Британська iмперiя на качану ХХ ст

Чому в останнiй третинi ХIХ ст. Англiя поступово втрачає провiдне мiсце у свiтовiй економiцi? Згадайте, що стало причиною занепаду й кризи iдеологiï й полiтики англiйських лiбералiв у цей година. Втрата промисловоï й торговельноï першостi. Кiнець XIX — качан XX ст. — перiод швидкого економiчного пiднесення США й Нiмеччини — для Англiï обернувся втратою монопольних позицiй у свiтовiй промисловостi й торгiвлi. В 1871-1913 рр. виробництво промисловоï продукцiï в краïнi збiльшилося лише в 2,2 рази, тодi як у США воно зросло в 9, Нiмеччинi — в 6, а у Францiï — в 3 рази. Наприкiнцi XIX ст. англiйська iндустрiя посiдала вже не перше, а третє мiсце у свiтi. Частка Великоï Британiï у свiтовiй торгiвлi скоротилася з 22 % в 1870 р. до 15 % в 1913 р.
Головна причина вiдставання краïни полягала в застарiлiй технiчнiй базi промисловостi. Англiйська iндустрiя, сформована переважливо в першiй половинi XIX ст., була не в змозi конкурувати з передовими пiдприємствами США й Нiмеччини. Для замiни устаткування були потрiбнi чималi кошти, алi далеко не кожний пiдприємець був готовий здiйснити дорогi технiчнi нововведення. У цьому й не вбачалось особливоï необхiдностi. Наявнiсть в Англiï колонiальних володiнь з неосяжними ринками збуту товарiв, дешевою робочою силою й сировиною дозволяла одержувати високi прибутки й на застарiлiй технiцi, алi технiчне вiдставання вже невдовзi вiдбилося на обсягах виробництва. США стали випереджати Англiю за виплавкою чавуну й сталi. Нiмеччина виявилася серйозним конкурентом у торгiвлi й вже в 90-х рр. почала тiснити Британiю на ïï власних ринках. Англiйський текстиль ще утримував першiсть у свiтi, алi становище металургiï й металообробки сильно потерпало вiд iноземноï конкуренцiï.
Становище ускладнювалося тiм, що британський уряд продовжував дотримуватися фрiтредерськоï полiтики. Адже у свiдомостi багатьох англiйцiв з принципом свободи торгiвлi пов'язувалися колишнi економiчнi успiхи краïни, ïï перетворення на майстерню свiту. Алi часи iндустрiальноï переваги Англiï минали, i безмитне надходження до краïни закордонноï продукцiï ставило британських пiдприємцiв у невигiднi умови.
З кiнця XIX ст. англiйський капiтал у дедалi бiльших розмiрах вивозиться до колонiй, вкладається в експлуатацiю ïх сировинних i аграрних ресурсiв, будiвництво залiзниць, розвиток колонiальноï торгiвлi. Прибутки вiд закордонних iнвестицiй Англiï досягли на качан XX ст. 90-100 млн фунтiв стерлiнгiв на рiк, що в п'ять разiв перевищувало прибутки краïни вiд зовнiшньоï торгiвлi. Зв'язок iз колонiальними окраïнами iмперiï здiйснювався за допомогою фiнансових установ. В 1904 р. 50 англiйських банкiв малi 2279 колонiальних вiддiлень, тодi як банки Францiï — лише 136, а Нiмеччини — 70.
Деякi галузi англiйськоï iндустрiï були лише почасти зачепленi iноземною конкуренцiєю. Так, кораблi, побудованi на верфях краïни, не малi собi рiвних за морехiдними якостями. Британськi верстати охоче купували за кордоном, i навiть США вiдставали вiд Англiï за обсягом експорту машин. Велика Британiя зберiгала провiдну роль у свiтовiй посередницькiй торгiвлi, а Лондон, як i ранiше, вважався мiжнародним фiнансовим центром. Англiйська буржуазiя аж нiяк не почувала собi бiдною родичкою поруч iз своïми молодими конкурентами. Вона й надалi керувала найбагатшою краïною свiту.
Наприкiнцi ХIХ ст. в Англiï з'являються першi великi об'єднання пiдприємцiв, що досить швидко встановили монопольний контроль над колонiальною торгiвлею, суднобудiвною й вiйськовою промисловiстю. Однак у традицiйних галузях британськоï iндустрiï (вугiльнiй i текстильнiй) монополiзувати виробництво було складнiше. Значну роль отут продовжували вiдiгравати незалежнi, часто сiмейнi фiрми.
Полiтична система Сполученого Королiвства. Королiвство Англiя, включаючи князiвство Уельс, було окремою державою до 1707 р., доку не об'єдналося йз Шотландiєю в Королiвство Велика Британiя. Пiсля формальноï унiï з Iрландiєю в 1801 р. було утворено Сполучене Королiвство Великоï Британiï та Iрландiï, що стало вiдтодi офiцiйною назвою держави. Пiсля надання парламентом королевi Вiкторiï в 1876 р. титулу iмператрицi Iндiï в офiцiйних англiйських документах почала вживатися назва Британська iмперiя. На качан ХХ ст. за своïм державним устроєм Велика Британiя була парламентською монархiєю. Вищий державний орган — парламент, що складався йз палати лордiв i палати громад, обговорював i приймав законi краïни, якi вступали в силу пiсля ïх затвердження монархом. Вся виконавча влада належала кабiнету мiнiстрiв, право на формування якого здобувала партiя, що перемагала на виборах, а ïï лiдер, як правило, ставав прем'єр- мiнiстром. Проте монархiя зберiгала певнi важелi впливу на полiтичне життя краïни. Королева призначала прем'єр-мiнiстрiв. Уряд зобов'язаний був iнформувати ïï про будь-якi бiльш-менш серйознi змiни у внутрiшнiй i зовнiшнiй полiтицi.
З 1837 до 1901 р. трон Великоï Британiï посiдала королева Вiкторiя, яка стала символом iсторiï Англiï в добу вищого пiднесення ïï могутностi.
Корольова високо ставила королiвськi права й нiкому не дозволяла зазiхати на них, оскiльки вважала собi гарантом конституцiйностi й традицiйних британських воль. Вона не конфлiктувала з парламентом i не зазiхала на його повноваження. Алi всi прем'єр-мiнiстри Англiï починали листи до неï словами: Смиренно виконуючи свiй обов'язок i робили своï доповiдi стоячи.
Полiтичне життя Англiï визначалося суперництвом двох партiй — лiберальноï й консервативноï, що виникли на основi колишнiх парламентських угруповань вiгiв i торi. До середини 80-х рокiв XIX ст. безумовну переваги в парламентi малi лiберали, алi потiм, у зв'язку з кризою iдеологiï й полiтики партiï та ïï розколом, смороду надовго поступаються своïми позицiями консерваторам. З 1886 до 1905 р. останнi перебували при владi 17 рокiв, спираючись на пiдтримку всiєï земельноï аристократiï, промисловоï й фiнансовоï буржуазiï, державних чиновникiв i навiть частини квалiфiкованих робiтникiв. Упродовж 1895 — 1905 рр. торi беззмiнно формували уряди, якi очолювали лорд Солсберi i його небiж лорд Бальфур.
До кiнця XIX ст. членуй тред-юнiонiв, що обиралися до парламенту, проходили за пiдтримкою або за списками лiбералiв. Назрiла необхiднiсть законодавчого захисту своïх прав змусила англiйськi профспiлки переглянути свою парламентську тактиковi. В 1900 р. Лондонський конгрес тред-юнiонiстiв утворив Комiтет робiтничого представництва з метою обрання робiтничих депутатiв до парламенту. Обранi депутати повиннi були створити в палатi громад окрему фракцiю, алi в iнтересах робiтникiв ïм дозволялося спiвпрацювати з лiбералами.
Комiтет створювався на основi колективного членства профспiлок i вже в 1904 р. об'єднував понад 1 млн чоловiк. В 1906 р. Комiтет було перейменовано на лейбористську (робiтничу) партiю, яка на перших же виборах завоювала 29 парламентських мiсць. Таким чином, в Англiï з'явилася нова впливова полiтична органiзацiя, якiй згодом судилося посiсти мiсце лiбералiв у двопартiйнiй системi краïни. З моменту свого створення лейбористська партiя стояла на реформiстських позицiях.
Перед Першою свiтовою вiйною вiдбулося органiзацiйне оформлення також лiвих соцiалiстiв. Проте, створена на марксистськiй основi Британська соцiалiстична партiя не змогла очолити робiтничий рух i залишалася нечисленною органiзацiєю.
год3 Лiберальнi реформи в Англiï на качану XX ст. Д. Ллойд Джордж. В 1901 р. померла королева Вiкторiя. Три поколiння британцiв народилися, а багато хто з ïх i помер за ïï царювання. Королева стала символом цiлоï доби, ïï образ асоцiювався з величчю й могутнiстю iмперiï. Вона уособлювала для англiйцiв мiцнiсть i сталiсть Великоï Британiï, вiрнiсть ïï традицiям.
Англiя вступила в XX ст. у станi вiйни з бурами, i на гребенi шовiнiстичного пiднесення переможу на парламентських виборах знову здобули консерватори. Проте вiйна й свiтова економiчна кризу, що саме почалася, поставили торi перед серйозними проблемами у внутрiшнiй i зовнiшнiй полiтицi. Знову пiдняте питання про протекцiонiзм — необхiднiсть захисту англiйського ринку вiд iноземноï конкуренцiï — викликало серйознi розбiжностi в партiï й ледь не спричинило ïï розкол. В 1905 р. уряд лорда Бальфура подавши у вiдставку, а на виборах 1906 р. консерватори зазнали повноï поразки — до влади знову повернулися лiберали на чолi з Г. Кемп белл-баннерманом. Проте з часiв У. Гладстона лiберальна партiя зазнала серйозних змiн. Вiд колишньоï доктрини державного невтручання в економiку й трудовi вiдносини лiберали зберегли лише вiдданiсть фрiтреду. До того ж у ходi виборчоï кампанiï на перший план у партiï висунулося радикальне крило прихильникiв реформ i соцiального прогресу, яку незабаром очолив один з найталановитiших полiтикiв тогочасноï Анг лiï Девiд Ллойд Джордж. Саме вiн, очоливши мiнiстерство торгiвлi й промисловостi, ставши iдеологом i провiдником лiберальних реформ, проведених у краïнi на качану XX ст.