Концепцiя подiлу влади: теорiя й досвiд, iсторiя й сучаснiсть
У серединi 80-х рокiв XX столiття Росiя вступило в перiод реформ, якi,
торкнулися всiх сфер життя суспiльства. На наших очах мiняються багато
принципiв життя суспiльства , з'являються новi iдеологiчнi основи
функцiонування, пристрою, розвитку держави. Всi прочнее в наше життя
входять такi поняття, як гуманiзм, демократiя, правова держава, цивiльне
суспiльство й багато хто iншi. Однiєï з базових концепцiй
побудови новоï держави стала теорiя подiлу влади, що була
закрiплена як основу конституцiйного ладу Росiйськоï Федерацiï
в Конституцiï 1993 року. Що ж залучило реформаторiв росiйськоï
держави в данiй концепцiï? Звернемося кистории.
Теорiя подiлу влади зародилася у Францiï в серединi 18 столiття й
була зв'язана, насамперед, з боротьбою буржуазiï, що мiцнiла, проти
феодального абсолютизму, боротьбою iз системою, що гальмувала розвиток
суспiльства й держави. Поява новоï концепцiï бути пов'язане з
iм'ям Ш.-Л. Монтеск'є, людини, вiдомого не тiльки як прогресивний
теоретик, але i як досвiдченого практика державно-правовоï
дiяльностi, що розумiють проблеми неефективного функцiонування державних
органiв ( Монтеск'є займала видне положення президента Бордоского
парламенту — судовоï установи ). У своïй фундаментальнiй
роботi “Про дух законiв”(1748р. ) Монтеск'є виклав
результати тривалого дослiдження полiтико-правових установлень декiлькох
держав, прийдя до висновку , що “воля можлива при будь-якiй формi
правлiння, якщо в державi панує право, гарантоване вiд порушень
законностi за допомогою подiлу влади на законодавч, виконавчу й судову,
якi взаємно стримують один одного”. Як видно, цiль
теорiï — створення безпеки громадян вiд сваволi й зловживань
влади, забезпечення полiтичних воль
Звичайно ж, теорiя подiлу влади виникла не на порожнiм мiсцi, вона
з'явилася логiчним продовженням розвитку полiтико-правових iдей, що
виникли в 17 столiттi в Англiï, теорiя подiлу влади стала частиною
що починала формуватися теорiï правовоï держави. Взагалi,
принцип подiлу влади має дуже важливе значення для правовоï
держави, тому що “реалiзацiя цього принципу виступає одним з
конституционно-организованних проявiв полiтичного плюралiзму в державнiй
сферi, здатного забезпечити настiльки необхiдне для цивiлiзованого
цивiльного суспiльства правлiння правового закону й неупереджене
правосуддя.” Розберемо детальнiше основнi положення теорiï
подiлу влади (по Монтеск'є). По-перше, iснує три роди влади:
законодавч, виконавча й судова, якi повиннi бути рас- предiленi мiж
рiзними державними органами. Якщо ж у руках одного органа
сконцентрується влада, рiзна по своєму змiстi, то з'явиться
можливiсть для зловживання цiєю владою, а отже, волi громадян
будуть порушуватися. Кожна галузь влади призначена для здiйснення певних
функцiй держави. Основне призначення законодавчоï влади —
“виявити право й сформулювати його у виглядi позитивних законiв,
обов'язкових для всiх громадян…”. “Виконавча влада у
вiльнiй державi призначена для виконання законiв, установлюваних
законодавчою владою”.”Завдання суддiв у тiм, щоб рiшення й
вироки”завжди були лише точним застосуванням закону. Судова влада
карає злочини й дозволяє зiткнення приватних
осiб.”.Однак, “хоча органи влади дiють самостiйно, мова йде
не про абсолютне вiдокремлення, а лише про вiдносну ïхню
самостiйнiсть i одночасну тiсну взаємодiю один з одним,
здiйснюваному в межах ïхнiх повноважень”.
По-друге, повинна дiяти система сдержек i противаг, щоб влади
контролювали дiï один одного. “Взаємовплив
законодавчоï й виконавчоï влади гарантує реальнiсть
права, що в остаточному пiдсумку вiдбиває компромiс що
зiштовхуються воль i iнтересiв рiзних соцiальних шарiв i сил… За
порушення законiв мiнiстри можуть бути притягнутi законодавчими зборами
до вiдповiдальностi. У свою чергу, виконавча влада в особi государя
стримує вiд сваволi законодавчу владу, будучи надiлена правом
накладати вето на рiшення законодавчих зборiв, установлює
регламент його роботи й розпускає збори… “. Безумовно,
зараз передбачений набагато бiльше рiзноманiтний i ефективний механiзм
“сдержек i противаг”, чим той, котрий ми бачимо в працях Ш.Мон-
тескье, однак уже в його роботах були закладенi основнi принципи й
iнститути, за допомогою яких взаємодiють органи державноï
влади ( що видно з наведених цитат ). У наш час, як правило,
“законодавча влада обмежується референдумом, президентським
правом вето, Конституцiйним Судом, а внутрiшнiм ïï обмеженням
є двопалатна побудова Парламенту”.”Виконавча влада
обмежена вiдповiдальнiстю перед Парламентом i пiдзаконним характером
видаваних нею нормативних актiв; повинна зберiгатися також
внутрiшнє роздiлення мiж Президентом i Урядом, федеральною й
регiональною владою. Судова влада пiдпорядкована Конституцiï й
закону, а ïï внутрiшнiй подiл втiлюється в тiм, що
Конституцiйний Суд видiляється iз всiєï судовоï
системи, мiняється коло повноважень прокуратури, уводяться системи
спецiальних судiв, свiтових суддiв.”.
Однак, у конституцiйному проектi Монтеск'є недостатньо чiтко
проводиться iдея рiвноваги влади. Законодавча влада явно вiдiграє
домiнуючу роль, виконавчу владу Монтеск'є називає обмеженою
по своïй природi, а судову — взагалi напiввладою.
Здається, все це було не настiльки актуально в часи
Монтеск'є, як актуально було наступне положення теорiï подiлу
влади: певна галузь влади повинна представляти iнтереси певноï
соцiальноï групи. Судова влада представляє iнтереси народу,
виконавча — монарха, верхня палата законодавчих зборiв
(передбачена конституцiйним проектом Монтеск'є) —
аристократiï, нижнi палата збори — iнтереси народу. Таким
чином, ми бачимо прагнення досягти компромiсу в боротьбi буржуазiï
( злив-шийся тодi з народом ) i прихильникiв абсолютизму
Пiзнiше теорiя подiлу влади одержала сильний практичний i теоретичний
розвиток. Насамперед, варто згадати працi Ж.-Ж. Руссо. На вiдмiну вiд
Монтеск'є, Руссо вважав, що “законодавча, виконавча й судова
влади — особливi прояви єдиноï влади народу”(2).
Пiсля цього “теза про єднiсть влади використовувався рiзними
силами. При цьому слiд зазначити, що мова йде не тiльки про владу
певноï соцiальноï спiльностi, навiть якщо це компромiс рiзних
класiв, що спiльно здiйснюють полiтичне панування, полiтичне керiвництво
суспiльством, але й про вiдомий ступiнь органiзацiйноï
єдностi: всi органи держави проводять в остаточному пiдсумку
загальну полiтичну лiнiю, обумовлену носiєм реальноï влади,i
як правило, будуються по вертикалi.”(11).Точка зору Руссо
вiдповiдала вимогам часу й обґрунтовувала революцiйнi процеси у
Францiï кiнця 18 столiття; якщо Монтеск'є намагався знайти
компромiс, те Руссо обґрунтовував необхiднiсть боротьби з
феодалiзмом. Як погляди Монтеск'є, так i погляди Руссо знайшли
своє найбiльш повне й послiдовне вiдбиття в Конституцiï США
1787 року. Преамбула до цього документа говорить:”Ми, народ
Сполучених Штатiв…”(3), вiдбиваючи тим самим те, що народ
є єдиним джерелом влади. Поряд iз твердженням єдностi
джерела влади, у Конституцiï США проводиться дуже чiткий органiзацiйно-
правовий подiл влади. Також у цьому документi знайшла своє
вiдбиття система “сдержек i противаг”: були передбаченi й
процедура iмпiчменту, i вiдкладене вето президента, i багато iнших
iнститутiв, якi є складовою частиною сучасного права. Джеймс
Медисон — четвертий президент США, що грав, по видимому, значну
роль у створеннi Конституцiï, затверджував: ” Концентрацiю
всiєï влади — законодавчоï, виконавчоï i
юридичноï — в одних руках…можна з повним правом уважати
визначенням тиранiï”.
“У деяких державах органiзацiйно-правова сторона рас- сматриваемой
концепцiï пiддалася модифiкацiям.”(2)Конституцiйна доктрина
ряду краïн Латинськоï Америки виходить iз iснування ще
однiєï влади — установчоï, що пов'язане iз частими
державними переворотами.”Про iснування четвертоï —
установчоï влади говорять французькi фахiвцi з порiвняльного
конституцiйного права Ж.Блан, Ж.М.Вирье й Ф.Вагам. По сутi шiсть влади
були перерахованi в конституцiï Алжиру 1976 року: полити-
ческая(здiйснювалася правлячоï…партiєю), контрольна,
засновник-ная(створення й змiна конституцiï)”(2) i iншi.
“У зв'язку з концепцiєю, що передбачає можливiсть
вiддiлення президента вiд виконавчоï влади й характеризує
його як главу держави, встає питання про особливу галузь влади
— арбiтражноï. У французькiй Конституцiï 1958 року,
наприклад, говориться, що президент своïм арбiтражем
забезпечує нормальне функцiонування публiчноï влади.
Аналогiчнi формулювання включенi в 90-х роках у Конституцiï
Румунiï й деяких краïн Африки. Мова йде про арбiтраж мiж
владою, а не органами держави.Проект Конституцiï РФ прийнятий 12
грудня 1993року передбачав саме такий пiдхiд.”. Також теорiя
подiлу влади iнодi застосовується щодо подiлу влади мiж
суб'єктом федерацiï й федеральних державних органiв,
приймаючи за основу взаємин органiв рiзних рiвнiв влади одне з
положень теорiï подiлу влади — надiлення галузей ( тут
— органiв певного рiвня ) влади строго певними повноваженнями.
Такий пiдхiд дозволяє уникнути нацiональних конфлiктiв. Всi цi
“нововведення” — це, скорiше, спроба пристосувати
класичну теорiю до реальних особливостей конкретних держав. Суть же
теорiï при цьому не мiняється, тому що не мiняється
головне — система сдержек i противаг. Кiлькiсть називаноï або
iснуючоï влади не настiльки важливо, як важливе забезпечення
механiзму, що не дозволяє узурпувати всю владу в руках одного
державного органа або однiєï галузi влади. Крiм
тенденцiï росту “числа влади” можна вiдзначити
тенденцiю до “взаємопроникнення влади”(2), чому
є маса пiдтверджень: твердження палатами парламенту багатьох
посадових осiб, призначення (або речення кандидатiв на посаду) суддiв
президентом i твердження ïхньою палатою парламенту, повноваження
Конституцiйного суду, сполучення мандата мiнiстра й парламентарiя.
“Ця взаємодiя влади виражається як в органiзацiйно-
функцiональному ïхньому зближеннi на основi Закону, так i в
посиленнi елементiв взаємоконтролю.”(10). Здається,
подiбна тенденцiя означає не вiддалення вiд принципу подiлу влади,
а навпаки, подальший розвиток реалiзацiï принципу “сдержек i
противаг”.
