Драма Володимира Винниченко Пророк. Вiдгук^-вiдгук-твiр-вiдгук

Можна жити, а можна iснувати, Можна думати — можна повторять.
I не можуть душу зiгрiвати Тi, що не палають, не горять! Люди всi по-
своєму впертi: Народившись, умирає кожна. А живуть сторiччя
пiсля смертi Тi, що роблять те, чого не можна. В. Симоненко Письменника,
творчiсть якого послужило причиною розвитку нового напрямку в
украïнськiй лiтературi, слава якого гримiла на рiднiй землi майже
три десятилiття, було грубо, безжалiсно викинуте зi скарбницi
нацiональноï культури, його добутки вилученi з бiблiотек, а на його
iм'я було накладено табу.
И, зрештою, прийшов час, коли можна й говорити про В. Винниченко , i
читати його добутку, i глибоко вивчати його життя й творчiсть. Змушена
емiграцiя жалем, тугою вiдгукнулася в серце письменника, але була
надзвичайно плiдноï, творчоï. Винниченко залишив нам
величезний задiл: повести, оповiдання, драматичнi добутки, щоденники,
листи. В украïнську лiтературу ввiрвався яскравий метеорит,
заколотний дух революцiонера в життi й у лiтературi. Вiн бачив i
сприймав життя у всiй повнотi його розбiжностей, сам переживав багато
драматичних ситуацiй, якi вiдобразив у своïх добутках емоцiйно,
гостро, з усiєю повнотою самовираження своïх героïв
Винниченк-драматург це бiльше двадцять п'єс. Його п'єси
iнтригували, захоплювали й бiсили. Вiд першоï п'єси
Дисгармонiя i до останньоï Пророк, що зовсiм недавно повернулася в
Украïну, тому що зберiгалася в особистому архiвi письменника в США,
драматург намагався прискорити вихiд украïнського театру на
європейську арену. Драма Пророк написана 1930 року. Уже сама назва
добутку свiдчить про його приналежностi до пророчого драмi,
представленоï в украïнськiй i свiтовiй лiтературi творами Лесi
Украïнки Кассандра, Руфин i Присцилла, М. Кулиша Народний Малахий,
Маклена граса. У своïй драмi В. Винниченко звернувся до теми
людськоï особистостi, що взяла на себе нездiйсненне завдання
змiнити мир
В часи моральних i соцiальних катаклiзмiв у суспiльствi неодмiнно
виникає iнтерес до виняткових особистостей, якi володiють
надприродними здатностями. Згадаємо распутинщину, а в наш час,
ивановцев, кривоноговцев, мунивцев. Так i головний герой драми Амар
— неординарна людина, що навiяв на маси суспiльний психоз, вирiшив
взяти на себе складну роль новоявленого Месiï — духовного,
морального та й фiзичного лiкаря потомленого людства .Амар справдi
володiє незвичайному, недоступними людству можливостями: мiг
зрушити силою енергетичноï думки скелю, зупинити машини, зняти
електричний струм на смертному крiслi, залишаючись при цьому живим i
неушкодженим. Заявивши про себе як про посланця Бога, Амар
проповiдує серед людей любов i братерство, обiцяє
з'єднати розбиту звадами й безладдями людську сiм'ю, повернути
ïй загублений рай. Виступу пророка, якi нагадують проповiдi Христа,
його помисли й слова цiлком щирi: …радуйтеся, говорю вам, брати
моï! Витрiть сльози й нехай радiсть заграє в очах i на вустах
ваших. Не для слiз i зойкiв я прийшов, а для радостi й щастя. Нехай же
радiсть буде з вами! Але Амар не врахував, у яке суспiльство вiн
потрапив — воно поглинене користолюбством i брехнею, де
найбiльшими заповiдями життя, по вираженню нудьгуючоï красунi
— багачки Кит, є безсердечнiсть i срiблолюбство. Та й правда
ж у кожного своя Ревна християнка Ведд, трактуючи чудеса пророка як
прояву сатанинських сил, говорить: …з iншого боку, нi хреста, нi
шаблi не видно. Так хто ж це такий, скажiть менi, будь ласка?! А генерал
Райт прекрасно усвiдомить наïвнiсть iлюзiй про рiвнiсть, про
обiцяний свiт, що його може дати амарьянская вiра: Я вважаю iндуса Амара
за авантюриста, а навчання шкiдливе й навiть злочинне. Райт нi на
iскорку не сумнiвається в людському, а не божественному
призначеннi Амара: Ти сам не знаєш, що ти робиш. Ти не
знаєш, що, виявляючи любов до одним, ти цiєю самою любов'ю
неминуче, виявляєш ворожнечу до iнших. Ти не знаєш, що в
нас, що для одне добро, то для других є зло. Ти зiйди зi свого
трону й подивися, що дiється в краïнi, де ти вчиш любовi. Усе
в замiшаннi…
Драматург показав трагiзм людини, що насмiлився взяти на себе роль
намiсника Бога на землi, мiсiю перекроювання змiцнених суспiльних норм
спiвжиття. Амар, хоча й неординарнiй людинi, але часом вiн i
гнiвається, i виражає амбiцiï, нарештi, плотськi
страстi йому теж не далекi. Саме взаємини Кет розвiюють мiф про
божественне призначення Амара: тiлесне узяло гору, втративши своï
незвичайнi здатностi, усвiдомлення того, що народ обдурять ïм,
ослiплений вiрою в нього як месiю. Нема чого йому тут, на землi, робити,
вiн розчинився в людях, а щоб все-таки не мали сумнiвi в тiм, що вiн
пророк, Амару необхiдно зникнути, створити видимiсть пiднесення пророка,
тiло якого рознесеться на часточки, на небо
Отож, пророк, що розчинившись у людях, перестає бути пророком,
залишає людську правду — ту правду, що одним утримує
владу, блага, розкошi, iнших утiшить: не iснує однiєï
для всiх правди, єдиного Добра, єдиного Зла, — є
вiчна боротьба Бога з Дияволом.
П'єса Пророк, написана в перiод назрiваючих суспiльно-моральних
катаклiзмiв, — це своєрiдна драма-притча про блукання людини
в лабiринтах земного буття, про його трагiчнi помилки в духовно-
моральному виборi, у пошуках соцiально-етичних гармонiй, суспiльних i
моральних iдеалiв. Це й сповiдь самого автора про власне болiсне
пiзнання Iстини. Драма Пророк — це свiдчення про досягнення
бiльшим майстром вершини свiтового панування в жанрi соцiально-
психологiчноï, полiтичноï драматургiï