Эдипов комплекс у творчостi Iвана Нечуя-Левицького
Характер i свiтогляду Левицкого сформувалися ще в дитинствi. Переконання
письменника безумовно впливали на створення персонажiв його добуткiв.
Щоб осягти основнi причини поводження героïв, яких письменник
вилiпив з розмаïтостi власного щиросердечного життя, варто вивчати
його життєвий шлях
В автобiографiï письменник подав дуже коштовний факт, що
вказує, що головною подiєю в дитинствi Левицкого, що наклало
вiдбиток на все життя письменника, стала смерть його матерi. Iдучи за
теорiєю Эдипового комплексу й роздумами В. Подмогильного можна
побачити, що й мати для Левицкого стала надцiнною субстанцiєю,
об'єктом поклонiння. Все життя Левицький шукав жiнку, схожу на
матiр, але так i не знайшов, проживши неодруженим. Через всi роки вiн
пронiс любов до неï й залишився вiрним ïï пам'ятi. Тому
до кiнця життя, як найбiльш дорогу святиню, поважав i берiг вiн усе, що
певною мiрою стосувалося його матерi. Тiльки перше недоторкане почуття й
непорушна вiрнiсть трунi матерi давала йому наснага, через всi роки
харчувала його дух
Непоправний слiд Эдипового комплексу став причиною створення
галереï жiночих образiв. Властивi ним риси характеру, портрета,
вiдбувалися письменником крiзь призму пам'ятi матерi И. Нечуя-Левицького
Селянки, робiтницi, попадi — всi вони не мають щастя в родинному
життi, хоча саме вони ж є цьому причиною. Бурлачка є
дiтовбивцем, попадя — розпущеноï, а Кайдаиниха —
сварливою жiнкою, через яку немає щастя в трьох сiм'ях Майже в
кожному добутку в Левицкого жiнка або не має авторитет у
сiм'ï (Кайдашева сiм'я), або живе розпущеним життям (Старосвiтськi
батющки й матiнки), або стає дiтовбивцем (Бурлачка). Для Левицкого
не iснувало поняття щасливого сiмейного життя. Вiн прожив неодруженим,
не знайшовши жiнку, хоч чимсь схожу на iдеал, яким для Левицкого була
його мати. I ця образа на жiнок вилилася в створеннi ïх негативних
образiв
У добутках Левицкого присутнiй крах жiнки-охоронницi сiмейного життя,
домiвки. Всi жiночi образи створенi начебто на противагу матерi Нечуя-
Левицького. Пейзажi Надросся також є вiдображенням Эдиповской
структури характеру И. С. Нечуя-Левицького. Оскiльки Рось була тим
мiсцем, де витав дух його матерi, де маленькому Левицькому було гарно
поруч зi своєю улюбленою нянькою, вона виконує в добутках
письменника роль матерi-природи. Тому Левицький час вiд часу вертався у
своïх добутках до зображення природи рiдного краю.
Описуючи природу письменник не просто розкривав психологiчний портрет
своïх героïв, чи зображував певне середовище. За допомогою
пейзажiв Левицький передавав всi своï пiдсвiдомi почуття й бажання,
i в тi моменти, коли несвiдоме письменника, трансформуючись, через
свiдомiсть вiдображалося в описах природи, пейзажi стають ключиками до
розкриття пiдсвiдомих бажань письменника. Оскiльки реальну матiр
Левицькому замiнила мати-природа, вiн так ретельно й особливо точно
виписує природу Надросся. Деякi подiï, зокрема вбивства у
творчостi Нечуя-Левицького також зв'язанi зi смертю його матерi
(дiтовбивство Василиною, смерть Омелька Кайдаша). Левицький уважав, що
його мати вмерла вiд пологiв, а причина появи дiтей у свiтi —
батько. Ототожнюючи сина Василини з народженими в Ганни Трезвинськой
близнюками й Омелька Кайдаша зi своïм батьком, письменник,
позбавляючи ïхнього життя, робить акт мести за свою померлу матiр.
Створюючи кожний новий образ, пiдсвiдомiсть Левицкого нагадувало про
померлу матiр i впливало в лiтературi на створення художнiх персонажiв.
Як наслiдок — з'являлися жiночi образи позитивнi або негативнi,
залежно вiд того, на скiльки був удоволений стан письменника. Художнi
образи не є випадковими. Всi вони певною мiрою пов'язанi з життям
Левицкого, з його пiдсвiдомими бажаннями, якi були наслiдком Эдипового
комплексу письменника
Отже, загострення Эдипового комплексу є основним критерiєм
створення художнiх образiв у прозi И. Нечуя-Левицького
