КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/poezia_n_voronogo.dhtml

	ПоезIя Н. Вороного Народився на Днiпропетровщинi в сiм'ï ремiсника. Утворення одержував у ремiсничих училищах, звiдки був виключений за революцiйну дiяльнiсть. Був пiд наглядом полiцiï, не мав права вчитися у вищих навчальних закладах Росiï. Продовжив навчання у Вiденському й Львiвському унiверситетах. Якийсь час був режисером в украïнському театрi Росiйська бесiда, актором у трупах Н. Кропивницького, П. Саксаганського. З 1910 року жив у Києвi, але в 1920 роцi, не прийнявши новоï влади, емiгрує. Наприкiнцi 20-х рокiв вернувся Вукраину.
 В 30-х роках був репресований. Н. Вороною — поет, перекладач, лiтературний критик. Автори збiрникiв поэзий Лiричнi поезiï (1911), У сяйвi мрiянь (1913), За Украïну (1926), Поезiï (1929). Добутки Вороного розрахованi на iнтелектуально розвиненого й естетично пiдготовленого читача, вихованого на добутках свiтовоï класики. Поезiï Н. Вороного у своïй основi глибоко патрiотична. Про цьому, насамперед, свiдчить поема Евшан-зелье, що була написана ще в 1899 роцi, а тiльки тепер дiйшла до нас. Почуття любовi до Батькiвщини, до рiдного народу, до своєï мови — от основний iдейний змiст поеми. Ïï сюжет Н. Вороному навiяв Галицько-Волинський лiтопис, у якiй збереглася легенда про чарiвну силу степового зiлля Поет не просто переказав вiршами лiтописну легенду, а й надав ïй украïнський побутово-iсторичний колорит. У Києвi живе в неволi син половецького хана. У полон його взяв Володимир Мономах i за його красу залишив при собi. Жив хлопчик у розкошi, у повазi. Вiн поступово став забувати рiдний край, звик до чужого краю, чужим звичаям. Але важко доживати своє столiття половецькому хановi на самотi. I посилає вiн на Росiйську землю гiнця, доручивши йому знайти сина й запекти рiднi половецькi пiснi. А як всi те не допоможе, дай йому евшан- зелье, — сказав хан
 Посланець знайшов хлопчика. Спочатку спiвав йому героïчнi й нiжнi колисковi пiснi. Вони подобалися хлопчиковi, але не зачiпали його душi. I тодi спiвак дав йому понюхати евшан-зелье. Рiдний степ — широка, вiльна, раптом устала перед очами, i з нею батько нещасний!!! Прокинулося найдорожче, святейшее почуття — любов до рiдного краю. Нiщо тепер не в змозi зупинити юнака. краще в рiдному краï милому поляглися костями, Чим у землi чужий, ворожоï В славi й пошанi перебувати! — вилiтають iз його вуст слова, i вiн, обходячи охорону, крадькома прямує у рiдний степ, у край всемилий, тому що найдорожче для людини — його рiдна земля й воля. Горам тiй людинi, що вiдрiкся свого, потрапивши на чужу землю, забув рiдне слово, блиск материнських очей i мозолистi руки батька. З болем у голосi звертається Н. Вороною до таких людей. Високим патрiотичним акордом, зверненим до сучасноï Украïни, ïï синам, звучать останнi рядки поеми:
 Украïна, мама дорога!Або не те ж з тобою вiдбулося?Синiв твоïх чи багатоНа степах твоïх залишилося?чиНе вiдреклися вони свого роду,своєï матерi-вiтчизни? Немає в нас тiєï сили, що розбудить почуття нацiонального достоïнства, немає кобзарiв, якi колись спiвали-вiщували завiти шляхетнi. От чому тепер манiвцями блукаємо без дороги, i поет справедливо ставить запитання:
 Де ж того евшана взяти,Того зiлля-привороту, -Що на потрiбний шлях направить…


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/poezia_n_voronogo.dhtml