Iдея безсмертя народу в романi М. Стельмаха Правда й несправедливiсть

Екзаменацiйнi твори по украïнськiй лiтературi. Вiйна 1941-1945
рокiв принесла багато горя й страждань нашому народу. Тисячi людей
загинули, сотнi тисяч залишилися iнвалiдами, але все-таки здобули
перемогу. Тi, котрим удалося повернутися з вiйни, продовжували жити,
шукати близьких i рiдних. У романi Правда й несправедливiсть Михайло
Стельмах показує украïнське село в останнi роки вiйни й перше
пiслявоєнне лiто, подолання хлiборобами труднощiв у вiдбудовi
народного господарства, а головне — вiчну боротьбу правди й
несправедливостi, добра й зла
Але М. Стельмах був радянським письменником, i в силу певних обставин
вiн був змушений вихваляти комунiстичний спосiб життя. Хоча, на мою
думку, якби тодi в колишньому Сполучнику була теперiшня демократiя, то
письменник небагато по-iншому намалював би образи радянських людей,
бiйцiв Червоноï Армiï. Вiн мiг би глибше показати
загарбницький характер бiльшовицькоï iдеологiï i ïï
прихильникiв. Головний герой добутку Правда й несправедливiсть Марко
Безсмертний — уособлення найкращих рис украïнського народу:
незламноï волi, стiйкоï вiри в краще майбутнє держави.
Тисячi мужнiх i вiдданих украïнських синiв були обманутi
комунiстичною iдеологiєю старшого брата, що нацьковував
украïнця на братовбивчу вiйну — украïнець проти
украïнця. Однi з них боролися за свою державу, за самостiйну
Украïну, а iнших — за Украïну пiдневiльну в складi
бiльшовицькоï iмперiï. Одним з таких бiйцiв був i Марко
Безсмертний. Ми зустрiчаємося з ним, вiдкриваючи першу сторiнку
книги. Початок добутку — основнi подiï й вирiшальнi битви
найжорстокiшоï вiйни. 1945 рiк. Марко поранений у ногу. Вiн лежить
у церквi пiд образом святого Георгiя. Поруч iз ним перебуває й
багато iнших бiйцiв, якi мають потребу в медичнiй допомозi. Коли в
церкву зайшов полковник i запитав, чи тут Марко Безсмертний, те один з
поранених вiдповiв: Тут всi безсмертнi!. У тiм боï смiливий
солдат пiдбив п'ять нiмецьких танкiв, урятував сiло. Про його
героïзм люди становили легенди. Не випадкова й прiзвище мужнього
воïна — Безсмертний. Персонiфiкуючи кращi риси народу в
образi Марка, автор не дає своєму героєвi вмерти.
Пораненого вiдвезли в госпiталь, там йому ампутували ногу. От таким
покалiченим, на милицях, вертається вiн у рiдне село. Марку, як i
кожному сьогоденню людинi, властив скромнiсть. Iдучи по дорозi додому,
вiн заходить до однiєï жiнки в будинок. I чудо: на стiнi в
неï його портрет. На питання Чий портрет? жiнка розповiла про героя
Безсмертного, рятiвнику села. Марко не зiзнався жiнцi, що це вiн, а лише
заперечував перебiльшенiй славi. Цiлком закономiрним є те, що
повернувшись iнвалiдом з вiйни, Марко не замикається в собi, а
дивиться на все очами людей, допомагає односiльчанам добрими
словами, радою, думає, як засiяти поле, не маючи нi зерна, нi
пального

• Хоч би на яких вогнях не довелося горiти менi, я буду до останнього служити людям, — такi його слова. Тому й тягнуться до Марка люди, обирають його главою колгоспу. Вiн — чесний, не користолюбець i не кар'єрист. Хоче, щоб у сирiт i вдiв був хлiб на столi. Марко допомагає всiм односiльчанам i лише в останню чергу думає про себе. Я ж говорив, що почну будуватися останнiм, — затверджує вiн. Про велику людянiсть героя говорить i те, що вiн дає притулок сиротi Хведьке. Марко хвилює читача й глибоку нiжнiсть своєï душi. Не бiйся, маленький, я нiколи не кривдив ваш рiд…, — говорить вiн покалiченiй пташцi. — Чуєш, не вмирай…, живи й виводь свою пiсню, виводь дитинок, тому що якщо не буде птахiв, то людське серце стане черствее.

Безсмертний умiє цiнувати жiночу красу, роботу, материнство й учить цьому безсердечного Безбородько. Тому що якщо охолонути й переступити через цi священнi для кожноï людини поняття, те маленькоï стане любов i вiдстань мiж людиною й мавпою. У Марка особлива турбота про найбiльш молоде поколiння — дiтях. Вiн розумiє, що ïх змалку необхiдно вчити людяностi, добру, тому що дитячi сердечка повиннi дзенькати любов'ю, начебто деревця весняним соком. Розкриваючи образ Безсмертного, автор торкає суспiльно гострих проблем. Тому Марка цiкавить усе: чому низька вартiсть трудодня, чому немає зацiкавленостi в колгоспника. Неабияку смiливiсть потрiбно було мати письменниковi, щоб так вiдкрито говорити про гiрку долю хлiбороба. Безсмертний розумiє окремi тiньовi сторони керiвництва сiльським господарством. Але кому про це скажеш? — журиться вiн. Марко безкорисливий, доброзичливий, чуйний. Навiть коли Безбородько вiдмовляється вiд своєï дитини. Безсмертний iде назустрiч Марiï Покритченко, пропонуючи ïй записати дитини на його прiзвище. Разом з тим вiн твердий i непохитний у боротьбi з ворогами. Ще будучи на вiйнi, вiн, як i тисячi чесних людей, був обманутий комунiстичною iдеологiєю, вiрив, що, знищуючи фашизм, знищить все огидне, потворне. Але повернувшись додому, знову вступає у двобiй з неправдою, що засiла навiть у вищих керiвних органах. Марко — партiйна людина. Це, на мою думку, данина часу. Хiба змiг би М. Стельмах у радянськi часи писати по-iншому, зобразити позитивного героя без партквитка? Безсмертний не злякався нi погроз, нi анонiмок Безбородько, Шавули, Киселю. Цi люди пiклуються лише про себе. Зображуючи ïх мiзернi власницькi iнтереси, боягузтво, зрадництво в роки вiйни, здатнiсть до клеветам i обмов, автор ще бiльше пiдкреслює ту бiльшу прiрву, що роздiляла Марка й цих духовно бiдних людей. Бюрократизм, бездушнiсть, недовiра, пiдозра — це тi страшнi несправедливостi, страшнi болячки, про якi вiдкрито говорить письменник у добутку. Безсмертний, дивлячись на все з позицiï народу, правди, звертаючись до районного або вищому керiвництва, майже не знаходить вiдповiдi на своï чому.
Автор цим показує, наскiльки недосконала й прогнила вся
комунiстична система. Наприклад, зображуючи образ Черноволенко,
письменник пiдкреслив, що є такi замаскованi вороги, якi вiрять,
що настане ïхнiй час, коли вони будуть потрiбнi. М. Стельмах
застерiгає, що не все гаразд у суспiльствi. Пережити й здолати цi
труднощi може тiльки великий народ. I безсмертним вiн буде лише тодi,
коли буде жити по совiстi, по правдi, а з несправедливiстю буде вести
нещадну боротьбу. Тому Марко Безсмертний не один. Вiн має багато
однодумцiв i друзiв. Це Григорiй Заднiпровський, старий Євгенiй
Дибенко, Борисенко. Також найкращi риси трудящi втiленi в образах
Броварника, Василя Тригайводи. Далеко не все з них комунiсти. Але вони
тяглися до Марка, пiдтримують його, тому що вiн, за словами сiльського
конюха Євмена Дибенко, у душi має поняття й до землi, i до
людей, i до коней, i до хлiба святому. Розкриваючи цi образи, письменник
показує красу й силу дружби, перемогу правди й величi життя, iдею
безсмертя украïнського народу. Роман Правда й несправедливiсть
— це оповiдання про трудову перемогу народу у вiйнi, про велич
його подвигу й безсмертi