Поезiя Н. Вороного

Народився на Днiпропетровщинi в сiм'ï ремiсника. Утворення
одержував у ремiсничих училищах, звiдки був виключений за революцiйну
дiяльнiсть. Був пiд наглядом полiцiï, не мав права вчитися у вищих
навчальних закладах Росiï. Продовжив навчання у Вiденському й
Львiвському унiверситетах. Якийсь час був режисером в украïнському
театрi Росiйська бесiда, актором у трупах Н. Кропивницького, П.
Саксаганського. З 1910 року жив у Києвi, але в 1920 роцi, не
прийнявши новоï влади, емiгрує. Наприкiнцi 20-х рокiв
вернувся Вукраину.
В 30-х роках був репресований. Н. Вороною — поет, перекладач,
лiтературний критик. Автори збiрникiв поэзий Лiричнi поезiï (1911),
У сяйвi мрiянь (1913), За Украïну (1926), Поезiï (1929).
Добутки Вороного розрахованi на iнтелектуально розвиненого й естетично
пiдготовленого читача, вихованого на добутках свiтовоï класики.
Поезiï Н. Вороного у своïй основi глибоко патрiотична. Про
цьому, насамперед, свiдчить поема Евшан-зелье, що була написана ще в
1899 роцi, а тiльки тепер дiйшла до нас. Почуття любовi до Батькiвщини,
до рiдного народу, до своєï мови — от основний iдейний
змiст поеми. Ïï сюжет Н. Вороному навiяв Галицько-Волинський
лiтопис, у якiй збереглася легенда про чарiвну силу степового зiлля Поет
не просто переказав вiршами лiтописну легенду, а й надав ïй
украïнський побутово-iсторичний колорит. У Києвi живе в
неволi син половецького хана. У полон його взяв Володимир Мономах i за
його красу залишив при собi. Жив хлопчик у розкошi, у повазi. Вiн
поступово став забувати рiдний край, звик до чужого краю, чужим звичаям.
Але важко доживати своє столiття половецькому хановi на самотi. I
посилає вiн на Росiйську землю гiнця, доручивши йому знайти сина й
запекти рiднi половецькi пiснi. А як всi те не допоможе, дай йому евшан-
зелье, — сказав хан
Посланець знайшов хлопчика. Спочатку спiвав йому героïчнi й нiжнi
колисковi пiснi. Вони подобалися хлопчиковi, але не зачiпали його душi.
I тодi спiвак дав йому понюхати евшан-зелье. Рiдний степ — широка,
вiльна, раптом устала перед очами, i з нею батько нещасний!!!
Прокинулося найдорожче, святейшее почуття — любов до рiдного краю.
Нiщо тепер не в змозi зупинити юнака. краще в рiдному краï милому
поляглися костями, Чим у землi чужий, ворожоï В славi й пошанi
перебувати! — вилiтають iз його вуст слова, i вiн, обходячи
охорону, крадькома прямує у рiдний степ, у край всемилий, тому що
найдорожче для людини — його рiдна земля й воля. Горам тiй людинi,
що вiдрiкся свого, потрапивши на чужу землю, забув рiдне слово, блиск
материнських очей i мозолистi руки батька. З болем у голосi
звертається Н. Вороною до таких людей. Високим патрiотичним
акордом, зверненим до сучасноï Украïни, ïï синам,
звучать останнi рядки поеми:

• Украïна, мама дорога!
• Або не те ж з тобою вiдбулося?
• Синiв твоïх чи багато
• На степах твоïх залишилося?
• чиНе вiдреклися вони свого роду,
• своєï матерi-вiтчизни?

Немає в нас тiєï сили, що розбудить почуття нацiонального достоïнства, немає кобзарiв, якi колись спiвали-вiщували завiти шляхетнi. От чому тепер манiвцями блукаємо без дороги, i поет справедливо ставить запитання:

• Де ж того евшана взяти,
• Того зiлля-привороту, -
• Що на потрiбний шлях направить…