Образ Вiтчизни в романi Лiни Костенко Маруся Чурай
На перший погляд, у романi Лiни Костенко Маруся Чурай описується
життя дiвчини — спiвачки. Але, вчитуючись у нього, ми бачимо, як
органiчно ïï доля переплiтається з долею Вiтчизни.
Марусиними очами дивимося ми на Украïну того часу й
сприймаємо ïï через слова дiвчини:
- Буває, часом слiпну вiд краси
- Зупинюся, не вiрю, що вона за чудо, -
- Цi степи, це небо, цi лiси,
- Всi так добре, чисто, немiнливо,
- Всi як є — дорога, явори,
- Все моє, все носить назва — Украïна
- Така краса, висока й нетлiнна,
- Що хоч зупинися й з Богом говори
А на тлi цiєï краси розвивається чимало подiй з життя украïнського народу перiоду визвольноï вiйни пiд проведенням Богдана Хмельницького. Багато уваги Лiна Костенко придiлила зображенню знiвеченоï польським панством Украïни, зокрема знаменитого мiста Лубни, де лютував Ярема Вишневецкий. Довгий шлях пройшла Маруся Чурай, iдучи до Києва. Вона любувалася красою рiдноï землi, до якоï нiколи не була байдужа. Але згодом пейзаж поступово став змiнюватися. Дивна краса поступилася мiсцем зруйнованим будинкам, порожньому житлу. Аж от перед Марусиними очами коштує роздертий Киïв . Славна столиця випробувала важкi поранення вiд рук завойовникiв. У руïни перетворилася його краса. Кожний клаптик священноï землi був политий кров'ю й слiзьми. Дивлячись на цi задушенi села, спустошенi мiста, випалену землю, Маруся, що дотепер думала, що нiкому немає гiрше у свiтi, чим ïй, розумiє: особисте лихо — це маленька крапелька в море всенародного горя. Величезний вплив на Марусю мали оповiдання ïï супутника-дяка про народних гнобителiв. I тодi Маруся говорить:
- И з тих дякових балаканиною
- Всi частiше згадую єдину,
- Ту найбiльш сумну втiху, далеби:
- Комусь на свiтi гiрше, нiж тобi
Виходила з Полтави мертва Маруся, що вже перестала спiвати. А в Киïв увiйшла, начебто оживши. Цi сили дала ïй Вiтчизна, хоча й роздерта, i вiчна прекрасна й дорога
Снову й знову пiднiмаються на боротьбу полицi. I веде ïх уперед
Марусина пiсня. I поки жива ця пiсня, поки є в Украïнi
патрiоти, що люблять сини й дочки, доти жива й сама краïна
