Традицiï М. В. Гоголя i М. Є. Салтикова-Щедрiна в сатирi В. В. Маяковського
Поет В. В. Маяковський увiйшов у нашу свiдомiсть, у нашу культуру
переважно як агiтатор, горлан, ватажок. Вiн дiйсно ступнув до нас через
лiричнi томики, як живий з живими говорячи. Його поезiя голосна,
невгамовна, шалена. Ритм, рима, крок, марш — всi цi слова
асоцiюються iз творчiстю поета i виражають його. Це дiйсно поет-гiгант.
I щира оцiнка його творчостi ще спереду, тому що вiн занадто великий,
об'ємна, його поезiя нiяк не вмiщається у вузький i тiсний
свiт наших думок i турбот. Маяковський — поет рiзнобiчний. Вiн мiг
писати про усе, що хвилювало його, рiвною мiрою талановито i незвичайно.
Тому його поезiя так багатолика — вiд плакатiв РОСТУ з короткими i
влучними пiдписами до поеми про цiлу краïну (Добре!), вiд
антивоєнних вiршiв початку XX столiття до нiжних, пiднесених поем
про кохання ( Флейта-хребет). Не обходив вiн у своïй творчостi i
тему викриття вульгарностi, мiщанства, обивательщини, бюрократизму. Тут
Маяковський вiрний традицiям росiйськоï лiтератури, тому що
продовжує лiнiю, почату ще Фонвiзiним, Грибоєдовим, Гоголем
i Салтиковим-Щедрiним. Якщо розглянути вiршi Маяковського Про погань i
Прозасiдавшiєся, то можна помiтити, що поет широко
використовує цiлий спектр комiчних прийомiв для опису бюрократiв i
мiщан, чиï бажання не простираються далi тихоокеанських галiфiщ i
прагнення фiгуряти у новому платтi на балi в Реввiйськрадi. Поет
використовує i разючi епiтети, i помiтнi порiвняння, i несподiванi
алегорiï, але особливо яскраво розкриває суть пороку за
допомогою гiперболи, сарказму, гротеску. Для приклада проведемо паралель
мiж Прозасiдавшiмися i Ревiзором. I вiрш Маяковського, i п'єса
Гоголя являють собою закiнченi лiтературнi твори iз зав'язкою,
кульмiнацiєю i розв'язкою. Початок обох добуткiв гiперболiчний: в
одному це безнадiйнi спроби чиновникiв потрапити на кiлька засiдань
вiдразу, де обговорюється покупка склянки чорнила, а в iншому
добутку чиновники вiд страху визнають у Хлєстаковi ревiзора.
Кульмiнацiя являє собою гротеск. У Прозасiдавшiхся:
I бачу,
Сидять людей половини. О, бiсовщина! Де ж половина iнша?
У декiлькох рядках Маяковський довiв ситуацiю до абсурду. Бiльше плавний
перехiд до кульмiнацiï у Ревiзорi, але по своïй абсурдностi
вона не уступає Прозасiдавшiмся i характеризується,
наприклад, такими ситуацiями, як унтер-офiцерша, яка сама себе висiкла,
Бобчинський, що просить довести до вiдома його iмператорськоï
величностi, що в такому-то мiстi живе Петро Iванович Бобчинський. У
Ревiзорi Гоголь вiдбив свою вiру в силу i справедливiсть вищоï
влади, у неминучiсть покарання. Розв'язка Прозасiдавшiхся iронiчна, що,
iмовiрно, говорить про те, що Маяковський розумiв живучiсть,
незруйновнiсть бюрократизму. Якщо говорити про вiрш Маяковського Про
погань, то тут ми знайдемо i гротеск в образi ожилого Маркса, що
призиває згорнути голови мiщанським канаркам, i гiперболiчний
епiтет тихоокеанськi галiфiща, i саркастичне вираження мурло мiщанина, i
порiвняння зади, мiцнi, як умивальники. Поет без стиснення вживає
цi тропи i стилiстичнi фiгури, розглядаючи обивательський побут, що
страшнiше Врангеля.
Цей вiрш можна спiввiднести з пафосом творчостi Салтикова-Щедрiна. У
його добутках сарказм, гротеск i гiпербола зустрiчаються буквально на
кожнiй сторiнцi, особливо у Дикому помiщику, Повiстi про те, як один
мужик двох генералiв прокормив, Iсторiï одного мiста.
У своïх творах Салтиков-Щедрiн часто використовував прийом
фантастики. До подiбного прийому прибiгав i Маяковський у п'єсi
Клоп, де Пєр Скрипкiн переноситься у майбутнє . В. В.
Маяковський додержувався традицiй Гоголя i Салтикова-Щедрiна не тiльки у
використаннi лiтературних прийомiв, але i у самiй тематицi сатиричних
добуткiв, спрямованих проти вiдсталостi мислення, бюрократичного i
мiщанського побуту та обивательськоï вульгарностi. Традицiï
росiйськоï сатири надалi продовженi i розвиненi такими майстрами
слова, як М. Булгаков, I. Iльф i Є.Петров, Фазiль Iскандер та
iншими.
