Ти така ж проста, як i всi (по творчостi С. Єсенiна)
Iм'я Сергiя Єсенiна добре вiдомо аматорам поезiï. Його лiрика
нiкого не залишить байдужим. Вона перейнята гарячою любов'ю до
батькiвщини, до природи. Любовна лiрика заслуговує окремоï
розмови про творчiсть поета. Радiсть зустрiчi, туга розлуки, порив,
смуток, розпач — рiзноманiтнi переживання вiдбилися в лiрику
поета. Любов поета… У Єсенiна вона цнотливо-прекрасна,
свiтла й трагична, осяяна надiєю, джерельною чистотою й вiрою.
Любовна лiрика Єсенiна дорога читачам тим, що вiн бiльше iнших
поетiв прагнув душею до добра й любовi. Перший вiдомий вiрш про любов
датовано 1910 роком. Лiричному героєвi було тодi всього 15 рокiв.
Але яка жагуча пiсня виривається з юного серця:
… Знаю, вийдеш до вечора за кiльце дорiг, Сядеш у копицi свiжi пiд сусiднiй стiг. Зацiлую доп'яна, зiмну, як кольори, Хмiльному вiд радостi пересуду немає…
Поет не мiг у той час мати любовний досвiд, але щирiсть почуття пiдказала йому вiрнi слова. Вiн у своïй уявi намалював картину майбутнього побачення з улюбленоï, як би почувши пiдказку самоï природи. I дiйсно, читач вiдчуває захiд свiжого сiна, перемiшаний з ароматом дiвочих волось, хмiль вiд вечiрнього серпня й дзенькоту падаючих зiрок. У такiй обстановцi поет угадує i язичеський темперамент наших далеких предкiв. Передати почуття любовi до жiнки через образи природи було для Єсенiна так природно, начебто сам вiн був частиною цiєï непомiтноï, глибокоï у своєму сумi й радостi росiйськоï природи. Першi розчарування ще струменiли нiжним свiтлом, а не болем:
Не бродити, не м'яти в кущах багрянi Лободи, i не шукати слiду. Зi снопом волось твоïх вiвсяних Отоснилась ти менi назавжди…
Далi поет робить у цьому вiршi чудовий по широтi й добротi душi висновок: Все-таки хто видумав твiй гнучкий стан i плечi — до свiтлоï таємницi приклав вуста. Тут уже спроба осмислити любов як щось божественне, вище, варте над природою й людиною. Для поета-гуманiста було важливо не моральне падiння лiричного падiння, а духовне вiдродження, пробудження й твердження в його душi й серцi знову свiтлого почуття любовi й надiï. Так з'являється друга частина книги Москва Шинкарська — цикл вiршiв Любов Хулiгана, присвячений акторцi Августi Миклашевской. Цикл мiстить у собi вiршi Замталася пожежа голубой, Ти так же проста, як i всi, Пускай ти випита iншим, Дорога, сядемо поруч, Менi смутно на тебе дивитися, Ти прохолоддю мене не муч, Вечiр чорнi брови насупив. Але смуга розчарувань, безсумнiвно, повинна була ще раз поступитися мiсцем шаленому захвату любовi, розпалити серце поета жертовним вогнем. В 1924 роцi з'являються вiршi, що склали цикл Перськi Мотиви. Вiдомо, що Єсенiн нiколи не був у Персiï, а написав цi вiршi на пiвднi Росiï, але недосвiдчена людина, прочитавши генiальнi рядки любовi, нi секунди не засумнiвається в ïхнiй географiчнiй приналежностi. Такий талант! Вiн має чарiвну властивiсть перемiщатися в часi й просторi. I от з'являються прекраснi по композицiï й художнiй наповненостi вiрша
Шаганэ ти моя, Шаганэ! Тому, що я з пiвночi, чи що, Я готовий розповiсти тобi поле, Про хвилясте жито при мiсяцi. Шаганэ ти моя, Шаганэ…
У цьому прекрасному циклi поет висловлює думки про волю жiнок. Його не могло не засмучувати безправне положення жiнок-пiвденок
Ми в Росiï дiвчин весняних На ланцюзi не тримаємо, як собак, Поцiлункам учимося без грошей, Без кинджальних хитростей i бiйок…
Єсенiн пишається, що його краïна не поневолює любов, що в Росiï до жiнки ставляться iз преклонiнням. I в знаменитому Листi до жiнки при всьому гiркому, исповедальном виходi почуттiв все-таки зберiгається влада добра й свiтла, що нiколи не залишають душу поета:
Живете так, Як вас веде зiрка, Пiд кущею обновленого покрову…
У життi, поза творчiстю, Єсенiн пережив кiлька любовних трагедiй i розрив з жiнками. Але й пiсля розриву з ним цi жiнки продовжували любити поета, ставлячись до цього як до божественного подарунка життя. Вони виявилися правi. Мир любовi С. Єсенiна став безцiнним надбанням культури всього людства. Особливiстю лiрики Єсенiна є те, що лiричний герой любить земну жiнку; всi його вiршi про любов конкретнi, адресованi кому — або. Любовна лiрика поета як i ранiше хвилює читача, змушує подивитися на життя по-iншому.
