Зображення прагнення народу до волi в поемi И. Франко Мойсей
Неволя ще нiколи не прикрашала життя, нiкому не давала натхнення для
жизна й роботи. Тому й боровся украïнський народ за свою
самостiйнiсть, за волю. Довгий i довгий шлях довелося пройти йому, i не
просто пройти, а зi зброєю в руках, тому що досить уже було
терпiти знущання всiх поневолювачiв. Саме про цьому й розповiдає у
своïй поемi Мойсей великий син великоï Украïни Iван
Франко. Поема Мойсей — теперiшнiй заповiт украïнському
народу, що
- …замучений, розбитий,
- Начебто паралiтик той на роздорiжжя,
- Людським презирством, начебто струпом, покритий!
Ятрить серце Франко рабський стан рiдного люду, палить душу поета пекучий сором. Тому що талантливейший народ став у сусiдiв гноєм, тяглом у поïздах ïх швидких, перетворився в паралiтика, покiрного тому, хто зрадою й розбоєм скував його. Виходить, що даром цей край був весь политий кров'ю борцiв? I йому вже не пишатися в красi, волi й здоров'ï? Але нi, iде вперед украïнський народ. Франко розповiдає про блукання, пошуки украïнцiв за допомогою алегорiï. Мойсей веде iзраïльтян, щоб знайти пречудову йорданську долину. На початку поеми ми бачимо розгублених, змучених людей, якi вже нiкому не вiрять. Боляче чути такi слова:
- Зневiрився люд i сказав:
- Набрехали пророки!
- У пустелi нам жити й умирати!
- Чого ще чекати! I скiльки?
Але Мойсей, теперiшнiй пророк, не може спокiйно дивитися, як змiнилися думки колись волелюбного народу, не може мовчати, коли люди перестали вiрити самим собi, у своï сили
- Адже Все, що мав у життi, вiн вiддав
- Для однiєï iдеï,
- И горiв, i яснiв, i страждав,
- И трудився для ïï
Але Мойсей уже не той Мойсей, якого пам'ятають люди. За сорок рокiв блукань i пошукiв змiнилися i його голос, i його фiзичнi сили. Але в душi його горить вiчний вогонь, що i веде його вперед, до землi обiтованоï. Пророк, всупереч волi громади, що пiсля угод Датана й Авирона заборонила йому говорити, все-таки говорить iз народом. Вiн висуває обвинувачення людям у тiм, що вони зрадилися лiнощiв, духу рабськоï покiрностi, сталi задовольнятися низьким, напiвтвариною животiнням. Хiба так можна жити, хiба це життя? Тому й призиває Мойсей народ iти вперед, не сидiти на мiсцi, не чекати, поки на них зiйде божа благодать. Необхiдно самим шукати шлях до кращого життя. А в це пророк вiрить, вiрить, що народ пiднiметься й вiдправиться у великий похiд до волi:
- И я знаю, ви рушите всi,
- Начебто повiнь навеснi.
- И в знаменитому походi своєму
- Не запитуйте, за мною!..
- Нехай iде ваш похiд
- Начебто швидкi рiки!
Але збожеволiла юрба проганяє пророка опiвночi в пустелю. Всупереч усьому Мойсей зiзнається людям у любовi, безмежнiй любовi:
- Об Iзраïль! Якби ти знав,
- Чого в серце тiм повно!
- Якби знав, як люблю я тебе!
- Як люблю невимовно!
Ми начебто чуємо схвильований голос самого И. Франко, що звертається до рiдноï Украïни. I якого би випробування не випадали на долю пророка, вiн не звертає з вибраного шляху. Малює йому Азазель дуже страшну картину: євреï бродять у кровi, тому що на них нападають сусiднi племена, якi роздирають землю Iзраïлю мiж собою. Як це перегукується з iсторiєю нашого народу, з ïï кривавими сторiнками! Але затверджує Бог, до якого в розпачi звертається Мойсей, що прийде час, i вiн виведе народ iзраïльський, що знайде вiн скарбу йорданськоï долини. Iєгова стратить Мойсея за те, що вiн занепав духом. Але зерна, посiянi ïм, не проросли дарма. Згодом євреï зрозумiли, кого вони втратили. А виходить, повернулися на той шлях, яким вiв ïх до волi пророк. Легковажна юрба стала народом-монолiтом, що змiтає зi свого шляху пiдступних-корисливих датанов i аворонов. Керiвництво повсталими бере на себе князь конюхiв Иегошуа, що призиває до зброï й проводить ïх до землi обiтованоï — виходить, воля добута:
- Иегошуа гучно кричить: До походу! До бою!
- Ще момент — i крик
- Горл сто тисяч повторять:
- З номадiв ледачих у цю мить
- Люд героïв створить…
Мрiï И. Франко про самостiйнiсть Украïни, про вола здiйснилися. Але нелегким шляхом довелося йти украïнському народу. Проте, вiн дiйшов до землi обiтованоï, як i пророкував поет:
- И прийде час, i ти огнистим видом
- Засяєш у народiв у вiльному колi…
- И глянеш, як хазяïн домовитий,
- По своєму будинку й по своïх полях
