Повернення Майданникова до землi

Твiр по роману М. Шолохова Пiднята цiлина. Коли я думаю про допущенi
бiльшовиками помилки пiд час колективiзацiï, менi завжди
пригадується Кiндрат Майданников, герой Пiднятоï цiлини
Михайла Шолохова. Долю колективiзацiï вирiшував середняк.
Найбiднiше селянство, в основному, пiдтримувало полiтику Радянськоï
влади, а в душi середняка вiдбувалася внутрiшня боротьба: прагнення до
нового життя боролося з почуттям власностi.
Саме ця внутрiшня боротьба у свiдомостi середняка вiдображається в
одному з персонажiв роману — Кiндратовi Майданниковi. Портрет
Майданникова створюють нечисленнi деталi: Кiндрат невисокий, у сiрому
зипунi, козак, на головi в нього вицвiла будьонiвка. Збираючись
виступити на загальнохуторських зборах, Майданников дiстав засалену
записну книгу, квапливо став шукати покресленi карлючками сторiнки.
Говорить Майданников про безпросвiтне життя середняка, тужачи очами.
Майданников шукає шлях порятунку середняка вiд убогостi i доходить
висновку, що цей шлях веде в колгосп. Кiндрат розумiє, що рабська
прихильнiсть до власностi заважає таким, як вiн, козакам, iти по
шляху нового колгоспного життя. Як же це — моє, нажите
потiм, буде там, у колгоспi, загальним?
Свiдомiсть Майданникова заходить у суперечнiсть iз його звичками i
почуттями. Спостерiгаючи за переживаннями Кiндрата, ми можемо
представити, що вiдбувалося в душах селян у роки колективiзацiï.
Майданников веде свою худобу в колгосп, вiн пересилив себе, але конфлiкт
ще не знайшов вирiшення. Кiндрат погнав худобину до рiчки. Напоïв.
Бики повернули було додому, але Кiндрат iз затаєноï на серце
злiстю, на конi, перепинив ïм дорогу, направив до сiльради. Думки
Майданникова, як крижини в час льодоходу, напливають одна на одну,
вертяться навколо одного: Як буде в колгоспi? Чи всякий вiдчує,
зрозумiє так, як зрозумiв вiн, що шлях туди єдиний, що це
неминуче? Що як нi шкода вести i кинути на загальнi руки худорбу, що
виросла разом з дiтьми на землянiй пiдлозi хати, а треба вести.
I подлюку-жалiсть цю до свого добра треба давити, не давати ïй ходу
до серця. Усього один мiсяць пройшов з тих пор, як Кiндрат записався в
колгосп, а якi значнi змiни вiдбулися в його життi i свiдомостi. Кiндрат
охоче брав участь у розкуркулюваннi, сумлiнно ставиться до своïх
обов'язкiв по роботi. З долею колгоспу тепер мiцно зв'язана доля
Майданникова, справи колгоспнi поступово стають i його особистими
справами. А от по ночах як i ранiше погано йому спиться, жалiсть до
свого добра ще не вмерла в душi Кiндрата. Правда, ранiше Майданников
думав тiльки про себе, про свою сiм'ю, а тепер роздумує про долю
пригноблених усього свiту. Боротьба за нове життя жадає вiд
Майданникова напруги всiх духовних сил. Саме важке для нього — це
перебороти звички власника, перемогти тугу за своє з такою працею
нажите добре. Удень, коли Кiндрат зайнятий у колгоспi, вiн
забувається в роботi. Удома ж, особливо по ночах, не дає
йому спати проклята жаль.
Болiснi нiчнi думи в самий важкий, поворотний момент життя мимоволi
переносять його в минуле, змушують згадати весь свiй життєвий
шлях. Спостерiгаючи за думками Майданникова, ми бачимо, що так само, як
одноособове господарювання виховало в ньому власника, народжувало
звички, вiд яких холодить серце тугою i нудьгою, так i колективна праця
змушує Кiндрата думати про справи колгоспнi, хвилюватися через
них. Думаючи про власний нестаток, Кiндрат думає про нестаток,
який терпить краïна, що будує п'ятирiчку, i стискає пiд
ряднинкою кулаки, з ненавистю подумки говорить тим робiтникам Заходу,
якi не за комунiстiв: Продали ви нас за гарне жалування вiд своïх
хазяïв! Промiняли ви нас, братушки, на сите життя! Але ви не бачите
через границю, як нам важко пiднiмати господарство?. Так зовсiм природно
проходить перед нами все життя Майданникова, зображується поворот
його свiдомостi; показується, як виривається Кiндрат зi
свiту свого минулого життя i розчиняється свiдомiстю у новому i
незвичному йому колективному укладi життя. На виробничiй нарадi
Майданников з недовiрою ставиться до господарськоï дiяльностi
Островного, цiкавиться нормами виробiтку, облiку i оплати. Сумлiнно
працюючи, вiн вимагає того ж i вiд iнших колгоспникiв.

• Нехай усякий одержує стiльки, скiльки заробляє, — так порушує питання Кiндрат.

Важливо вiдзначити, що Майданников тягнеться до знання, прагне зрозумiти i практично використати все нове в агрономiï. Коли Якiв Лукич розповiдав, як треба сiяти по науцi, Кiндрат слухав його жадiбно, з вiдкритим ротом, задаючи питання, вникаючи в усi подробицi. Пiд час жiночого бунту Кiндрат вже настiльки зарекомендував себе в колгоспi, що саме йому довiрив Давидов ключi вiд комор i послав за допомогою в бригаду. Майданников не тiльки добре працює, але i прагне пiдтягти вiдстаючих, бореться з ледарями, органiзує найбiльше рентабельно працюючi бригади, чого саме не змiг зробити сам бригадир. Правильним розмiщенням робочоï сили, органiзацiєю облiку вироблення кожного колгоспника Кiндрат практично розв'язує питання, ïм же поставлене на виробничiй нарадi перед початком посiвноï. Автор показує, як формувалося нове вiдношення до працi, як складався характер колективноï людини. Кiндрат, за словами Давидова, самий фактичний ударник.
Праця Майданникова творча, тому i працює вiн iз захопленням,
усвiдомлюючи себе i подiбних собi трудiвникiв заголовною фiгурою в
Радянськiй державi. Кiндрат готовий воювати за Радянську владу, готовий
у колгоспi працювати на совiсть, але вiд речення Нагульнова вступити до
Комунiстичноï партiï
вiдмовляється. Раз я ще не вiдмовився вiд власностi, виходить,
менi i у партiï не дозволяє совiсть бути, — iз
тремтiнням в голосi говорить вiн Макаровi. Це визнання Кiндрата з особою
силою пiдкреслює його правдивiсть i щиросердечну чистоту.
Самовiддано працюючи в колгоспi, вiн остаточно вилiковується вiд
прихильностi до власних бикiв i вступає в партiю. Не хто iнший, як
Кiндрат Майданников помiняє вбитого ворожою кулею Давидова на
постi голови гремячiнського колгоспу. Тут у колгоспi, у колективнiй
працi Кiндрат стає новою людиною.
Письменник Шолохов образом свого героя Кiндрата Майданникова хотiв
переконати читача, що колективiзм вище iндивiдуалiзму. Але це не завжди
буває так. Колективiзм породив повну безвiдповiдальнiсть, отчого
колгоспна система загубила сiльське господарство. Людина на землi
повинна почувати себе хазяïном. Таким був Кiндрат Майданников.
Колгоспна система не вбила в ньому цю суть, вiн i в суспiльному
господарствi залишався колишнiм трудiвником. Але наступнi поколiння
селян у колгоспах втрачали це почуття вiдповiдальностi перед землею.
Тепер нам знову потрiбнi Кiндрати Майданникови, тому що саме такi люди
пiдняли б тепер фермерськi господарства. Не можна було вбивати
приватновласницькi iнстинкти селянина. У цьому помилка комунiстiв.