Твiр по творчостi японського поета Сайзi

Для нас, європейцiв, Японiя — насамперед своєрiдне,
самобутнє мистецтво, у тому числi й лiтература . Наприклад, рядка:
лише лементи диких качок смутно бiлiють або подивитеся, як пахне мигдаль
— цiлком у дусi японськоï культури. Але, напевно, мудрим була
та людина, що вперше вимовив парадоксальну на перший погляд фразу:
Думати можна трояким способом: правильно, неправильно й по-японськи. Але
по-японськи, тобто незвично, нестандартно, можна й почувати. I цьому
вчать японське мистецтво й лiтература

Ми звикли до тому, що вiрш може виступати в рiзних формах. Нам уже
знайомi деякi незвичайнi, екзотичнi форми (газель, рубай), але в
японськiй поезiï своï форми — це хокку (хайку) i танка.
Iз часом п'ятивiрш танка стало чiтко дiлитися на двi строфи (три й два
рядки). Перша строфа називалася хокку й поступово стала самостiйною
поетичною формою. Неперевершеним майстром хокку був Мацуо Басi (1644-
1694), а чудовi танка писав видатний поет середньовiчноï
Японiï буддiйський чернець Сато Норикие, бiльше вiдомий як Сайзi
(1118-1190).

Танка древнiй жанр японськоï поезiï. Це вiрш, у якому 31
склад, склади згрупованi в п'ять рядкiв, в 5-7-5-7-7 складiв. Не багато
слiв можна скласти з такоï кiлькостi складiв, але в тiм i
полягає своєрiднiсть японськоï поезiï.
Майстернiсть Сайзi проявляється в умiннi ретельно вибирати слова й
способи викладу своєï думки. Звичайно, при цьому зовсiм
виключена багатослiвнiсть. Кiлька штрихiв кистю — i на аркушi
виникають контури гори, дерева, що летить чаплi, недоторканий простiр
аркуша чудесним образом знаходить перспективу, глибину:

• Восени пiзньоï
• Жоден не зрiвняється квiтка
• З бiлою хризантемою
• Ти ïй мiсце своє поступися,
• Цурайся ïï, ранковий iнiй!

Важко представити японського поета на святi життя, серед мiського шуму й суєти, неможливо побачити, як вiн коштує, пес- трою толпою оточений. Таке враження, що вiн завжди перебуває на лонi природи: удивляється в рiчкову далечiнь або зоряне небо, спостерiгає, як росте бамбук, або слухає спiв цикад i в його уявi народжуються певнi, думки й асоцiацiï. Коли читаєш японськi танка, здається, що дивишся у води рiки, дно якоï дуже глибоко — уявi надається великий простiр:

• Пригорщу води зачерпнувся
• Бачу в гiрському джерелi
• Сяюче коло мiсяця
• Але марне тягнуться руки
• До невловимого дзеркала

Цi ємнiсть i лаконiзм доведенi до досконалостi в танка Сайзi. На вiршованому просторi в п'ять рядкiв авторовi вдається виразити й миттєвий стан природи, i тонкий рух душi, милування й подив:

• Зиблются всi швидше,
• Щоб вiтер ïх просушився
• Поплутанi, переплелися
• Вимокнули пiд весняним дощем
• Нитки зеленоï верби

Вдумаємося, скiльки сказано, як би мимохiдь, у п'ятьох рядках:

• Ужели рукава
• Лише тому окропленi росою,
• Що слухаю цикад?
• Яка чуднiсть! Це я,
• Я сам тужу отчий^-те…

Потрiбно бути митецьким майстром, щоб одним-двома штрихами накидати яскраву поетичну картинку, заразити при цьому читача лiричним хвилюванням, розбудити його уява, не прибiгаючи для цього до безлiчi деталей. Що й говорити, умiння Сайзi сказати багато чого небагатьма словами — теперiшнє мистецтво!