Творчiсть Ади Якушевой

Прийнято вважати, що рух авторськоï пiснi — це наше
вiтчизняне явище, що виникло в 50-i роки, коли на тлi тотальноï
брехнi й лицемiрства, зведеного в державну полiтику, з'явилася нагальна
потреба в ковтку свiжого повiтря, волi, правди. Але авторська пiсня
— явище загальносвiтове й виникло тисячi рокiв тому. Необхiднiсть
у подiбних уточненнях у тiм, щоб ми чiтко бачили тi гiгантськi
багатовiковi корiння людськоï талановитостi, якi харчують прагнення
людини до гармонiйного розкриття своєï натури
В 1157 роцi в Києвi з'явився пергаментна книга-пiсняр, де над
рядками кирилицi вiдтворенi музичнi знаки. 1187 рiк — дата
створення знаменитого Слова об полицю Игореве, написаного в ритмiчно
— спiвучiй формi. В XVI столiттi з'явився стихирарь Утвору Пануючи
Iоанна, деспота Московського (деспот — владар), у якому тексти й
музика написанi власноручно Iваном Грозним. В Успенськiм соборi
Московського Кремля стихири виконувалися при великому скупченнi народу.
У середньовiчнiй Європi, в Iсландiï IX столiття, уже iснувала
поезiя скальдiв, причому писемнiсть тут з'явилася лише три сторiччя
через. У Х-Х столiттях миннезингери, мейстерзингери, трубадури залишили
наступним поколiнням запису своïх вiршiв i нотних знакiв. Нашим
сучасникам вiдомi iмена бiльшостi трубадурiв середньовiччя. Яскрава
бiографiя одного з них, овiяного легендами трубадура Бертрана де Борна,
найтiснiшим образом переплетена з життям не менш вiдомого трубадура,
бiльше нам знайомого пiд iм'ям… Ричард Левине Серце (Англiя, XII
столiття).
Дiйшло до наших днiв i iм'я великого миннезингера з Нiмеччини
Тангейзера. У великих мiстах середньовiчноï Нiмеччини з'являються
своєрiднi клуби, у яких нiмецькi ремiсники виконують своï
власнi твори . Причому часто слова й музика пiсень були написанi рiзними
авторами. Невигубне людське прагнення до поетичноï й музичноï
творчостi iснувало протягом столiть i понинi є невiд'ємною
частиною загальнолюдськоï культури
Авторськими пiснями ми, як правило, називаємо пiснi, створюванi в
основному непрофесiйними авторами. Цi добутки вiдрiзняються широтою
охоплення особистих i суспiльних життєвих явищ, щирiстю почуттiв,
соцiальною правдивiстю й активнiстю, висотою моральних критерiïв.
Найчастiше автором вiршiв i музики, акомпанiатором i виконавцем є
одна людина, що органiчно, для себе, творить у рамках цiльноï
категорiï пiсня. Починаючи iз другоï половини 50-х рокiв
бiльшим успiхом користувалися пiснi М. Анчарова, Ю. Визбора, А. Галича,
А. Городницкого, Ю. Кiма, Н. Матвєєвiй, Б. Окуджави й
багатьох iнших. Розквiт авторськоï пiснi довiвся на 60-70-i роки.
Нарiвнi з iменами вже вiдомих авторiв зазвучали пiснi В. Висоцького, А.
Дольского, Е. Клячкина, Ю. Кукина, А. Якушевой, А. Суханова, В. Долiнiй,
Ю. Лореса й iнших
Людська позицiя творцiв пiснi це джерело широкого iнтересу до всього в
навколишнього автора свiтi: воiстину немає людського почуття або
переживання, що не знайшло б вираження в авторськiй пiснi. В останнi
роки з'явилися iмена багатьох талановитих авторiв, чиï пiснi,
можливо, теж стануть класикою: С. Каплан, Е. Расова, А. Лисюк, А.
Софронов, В. i В. Мишуки, М. Коноплев, Н. Муратова. Але особливо
хочеться сказати про жiночу лiрику в авторськiй пiснi. Новела
Матвєєва, Ада Якушева, Ирина Руднєва, Веронiка
Долiна… Жiноча лiрика несе в собi погляд на людину й життя,
властивiй тiльки прекраснiй половинi людства
Арiадна Якушева — у минулому вчителька, нинi радиожурналист.
Головна тема ïï пiсень — вiн i вона — вiчна,
нестарiюча. Особливiстю ïï пiсень є сила, самовiдданiсть
i сталiсть почуття, якi викликають у пам'ятi тi народнi любовнi пiснi,
де жiнка готова вiддати життя за зустрiч iз милим. Любов щаслива, любов
нещасна, очiкування улюбленого, думки про улюблений, гордiсть за нього,
тривога, горе нероздiленого почуття, свiтло взаємностi —
словом, всi вiдтiнки й гранi того миру, де два полюси — вiн i
вона:
Ти — мiй подих,
Ранок моє ти раннє,
Ти й сонце пекуче, i дощi
Всю себе измучаю,
Стану я самоï лучшею.
По такому випадку ти почекай…
Жiноча готовнiсть до саморозчинення в улюбленому, слабiсть, що
обертається великою силою, звучить у пiснi Ти — мiй
подих…. Ця яснiсть почуття, його вiдкритiсть, вiдсутнiсть
щиросердечного надриву надають пiснi особливу чистоту й натхненнiсть.
Пiсня кiнчається, як i починається, — визнанням,
абсолютним i щирим:
Ти — моя мелодiя,
Ти — начебто ти й начебто я,
Мiй маяк у вiчностi на краï
Запитають люди знову ще:
Ну, як ти до нього ставишся?
Я тодi ïм цю пiсню проспiваю…
Для того, щоб знайти такi слова, i для того, щоб проспiвати ïх так
природно, як це робить А. Якушева, треба насамперед випробувати те
почуття, про яке вона спiває. Холодною рукою про нього не напишеш
i навмисно не проспiваєш: або сфальшуєш, або убоишься
цiєï безстрашностi, що народжується справжньою любов'ю.
Готовнiсть iти до кiнця, самоï зробитися твердоï, не вiддати
нiкому свого почуття звучить у словах пiснi У рiчцi кам'яноï
б'ються каменi…
И с протягненими руками
У цiй кам'янiй краïнi Я б навiк звернулася в камiнь,
Щоб ти поклонявся менi. Спокiйно й задумливо протягає в цих рядках
i беззахиснiсть, i визнання права улюбленого на своє самостiйне
життя, i готовнiсть пiти на всi, щоб почуття улюбленого звернути на
себе. Неголосно, ясно, рiвно спiває Ада Якушева пiсню про вiчне
очiкування — очiкуваннi вiрному й гордому:
Менi однаково, скiльки рокiв за,
Менi однаково, скiльки лих спереду,
Я не хочу, щоб ти йшов,
Не йди
Або не приходь…
Драматична пiсня Якушевой Якщо б ти знав…. Це оповiдання про любов
сильноï, неминущоï, хоча улюбленого вже немає поруч.
Строфа за строфою оголюють душу збентежену, поранену:
Що, якщо менi
Самоï один раз до вас надвечiр зайти:
Адже можна просто проходити по шляху
И заглянути до знайомих,
Як ранiше, пам'ятаєш?..
Що, якщо менi
Iграшку синовi твоєму подарувати,
А вернувшись, тужити до зорi
По вогнику чужому…
Так, душа поранена, i, може бути, невигойно, але це — шляхетна
душа:
ПРО, якщо б ти знав,
Повторюю я, часто залишаючись одна
Хоча нiщо не змiнилося для нас,
Якщо б ти знав про це…
Пiснi Якушевой задушевнi й щирi: вона спiває про дружбу, про
вiдкриття нових земель, але про що б вона не спiвала, всiєï
ïï пiснi — про любов з ïï приголомшливими
обрiями, з ïï чистотою й вiрнiстю