Порiвняльна характеристика Андрiя Болконського i Пєра Безухова

Чому П'єр Безухов i Андрiй Болконський ставляться до числа
улюблених героïв Лева Толстого? Адже натури цих персонажiв зовсiм
рiзнi. Уже в салонi А. Шерер Андрiй нагадує нудьгуючого
Онєгiна, якому свiтськi вiтальнi набридли. Якщо П'єр по
наïвностi благоговiє перед салонними гостями, то Болконський,
маючи великий життєвий досвiд, нехтує особами, що зiбралися.
Андрiй вiдрiзняється вiд П'єра тверезим, державним розумом,
практичною чiпкiстю, здатнiстю довести намiчену справу до кiнця,
стриманiстю, самодисциплiною i зiбранiстю.
А головне — силомiць волi й твердiстю характеру. Однак говорити
про те, що цi героï не мають загального, було б неправильно, адже
ïх багато чого поєднує. Вони гостро почувають фальш i
вульгарнiсть, вони високоосвiченi, розумнi, незалежнi у своïх
судженнях i в цiлому близькi за духом. Протилежностi доповнюють один
одного, — говорили древнi. I iз цим я повнiстю згодна. П'єру
i Андрiю цiкаво разом. Андрiй може бути вiдвертий тiльки з П'єром,
Вiн виливає душу i довiряє тiльки йому. А П'єр здатний
вiрити тiльки Андрiєвi, якого вiн безмежно поважає. Але
героï цi мислять по-рiзному, ïхнi свiтогляди зовсiм не схожi.
Якщо Андрiй — рацiоналiст, тобто в нього розум переважає над
почуттями, то Безухов — натура безпосередня, здатна гостро
почувати i переживати. П'єру властивi глибокi роздуми i сумнiви у
пошуках сенсу життя. Життєвий шлях його складний i звивистий.
Спочатку, пiд впливом молодостi i навколишнього оточення, вiн робить
багато помилок: веде вiдчайдушне життя свiтського гульвiси й ледаря,
дозволяє князевi Курагiну обiбрати себе i одружити на легковажнiй
красунi Елен. П'єр стрiляється на дуелi з Долоховим,
пориває iз дружиною, розчаровується у життi. Йому ненависна
всiма визнана неправда свiтського суспiльства i вiн розумiє
необхiднiсть боротьби. Андрiй i П'єр — дiяльнi натури, вони
постiйно шукають сенс життя. У силу полярностi характерiв, поглядiв на
життя цi героï проходять рiзнi життєвi шляхи. Шляхи ïх
духовних шукань теж рiзнi. Але не можна не вiдзначити, що деякi
подiï в ïх життi iдентичнi, рiзниця полягає лише в
порядку ïх розмiщення в часi, на якому вони вiдбуваються. У той
час, як Андрiй шукає наполеонiвську славу на вiйнi, майбутнiй граф
Безухов, не знаючи, куди запроторювати енергiю, бавиться в компанiï
Долохова i Курагiна, проводячи час у гульбах i розвагах. У цей час у
Болконського в життi наступають великi змiни. Розчарувавшись в
Наполеоновi, князь Андрiй, вражений смертю дружини, впадає в
меланхолiю, вирiшуючи, що жити вiн повинен тiльки для себе i сiм'ï,
свiтова слава його бiльше не цiкавить. Тим часом стан П'єра у
свiтлi повнiстю змiнюється. Одержавши багатство i титул, вiн
здобуває розташування i повагу свiтла. Сп'янений трiумфом, вiн
одружується на найкрасивiшiй i дурнiй жiнцi свiтла — Елен
Курагiной.. Пiзнiше вiн скаже ïй: Де ви, там розпуста i зло. У свiй
час Андрiй теж невдало одружився. Згадаємо, чому вiн так квапився
на вiйну. Тiльки чи через огидне свiтло? Нi. Вiн був нещасливий у
сiмейному життi. Рiдке зовнiшнє зачарування його дружини швидко
набридло князевi, тому що вiн почуває ïï внутрiшню
порожнечу. Як i Андрiй, П'єр швидко зрозумiв свою помилку, але в
цьому випадку нiхто не постраждав, крiм Долохова, якого П'єр
поранив на дуелi. Усвiдомивши всю порочнiсть i безглуздiсть минулого
життя, П'єр iде в масонство iз твердим бажанням духовного
переродження. Йому здається, що вiн знайшов свiй сенс життя. I в
цьому є неабияка частка правди.
П'єр жадає дiяльностi i вирiшує полегшити долю
крiпакiв. Наïвно думаючи, що вiн допомiг ïм, П'єр
почуває себе щасливим, тому що виконав свiй борг. Вiн говорить:
Коли я живу, принаймнi намагаюся жити для iнших, я починаю розумiти
щастя життя. Цей висновок стане для нього головним на все життя, хоча
вiн розчарується i у масонствi, i у своïй господарськiй
дiяльностi. П'єр, що довiдався сенсу життя, що побував у полонi,
допомiг вiдродитися своєму друговi Андрiєвi, пiдтримав його
у важку хвилину. Пiд впливом П'єра i Наташi князь Андрiй
повернувся до життя. Його дiяльнiй натурi потрiбний розмах, i
Болконський з ентузiазмом взяв участь у роботi комiсiï
Сперанського. Пiзнiше, усвiдомивши, що вона марна для народу, князь
Андрiй розчарується в державнiй дiяльностi, як П'єр у
масонствi. Кохання до Наташi врятує Андрiя вiд нового приступу
iпохондрiï, тим бiльше, що до цього вiн не знав iстинного кохання.
Але щастя Андрiя з Наташею виявилося нетривалим. Пiсля розриву з нею
князь остаточно переконався в неможливостi особистого благополуччя, i це
почуття пiдштовхнуло Андрiя пiти на фронт. Саме там Болконський нарештi
зрозумiє призначення людини на землi. Вiн усвiдомлює, що
треба жити, допомагаючи i спiвчуваючи людям, приносячись ïм
максимальну користь. Дуже жаль, що князь Андрiй так i не встиг
перетворити цю iдею в життя: смерть перекреслює всi його
плани… Але його естафету пiдхоплює П'єр, що залишився
живим i з збагаченим життєвим досвiдом. Стикаючись iз народом,
П'єр усвiдомлює себе частиною цього народу, частиною його
духовноï сили. Це й рiднить його iз простими людьми. Платон
Каратаєв навчив П'єра цiнувати життя у всiх його проявах,
любити людей, як самого себе. Життєвi шляхи П'єра Безухова й
Андрiя Болконського типовi для кращоï частини дворянськоï
молодi того часу. Саме з таких людей, як П'єр, на мiй погляд, i
склалися декабристи.
Цi люди залишилися вiрними своïй батькiвщинi. Колись у молодостi
Лев Толстой дав клятву: Щоб жити чесно, треба рватися, плутатися,
битися, помилятися, починати й знову кидати, i знову починати, i знову
кидати, i вiчно боротися й втрачати. А спокiй — щиросердечна
вульгарнiсть. Менi здається, що улюбленi героï Л, Толстого
прожили своï життя саме так, як про це мрiяв автор. Вони залишилися
до кiнця вiрнi собi й своïй совiстi. I нехай проходить час, одне
поколiння помiняє iнше, але незважаючи нi на що, твори Толстого
завжди будуть пам'ятати, тому що в них розкритi питання моральностi, в
них утримуються вiдповiдi на багато питань, споконвiку хвилюючих людей.
Загалом, Толстого по достоïнству можна назвати нашим вчителем.