Глава роману про подорож Євгенiя Онєгiна

Пушкiн — найбiльший росiйський поет XIX столiття. Вивчаючи його
творчiсть зi шкiльноï лави, ми все-таки знаємо його поверхово
й, постiйно читаючи його, вiдкриваємо всi новi й новi гранi його
творчостi. Нi сумнiву, що кращi твiр Пушкiна — це роман у вiршах
Євгенiй Онєгiн. Унiкальним його робить широта охоплення
дiйсностi, многосюжетность, опис вiдмiнних рис епохи, ïï
колориту. Саме тому Євгенiя Онєгiна назвали
енциклопедiєю росiйського життя 20-х рокiв минулого сторiччя
У даному творi Пушкiн аналiзує соцiально-iсторичнi умови свого
часу, акцентує увагу на найбiльш животрепетних проблемах. Пушкiна
зображує духовне життя, побут, вдачi рiзних шарiв росiйського
суспiльства. Показавши трагедiю поколiння Онєгiна й засудивши тим
самим суспiльний ладо Росiï, автор затверджує в романi такий
iдеал суспiльства, при якому особистiсть могла б вiльно розвиватися.
Поет прагнув зобразити поворот, що почався, у суспiльствi, його iнтерес
до життя й побуту народу. От чому iдея вiдновлення й вiдродження
особистостi через спiлкування з народом здобуває особливе
значення. Ця iдея одержала своє втiлення в образi Тетяни, з
якоï Пушкiн здiйснював свою музу. Пушкiна був близький до
декабристських кiл, тому вiн рiзко засудив погляди патрiархального
дворянства
За задумом А. С. Пушкiна, пiсля видання основного тексту роману у вiршах
Євгенiй Онєгiн окремо була видана глава про подорож
Онєгiна по Росiï. Пiсля дуелi з Ленским Євгенiй
ïде в Нижнiй Новгород, потiм в Астрахань, вiдтiля на Кавказ;
вiдвiдує Тавриду й Одесу
Нижнiй Новгород зробив на Онєгiна враження мiста, де
Всяк метушиться, бреше за двi,
И всюди меркантильний дух
Критичний розум Євгенiя прекрасно усвiдомлює цi пороки
жителiв Нижнього Новгорода, i мiсто не викликає в ньому нiяких
емоцiй, крiм туги
Євгенiй Онєгiн ïде в Астрахань i вiдтiля на Кавказ, де
його переслiдують гiркi размишленья про сенс життя. Вiн шкодує про
те, що вiн у груди не поранений, що вiн не кволий… старий, що вiн
не скований паралiчем, i з гiркотою викликує:
Я молодий, життя в менi мiцна;
Чого менi чекати
Снову в душi героя тiльки туга, туга!.
Онєгiн вiдвiдує Тавриду. Але тут автор залишає свого
героя й поринає у воспоминанья про своï першi враження про цi
мiсця, коли вiн, на три роки ранiше Онєгiна, мандрував у тiй же
сторонi. Спогаду навiвають думки про тлiннiсть усього сущого, про
постiйнi змiни в усьому свiтi й у душi кожноï людини:
Якi б почуття не таïлися
Тодi в менi — тепер ïх немає:
Вони пройшли иль змiнилися…
Змiнилися також i погляди Пушкiна на поезiю. Ранiше нескiнченний шум
бахчисарайського фонтана навiвав iншi, у порiвняннi з нинiшнiми, думки
авторовi: героïня його поеми Бахчисарайський фонтан Зарема —
романтичний образ. Тепер же Пушкiн викликує: Iншi потрiбнi менi
картини… Його iдеал тепер — господарка, його бажання —
спокiй, Так щей горщик, так сам — великий.
Зображувати в лiтературному творi прозаïчнi бреднi може тiльки письменник-
реалiст, яким тепер став Пушкiн. Сперечаючись iз чарiвним пером
Туманского, автор описує Одесу, де йому довелось жити, саме
реалiстично: вiн дає конкретний неiдеалiзований опис мiста
Пушкiна цiкавить многонациональность мiста, тому що у творчостi йому
властиво перевтiлюватися в представникiв iнших народiв, iнших епох i
культур
Далi Пушкiн описує свiй день, починаючи з пушки зарьовiй i
закiнчуючи нiмою нiччю, i порiвнює його iз днем Онєгiна.
Нудьгуючий, хворий русскою хандрою Онєгiн протиставляється
бенкетуючому Пушкiну i його друзям — хлопцям без суму. У
ïхнiх душах переважає радiсть, насолоду життям —
священним дарунком, даним людям Богом, яким треба дорожити й
насолоджуватися
Коли темнiє вечiр синiй, Пушкiн ïде в театр. Там вiн
насолоджується упоительним, вiчно новим Россiнi, чудовими звуками,
якi не дозволено з вином рiвняти, i iншими зачаруваннями театру:
закулiсними свиданьями, балетом, спогляданням негоцiантки молодий i
prima donna. Але фiнал гримить; порожнiє залу, i на землю
спускається нiч, сходить мiсяць, i прозоро-легка завiса объемлет
небо, як би опускаючи завiсу життя, на сценi якоï проходила чиясь
чергова доля
Останню фразу цiєï глави, реплiку автора: Отже, я жив тодi в
Одесi… можна вважати останньою фразою добутку. Цi слова
пiдкреслюють, що фiнал роману вiдкритий, що з кiнцем одного сюжету
обов'язково починається новий. Це закономiрнiсть життя: одне
поколiння перемiняється iншим, одна iсторiя життя вже
завершувалася, а iнша тiльки починається! Тобi я мiсце уступаю, /
Менi час жеврiти, тобi цвiсти (Дорожнi скарги).
Глава роману про подорож Євгенiя Онєгiна займає
важливе мiсце в сюжетi й композицiï, багато мотивiв цiєï
глави перегукуються з мотивами лiрики Пушкiна
Головне заняття московських дворян — порожня балаканина, слiпе
наслiдування всьому iноземному, плiтки, що поширюються зi швидкiстю
звуку. Пушкiна з неприхованим жалем констатує, що популярнiсть
людини залежить вiд його матерiально положення. Вiн показує
бездуховнiсть столичного суспiльства, ïхнi порожнi iнтереси,
розумову обмеженiсть. Час у Москвi начебто зупинилося:
Але в них не видно змiни;
Усе в них на старий зразок:
У тiточки князiвни Олени
Усе той же плюшевий чепець Але Москва показана не тiльки з поганоï
сторони. Описуючи московське дворянство, Пушкiна найчастiше саркастичен,
але разом з тим поет любить Москву:
Москва Як багато в цьому звуцi
Для серця росiйського злилося,
Як багато в ньому вiдгукнулося
А с якою гордiстю за свою вiтчизну написанi рядки, присвяченi Москвi
1812 року:
Дарма чекав Наполеон,
Останнiй щастям упоєний,
Москви колiно похилоï
Познайомившись iз життям у Москвi ми не можемо пройти повз життя
петербурзького свiтла. У першiй же главi роману ми уважно стежимо за
головним героєм роману, за його захопленнями й турботами. Життя
молодого франта Євгенiя Онєгiна нудна й одноманiтна. Вiн
щодня вiдвiдує бали, дитячi свята, ходить у театр. Виховання
Онєгiна — типового втiлення петербурзького свiтла —
позбавлено нацiональних основ. Онєгiн не привчений до працi, все
його життя позбавлене турбот. Все петербурзьке суспiльство живе такою ж
безглуздим життям. Пушкiна iз властивоï йому лаконiчнiстю описав i
провiнцiйне дворянство. Про провiнцiйного помiщика сказане всього у двох
рядках, але характеристика цього жорстокого визискувача селян дана
точно:
Гвоздин, хазяïн чудовий,
Власник злиденних мужикiв
Так виразно сказано й про колишнього провiнцiйного чиновника:
И вiдставний радник Флянов,
Важкий плiткар, старий шахрай,
Ненажера, хабарник i блазень
Провiнцiйне суспiльство не настiльки манiрно в порiвняння з Москвою й
Петербургом. Описуючи помiсне дворянство, Пушкiна обмежується лише
м'якою iронiєю й не настiльки рiзко викриває. Риси помiсного
дворянства найбiльше повно вiдбитi в образi сiм'ï Ларiних. Дмитро
Ларiн не є фiгурою, що видiляється, у своïй сiм'ï:
Змiряний грiшник, Дмитро Ларiн,
Господнiй раб i бригадир,
Пiд каменем цим вкушає мир
Глава сiм'ï — Параска Ларiна. Це колишня свiтська дама,
вихована на сентиментальних романах, переïхала в село й стала
займатися побутовими питаннями:
Вона ïхала по роботах,
Солила на зиму гриби,
Вела витрати, голила чола
Вона зберiгала милi традицiï старовини, була релiгiйна й справляла
всi церковнi свята. Тетяна й Ольга представляють молоде поколiння
сiм'ï. Описуючи Ольгу, Пушкiна обмежується коротким зовнiшнiм
портретом, тому що ïï щиросердечний мир не представляє
iнтересу для поета. Зате образ Тетяни розкритий по-справжньому повно. У
своïх книгах вона бачила iнше життя, бiльше значними, багату
подiями, iнших людей, бiльше цiкавих. Головна властивiсть Тетяни —
висока щиросердечна шляхетнiсть, тому вона найбiльш близька до народного
життя з ïï чудовими звичаями й вдачами. Говорячи про столицю й
провiнцiю, ми не можемо не торкнутися теми народу. Пушкiна був
переконаний, що народ з його необмеженими потенцiйними можливостями може
стати творчою силою, що так необхiдна Росiï на даному переломному
етапi. У роман уведена тiльки бабуся, двiрська прислуга, i розказана
ïï гiрка доля: замiжжя в тринадцять рокiв, страх i самiтнiсть
у чужiй сiм'ï. Потрiбно вiдзначити, що Пушкiн, говорячи про
крiпосних слуг, щораз указує на ïхнє важке життя. Але в
основному Пушкiна зображує панiв, а не слуг i селян. Необхiдним
тлом для зображення дворянського життя служить росiйська природа .
Пушкiна малює зимовi й осiннi пейзажi, описує весну:
Гнанi весняними променями,
З околишнiх гiр уже снiгу
Утекли мутними променями
На потопленi луги