Республiка Болiвiя

Республiка Болiвiя (Republica de Bolivia) — це оточена сушею
краïна в Пiвденнiй Америцi iз площею 424,164 квадратних миль
(1,098,581 квадратних кiлометрiв) . Краïна стала оточеною сушею з
тих пор, як втратила своє тихоокеанське узбережжя, що вiдiйшло до
Чилi у вiйнi з 1879 по 1884 рiк. Простягнувшись не бiльш, нiж ан 950
миль (1,503 кiлометрiв) з пiвночi на пiвдень i на 800 миль зi сходу на
захiд, Болiвiя граничить на пiвночi й сходi iз Бразилiєю, на пiвденно-
сходi з Парагваєм, на пiвднi з Аргентиною й на пiвденно-заходi iз
Чилi й Перу. Озеро Тикикака, друге по величинi озеро в Пiвденнiй Америцi
й перше у свiтi по торговельнiй навiгацiï, подiлене з Перу. Проте,
офiцiйна столиця це мiсто Сукре, де перебуває Верховний Суд, але
фактична столиця це Ла Пас, де функцiонують виконавча й законодавча
галузi державноï влади. Хоча всього одна третина Болiвiï
розташована в горах Андах, вона в основному вважається
високогiрною краïною, тому що сама розвинена й з найбiльшою
щiльнiстю населення. Частина ïï територiï перебуває
в Андах або поруч iз ними. Сама краïна має багату iсторiю:
вона була колись частиною древньоï iмперiï Iнкiв i пiзнiше
стала частиною iспанського Вiце-Королiвства Перу, забезпечуючи
батькiвщину величезною кiлькiстю срiбла. Офiцiйнi мови —
iспанський i iндiйськi Аймара й Quechua. Переважна бiльшiсть населень
— римськi католики. Болiвiя, хоча багата мiнеральними ресурсами,
залишається слаборозвиненою краïною, чия економiчне життя
базується в основному на сiльському господарствi й виробництвi
сировини, видобутку природного газу, олова.
ЗЕМЛЯ.
Рельєф.
Захiдний гiрських регiон Болiвiï, один iз самих населених районiв
миру, становить серце краïни. Анди досягають тут найбiльшоï
ширини й ськладностi. На заходi уздовж границь Чилi — Захiднi
Кордильєри, якi мiстять велика кiлькiсть дiючих вулканiв i
увiнчуються найбiльшою вершиною республiки — горою Саяма, висотою
бiльше 24.400 футiв (6,523 кiлометра) над рiвнем моря. На сходi —
Схiднi Кордильєри, чия чудова пiвнiчна частина поруч iз Ла Пасом
називається Кордильера Реал (королiвський ланцюг) . Мiж хребтами
лежить рiвна, гола мiсцевiсть Альтиплано (Високогiрне Плато) . Плато це
вiдносно рiвне зниження близько 500 миль у довжину й 80 завширшки, що
лежить на висотi ~ 12250 футiв. Поверхня цього величезного плато,
ськладеного в основному зi зруйнованих водою й вiтром гiрських
вiдкладень, м'яко спуськається до Пiвдня; його гладкiсть
зм'якшується випадковими пагорбами й гiрськими хребтами. Границi
Альтиплано характеризуються бiльшими уступами, острогами.
Водна система.
Води Болiвiï дiляться на 3 частинi — басейн Амазонки на
пiвнiчному сходi, басейн Рио так ла Плато на крайньому пiвденно-сходi й
басейн озера Тiтiкака в Альтиплано. Великi болотистi рiвнини уздовж рiк
Бени й Маморе, якi ставляться до басейну Амазонки, мiстять у собi озера
й лагуни, деякi з них досить бiльшi, такi як озеро Рогоагуадо. На
околицях рiки Парагвай (яка протiкає паралельно схiдноï
границя Болiвiï i є частиною басейну Ла Плати) є кiлька
дрiбних озер, з яких самi бiльшi Какерез, Мандиоре. Пiвнiчнiше
розташовуються бiльшi болота Харайес. Ця область, як i схiд^-схiд-пiвнiчно-
схiд пiддається повеням у плини лiтнього перiоду. Третя водна
система розташовується в Альтиплано це є самим бiльшим
регiоном внутрiшнiх вод Пiвденноï Америки. Тут розташовано одне iз
самих високогiрних озер — озеро Тикикака. З нього випливає
рiка Десагуадеро; озеро Поопо, у яке впадає ця рiка. Також в
Альтиплано перебувають мiлководнi солонi озера. Водна система
Болiвiï не має виходу до моря й тому вся зайва рiдина
iнтенсивно випаровується й поглинається сухими
ґрунтами. Озеро Тiтiкака займає ~ 8500 квадратних
кiлометрiв. Це найбiльше високогiрне озеро в Пiвденнiй Америцi. Воно
розташовано на висотi ~ 12500 (3,810 км.) футiв i має 120 миль у
довжину й не бiльше 50 миль завширшки. Його максимальна глибина бiльш
нiж 900 футiв (~ 300 метрiв) . На поверхнi озера багато островiв. Озеро
— прiсноводне.
Озеро Поопо, на вiдмiну вiд Тiтiкака, солоне й мiлководне.
ҐРУНТУ.
Ґрунту Альтиплано — в основному глинистi, пiщанi й
кам'янистi — сухi й неродючi. Схили руйнуються сильними вiтрами й
зливами. На пiвднi багато солончакiв. Але на пiвночi є багатi
мулистi ґрунти на мiсцi вiдступаючими столiттями вод Тiтiкака.
Iснує думка, що Тиагуанако важливе стародавнє мiсто iнкiв,
що зараз у десяти милях вiд пiвденного берега озера Тiтiкака колись був
на самому березi й було портом. У зв'язку iз цим у районi цього мiста
перебувають багатi мулистi ґрунти.
КЛIМАТ. Незважаючи на те, що Болiвiя цiлком перебуває в тропiках,
ïï клiмат має всi градацiï температур вiд жари
екваторiальних низменностей до арктичного холоду. В Андах контрасти
температур i опадiв залежать бiльше вiд висоти над рiвнем моря, чим вiд
вiдстанi вiд Екватора. Рiзниця температур лiта й зими мала. Опади вбогi,
в основному у виглядi лiтнiх злив у груднi й сiчнi. Середня температура
мiж 7 i 11 градусами Цельсия. Але зимова температура нижче. Ночi холоднi
в плинi всього року. На пiвночi озеро Тiтiкака значно зм'якшує
клiмат. Тут часто безхмарно й дивно чисте повiтря, що дає чарiвнi
види на Альтиплано. А в долинах Юнгас сиро й хмарно в плинi всього року.
Середньорiчна температура Болiвiï коливається вiд 17 до 20
градусiв Цельсия. А опадiв у Болiвiï випадає бiльше 1350
мiлiметрiв у рiк, основна частина яких доводиться на грудень, сiчень i
лютий.
РОСЛИННЕ ЖИТТЯ.
Величезнi простори пiвденного Альтиплано займають солончаки й пустелi.
Але пiвнiчнiше росте тверда пучкова трава, який харчуються лами.
Альтиплано позбавлено дерев, але в долинах навколо озера Тiтiкака
успiшно розводять евкалiпти. Юнгас одягненi в розкiшнi джунглi, якi
включають величезна розмаïтiсть тропiчних рослин . Серед них:
дерево хiна, з якого добувають хiнiн i чагарник кока — джерело
кокаïну. У дощових лiсах амазонки (Сельва) росте каучукове дерево
бразильський горiх i цiнна деревина.
ТВАРИННИЙ МИР.
На Болiвiйському високогiр'ï серед тварин видiляються рiзнi породи
верблюдiв лама, альпака, гуанако; ïхня батькiвщина Анди. В Андах
водяться самi великi хижаки серед птахiв — кондори, якi гнiздяться
на висотi ~ 3-4 кiлометрiв. Багато бiльше дрiбних птахiв i водоплавних
— лисихи, баклани, качки, гусаки, чайки живуть в озера Тiтiкака. А
бiльшi зграï фламiнго живуть в озера Поопо. У басейнi Амазонки
— достаток риби й велика кiлькiсть жаб, жаб, ящiрок, мiльярди
рiзних комах. Зустрiчаються також рiдкi тварини, такi як броненосцi,
муравьеди, дика свиня, пума, багато рiзновидiв гризунiв —
нелiтаючий птах, схожа на страуса, хоча й багато менше його розмiрами.
Серед богатого тварини миру пiвнiчних лiсiв ягуар, лiнивець, тапiр,
мавпи. У Болiвiï також зустрiчається велика кiлькiсть
рептилiй. Серед них — кайман — рiзновид крокодила.
ФОРМА ПОСЕЛЕНЬ.
У Болiвiï 3 головних населенi областi — Альтиплано, Валлес i
область Санта Круз в Ориенте. Альтплано, якi займають десяту частину
Болiвiï, високогiрне й прохолодне. Iнки знаходили тут повiтря
здоровее й бодрее, чим у жарких сирих долинах. Пiвнiчне Альтиплано
залишається самим плотнонаселенним регiоном Болiвiï. Тут
нахлодятся мiста Ла Пас i Оруро. Мiсто Ла Пас — найбiльше й
найважливiше мiсто в Болiвiï.
Мало колонiальноï архiтектури збереглося там. La Paz швидко рiс i
розвивався наприкiнцi 19-ого й початку 20-ого сторiччя як залiзничний
центр i фактична столиця краïни. Промисловi райони мiста
розташованi високо по сторонах долини, торговельнi райони — пiд
ними, а резиденцiï середнього класу — на нижньому рiвнi.
Iншi мiста Altiplano — Oruro, Uyuni, i Tupiza-Є також
залiзничними центрами й пов'язанi з гiрничодобувною промисловiстю.
Potosi на сходi Altiplano варто придiлити спецiальна увага. В 1545 на
схилах гори Potosi (Cerro Rico) були знайденi iспанцями найбагатшi
запаси срiбла. У серединi сiмнадцятого столiття в Potosi було 160,000
жителiв — тодi це було найбiльше мiсто в Америцi. Навiть тепер,
Potosi, розташований на висотi бiльш нiж 13,000 футiв є найвищим
мiстом свого розмiру у свiтi. Це одне з деяких мiст Болiвiï, що
зберiг свою архiтектурну iндивiдуальнiсть пiсля багатьох лет.
Найбiльш важливi мiста в Valles були заснованi в 16-ом сторiччi й
включають Cochabamba, Sucre, i Tarija. Всi цi три мiста оточенi фермами,
садами й пасовищами. Cochabamba найбiльший, самий дiловий, i найбiльш
доступний з мiст; Tarija самий iзольований — ïï гiрськi
дороги — недоступнi й мiсто нiколи не було пов'язаний з
болiвiйською залiзничною системою. На вiдмiну вiд Altiplano, клiмат тут
помiрний, а бiльше низьких районах — бiльше прийнятний.
Схiд — найбiльший i найменш населений район. Santa Cruz
єдине велике мiсто. Вiн перебуває близько до пiднiжжя Анд,
але в основному розташований на рiвнинах. Починаючи iз середини 1950-их
рокiв, це був самий швидко, що розвивається центр, поширення
сiльського господарства в краïнi й центр видобутку природного газу
й нафти. До 1970-им рокiв Santa Cruz наздогнав Cochabamba, ставши другим
по величинi мiстом Болiвiï унiкальний приклад довгий час
iзольованого мiста на Сходi, що догнали головний центр Анд. Тринiдад це
головне мiсто в центрi вiддаленого, великого, ськотарського регiону
Beni, у той час як далi на пiвночi цього Схiдного району лише деякi
маленькi мiста ще зберiгаються по берегах рiк, серед дощових лiсiв.
ЛЮДИ
Етнiчнi й лiнгвiстичнi групи.
Населення Болiвiï ськладається iз трьох груп —
iндiанцi, метиси (нащадки змiшаних вiд шлюбiв iндiанцiв з iспанцями) , i
нащадки iспанцiв. Пiсля чотирьох сторiч змiшування фактично неможливо
вимiряти вiдсоток кожноï iз груп, хоча iндiанцi усе ще становлять
приблизно 60-70 вiдсоткiв вiд загального населення. Сама бiльша група з
них — Quechua.
Iндiанцi в основному становлять двi вiдмiннi групи живучi в пiвнiчному
Aliplanio якi говорять гортанною мовою Aymara, i тих, хто говорить на
Quechua — мовi Iнкiв. Quechua — бiльш широко поширенi в
Андах, особливо в Valles. Залишки рiвнинних i лiсових iндiанцiв
зберiгаються на Сходi. Велика бiльшiсть iндiанцiв фермери, шахтарi,
фабричнi робiтники й будiвельники. Aymara i Quechua доданi до
Iспанського як офiцiйнi мови Болiвiï, але росте число iндiанцiв,
зокрема в мiстах, торгових центрах i нових поселеннях, що вiльно
говорять на iспанському.
Метиси добре представленi в офiсах, ремеслах, i в дрiбному бiзнесi в
мiстах. Традицiйна меншiсть — нащадки iспанцiв давно сформували
мiсцеву аристократiю в маленьких мiстах i сiльських мiсцевостях.
Ïхнiй вплив залишається, хоча воно зменшилося пiсля
Нацiональноï Революцiï 1952 року.
Небагато iноземцiв емiгрували в Болiвiю. Однак невелика кiлькiсть нiмцiв
прибутку наприкiнцi 19-ого й початку 20-ого столiття й домоглися
помiтного успiху як комерцiйнi агенти й пiдприємцi, власники
магазинiв, i бухгалтери. Японськi фермери були серед найбiльш успiшних
колонiстiв у районi Santa Cruz. Прибувши наприкiнцi 1950-их i 1960-их
рокiв як вiдносно маленька, але квалiфiкована група пiонерiв, вони
внесли важливий вклад в економiку.
Релiгiйнi групи.
Римсько-католицька релiгiя має близько 95 вiдсоткiв усього
населення. На чолi церковноï iєрархiï в Болiвiï
коштує кардинал, що живе Sucre. Церкви й собори, бiльшiсть iз яких
були побудованi в колонiальнi часи, становлять нацiональний
архiтектурний ськарб. Вони побудованi в основному в екстравагантному,
орнаментальному стилi барокко, хоча є деякi представники стилю
ренесанс (наприклад, собор La Paz) або бiльше пiзнiх стилiв. Починаючи з
1940-их рокiв, Римсько-католицька Церква одержала майже виняткову роль у
питаннях соцiальноï допомоги й утворення.
В Iндiйських громадах Altiplano, ще живi деякi форм
пантеïстичноï доколумбовськой релiгiï. Вона включає
Бога Сонця, легендарне створення першого iмператора iнкiв — Maneo
Capac i сестру його дружини — Mama Oclio на островi Сонця в озерi
Titicaca. Римсько-католицька релiгiя в плинi столiть прийняла деякi
аспекти iндiйськоï релiгiï асимiлюючи ïх у релiгiйному
життi цих громад. Є також рiзнi Протестантськi вiросповiдання й
так само маленьке єврейська громада. Воля релiгiï гарантована
Конституцiєю. ДЕМОГРАФIЯ.
На початку 20-ого столiття Населення Болiвiï було близько 1,800,000
чоловiк, i пiсля 25 рокiв повiльного приросту населення його кiлькiсть
досягла приблизно 2,300,000. Мiж 1925 i 1950 роками населення росло в
злегка приськореному темпi (незважаючи на втрати Вiйни Chaco) ,
збiльшившись майже на 750,000. Чисельнiсть населення до 1950 року,
ськладова 3,000,000 чоловiк вирiс на очах бiльше чим на 2,250,000
протягом наступних 25 рокiв, завдяки, по-перше, зменшенню смертностi й
постiйному росту народжуваностi. До кiнця 20-ого столiття кiлькiсть
населення на 1950-ий рiк бiльше, нiж подвоïлося.
Урбанiзацiя в Болiвiï росла паралельно росту населення. На початку
20-ого сторiччя мiське населення Болiвiï було менше нiж одна десята
всього населення, але до 1950 мiське населення бiльше, нiж
подвоïлося. До кiнця 20-ого сторiччя мiське населення виросло
приблизно до половини всього населення.
ЕКОНОМIКА
Болiвiя добре забезпечена природними ресурсами, але високi витрати
виробництва, недолiк iнвестицiй, неадекватний внутрiшнiй транспорт, i
мiсце розташування не забезпечує вихiд до моря обмежували
розвиток. Середнiй дохiд болiвiйця низок, i Болiвiя залишається
однiєï з найбiднiших краïн Пiвденноï Америки.
Революцiйна програма 53-го включила негайну аграрну реформу, засновану
на розпадi бiльших маєткiв, i нацiоналiзацiï шахт. Це привело
до первiсного зменшення в сiльськогосподарському виробництвi, тяжкому
падiнню у видобутку корисних копалин i збiльшенню заробiтноï плати.
У перiод полiтичних безладь, уряд намагалося задовольнити новi робочi
сполучники, вiдстрочкою необхiдних ськорочень числа службовцiв у шахтах
i пiдтримкою бiльших зусиль у багатьох iнших галузях економiки. Таким
чином, незважаючи на запiзнiлi полiтичнi й соцiальнi реформи,
реалiзованi революцiï, курс росту нацiональноï економiки
залишився надзвичайно низьким. Страшно коливна економiка сильно
погiршилася наприкiнцi 20-ого сторiччя в основному в результатi падiння
свiтових цiн на олово, поганих урожаïв, виплати боргiв, i
пiдвищення темпiв iнфляцiï. Хоча Болiвiя одержала дуже бiльшу
iноземну допомогу, технiчну пiдтримку й позика Мiжнародного Банку
протягом ряду рокiв, що лякають проблеми, якi не мають швидких або
легких рiшень, продовжують стояти перед урядом.
Ресурси. Мiнеральнi запаси Болiвiï це самi коштовнi мiнеральнi
ресурси. Краïна є головним виробником олова; у неï
є запаси цинку, сурми, вольфраму, срiбла, свинцю й мiдi, а також
невелика кiлькiсть золота. Хоча олово домiнує над виробництвом
металiв, Болiвiя — дуже коштовний постачальник, порiвнянний з Пiвденно-
схiдною Азiєю й через цього особливо уразливий до свiтового попиту
на олово. Державне корпорацiя по видобутку копалин, Comibol, оголосило
про важкi втрати й падiння виробництва в 1980-их коли, через надлишки,
що ськопилися у свiтi, олова, бiльше чим двi третини шахт, що служать,
стали безробiтними.
Початок розробки нафтових ресурсiв Болiвiï датується 1920-им
роком, коли Стандартна Нафтова Компанiя Нью Джерсi придбала концесiю на
дослiдження й експлуатацiю зони в подножья Анд у пiвденно-схiднiй
Болiвiï. Ряд маленьких родовищ нафти був виявлений тут, але ця
компанiя була нацiоналiзована в 1937 роцi й утворилася YPFB (Yacimientos
Petroliferos Fiscales Bolivianos) . У серединi 1950-их рокiв
компанiï США знову вiдновили розробку в Болiвiï, i в 1956
болiвiйська компанiя видобутку нафти нафти в затоцi — вiддiлення
корпорацiï нафти в затоцi почала десятилiття успiшноï розробки
нафти й природного газу в районi Santa Cruz. В 1966 роцi Затока почала
експортувати нафта в пiвденну Калiфорнiю, через трубопровiд YPFB у
Тихоокеанський порт Africa (Чилi) , а також пiдвищувати обсяг продажу на
внутрiшнiх ринках i Аргентинi. Однак полiтична невизначенiсть
розбудувала цю промисловiсть, i в 1969 Болiвiя нацiоналiзувала компанiю
видобутку нафти в затоцi. Хоча Болiвiя знову стала заохочувати iноземнi
нафтовi компанiï в 1972, виробництво продовжувало падати через
недолiк iнвестицiï й невдачi спроб повернути втрачена довiра.
Пiдвищення внутрiшнього споживання змусило iмпортувати частину нафти
наприкiнцi 20-ого столiття й привело до новоï хвилi
об'єднання Болiвiï з iноземними нафтовими компанiями.
Виробництво природного газу було бiльше успiшним, i з падiнням свiтового
попиту на олово наприкiнцi 20-ого сторiччя, природний газ став найбiльш
важливим за значенням експортом Болiвiï, нараховуючи до середини
1980-их рокiв бiльше половини всiх офiцiйних доходiв. Головним
споживачем природного газу є Аргентина що є. Родовища газу з
бiльшими запасами ськонцентрованi в районi Santa Cruz. Болiвiя багата й
iншими натуральними ресурсами, зокрема гiдроелектричним потенцiалом, що
експлуатувався мiнiмально.
Сiльське Господарство.
Приблизно половина працюючого населення зайнято в сiльському
господарствi (включаючи невелику кiлькiсть мисливцiв, лiсникiв i
рибалок) , але на фермерство доводиться тiльки 27 вiдсоткiв вiд валового
продукту. Хоча селянський ринок вирiс у пiвнiчних мiстах i великих
транспортних центрах на Altiplano i навколо Cochabambа, фермерство
залишається широко розповсюдженими в Андах.
Картопля й oca (також ïстiвний tuber) основнi зерновi культури на
пiвнiчному Altiplano, де ïдять ïх в основному в сушеному видi
(вiдомий як chuno або tunta) . Двi важливi зерновi культури, якi
дозрiвають на цiй висотi високо, обидвi високо живильнi, це quinoa i
canahu. Лами й альпаки пiднiмаються в гори, де виконують рiзнi
сiльськогосподарськi функцiï, хоча використання лами, як
в'ючноï тварини зменшилося з ростом вантажного транспорту.
В Yungas виняткове кава, какао, цитрусовi, банани, авокадо, ананаси,
манго, папайю, динi, чилiйськi перцi, солодкий картопля (ямс) , i
манiоки представляють дивну розмаïтiсть сiльськогосподарських
культур. Розвиток обмежується, однак, бiдними дорогами й убогими
ринками. Тiльки кока (дивитися нижче — ТОРГIВЛЯ) має сильний
мiжнародний ринок i високий дохiд при виробництвi має сильним
Мiжнародний ринок i високий дохiд при виробництвi. У теплом,
сприятливому клiматi Valles ростуть кукурудза, пшениця, ячмiнь,
алфальфа, виноград, персики й овочi, i пасуться вiвцi й молочна худоба;
район, що називається садом Болiвiï це родючий регiон
з багатим потенцiалом, район iз систематичним зрошенням i постiйно
зростаючими врожаями.
На Сходi, навколо Santa Cruz, цукровий очерет, рис, бавовна, i рогата
худоба є значною продукцiєю, що розвивається в
основному для внутрiшнього ринку. Є також бiльшi ранчо в Beni.
Коштовнi тропiчнi дерева ростуть у лiсах Chaco i в пiвнiчних дощових
лiсах, але бiльша вiдстанi до ринкiв i конкуренцiя, що становиться
бiльше доступними мiсцевостями поза Болiвiєю обмежують
експлуатацiю.
Промисловiсть.
Промисловий сектор вирiс, починаючи з 1950-их рокiв, але
залишається маленьким, незважаючи на деякi переваги вiд членства
Болiвiï в Андськой Групi, регiональноï торговельноï
органiзацiï. Iсторично, обробка мiнералiв (включаючи очищення
нафти) i обробка сiльськогосподарських продуктiв домiнували в
Болiвiйськiй промисловостi. В 1970-их роках у промисловостi було зайнято
близько 10 вiдсоткiв працюючого населення, але ця пропорцiя трохи
зменшилася в 1980-их роках. Болiвiйське олово витягає головним
чином з гiрських шахт, якi часто дуже глибокi й прокладенi у важких,
вiддалених районах схiдних Кордильєр на великiй висотi. Руди з
низьким змiстом олова важко очищаються. До кiнця 20-ого сторiччя
обробляють руди, у яких олова перебуває менш 1 вiдсотка.
Болiвiйськi плавщики в нормальних економiчних умовах виробництва
концентруються на експорт, але бiльше ськладнi руди виплавляються
закордоном. Харчова промисловiсть мiстить у собi борошномельну
промисловiсть, виробництво молока, очищення цукру, пивоварство й
виготовлення алкогольних напоïв. Iншi галузi промисловостi це
машинобудування, виробництво текстилю, взуття, меблiв, ськла, цегл,
цементу, паперу, i рiзноманiтного асортиментiв товарiв народного
споживання, призначених для внутрiшнього ринку iз iз невеликою
купiвельною спроможнiстю. Бiля двох третин Болiвiйськоï
промисловостi перебуває в La Paz або бiля його; багато чого
мiститься й у районi Cochabamba. Iснує серйозна конкуренцiя з боку
iмпортерiв бразильських, аргентинських, i перуанських промислових
товарiв, а також вiд контрабандних товарiв останнi є головним
чином споживчими товарами iз сусiднiх краïн i Сполучених Штатiв
Америки якi можуть продаватися дешево, тому що вони уникають мита.
Болiвiя має надлишковi джерела енергiï, особливо
гiдроелектричний потенцiал, але споживання на душу населення
залишається низьким. Нацiональна Електрична Компанiя (Empresa
Nacional de Electricidad) головним чином постачає бiльшi мiста й
шахти. Гiдроелектростанцiï обслуговують La Paz, Cochabamba, i
Oruro, найбiльший завод в Corani, у районi Cochabamba.
Santa Cruz, Sucre, Tarija, i Trinidad забезпечуються тепловою
електроенергiєю вiд нафти. Маленькi генератори, суспiльнi й
приватний, постачають бiльше iзольованi центри на Сходi. Туризм ще не
вносить дуже великий внесок в економiку, але надає пiдтримку для
збiльшення власного потенцiалу й полiпшення готельних умов, особливо в
La Paz. Наприкiнцi 20-ого сторiччя Болiвiя була додана до становящет усе
бiльше популярному великому туровi по Пiвденнiй Америцi — туровi
по континентальних визначних пам'ятках, що залучає гостей зi
Сполучених Штатiв Америки, Європи, i Японiï. Головний iнтерес
зосереджує на Озеро Titicaca i його околицях: руïни древнiх
будов iнкiв на островi Сонця, доинкськие руïни в Tiahuanaco,
рибного лову в озерi, iндiйське життя на Altiplano, i сам мiстi La Paz.
Побiчна подорож через королiвськi Кордильєри й долiлиць в Yungas
джунглi, найближчi до La Paz, хвилююче й популярно, забезпечуючи в плинi
декiлькох годин самi незвичайнi види й клiматичнi контрасти в Андах.
Торгiвля.
Експорт металiв (головним чином олова, але, також включаючи цинк,
срiбло, i вольфрам) традицiйно домiнував у торгiвлi Болiвiï. Iз
крахом свiтового ринку олова в 1980-их роках, природний газ став в
експортi; Кориснi копалини й природний газ становлять разом бiльше чим
80 вiдсоткiв законноï експортноï торгiвлi Болiвiï.
Сiльськогосподарський експорт включає кава, цукор, i деревину,
разом з маленьким кiлькостям дикого каучуку, бразильських горiхiв, шкiр
i шкiр. Промисловi продукти становлять саму бiльшу частину всього
iмпорту; машини й устаткування для промисловостi й транспорту —
серед головних категорiй. Сировина, споживчi товари, i харчовi продукти
— це iншi важливi категорiï iмпорту. Самi бiльшi торговельнi
партнери — Аргентина й Сполученi Штати Америки, але значна
торгiвля також ведеться з iншими Пiвденноамериканськими краïнами,
Великобританiєю, Захiдною Нiмеччиною, i Японiєю.
Незаконна торгiвля кокаïном стала значним елементом у болiвiйськiй
економiцi. Листи мiсцевого чагарнику кока жували андськие iндiанцi
столiттями для полегшення вiд холоду й для задоволення. Невелика
кiлькiсть кока (вiд Quechua kuka) також легально експортувалося багато
рокiв для медичних цiлей. Безпрецедентне розширення вирощування коки в
Yungas, i особливо в регiонi Chapare (пiвнiчний схiд вiд Cochabamba)
почалося в 1960-их роках з раптовим ростом незаконного мiжнародного
ринку кокаïну. Оськiльки потреба в кокаïнi виросла в Пiвнiчнiй
Америцi i Європi в 1970-их i 1980-их роках, Болiвiйськi фермери
незабаром виявляли, що нiяка iнша сiльськогосподарська культура не може
конкурувати з кокою по прибутковостi. Вона стала iдеальним продуктом, що
приносить наявний дохiд — легко вирощується, коштовна,
стiйка, i легко транспортується у виглядi сухих листiв або
концентрату готового для контрабандного вивозу iз краïни з лiтних
смуг, неуважних по всьому Сходовi. Наприкiнцi 20-ого сторiччя було
оцiнено що одна третина свiтового врожаю кокав виростає в
Болiвiï, а одна чверть в одному тiльки регiонi Chapare. Спроби
уряду замiнити цю культуру або домогтися добровiльного ськорочення
селянами ïхнiх площ пiд кокою не увiнчалися успiхом. Дiйсно, площа
пiд коку безупинно продовжувала збiльшитися. До 1980-им рокiв кiлькiсть
кокаïну, оцiнена в $5,000,000,000 залишало Болiвiю щорiчно iз
центрiв навколо Cochabamba i вiддалених частин Сходу. Незважаючи на свiй
незаконний характер, транспортування наркотику забезпечило величезне
доповнення до валового нацiонального продукту краïни. Через великий
дохiд, одержуваного урядом i фермерами, i неськазанного збагачення
незаконних дилерiв, торгiвлю кокаïну стало майже неможливо
придушити.
Транспорт.
Розвитку Болiвiï перешкоджали ïï внутрiконтинентальне
мiсце розташування й труднощi будови внутрiшньоï географiï
крутих гiр i сезонних повеней у долинах. Головна залiзнична система, на
заходi, була побудована в основному мiж 1890-ими й 1920-ими роками й
зв'язує головнi мiста й шахти Анд iз тихоокеанськими портами
Антофагасти (Чилi) i Арике (Чилi) i Матарани (Перу) . Сама пiзня лiнiя
пов'язана з озером Titicaca. Iзольований вiд цiєï
залiзничноï мережi, Santa Cruz, формуючи ядро схiдноï системи,
був зв'язаний залiзничною лiнiєю з Корумба (Бразилiя) i з
Аргентиною протягом 1950-их рокiв. Однак цi лiнiï не виносили
багато вантажу.
Залiзничний транспорт розвивався на очах у високогiрнiй Болiвiï й
навколо Santa Cruz, iз середини 1950-их рокiв брукованi шосейнi дороги
зв'язують La Paz з Oruro, Cochabamba з Santa Cruz, Santa Cruz з Montero,
i iншi важливi центри на околицях Santa Cruz region. ПАН-АМЕРИКАНСЬКI
шосейнi дороги перетинають високогiрнi до Болiвiï мiж Перу й
Аргентиною, а автобуси вантажiвки ïздять по небрукованих дорогах,
зв'язуючи велику кiлькiсть мiст в Андах. Поïздки повiльнi й часто
небезпечнi. Стежки використовуються в частинах Oriente пiсля спаду
повеней; тут немає дорожньоï мережi. Величезна рiчкова
система охоплює бiльшими петлями всю рiвнину, об мiсцевий рух
обмежено. Тiльки в пiвнiчних дощових лiсах — як мiсцевий транспорт
використовуються маленькi рiчковi човни.
Повiтряний Транспорт — єдиний швидкий зв'язок мiж головними
мiстами Болiвiï й першорядний засiб повiдомлення яким iзольованi
населенi пункти Oriente пов'язанi з iншими регiонами краïни.
Нацiональна авiалiнiя — Lloyd Aereo Boliviano (LAB) — була
заснована маленькою групою Нiмецьких бiзнесменiв в 1925 роцi, i в другiй
половинi 20-ого сторiччя це грало важливу полiтичну роль у дослiдженнi
долин i схiдних границь регiону болiвiйськоï територiï. Газети
й iнформацiя швидко поширюються повiтряними службами, постiйно
iнформуючи далеко живучих вiд центра людей про нацiональнi справи. LAB
здiйснює мiжнароднi маршрути до пiвденноамериканських столиць, а
також до iнших мiст таким, як Сан Пауло, Рiо-де-Жанейро в Бразилiï
й Manaus (Бразилiя) , Panama City, i Майами.
АДМIНIСТРАЦIЯ Й СОЦIАЛЬНI УМОВИ
Уряд.
Болiвiя була оголошена незалежноï в 1825 роцi, i ïï перша
конституцiя прийнята в 1826 роцi. Незважаючи на перегляди й численнi
перевороти держава зберегла унiтарну систему правлiння. Незалежно вiд
того — вибране або був уряд або уведений вiйськовою диктатурою,
протягом всi iсторiï Болiвiï воно зберiгало владу над
краïною. За умовами конституцiï 1947 року, виконавчою владою
надiляється президент, що вибирається за допомогою прямого
голосування всього населення краïни на строк 4 роки. Якщо жоден
кандидат не одержує абсолютноï бiльшостi голосiв,
Нацiональний Конгрес повинен вибрати президента iз трьох провiдних
претендентiв. Президент не може бути негайно переобраний. Двопалатний
законодавчий орган ськладається iз Сенату й Палати Депутатiв,
члени яких вибираються народом на чотирирiчний строк. Правоохоронна
система очолюється Верховним Судом з 12 членiв, якi призначаються
Конгресом на 10-лiтнiй строк. Краïна роздiлена на дев'ять областей,
кожна з яких очолюється префектом, призначеним Болiвiйським
президентом. Вiддiли пiдроздiленi на провiнцiï керованi
субпрефектами, а провiнцiï пiдроздiляються на кантони, керованi
корреджидорами. Пiсля Нацiональноï Революцiï 1952 року було
уведено загальне виборче право, i все чоловiки й жiнки одержали право
голосувати вперше в iсторiï Болiвiï. До цього, голосувати мали
право тiльки грамотнi й забезпеченi люди, що сильно обмежувало кiлькiсть
голосуючих. Полiтична система краïни сильно роздроблена на велику
кiлькiсть полiтичних партiй вiд украй правих — консервативних до
лiвих — радикальних.
Утворення, здоров'я й добробут.
Первинне утворення у вiцi вiд шести до 14 рокiв безкоштовно й офiцiйно
обов'язково для всiх, хоча останнє важко здiйснити в деяких
областях. Вторинне утворення, що триває чотири роки, не
обов'язково. Наприкiнцi 20-ого сторiччя бiля чотирьох п'ятих дiтей у
вiцi до 14-ти рокiв вiдвiдували школу, i тiльки одна чверть дiтей пiсля
чотирнадцяти рокiв надходять так. В основному утворення перебуває
у вiданнi й забезпеченнi держави. Але частки Вузи дозволенi. Римсько-
католицькi, Протестантськi, i Єврейськi органiзацiï активно
займаються первiсним i вторинним утворенням. Норми дорослоï
грамотностi ростуть на очах з 1950-их рокiв. В 1960-их роках бiля трьох
чвертей населення було напiвписьменним. Але до 1980-им рокiв ця цифра
впала до однiєï третини. Вище утворення здiйснюється в
8 вищих нацiональних державних унiверситетах (розмiщених у столицях
кожного департаменту, крiм Пандо) . Є також технiчнi унiверситети
й Римсько-католицький унiверситет. Найбiльший унiверситет це унiверситет
САН АНДРЕ, розмiщений в La Paz. Унiверситетська бiблiотека й нацiональна
бiблiотека конгресу має чудовi колекцiï.
Медичне обслуговування.
Є три види медичного обслуговування — державним,
здiйснюваним Мiнiстерством Суспiльного Здоров'я й Соцiальноï
Безпеки, потiм система Соцiальноï Безпеки, що обслуговує
тiльки своïх членiв, i частки клiнiки. В основному, медичне
обслуговування й лiкарнi в мiстах перебувають на досить гарному рiвнi.
Однак, це по iншому в сiльських мiсцевостях, де не вистачає
докторiв i медсестер. Виïзнi працiвники охорони здоров'я
забезпечують первинну турботу про здоров'я й дають консультацiï по
гiгiєнi й харчуванню в колонiзованих зонах. Однак деякi головнi
проблеми залишаються. Заразнi хвороби типу малярiï й ГУБКА усе ще
переважають в Oriente, i захворювання дихальних шляхiв усе ще широко
поширенi. Погане харчування залишається проблемою в деяких
областях.
КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ Культурнi традицiï.
Болiвiйська культура ськладається iз сумiшi Iндiйськоï
культури з культурою Середземномор'я принесеноï iспанцями. У днi
релiгiйних свят, наприклад, ще практикуються язичеськi доколумбовськие
обряди. Iндiанцi виражають своï почуття танцями й пiснями, у яких
сочитаются двi культури. Пiд час свят символiчнi вбрання iндiанцiв
представляють iнтерпретацiю Європейських образiв. Танець palla-
palla або loco palla-palla — карикатури європейських
загарбникiв, танець waka tokoris бiй, що пародiює, бикiв, i
morenada висмеивающий бiлих людей, якi ведуть iмпорт африканських рабiв.
Звичайно цi танцi супроводжують iндiйськi музичнi документи. У самiй
музицi, сумiш культур також очевидна, оськiльки багато мелодiй заснованi
на iспанських танцях. Найчастiше використовуються iнструменти типу sicu
або zampona (сопiлка) i kena, tarka i pinkilla (вертикальнi флейти) .
Використовуються духовi iнструменти рiзного розмiру, включаючи шкiрянi
барабани, бронзовi гонги, i мiднi дзвiночки. Костюми, що багато вишитие
й рiзнобарвнi, iмiтують убрання доколумбовських iндiанцiв або одяг
iспанцiв 16-ого сторiччя. Iспанський вплив Iспанiï ясно видно на
прикладi charango, струнного iнструмента специфiчного для Болiвiï.
У нього п'ять подвiйних струн i форма, схожа на гiтару, хоча багато
менше. Його корпус зроблений з панцира броненосця.
Традицiйний одяг Щоденний одяг iндiйських жiнок з високогiрного району.
залишається традицiйноï й у мiськi й у сiльських областях:
широкi вiльнi спiдницi (polleras) i квiтчастi шалi. Останнi звичайно
заповнюють товарами для продажу, а також новими покупками, додатковим
одягом. Туди ж кладуть дитини й все тщательно прив'язують до спини,
залишаючи обидвi руки вiльними. Капелюха завжди доповнюють костюм,
ïхньоï форми рiзних в областях Болiвiï.
Починаючи з 1940-их рокiв, iндiйська культура розцвiла. Колись, iндiанцi
намагалися наслiдувати європейцiв, як у звичаях, так i в одязi.
Але на початку 1970-их рокiв, iндiйськi цiнностi були вiдновленi;
iндiйська музика пiднялася на бiльше високий рiвень, художники
вiдмовилися вiд наслiдування європейських європейським
стилям i деякi риси iндiйськоï культури знову з'явилися в
загальному стилi життя. Академiя Мови АЙМАРА в La Paz займається
проблемами збереження чистоти мови АЙМАРА.
Мистецтва.
Нацiональна Академiя Образотворчих Мистецтв в La Paz пропонує
курси музики, живопису, ськульптури, i керамiки. Тут є двi
галереï живопису й постiйнi колекцiï в Нацiональному
Музеï Мистецтва й Нацiональному Музеï Археологiï (Museo
Tiahuanaco) . Коштовностi зi срiбла й золота, у доколумбовськом стилi
художнього оформлення були зробленi в колонiальнi часи. Мiсцевi ринки
пропонують достаток барвистих ручних виробiв i чудесне дерев'яне
рiзьблення.
У мiстi Potosi значний Королiвський Монетний Двiр (Casa Real de Moneda)
, заснований в 16-ом сторiччi й перебудований в 18-ом сторiччi, був
вiдновлений, i бiльшi зали використовуються для постiйноï
колекцiï прекрасного колонiального живопису. Рiзнi старi храми
також були вiдновленi. В La Paz є Нацiональний Симфонiчний
Оркестр, i при Унiверситетi San Andres хоровий колектив
спецiалiзується на iндiйськiй музицi.
ВIДПОЧИНОК.
Перiодично проводяться народнi фестивалi, найважливiший з яких проходить
в Oruro протягом карнавальних свят. Тут змагаються багато iндiйських
музичних i танцювальних груп, забезпечуючи чудове видовище костюмiв i
декорацiй. Футбол (soccer) це нацiональний спорт i болiвiйська
нацiональна команда змагається в мiжнародних матчах. Велика
кiлькiсть iнших спортивних видовищ, характерних для Заходу можна
побачити в бiльших мiстах. Тут вiдбуваються боï бикiв.
Преса й радiомовлення й телебачення.
Болiвiя має активну й конституцiйно звiльнену пресу, що
пiддавалася перiодичнiй цензурi пiд час диктаторських режимiв. Кожна з
обласних столиць (крiм Cobija i Pando) має, принаймнi, одну
щоденну газету. El Diario (найстарша) , Presencia (Римсько-католицька) ,
Hoy i Ultima Hora, в La Paz мають найбiльше поширення по краïнi.
Sucras Daily i Coerreo del Sud, були заснованi тiльки наприкiнцi 20-ого
сторiччя. У Болiвiï широко поширенi радiостанцiï, багато хто з
них — комерцiйнi, якi вiщають на АЙМАРА й Quechua. Державна
Нацiональна Телевiзiйна Компанiя (Empresa Nacional de Telivision)
охвативающее нацiональнi й свiтовi подiï, спорт, мистецтво,
документальнi матерiали, i розважальнi програми, має своï
станцiï бiльшостi головних мiст. Унiверситетськi телевiзiйна служба
(Television Universitaria) також представляє освiтнi програми. В
1980-им рокам, однак, бiльшiсть Болiвiйцiв усе ще не мали власних
телевiзiйних установок. Вiдсоток глядачiв у мiстах, звичайно, багато
вище чим у сiльських районах, тому що телевiзори перебувають там не
тiльки в будинках, але також у суспiльних i комерцiйних установах.
IСТОРIЯ.
Раннiй перiод.
Болiвiйське суспiльство простежує своє походження вiд
розвинених доколумбовських цивiлiзацiй Пiвденноï Америки. Високе
Болiвiйське плато вiдоме як Altiplano було густо заселене вже за кiлька
сторiч до завоювання iспанцями в 16-ом сторiччi.
З 7-ого сторiччя iмперiя Tiahuanaco, перша з великих Андських iмперiй,
що простирається по Перуанському узбережжю й гiрським мiсцевостям,
мала свiй центр в Altiplano. До 11-ома сторiччю вона досягла свого
апогею й була роздiлена на бiльше дрiбнi держави.
У сторiччя, якi пiшли за крахом Tiahuanaco, болiвiйський високогiрний
регiон зберiгав щiльнiсть населення високий рiвень технологiчного
розвитку зi зрошенням у сiльському господарствi, ригации. До 15-ома
сторiччя регiон головним чином контролювався дванадцятьома нацiями
iндiанцiв, що говорять мовою Aymara. Суперничаючи з нацiями, що говорять
на Quechua з Cuzco, що тепер є територiєю Перу, цi племена
Aymara боролися з Quechua за владу в центральному Андськом високогiрному
регiонi. Хоча нацiï Aymara в остаточному пiдсумку були потiсненi
Cuzco, вони проте залишилися найважливiшою групою крiм Quechuan у межах
Iмперiï, що розширюється, Iнкiв; ïхня важливiсть була в
тiм, що вони були єдиним були єдиним завойованим прибережним
народом що зумiв зберегти самобутнiсть своєï мови й культури
в такому ступенi, що ïхня мова Aymara пережив iспанське панування.
Але аймари були змушенi в результатi колонiальноï полiтики iнкiв
прийняти у своє середовище велика кiлькiсть емiгрантiв, що
говорять мовою Quechua. Це було раннiм зразком колонiзацiï без
асимiляцiï, що дало Болiвiï ïï теперiшню
лiнгвiстичну й культурну самобутнiсть (У Болiвiï сьогоднi 2
основних iндiйськi мови — Quechua i Aymara) .
Долини пiвденних Анд i центральне плато в Болiвiï, з ïхньою
щiльнiстю iндiйського населення, стали ядром усього всiєï
завойованоï iспанськоï Iмперiï пiсля завоювання. До
багатства, принесеному працею iндiанцiв, додалися багатства корисних
копалин при вiдкриттi в 1545 роцi покладiв срiбла в Potosi — самих
бiльших срiбних копiй, з вiдомих тодi в захiдному свiтi. Марнi
високогiрнi — шахти Potosi поряд з iншими вiдкритими в
розташованому поруч мiстi Oruro (заснований в 1606) , забезпечувалися
ïжею й iншими необхiдними речами з Chuquisaca (заснований в 1538) ,
La Paz (заснований в 1548) , i Cochabamba (заснований в 1571) . З 16-ого
й до самого 18-ого сторiччя цей район пiвденних Andean, вiдомий тодi, як
Charcas, або Верхнє Перу, був одним з найбагатших i щiльно
населених центрiв американськоï частини iспанськоï
iмперiï. Шахти цього району забезпечувалися примусовою працею
iндiанцiв iз всiх Анд; i до середини 17-ого сторiччя це центральне мiсто
гiрничодобувноï промисловостi Potosi був самим бiльшим мiстом в
Америцi з населенням 150 тисяч чоловiк.
До останньоï чвертi 18-ого сторiччя цi знаменитi збирай прийшли в
занепад. Виснаження самих багатих i найбiльш доступних срiбних жил,
бiднiсть шахтарiв i ïхнє неуцтво в нових технологiях, i
втягування колонiальноï столицi в бурхливо розвивається в
мiжнародну торгiвлю наприкiнцi 18-ого сторiччя всi Ч це сприяло
ïï занепаду. Хоча Potosi продовжував бути бути найбiльш
важливим економiчним центром верхнього Перу, iнтелектуальним i
полiтичним центром областi був Chuquisaca (вiдомий також у колонiальний
перiод як Charcas i La Plata i, iз часiв незалежностi, як Sucre) . Зi
своïми академiями й унiверситетом, Chuquisaca був головним освiтнiм
центром для всього регiону Де-Ла-Плата; вона також служила мiсцем
знаходження уряду верхнього Перу, що було вiдомо зi своєï
пiдстави в 1559 за назвою Audiencia Charcas. Audiencia спочатку
мiстилася серед вiце-королiвства Перу в Лiмi, але в 1776 вона була
остаточно перемiщена в нове вiце-королiвство, засноване в Буенос-Айреса.
Наприкiнцi 1770-их i початку 1780-их рокiв зловживання з боку дрiбних
посадових осiб спровокували iндiйськi повстання, якi здiйснювалися в
надiï на вiдновлення староï Iмперiï Inca. Серйознi
безладдя були широко поширенi в гiрськiй мiсцевостi й викликали велика
кiлькiсть нещасних випадкiв; La Paz був двiчi обложений за кiлька
мiсяцiв. В остаточному пiдсумку, iндiйськi лiдери були переможенi й
страченi.
В 1809 роцi Chuquisaca i La Paz став двома з найперших мiст в Iспанськiй
Америцi, якi збунтувалися проти iспанськоï влади, призначених новим
наполеонiвським правителем Iспанiï. Авторитети часто розглядають цi
дiï як початок воєн за незалежнiсть у Латинськiй Америцi.
Хоча правлiння вiце-королiвства в Лiмi змогли придушити повстання,
подiбного ж повстання були успiшнi в столицi вiце-королiвства —
Буенос-Айресi. Iз цього мiста було послано кiлька революцiйних армiй,
щоб звiльнити Верхнє Перу. Вони не домоглися успiху, однак,
партизанськi частини, сформованi з у сiльськiй мiсцевостi пiсля подiй в
1809 продовжували революцiйнi дiï у Верхньому Перу ще протягом 16
рокiв. В 1825 роцi армiя Болiвiï з пiвночi, пiд керiвництвом
маршала Antonio Jose de Sucre, звiльнило Верхнє Перу. Вiйськова
перемога була полегшена постiйним дезертирством роялiстiв Верхнього
Перу. Головним чином мiсцева елiта й дезертири переконали Симона Болiвар
i Sucre дозволити Верхньому Перу стати незалежним, переважнiше, нiж
приєднати або до Перу або Аргентини. Шостого Августа 1825 року
Конгрес Верхнього Перу оголосив Болiвiю незалежноï. Деякi з
партизанських командирiв, що представляють найбiльш бiднi шари виборцiв,
змогли взяти участь у правлiннi нового режиму, контрольованого головним
чином елiтою.
БОЛIВIЯ ВIД 1825 ДО 1930 РОКУ.
У знак вдячностi пiдтримки Болiвару, лiдери конгресу назвали нову
республiку Болiвiя на честь ïï визволителя й запросили Сукре,
його головного помiчника, бути першим президентом.
Пiдстава й раннiй нацiональний перiод.
Однак, нова республiка не була так життєздатна, як гаряче
сподiвалися ïï люди. Вона була економiчно вiдсталоï,
незважаючи на легендарнi колонiальнi багатства й вигiдне мiсце
розташування регiону. Наприкiнцi 18-ого столiття зниження рiвня
гiрничодобувноï промисловостi привело до серйозноï
депресiï як результату Воєн за Незалежнiсть. Мiж 1803 i 1825
роками виробництво срiбла в Potosi упало бiльш нiж на 80 вiдсоткiв; i
вчасно першого нацiонального перепису в 1846 роцi, республiка
нараховувала бiльше чим 10,000 закритих шахт.
Нездатна експортувати срiбло на рiвнi колишнього колонiального
виробництва, Болiвiя швидко втратила своє колишнє положення
передовоï развитой економiчно краïни в Iспанськiй Америцi. Уже
до кiнця колонiального перiоду, такi крайнi областi як Де-Ла-Плата й
Чилi були далеко спереду по виробництву хлiбних злакiв i м'яса. З
iншоï сторони Болiвiя, була iмпортером основних продуктiв, в
основному тих, якi споживалися iндiйським населенням i нiякi
ïï мiнеральнi ресурси не були досить коштовними, щоб покрити
високi витрати транспортування ïх до узбережжя. Болiвiйська
республiка, з невеликим обсягом торгiвлi, що не дає прибуток вiд
податкiв, i з невеликими ресурсами для експорту, крiм дуже
ськромноï продукцiï ïï дорогоцiнних металiв, була
змушена покладатися на пряме оподатковування масою iндiйських сiльських
жителiв, якi становили бiльше двох третин усього населення, що
нараховує в 1825 роцi 1 мiльйон 100 тисяч. До самоï
останньоï чвертi 19-ого сторiччя, це регресивне оподатковування
iндiанцiв було бiльшим джерелом доходу нацiонального уряду. У порiвняннi
з бiльше прогресивними Пiвденно-Американськими державами, що опираються
майже винятково на податки з iмпорту й експорту в мiжнароднiй торгiвлi,
що постiйно розширюється, Болiвiйська держава швидко втратила
своє видне положення усерединi континенту й сталася вiдомо як одна
iз самих нових республiк.
Це економiчний спад був вiдбиттям полiтичного застою. Популярнiсть
Болiвiï стала рости спочатку з рядом вiйськових диктаторiв, серед
яких був маршал Andres de Santa Cruz, президент iз 1829 до 1839 року.
Поступово перетворюючи зруйновану вiйною болiвiйську економiку й
фiнансове становище, Santa Cruz в 1830их роках змiг об'єднати
Болiвiю з Перу, успiшно ськинувши в Лiмi режим мiсцевого диктатора
генерала Agustin Gamarra. Сполучник Болiвiï з Перу вiдомий як,
КОНФЕДЕРАЦIЯ (з 1836 до 1839 року) . Але Чилiйське вiйськове втручання
зруйнувало спробу КОНФЕДЕРАЦIÏ; Болiвiя швидко залишилася одна
одинешенька й iз цього часу вiдмовилася вiд всiх спроб мiжнародноï
експансiï.
Зусилля Болiвiï протягом наступноï половини сторiччя були
спрямованi переважно на об'єднання ïï вiддалених
областей, погодженi взаємини мiж ядром республiки Altiplano i
схiдними долинами Анд. Ця спроба була приречена на провал, тому що
Болiвiï не вистачало населення й ресурсiв, щоб використовувати
багатi можливостi Амазонки або Тихоокеанського узбережжя. Незважаючи на
величезне багатство нiтратiв i гуано, наявнi на Тихоокеанському
Узбережжi, нацiï була нездатна використовувати його навiть за
допомогою iноземного капiталу. Той невеликий капiтал, що був у
розпорядженнi вищого класу Болiвiï, був вкладений у шахти
Altiplano, тому болiвiйськi ресурси експлуатували Перуанцi, Чилiйцi,
Пiвнiчнi американцi й англiйцi. Мiж Чилiйською вiйною з
КОНФЕДЕРАЦIЄЮ ( 1838-39) i спалах Тихоокеанськоï Вiйни (1879)
, Чилi успiшно розширював своï вимоги, шляхом i дипломатичного
тиську й, нарештi, воєнними дiями проти Болiвiйського суверенiтету
на величезних територiях болiвiйського Тихоокеанського прибережжя.
Втрата прибережноï зони.
Вiйна за Тихий океан ( 1879-84) веде своє походження вiд бiльших
англо-чилiйських iнвестицiй у Болiвiï, починаючи з 1840-их рокiв,
коли були вкладенi iнвестицiï в покладi гуано болiвiйськоï
прибережноï провiнцiï Atacama. З вiдкриттям покладiв нiтрату в
1860-их роках, Чилiйська агресивна експансiя на узбережжя поширилася ще
далi. Рядом договорiв Чилi розширили своï територiальнi вимоги й
домоглися одержання комерцiйних концесiй на Болiвiйськiй територiï.
У вiдповiдь на цей тиськ Болiвiя пiдписала спiльний договiр з Перу в
1873 роцi; але це не залякало Чилiйцiв. Коли уряд Болiвiï
спробувало збiльшити податок на Чилiйськi компанiï по видобутку
нiтратiв у Болiвiï, Чилi односторонньо захопило Болiвiйську
територiю в 1879 i вийняли Болiвiю й Перу до вiйни. У травнi 1880, у
битвi пiд Tacna Чилi перемогли об'єднану БОЛИВИЙСЬКИ-ПЕРУАНСЬКУ
армiю, припинивши цим дiючий Болiвiйський опiр. Ськорiше, замiсть того,
щоб атакувати Андськое ядро Болiвiï, Чилiйцi не обертали уваги на
Болiвiю до кiнця вiйни, а органiзували масивну навалу на Перу,
результатом якого стало захоплення Лiми.
Вiдхiд тихоокеанського узбережжя до Чилi в багатьох аспектах був,
можливо, благословенням для Болiвiï. Тихоокеанська вiйна
ознаменувала головний поворотний момент у нацiональнiй iсторiï. Вiд
падiння Конфедерацiï до Тихоокеанськоï вiйни, Болiвiя пройшла
крiзь однi з гiрших перiодiв диктаторського правлiння у всiй Латинськiй
Америцi в 19-ом сторiччi. Десятилiття 1860-их i 70-их, однак, стали тим
часом, коли Андськая гiрничодобувна промисловiсть вiдродилася пiд
впливом нових внеськiв капiталiв iз Чилi й Великобританiï. Вчасно
Тихоокеанськоï вiйни умови мiжнародного ринку срiбла й введення
нових технологiй i капiталу сильно пожвавили нацiональну гiрничодобувну
промисловiсть. Тихоокеанська вiйна дозволила новим пiдприємцям
гiрськоï промисловостi захопити полiтичний контроль над нацiями.
УТВОРЕННЯ ЛIБЕРАЛЬНОÏ Й КОНСЕРВАТИВНОÏ ПАРТIЙ.
Починаючи з 1880 року, пiд президентством Нарцисо Камперо ( 1880-1884) ,
Болiвiя перейшла в еру цивiльного уряду з нацiональним вищим класом,
роздiленим на лiберальну й консервативну партiï, якi стали дiлити
влада мiж собою. Ця полiтична система внутрiшньокласових партiй
остаточно принесла Болiвiï стабiльнiсть, у якiй вона бiдувала для
економiчного розвитку. Хоча партiï роздiлялися по своïх
поглядах, вони були єдинi в ïхньому прагненнi забезпечити
економiчний розвиток. З 1880 по 1899 рiк нацiями правили консерватори,
чия основна функцiя була заохотити гiрничодобувну промисловiсть шляхом
розвитку мiжнародноï мережi залiзниць.
Коли лiберали захопили владу в консерваторiв у результатi так
званоï федеральноï революцiï 1899 року, вони успадкували
вже економiчно розвиненi нацiï. Федеральна революцiя, хоча
припуськала боротьбу за постiйне розмiщення нацiональних установ у
мiстах Сукре або Ла Пас, була насправдi й, насамперед, боротьбою за
владу мiж консервативною й лiберальною партiями. До нещастя для
консерваторiв, ïхня сила була також тiсно пов'язана iз традицiйною
елiтою Chuquisaca, бiльша частина яких мала спiльнi нтерес зi срiбло
добувною промисловiстю. Лiберали, в основному, опиралися на Ла Пас, що
до цього часу був в 3 рази бiльше Сукре й був самим населеним мiстом (72
тисячi з 1,700,000 населення в 1900 р.)
РОЗВИТОК ВИДОБУТКУ ОЛОВА.
Перемога лiбералiв була також тiсно пов'язана з основною змiною в
гiрничодобувнiй економiцi. Оськiльки свiтовий ринок срiбла почав
руйнуватися в 1880-их i на початку 1890 рокiв, основний поворот у
видобутки олова почався на Болийськом Altiplano. Виявлене у зв'язку зi
срiблом олово не ставало важливим продуктом до кiнця 19-ого сторiччя,
коли потреба в оловi раптово пiдськочила у всiх головних промислових
краïнах. Тому до 1900 року олово зовсiм замiнило срiбло як головний
експорт Болiвiï, нараховуючи бiльш, нiж 50 % вiд нацiонального
експорту. Поворот е видобутку олова вiдбувся не тiльки одночасно з
повстаннями лiбералiв i був тiсно пов'язаний з новою партiєю, але
вiн також привiв до фундаментальних змiн усерединi капiталiстичного
класу Болiвiï. У той час, як елiта, пов'язана з видобутком срiбла
була майже винятково болiвiйськоï, новi виробники олова були
набагато бiльше космополитични, мiстячи в собi в першi роки, iноземцiв
всiх нацiональностей також як i нових Болiвiйських пiдприємцiв.
Сам видобуток олова поглинав набагато бiльше капiталiв i приносила
набагато бiльше доходiв, чим стара серебродобивающая промисловiсть.
Виниклi новi компанiï стали бiльше розвиненими мiжнародними
пiдприємствами, що управляються професiйними менеджерами.
Принеся в такий спосiб нову уськладнену економiку й полiтичну
стабiльнiсть, уже досягнуту при консерваторах i продовжену лiбералами,
оловодобивающая елiта знайшла вигiдним вiдмовитися вiд прямого
причетностi до нацiонального полiтичного життя. У той час, як
болiвiйськi президенти при консервативному правлiннi в 19-ом столiттi
або самi були срiбними магнатами (Gregorio Pacheco, 1884-88;Aniceto
Аrce, 1888-92) або були близько пов'язанi з такими магнатами, як
ïхнi партнери або помiчники (Mariano Baptista, 1892-1896, Severo
Fernandez Alonso, 1896-99) , лiберали й наступнi президенти 20-ого
сторiччя були поза гiрничодобувною елiтою. Жоден олов'яний магнат не
приймав активноï участi в лiдерських позицiях усерединi
полiтичноï системи. Замiсть цього вони покладалися на бiльше
ефективну систему тиську на полiтичнi угруповання.
Лiберальне правлiння ( 1899-1920) Першорядне завдання для лiберальних
полiтикiв, якi керували Болiвiєю з 1899 по 1920 пiд керiвництвом
Ismael Montes (двiчi президента c 1904-08 i c 1913-17) , була влагодити
хронiчнi прикордоннi проблеми Болiвiï й продовжувати й розширення
мережi комунiкацiй початоï консерваторами. Iз Чилi, в 1904 був
пiдписаний мiцний мирний договiр, що визнає втрату всiх колишнiх
Болiвiйських територiй.
Також були вирiшенi проблеми Акри: центральний уряд почав невдалу спробу
розтрощити мiсцевi повстання (1889 — 1903) на охопленоï
гумовим бумом територiï Акри на Бразильськiй границi. Таємна
пiдтримка повсталими бразильцями й поразки болiвiйськоï армiï
остаточно переконали лiбералiв продати цю територiю Бразилiï за
договором Petropolis (1903) . У результатi фiнансових компенсацiй
забезпечених двома договорами, Болiвiя змогла фiнансувати велику еру
залiзничного будiвництва — до 1920 року бiльшiсть головних мiст
були зв'язанi залiзницею, а Ла Пас був пов'язаний iз двома чилiйськими
порти тихоокеанськими портами Antota-gasta i Arica ; новi лiнiï
були початi й доведенi до озера Titicaca i в такий спосiб до Перуанська
границi, а також до Tarija i вiдповiдно до Аргентинськiй границi.