Дозрiвання художнього таланта Толстого
Майстерно дозволивши завдання психологiчного аналiзу в автобiографiчнiй
трилогiï й зробивши досвiд реалiстичноï замальовки селянських
образiв в Ранку помiщика, вiн одночасно переходить до складноï теми
зображення вiйни в Севастопольських оповiданнях (18541855).
У них Толстой зображує один iз самих героïчних епiзодiв в
iсторiï росiйського народу — одиннадцатимесячную оборону
Севастополя в 1854- 1855 р. Образи солдатiв i матросiв — скромних
i беззавiтних героïв цiєï трагiчноï епопеï,
типи офiцерiв, сцени боïв, психологiя учасникiв вiйни, загальний
дух патрiотизму, що керував настроями захисникiв Севастополя,- все це
зображується в оповiданнях Толстого з разючою силою й правдою.
Автор пiдкреслює перевагу народу як iсторичноï сили над
барством.
Головна цiннiсть оповiдань у реалiстичному зображеннi картини вiйни.
Вiйна вперше показана тут не у виглядi гарного видовища з музикою й
барабанним боєм, iз прапорами, що розвiваються, i гарцюючими
генералами, а в ïï теперiшнiм вираженнi — у кровi, у
стражданнях, у смертi.
Толстой закiнчує одне з оповiдань словами: Менi скажуть: що ж це
за оповiдання? хто ж герой його, нарештi?.. Герой моєï
повiстi, якого я люблю всiма силами душi, якого я намагався вiдтворити у
всiй красi його i який завжди був, є й буде прекрасний,- правда.
Севастопольськi оповiдання Толстого можна вважати прекрасним прологом до
тiєï правдивоï й великоï епопеï
патрiотичноï боротьби росiйського народу з ворогами, який з'явиться
пiзнiше роман Вiйна й мир.
Пiд чарiвнiстю величноï природи Кавказу й безискусственной простоти
здорового життя козакiв приходить до переконання, що щастя людини
полягає не в задоволеннi егоïстичних прагнень свого я, а в
злиттi з життям природи, у вiдмовi вiд своєкорисливих
настроïв
Всi цi мотиви, уже намiченi в бiльше раннiх творах Толстого, у повiстi
Козаки починають звучати наполегливо i ясно.
Особливо сильно звучить у повiстi мотив негативного вiдношення до
буржуазноï культури. Логiчно розвиваючись i заглиблюючись, вiн
приведе надалi до розриву Толстого зi своïм класом
В одному з курортних городкiв Швейцарiï, у Люцернi, Толстой
виявився мимовiльним свiдкою сумного видовища. Вiн побачив, як багате,
самовдоволене суспiльство мандрiвникiв, що оселилося в чудовому готелi,
равнодушно поставилося до жебрака-музиканта, вiдмовило в допомозi
бiдняковi, що довго розспiвував пiснi пiд вiкнами готелю
Тричi втомлений, голодний музикант простягав руку з кашкетом до
вирядженим панам, Яких вiн довго розважав грою й спiвом,- нiхто не подав
бiдняковi нi копiйки
Нещасний бiдняк-музикант, щось тихо промурмотавши, вийшов. А юрба
нахабних лакеïв i самовдоволених, легковажних зевак проводила його
смiхом Черствiсть i безсердечнiсть буржуазiï викликають у Толстого
вигук: От подiяя, що iсторики нашого часу повиннi записати вогненними
незгладимими буквами!
Сумна правда росiйськоï дiйсностi коштує докором перед чуйною
совiстю Толстого. В 40х роках спроби його виправити соцiальне зло
крiпосницьких вiдносин, як ми знаємо з Ранку помiщика, не
увiнчалися успiхом. Тепер, в 50х роках, Толстой робить бiльше зрiлi
спроби розв'язати проблему взаємин мужика й пана. Вiн
замислюється над проектом звiльнення селян вiд крiпосного права.
Вiн шукає нових форм наближення помiщика до народу й приходить до
переконання, що одним зi способiв вiдплатити народу за тi соцiальнi
привiлеï, якими користується помiщик, є освiта народу.
Справа освiти народу здається йому тепер головною завданням його
життя, його боргом. Це завдання Толстоï й вирiшує здiйснити
В 1859 р. Толстой починає працювати у своєï
яснополянской школi як народний учитель. Практична робота поставила
перед ним ряд педагогiчних питань, i вiн знову направляється за
кордон, щоб уважно вивчити стан шкiльноï справи на Заходi,
поговорити с. найбiльшими педагогами Європи. Однак постановка
педагогiчноï роботи на Заходi не задовольнила Толстого, i вiн
повернувся в Росiю, для того щоб зробити всi iнакше, по-своєму.
Повернувшись у Ясну Галявину, вiн iз захопленням вiддається
педагогiчнiй роботi
Зайнятий школою, виданням журналу Ясна Галявина, суспiльною роботою й
сiльським господарством, Толстой зовсiм байдужiє в цей час до
художньоï лiтератури. Однак незабаром усе змiнилося
Лiтература для Толстого була справою всього життя, у яке вiн вкладав всю
свою душу. Тiльки при такiм вiдношеннi до лiтератури й можлива, з
погляду Толстого, дiяльнiсть письменника. Художнiй твiр є плiд любовi,-
заявив вiн. Сам вiн працював жагуче, iз хвилюванням, iз захопленням. В
1864 р. Толстой записує в щоденнику: Нинi поутру бiля години
диктував Тане, добре, спокiйно, без хвилювання, а без хвилювання наша
письменницька справа нейдет.
Збереглося багато висловлень Толстого, що характеризують його погляди на
творчий процес i на художнiй твiр. От деякi iз цих висловлень:
Страшна справа — це турбота про досконалiсть форми. Недарма
вона… треба загострити художнiй твiр, щоб воно проникнуло.
Загострити й значить зробити його зовсiм художньо.
Як золото добувається промиванням, так i гарнi, добре вираженi
думки.
Простота — необхiдна умова прекрасного.
Вiд скорочення виклад завжди виграє. Якщо читач почує
балаканину, то вiн не ставиться з увагою. Краще не домовити, чим
переговорити.
Треба назавжди вiдкинути думка писати без виправлень. Три, чотири рази
це ще мало.
Треба, головне, не квапитися писати, не нудьгувати поправляти,
переробляти десять, двадцять разiв те саме.
