйний зв'язок з
вiдкритими морями, у той же час вiдгородив би цi краïни вiд погрози
агресiï з боку нечорноморських держав. Цей принцип був чiтко
сформульований в 1802 роцi канцлером Воронцовим у вiдповiдь на
претензiï Францiï, що домагалася для свого вiйськового флоту
права проходу через чорноморськi протоки. Аналогiчноï з
Росiєю позицiï дотримувалася в той час i Туреччина. Не
пропускаючи в Чорне море вiйськовi кораблi нечорноморських держав, вона
по росiйсько-турецьких союзних договорах 1799 i 1805 рокiв надала
росiянином вiйськовим кораблям право проходу в Середземне море
Тим часом нечорноморськi держави, у першу чергу Великобританiя й
Францiя, прагнули одержати право необмеженого доступу в Чорне море для
своïх не тiльки торговельних, але й вiйськових судiв, з одночасною
забороною проходу через чорноморськi протоки росiйського вiйськового
флоту. Але оскiльки вiдкрито обґрунтувати настiльки неправомiрна
вимога не представлялося можливим, вони домагалися рiвностi з
Росiєю, тобто або повного вiдкриття, або повного закриття
чорноморських проток для вiйськових кораблiв усiх краïн
Пiд впливом наполеонiвськоï дипломатiï Туреччина в 1806 роцi
скасувала в порушення союзного договору 1805 року з Росiєю вiльний
пропуск росiйських кораблiв через протоки. Через три роки пiд час росiйсько-
турецькоï вiйни Великобританiя нав'язала Туреччини договiр, що пiд
видом “древнього правила Османськоï iмперiï”
забороняв пропуск через чорноморськi протоки вiйськових кораблiв будь-
якоï iноземноï держави
40-е роки 19 столiття були часом значного загострення мiжнародних
вiдносин Близькому Сходi, посилення боротьби європейських держав
за перевагу в Константинополi. Розвиток капiталiстичних вiдносин у
Європi, з одного боку, i розкладання феодально-ленноï системи
в Туреччинi, з iншоï, визначали колонiальний, загарбницький
характер полiтики великих держав по вiдношенню Ктурции.
Росiя добровiльно вiдмовилася вiд переваг, отриманих у результатi
пiдписання Ункяр-Искелесийского договору й погодилася передати Босфор i
Дарданелли пiд мiжнародний контроль. Росiйський уряд сподiвався, що
збереження проток у руках султана при мiжнароднiй гарантiï
ïхнього закриття допоможе зберегти безпеку чорноморських границь i
забезпечити мирний i сприятливий розвиток пiвденних областей держави. У
даному питаннi виявилося ослаблення царату i його побоювання, що протоки
будуть захопленi Англiєю й Францiєю. Однак всi розрахунки
самодержавства виявилися в остаточному пiдсумку помилковими. Царська
дипломатiя в ходi схiдноï кризи зазнала повноï поразки.
Мiжнародна гарантiя проток позбавляла Росiю привiлейованого положення в
Туреччинi, не забезпечувала безпеки Чорноморського узбережжя й
послабляла ïï вплив на Близькому Сходi. Європейська
криза й Лондонськi конвенцiï 40-х рокiв не змогли дозволити
схiдного питання, а лише ще бiльше загострили суперечностi великих
держав
Ункяр-Искелесийский договiр 1833 року, фактично вiдновивши росiйсько-
турецький сполучник, поставив за обов'язок Туреччинi закривати на вимогу
Росiï Дарданелли для проходу вiйськових кораблiв iнших держав Однак
уже Лондонська конвенцiя 1840 року вiдродила нiбито завжди iснуюче
“древнє правило Османськоï iмперiï”.
Перша багатостороння мiжнародна угода про Чорноморськi протоки-
Лондонська конвенцiя 1841 року пiдтвердила “древнє
правило” i перетворила його в мiжнародне зобов'язання. Таким
чином, Туреччина й Росiя втратили право, що належало ïм,
самостiйно, двостороннiми угодами регулювати порядок допуску вiйськових
судiв у Чорне море й виходу з нього. Росiянин вiйськовий флот виявився
замкненим у Чорному морi. Заборона ж вiйськовим кораблям нечорноморських
держав проходити в Чорне море не представляло для Росiï
значноï цiнностi, тим бiльше, що воно передбачалося
конвенцiєю лише на мирний час. Тим часом Туреччина, потрапляючи в
усi бiльшу залежнiсть вiд захiдноєвропейських держав, нерiдко
робила для них виключення з “древнього правила”. Це
з'явилося одним з важливих спонукальних мотивiв, що штовхнули царську
Росiю в 1853 роцi на вiйну з Туреччиною. Результати Паризького миру, що
завершив цю вiйну, з'явилися наслiдком вiйськовоï поразки
Росiï й ознаменували виконання тих цiлей i завдань, якi поставили
перед собою в Кримськiй вiйнi захiдноєвропейськi держави. Були
пiдiрванi не тiльки вплив царату на Близькому Сходi й Балканах, але й
мiжнародний престиж Росiï як великоï держави. У перспективному
планi Паризький мир створив передумови для подальшоï
колонiзацiï Близького Сходу європейськими державами, для
фiнансового й полiтичного поневолювання Туреччини Англiєю й
Францiєю. Пiсля цього миру росiйський уряд не ставило питання нi
про повний роздiл Туреччини, нi про захоплення Константинополя й проток:
для цього не було нi сил, нi можливостей. В 1870 роцi росiйський уряд
вiдмовився визнавати статтi Паризького договору про
“нейтралiзацiю” Чорного моря; Лондонська конвенцiя
наступного року санкцiонувала скасування цих статей. Однак режим
чорноморських проток був визначений у цiй конвенцiï майже на тiй же
основi, що й в 1841 роцi
Аж до 1-й свiтовоï вiйни росiйська дипломатiя марне намагалася
змiнити невигiдний для Росiï режим чорноморських проток. Бували
випадки, наприклад в 1891 i 1894 роках, коли турецький султан видавав
фiрмани на прохiд росiян вiйськових кораблiв через Босфор i Дарданелли
(без озброєння й без збройноï охорони), але нечорноморськi
держави утрудняли одержання таких дозволiв, а в перiод росiйсько-
японськоï вiйни 1904-1905 гг. Великобританiя влаштувала вiйськово-
морську демонстрацiю поблизу Дарданелл, щоб перешкодити пропуску росiян
вiйськових кораблiв iз Чорного моря в Середземне й появi ïх на
Далекому Сходi. Мiжнародний нагляд над чорноморськими протоками був
невигiдний для Туреччини, тому що порушував ïï суверенiтет,
сприяв перетворенню Туреччини в напiвколонiю iмперiалiстичних держав,
створював небезпечне для неï загострення вiдносин Сроссией.
Наприкiнцi 19-початку 20 столiть найбiльшим економiчним i полiтичним
впливом у Туреччинi користувалися Великобританiя й Францiя. Але в роки,
безпосередньо попереднi 1-й свiтовiй вiйнi, значно змiцнилися й
позицiï Нiмеччини. Пiсля вступу Туреччини в 1-ю свiтову вiйну на
сторонi Нiмеччини була пiдписана секретна англо-франко-росiйська угода
1915 року, що передбачає включення Константинополя (Стамбула) i
чорноморських проток до складу Росiйськоï iмперiï. Ця угода
була покликана зберегти зацiкавленiсть правлячих кiл Росiï в
доведеннi вiйни з Нiмеччиною до переможного кiнця
Пiсля перемоги Великоï Жовтневоï соцiалiстичноï
революцiï Радянська Росiя оголосила про вiдмову вiд таємних
договорiв царського уряду, вiд угоди про Константинополь i чорноморськi
протоки. Навпроти, iмперiалiстичнi держави поставили в порядок дня
захоплення проток. По пiдписаннi Мудросского перемир'я в 1918 роцi вiйськово-
морський флот держав Антанти ввiйшов у чорноморськi протоки. Через 2
роки Стамбул був окупований вiйськами Антанти. Своє панування над
Стамбулом i зоною чорноморських проток iмперiалiстичнi держави
використовували для здiйснення збройноï iнтервенцiï на пiвднi
Радянськоï Росiï, а також (за допомогою грецькоï
армiï) для iнтервенцiï проти Туреччини. Вiдповiдно до
пiдписаного султанським урядом Севрскому мирному договору 1920 року,
питання про чорноморськi протоки дозволявся на користь iмперiалiстичних
держав
Севрский договiр не набув чинностi, тому що англо-грецька iнтервенцiя в
Туреччинi зазнала поразки. Принципи рiшення питання про протоки, що
вiдповiдали iнтересам як Радянськоï Росiï, так i Туреччини,
були розробленi В. И. Ленiним. Вони були зафiксованi в Московському
договорi вiд 16 березня 1921 року мiж РСФСР i Туреччиною, що
предусматривали вироблення мiжнародного статуту Чорного моря й
чорноморських проток конференцiєю “…з делегатiв
прибережних держав, за умови, що винесенi нею рiшення не нанесуть збитку
повному суверенiтету Туреччини i ïï столицi
Константинополю”. Iдентичнi статтi були включенi в Карський
договiр 1921 року й в украïнсько-турецький договiр наступного року.
На Лозаннской конференцiï радянська делегацiя вела наполегливу
боротьбу за справедливе рiшення питання про протоки. Ця конференцiя про
протоки, пiдписана 24 липня 1923 року, установила, що зона чорноморських
проток демiлiтаризується й оголошується вiдкритою для
проходу будь-яких вiйськових кораблiв. Такий режим ставив чорноморськi
краïни пiд погрозу агресiï, тому Радянський Союз не
ратифiкував Лозаннскую конвенцiю. У квiтнi 1936 року турецький уряд,
розраховуючи на пiдтримку Великобританiï, зацiкавленоï в
залученнi Туреччини в орбiту своєï средиземноморской полiтики
й використаннi турецьких вiйськово-морських баз, запропонувало державам
— учасницям Лозаннской конференцiï провести переговори для
висновку новоï конвенцiï про чорноморськi протоки. У червнi
1836 року в Монтре вiдкрилася мiжнародна конференцiя по питанню про
чорноморськi протоки, що завершилася пiдписанням 20 липня новоï
конвенцiï. У нiй ураховувалися, хоча й не повнiстю, iнтереси
чорноморських краïн. Ïм дозволялося проводити через
чорноморськi протоки будь-якi своï кораблi при дотриманнi
встановлених правил проходу, у той час як допуск вiйськових кораблiв
нечорноморських держав обмежувався тоннажем, класом i строком
перебування в Чорне море; прохiд вiйськових кораблiв воюючих держав
заборонялася; Туреччина, у випадку свого вступу у вiйну або перебуваючи
пiд загрозою вiйни, мала право дозволяти або забороняти прохiд через
протоки будь-яких вiйськових судiв Пiд час 2-й свiтовi вiйни 1939-1945
рокiв Туреччина, оголосивши пiсля нападу Нiмеччини на СРСР про свiй
нейтралiтет, надавала фашистським агресорам можливiсть використовувати
чорноморськi протоки у своïх цiлях. У свiтлi цих обставин
Потсдамская конференцiя 1945 року визнала, що конвенцiя, укладена в
Монтре, повинна бути переглянута. У наступному роцi СРСР приступився до
переговорiв i з Туреччиною, але турецький уряд вiдкинув радянськi
речення. В 1953 роцi радянський уряд заявило уряду Туреччини, що воно
переглянуло свою колишню думку щодо зазначених речень. Таким чином,
конвенцiя 1936 року залишається мiжнародним актом, що
регулює судноплавство в чорноморськi протоках
1.2 Краса й недолiки Босфору
Босфор — майже сама вузька протока, його найменша ширина всього
700 метрiв , що на 600 метрiв менше ширини протоки Дарданелли. Босфор
сам по собi не тiльки дуже важлива протока для багатьох держав, але й
дуже гарне мiсце. Люди, що проïжджають по цiй протоцi безупинно
захоплюються його красою. Кораблi входять у нього немов у тiснi ворота.
Крутi береги Босфору схожi на крiпоснi стiни. Але подекуди вони
знижуються, i в цих мiсцях селища спускаються прямо до води. Босфор
— чудове, нi iз чим не порiвнянне видовище. Ця морська протока,
облямована мальовничими зеленими берегами, нагадує величну рiку,
те сужающуюся, те широко розливається. Тiльки специфiчний
“солоний захiд” морських бризiв вiд хвиль, що набiгають, так
незвичайна блакить i прозорiсть води, як це буває в сонячнi днi на
Чорному морi, нагадують про те, що це морська протока
У стародавностi Босфор називали восьмим чудом свiтла. Ще аргонавти, що
пропливали через цю протоку на своєму суднi, направляючись за
золотим руном, захоплювалися його красою
Правда, верхнiй Босфор, вiдкритий пiвнiчно-схiдним вiтрам, трохи
пустельний: тут менше рослинностi, рiдкi селища, розкиданi по
прибережних схилах. Але, починаючи вiд стародавнiх фортець Румели-Хисари
й Анадолу-Хисари, що коштують на протилежних берегах над самою вузькою
частиною протоки, на тлi темноï зеленi все частiше й частiше
з'являються будинку, палаци, замiськi вiлли
Ландшафти Босфору надзвичайно мальовничi. Ïхнє зачарування
— у нескiнченнiй мiнливостi, у добiрностi обрисiв прибережних
схилiв, де височiють стрункi кипариси й гiгантськi платани (або, як
ïх називають на Сходi, чинари), де навеснi цвiтуть багряник i
глiцинiя рожевими й фiолетовими гiрлянди, а восени верес розкидає
свiй срiблисто-синiй плащ
Але Босфор буває й iншим. Короткою зимою через тумани, дощiв,
зрiдка навiть снiгу вiн виглядає досить суворо. Пiвнiчнi вiтри
уриваються в устя. Холодне вологе повiтря несеться по протоцi, змушуючи
поеживаться тих, хто виявився поблизу. Швидкiсть плину в Босфорi
пiдвищується. Ближче до весни, коли в басейнi Дунаю
починається танення снiгiв, плин досягає своєï
максимальноï швидкостi. У вузьких мiсцях протоки вода вирує,
як у киплячому казанi. Немов стрiла, проноситься блакитний струмiнь води
уздовж берегiв. Цей стрiмкий потiк турки називають “шейтан
акантиси” — “чортовий плин”. Крiм цього,
верхнього плину, у Босфорi є ще й нижнє, що йде у зворотному
напрямку — з Мармурового моря в Чорне. По ньому в Чорне море
надходить бiльше солона вода Мармурового морячи
Чим далi до пiвдня, тим усе бiльше на берегах протоки з'являється
сiлець, паркiв, садiв, вiлл, мечетей, султанських палацiв. До самоï
води збiгають невеликi будiвлi, поруч iз якими виритi землянi нiшi для
зберiгання рибальських човнiв. У найбiльш мальовничих мiсцях височiють
ошатнi будинки в кiлька поверхiв, пiвденний^-пiвденному-по-пiвденному
оперезанi терасою, галереєю
Багато на берегах Босфору й стародавнiх фортець. Ïх похмурi товстi
вежi й хижi зубцi стiн жваво нагадують про неспокiйну iсторiю Босфору,
про незлiченнi кровопролитнi боï
Берега протоки в мiру просування по ньому те розсовуються, то
зближаються. Починає здаватися, що це якийсь ланцюг озер,
з'єднаних каналами. Одночасно береги те опускаються, то
пiднiмаються нагору, i тодi корабель немов провалюється в ущелину,
затиснута стрiмчастими схилами гiр
Босфор — не довга протока, але все-таки жоден корабель не може
пройти по ньому, не зустрiвши рибальський човен, маленький пароходик або
великий корабель якоï-небудь держави. Босфор — жвава морська
дорога, вихiд iз Чорного моря на простори свiтового океану
2.Суецький канал
Суецький канал — судноплавний морський канал на пiвнiчному сходi
Арабськоï Республiки Єгипет. Вiн з'єднує
Середземне й Червоне моря. Суецький канал — найкоротший водний
шлях мiж портами Атлантичного й Iндiйського океанiв. Кораблям рiзних
держав набагато вигiднiше пропливти 161 км по Суецькому каналi, чим
проходити 8-15 тисяч кiлометрiв, обгинаючи Африку, тому канал придбав
мiжнародне значення. Зона Суецького каналу вважається умовною
границею мiж двома континентами: Азiєю й Африкою. Головнi вхiднi
порти: Порт-Саïд iз Середземного моря й Суец iз Червоного моря.
Суецький канал проходить по Суецькому перешийку в його найбiльш зниженiй
i вузькiй частинi, перетинаючи ряд озер i лагуну Мензала. Канал був
вiдкритий для судноплавства 17 листопада 1869 року. Його ширина по
дзеркалу води становить приблизно 120- 150 метрiв , а по дну — 45-
60 метрiв , глибина каналу близько 13 метрiв . На прохiд через канал
кораблi витрачають у середньому 11-12 годинника
3.1 Iсторiя появи Суецького каналу . В 1854 роцi французький дипломат i
пiдприємець Ф. Лессепс, користуючись посиленням впливу
Францiï в Єгиптi й особистих зв'язках, одержав у
єгипетського правителя концесiю на будiвництво Суецького каналу
на пiльгових умовах, що очолила створена Лессепсом “Загальна
компанiя Суецького каналу”. Єгипетський уряд одержало 44%
всiх акцiй, Францiя — 53% i 3% придбали iншi краïни. За
умовами концесiï акцiонерам покладалося 71% прибуткiв,
Єгиптовi — 15%, засновникам компанiï — 10%.
Будiвництво каналу почалося у квiтнi 1859 року й тривало бiльше 10
рокiв. Основнi роботи на Суецькому каналi вироблялися
єгиптянами, яких набирали примусово по 60 тисяч чоловiк на
мiсяць. Багато хто з них загинули вiд непосильноï працi й
епiдемiй. Величезнi витрати на будiвництво Суецького каналу ускладнили
економiчне становище Єгипту. Користуючись цим, британський уряд
купило в 1875 роцi в Исмаила-Ори єгипетську частку акцiй
Суецького каналу. Через 5 рокiв єгипетський уряд було вимушено
продати своє право на 15% прибуткiв вiд Суецького каналу
французькому банку. Компанiя Суецького каналу стала практично англо-
французьким пiдприємством. Коли в 1882 роцi Єгипет був
окупований англiйськими вiйськами, Суецький канал став головною
британською воєнно-стратегiчною базою на Близькому Сходi. Через
6 рокiв у Стамбулi була укладена мiжнародна конвенцiя про забезпечення
волi плавання по Суецькому каналi, що є й зараз основним
документом, що регулює судноплавство по каналi. В 1956 роцi
англiйська окупацiя була знята, i єгипетський уряд
нацiоналiзував Суецький канал. Пiсля цього пiшла потрiйна агресiя
проти Єгипту Англiï, Францiï й Израиля, що примкнув до
них, що окончились провалом. Зштовхнувшись iз рiшучiстю народу
захищати своï завоювання й iз твердою позицiєю СРСР, що
предупредили про самi серйознi наслiдки продовження агресiï,
iнтервенти вiдступили. Слiдом за цим Захiд почав настання iншого економiчнi-економiчну-економiчна-економiчний-рiд^-
економiчне. Чимала ставка робилася на те, що єгиптянам виявиться
не пiд силу освоïти сложнейшее господарство каналу. Але вона була
бiта. На допомогу єгипетським морякам прибутку десятки лоцманiв,
найбiльш важливоï професiï на Суецькому каналi, тому що, щоб
провести корабель через канал потрiбен великий досвiд капiтана й
безлiчi лоцманiв. Прохiд по Суецькому каналi вважається в
морякiв пiлотажем вищого класу
З моменту свого будiвлi Суецький канал став вiдiгравати стрижневу роль у
єгипетськiй iсторiï. Багато в чому цю роль вiн зберiгає
й сьогоднi. Тим бiльше, що й донинi, як пише газета “Аш-
Шааб”, дехто на Заходi не ладь прибрати до рук дохiдну водну
магiстраль. Дiйшло до того, що одним єгипетським економiстом було
висловлене речення створити змiшане акцiонерне товариство й передати
частина акцiй у руки захiдних компанiй. Це речення викликало в
єгипетськiй пресi негативну реакцiю. Журнал ” Аль-Ахрам аль-
иксисади”, наприклад, нагадав, що канал становить невiд'ємну
частину нацiональноï самосвiдомостi єгиптян, вiн
ототожнюється ними з усiма завоюваннями революцiй
Речення продати канал викликало таку реакцiю, що показала, що сили
протидiï iноземному впливу в краïнi не висохнули й не
атрофировались.
4.2 Вигiдне географiчне положення Суецького каналу
Канал зв'язує райони Ближнього й Середнього Сходу iз Захiдною
Європою, забезпечує ïï зв'язку з Азiєю,
Австралiєю, Схiдною Африкою. Цим обумовлює високий ступiнь
завантаженостi Суецького каналу. В 1870 роцi через канал пiшло 486
судiв, в 1913 — 5100, в 1966 — 21250. Понад 70% перевезень
— нафта й нафтопродукти. За експлуатацiю каналу Єгипет в
1966 роцi одержав 95 мiльйонiв єгипетських франкiв. По тоннажi
перевезених вантажiв Суецький канал до 1967 року стояв на першому мiсцi
серед всiх мiжнародних каналiв. Зараз канал проходять бiльше 20 тисяч
судiв пiд прапорами бiльше 100 краïн миру. У сумi вони перевозять
близько 250 мiльйонiв тонн рiзних вантажiв. Через канал проходить 14%
загального обсягу свiтовоï торгiвлi, бiльша частина нафтових
перевезень iз району Перськоï затоки в Європу й Америку
За iснуючими правилами Суец можуть проходити суду всiх краïн, що не
перебувають у станi вiйни з Єгиптом. Правили експлуатацiï
забороняють поява в ньому лише кораблiв з атомними силовими установками.
Втiм, iз цього правила iнодi робляться виключення
Незважаючи на зусилля, що вживаються для полiпшення технiчних умов
проводки судiв, канал не залишається завантаженим повнiстю. Тому
є ряд причин: збiльшення флоту супертанкерiв i гiгантських
контейнеровозiв, вантажопiдйомностi й тоннажу судiв взагалi, скорочення
мiжнародноï торгiвлi протягом останнього рокiв через економiчнi
безладдя. Частина спостережуванi спади активностi каналу оглядачi
зв'язують насамперед iз кризовими ситуацiями. Характерно й таке явище:
завантаженiсть каналу часто буває пов'язана з войовничими заявами
Вашингтона й Тель-Авiва на адресу краïн Ближнього й Середнього
Сходу
Список використаноï лiтератури
Бiльша радянська енциклопедiя, М., Радянська енциклопедiя,1978
Великий Д., “Iду Суецьким каналом”, Звiстки, 172,1987
Георгиев В.А., “Зовнiшня полiтика Росiï на Близькому Сходi
наприкiнцi 30-початку 40-х рокiв 19 столiття”, М., Изд.
Московського унiверситету, 1975 Георгиев В.А. i iн., “Схiдне
питання в зовнiшнiй полiтицi Росiï кiнець 18-початок 20 в.”,
М., Наука, 1978
Еремеев Д., “Краïна за Чорним морем”, М., Думка, 1968
