Роман про Тристане й Iзольду. Iсторiя сюжету

Роман належить до бретонського циклу. А деякi романи цього циклу
ґрунтувалися на кельтських сказаннях. Паралелi роману в
ираландских сагах — Вигнання синiв Уснехта, Переслiдування
Диармайнда й Грайне. Кельтське сказання про Тристане й Iзольду було
вiдомо у великому кол-вi обробок французькою мовою, але багато хто з них
зовсiм загинули, а вiд iнших збереглися лише невеликi уривки. Шляхом
звiрення всiх повнiстю й частково вiдомих нам французьких редакцiй
роману, а також ïхнiх перекладiв на iн. мови, виявилося можливим
вiдновити фабулу й загальний характер найдавнiшого, що не дiйшов до нас
франц. роману середини XII в., до якого всi цi редакцiï сходять
Що успiшно й провернув фр. учений Бедье (вiн жив у к. XIX-н. XX.
Ванникова просила не називати його трувером або трубадуром.) Найбiльш
вiдомi версiï — вiршованi версiï французiв Беруля й
Тома, великий роман Готфрида Страсбургского н. XIII (нiмця, самi
розумiєте). У лицарських романах композицiя звичайно лiнiйна
— подiï випливають одне за iншим. Тут ланцюг ламається
+ симетрiя епiзодiв. Кожному епiзоду на початку роману вiдповiдає
дзеркальне вiдбиття в бiльше похмурих тонах: iсторiя народження Т.
— оповiдання про смертi; вiтрило Морольда (перемога, радiсть)
— вiтрило Iзольди (навмисний обман, смерть), отрута Дракона, вiд
якого вилiковує И. — рана вiд отруєноï
зброï, але
Любов представлена тут як хвороба, що руйнує сила, над якою сила
людини не владне (це древнє мiфологiчне подання). Це суперечить
куртуазному розумiнню любовi. Смерть над нею теж, до речi, теж не
владна: з могил виростають два дерева й сплiтаються галузями. Конфлiкт
мiж боргом i почуттям (прямо трагедiя классицистов! Правда, у пiдручнику
це названо не догом, а суспiльною мораллю. Судите самi, що вам ближче.):
Т. не повинен любити Iзольду, тому що вона дружина його дядька, що його
виховував i любить як рiдного сина, i довiряє у всьому (у тому
числi й у добування Iзольди). А Iзольда теж не повинна любити Т., тому
що замужем. Вiдношення автора до цього конфлiкту двоïсте: з
однiєï сторони вiн визнає правоту моралi (або боргу),
змушуючи Т. мучиться свiдомiстю провини, з iн. — спiвчуває
ïй, зображуючи в позитивних тонах усе, що сприяє цiй любовi