Розвиток природознавства в епоху античностi

Деякi iсторики науки вважають, що природознавство виникло приблизно в V
столiттi до н. е. у Древнiй Грецiï, де на тлi розкладання
мiфологiчного мислення виникають першi програми дослiдження природи. Уже
в Древньому Єгиптi й Вавилонi були накопиченi значнi математичнi
знання, але тiльки греки почали доводити теореми. Якщо науку трактувати
як знання з його обґрунтуванням, то цiлком справедливо вважати, що
вона виникла приблизно в V столiттi до н. е. у мiстах-полiсах
Грецiï — вогнищi майбутньоï європейськоï
культури
Грецiя VI-IV столiть до н. е. складалася з ряду дрiбних рабовласницьких
держав. Класики марксизму високо оцiнили роль Древньоï Грецiï
в розвитку культури. енгельс писав, що ми змушенi знову й знову
вертатися у фiлософiï, як i в багатьох iнших областях, до досягнень
того маленького народу, унiверсальна обдарованiсть i дiяльнiсть якого
забезпечили йому таке в iсторiï розвитку людства мiсце, на яке не
може претендувати жоден iнший народ .
Своєрiднiсть географiчних i економiчних умов. Древньоï
Грецiï сприяло тому, що ïï народ зiграв велику роль у
розвитку культури. Грецiя була посередником мiж бiльше древнiми
краïнами Азiï й Африки й пiзнiше розвиненими краïнами
Пiвденноï й Захiдноï Європи, у нiй одержали широкий
розвиток ремесла й торгiвля. Мiсце розташування краïни сприяло
розвитку морськоï торгiвлi й колонiзацiï грекiв. Греки жили не
тiльки в Малiй Азiï, але мали численнi колонiï на берегах
Чорного моря, у Пiвденнiй Iталiï, в Африцi. За час свого iснування
й розвитку Грецiя пережила глибокий соцiальний переворот, перехiд вiд
первiснообщинного до класового, рабовласницького ладу. Перемога в
тривалiй боротьбi стародавнiх грекiв за волю й незалежнiсть проти
перських завойовникiв, поразка рабовласницькоï аристократiï й
успiхи рабовласницькоï демократiï викликали в V столiттi до н.
е. у Грецiï розквiт мистецтва, науки, фiлософiï й культури
Знання в стародавнiх грекiв не були ще розчленованi на окремi науки й
поєднувалися загальним поняттям фiлософiï. Давньогрецьке
природознавство характеризувалося обмеженим нагромадженням точних знань
i достатком гiпотез i теорiй; у багатьох випадках цi гiпотези
передбачали пiзнiшi науковi вiдкриття
Наука про природу у Древнiй Грецiï включила три кардинальних
напрямки:
вивчення природи живого (i насамперед людського) органiзму;
вивчення природи космосу в цiлому;
вивчення природи (у змiстi внутрiшньоï структури) речей
навколишнього мира
Перше iз цих напрямкiв з'явилося пiдставою для подальшого розвитку
медицини, а також мiстило в собi зачатки майбутньоï бiологiï й
всiх ïï роздiлiв; друге з'явилося вихiдним пунктом для
розвитку науковоï астрономiï; третє ж, у той час
колишнє найбiльш спекулятивним, передбачило появу фiзико-хiмiчних
наук, оскiльки ïхньою теоретичною базою стали, в остаточному
пiдсумку, атомiстичний^-атомiстичнi-молекулярно-атомiстичнi подання
Фiлософськi плини Древньоï Грецiï — матерiалiзм i
iдеалiзм — вiдбивали гостру класову боротьбу. Боротьба
матерiалiстичноï лiнiï Демокрита з iдеалiстичною лiнiєю
Платона у Древнiй Грецiï була боротьбою прогресивноï
рабовласницькоï демократiï з реакцiйною земельною
рабовласницькою аристократiєю Одним з виразникiв матерiалiстичного
свiтогляду в Древнiй Грецiï був Демокрит (близько 460-370 р. до н.
е.), що затверджував, що природа єдина й перебуває у вiчному
русi. Атомiстичний матерiалiзм Демокрита виступаючи проти iдеï
втручання богiв у долi миру й окремих людей, проти марновiрств. Грецька
натурфiлософiя вплинула на розвиток матерiалiстичних подань про хворобу.
Iншим положенням грецькоï фiлософiï була стихiйна дiалектика,
сформульований Гераклiтом погляд на природу, як на щось, що
перебуває у вiчному русi, безперервному плинi й змiнi
Iдеалiстичнi плини були представленi школою Пифагора (кiнець VI столiття
до н. е.), а пiзнiше, з IV столiття, фiлософiєю Платона. Цi фiлософи-
iдеалiсти були представниками рабовласницькоï аристократiï.
Вони iгнорували вивчення конкретноï природи, пояснювали все
совершающееся впливом вартоï над миром сили у виглядi або мiстичних
чисел (Пифагор), або споконвiчних iдей (Платон).
На прикладi багатогранноï творчостi Аристотеля можна чiтко побачити
яким образом єдина нерозчленована наука про природу розпадалася на
самостiйнi науковi дисциплiни, що розрiзнялися як по своєму
змiстi, так i по методах дослiдження. У досократовскую епоху лише одна
математика початку ставати такою самостiйною дисциплiною, ранiше всiх
утвердившей свою незалежнiсть. Що ж стосується iнших
естественнонаучних дисциплiн, то вони аж до Аристотеля мали характер
єдиноï синкретичной науки, методологiчно слабко
вираженоï й невiддiльноï вiд натурфiлософських спекуляцiй.
Контури наук нового типу намiтилися лише в бiологiчних працях Стагирита.
В Iсторiï тварин — це описова зоологiя , у трактатi Про
частини тварин — порiвняльна анатомiя, а в трактатi Про виникнення
тварин — ембрiологiя
Кiнець IV в. до н. е. ознаменувався початком новоï епохи в
iсторiï народiв средиземноморского ареалу — епохи еллiнiзму.
Однiєï з найважливiших особливостей, що характеризували цю
епоху, була втрата старою Грецiєю ïï колишньоï
культурноï гегемонiï. Насамперед це ставилося до науки. Якщо
Афiни ще продовжували залишатися мiсцем перебування найважливiших
фiлософських шкiл, то спецiальнi науки, що оформилися до цього часу,
знайшли бiльше сприятливий ґрунт для свого розвитку в столицях
нових держав, на якi розпалася iмперiя Олександра Македонського пiсля
смертi свого творця
Лiтература
П.Е. Заблудовский, Г.Р. Гачок, М.К. Кузьмiн, М.М. Левiт Iсторiя
медицини, Москва, “Медицина”, 1981.
М.П. Мультановский “Iсторiя медицини”, изд. Медицина”,
Москва, 1967.
И. Д. Рожанский Антична наука, Москва, Наука, 1980.
И. Д. Рожанский Розвиток природознавства в епоху античностi, Москва,
Наука, 1979.
Я. Фолта, Л. Новi Iсторiя природознавства в датах, Москва, Прогрес,
1989.