Iдейний рух Просвiтництва

Iдейний рух Просвiтництва у художнiй творчостi представлений рiзними
напрямами. На змiну бароко у мистецтвi XVIII ст. прийшов стиль рококо.
Поети цього напряму славили життя як свято миттєвих життєвих
радощiв. Для рококо характернi вишуканiсть поетичноï форми, дотепна
i примхлива гра словом, натяки, декоративнiсть пейзажу. Для багатьох
письменникiв поезiя рококо стала школою поетичноï майстерностi й
визволення почуття вiд диктату розуму. Тому ознаки рококо помiтнi у
творах Вольтера, Дiдро, молодого Ґете .
Суттєвих змiн пiд впливом iдей Просвiтництва зазнав класицизм.
Новий змiст вимагав нових засобiв зображення. Французький класицизм на
початку XVIII ст. сприймався як зразок мистецтва цього напряму в
бiльшостi краïн Європи. Але в художнiй практицi класицистичнi
правила порушуються навiть на батькiвщинi теоретикiв класицизму. Так,
Вольтер одним iз перших у просвiтницькiй драматургiï зосередив свою
увагу не на окремiй особистостi, а на середовищi, часткою якого є
ця особистiсть. Особливе явище просвiтницькоï лiтератури вей-
марський класицизм Ґете й Шиллера.
Зовсiм новим напрямом у лiтературi XVIII ст. став сентименталiзм iз його
культом почуття. Культ почуття не суперечив просвiтницькому культу
Розуму, адже розум i почуття вважалися однаково притаманними природнiй
людинi. Сентименталiзм виник на бiльш пiзнiх етапах Просвiтництва, коли
виявилася обмеженiсть рацiоналiстичного пiдходу до життя. Сентименталiзм
у лiтературi Просвiтництва був явищем суперечливим. З одного боку, вiн
мiг виступати проти всiх форм деспотизму й поневолення людини. Такими
радикальними поглядами вiдзначається творчiсть Руссо. Але,
зосереджуючись на зображеннi почуття, деякi письменники пiдмiняли
дiйснiсть умовними й абстрактними обставинами. Як художнiй напрям,
сентименталiзм вiдкрив новi можливостi в зображеннi людськоï
особистостi. Досвiд Руссо i Стерна значною мiрою вплинув на творчiсть
Стендаля i Л. Толстого, реалiстичну лiтературу XX ст.
Просвiтництво вiдiграло важливу роль i у розвитку реалiзму. Надзвичайно
розширилася тематика лiтератури. Вимоги життєвоï правди,
глибокого зображення сутностi людини проголошувалися видатними письменниками-
просвiтниками Фiлдiнгом, Дiдро, письменниками-штюрмерами.
Реалiстичноï лiтератури вимагав сам читач i з особливою довiрою
ставився до творiв, автори яких переконували, що подiï у ïхнiх
книжках не вигаданi, а достовiрнi. Успiх романiв Памела Рiчардсона або
Страждання молодого Вертера Ґете пояснюють i тим, що читачi
наïвно вiрили в те, що видавцям пощастило використати справжнi
листи й записи героïв. Для самих письменникiв ця iлюзiя
правдоподiбностi була лише засобом створення художнього образу.
Лiтературi XVIII ст. властивi пошуки й експерименти.
Письменники намагаються всебiчно розкрити можливостi Людини. Так
народжувалися новi жанри: роман-притча, драма притча. Щасливий кiнець
такоï притчi не завжди вiдбиває
Наïвнiсть автора. Щаслива розв'язка визначається життя
Ствердним задумом автора. Так, сюжет трагедiï Ґете Фауст
Пiдкоряється просвiтницькому задуму довести, що людина
Має високе призначення. .'
Лiтература доби Просвiтництва стала новим етапом у розвитку
свiтовоï лiтератури. Подiï Французькоï буржуазноï
революцiï примусили критично переосмислити систему фiлософських,
соцiальних та естетичних поглядiв просвiтителiв. Кривавий терор
революцiï був зовсiм не схожий на те царство розуму, яке обiцяла
епоха Просвiтництва. Фiлософською й художньою реакцiєю на XVIII
ст. став романтизм. Однак кращi художнi досягнення доби Просвiтництва i
сьогоднi не втратили своєï значущостi й спонукають читачiв
замислюватися над сутнiстю життя, можливостями душi й розуму людини.