Доля Гамлета: Два королi

Долею Гамлет пов'язаний з обома королями — батьком i дядьком, котрi уособлюють собою данський свiт. Аналiз образу Гамлета-батька важливий для розумiннi змiн, що вiдбуваються у духовному свiтi принца. За в;: словом Гамлета, батько був iдеальним королем. Вiдтв: рюючи його портрет, герой звертається до образiв антич ностi. Вiн згадує Гiперiона (Гелiоса — бога сонця Юпiтера (бога неба i свiтла), Марса (бога вiйни), Мерк, рiя (бога торгiвлi та посланця богiв), пiдтверджуючи в лич володаря.
Але зовнiшнiй опис не пiдкрiплений вiдпс вiдними спогадами сучасникiв. Так, Бернардо має сво:-думку з приводу минулого i того, що вiдбувається сьогодн Характеризуючи мiстичнi подiï, вiн пов'язує появу При вида з тим, що колись було скоєно королем Гамлеток “… був i є причиною… воєн”. Привиду розмовi. Гамлетом скаржиться на те, що був “зрiзаний в цвiт грiхiв…, без сповiдi, без мирування, нагло до суду взятий, рахункiв не звiвши, iз сквернами на плечах з усiма. Гамлет наодинцi з собою має визнати: “Вiь (Клавдiй. — ) батька вбив, зважнiлого, брутально, коли грiхи його як май цвiли. Хто знає, Боже, в чому винен вiн? Але, наскiльки знати нам дано, йому там тяжко'. У свiдомостi померлого короля вiдбуваються змiни. Вiн стверджує, що тепер його цiнностями є “життя, корона, королева”. Про право, про закон, про краïн; Привидi сьогоднi не згадує. З потойбiччя герой закликав до помсти.
Король-привид був невiд'ємною частиною неiдеального свiту, життям якого керував багато рокiв. Клавдiй та кож є частиною свiту короля Гамлета. Вiн дзеркальна копiя свого брата, двiйник зi знаком мiнус. Героï народилися в однiй сiм'ï, обидва прагнуть влади, обидва готовi жертвувати за неï життям (своïм i чужим), обидва кохають оди й ту саму жiнку. Проте саме Клавдiя традицiйне шкiльне лiтературознавство позицiонує як головного злодiя Дайсь кого королiвства.
На початку трагедiï повiдомляється, що Клавдiй носить вiнещ короля два мiсяцi. Гамлет так характеризує змiни, що вiдбулися за цей час при дворi: “мiй дядько — король Данiï, i тi, ще перекривлювали його, поки мiй батько був живий, платять нин по двадцять, по сорок, по п'ятдесят i по сто дукатiв за йогс портрети- мiнiатюри”. Данський свiт пiдкорився новiï владi без особливих вагань. Така гнучкiсть пояснюється тiлькi одним: висока гуманiстична мораль i духовнiсть не прищеплен данському двору, а це двiр короля Гамлета. Тут майже нiхто не переймається проблемами духовного буття, нiкого не хвилюють проблеми'свiту i Всесвiту. Тут процвiтають блюзнiрство пiдлабузництво, лицемiрство, оскiльки з ïхньою допомогою можна зайняти тепленьке мiсце, отримати якiсь привiлеï. Згадаймо Полонiя. Вiн служив королю Гамлету, служить i королю Клавдiю.
У монолозi короля Клавдiя прiоритети життя розставляються таким чином — вiнець, влада, королева (”…з-за чого вбивство це вчинив: вiнець у мене, влада й королева” Цiннiсна шкала Клавдiя дуже схожа з iдеалами короля Гамлета. Про життя як найвищу цiннiсть Клавдiй (на вiдмiну вiд Привида) не згадує. Для нього це не є очевидним, i тому вiн легке вирiшує долi iнших, навiть принца Гамлета, племiнника, яки;' може вiдiбрати в нього корону.
Гамлет стверджує, король Клавдiй — “убивця i падлюка, раб, …блазень, крадiй держави й влади, злодiй, який корону вкрав дорогоцiнну, …король з ганчiр'я i латок'. Подiбнi емоцiйнi оцiнки впливають НI свiдомiсть глядача (читача), формують ставлення до фактiв, до особистостi героя. .Але оцiнка, яку Гамлет дає королю, сприймається як емоцiйна реакцiя сина на смерть батька та замiжжя матерi його вiдчуттями, нiж об'єктивно доведеними фактами. Важливi доповнення до характеристики нового короля знайдемо в єдиному монолозi- сповiдi Клавдiя.
Клавдiй нечасто залишається наодинцi iз собою, а вiдкритим, з “очами повернутими в себе”, читач бачить цього героя тiльки один раз. Визнаючи свою грiховнiсть, король шалено картає себе: “О, грiх мерзенний мiй! …На ньому найдавнiше iз проклять — братовбивство”. Вiн знає цiну суспiльству i “в лихому колi цього свiту грiх рукою золотою суд вiдводить, i часто сам купується закон грiха цiною…”. Вiн розумiє, що йому не вiдмолити грiх убивства, що небо не пiдкупити пустими словами чи золотом, на противагу суду людському. Вiн знає, що прощення неба можна отримати тiльки за однiєï умови — вiдмовитися вiд того, що добуто шляхом злочину, а цього Клавдiй зробити не може i не хоче. Коли людина є рабом пристрастi i земнi бажання ставить вище за чистоту своєï душi, молитва марна: “слова летять, думки ж внизу лежать, слова без них у небо не злетять”.
Втiм, Клавдiй не позбавлений спостережливостi. Пiдслуховуючи розмову Офелiï i Гамлета, король єдиний з усiх зрозумiв — принц не божевiльний.
Нинiшнiй володар Данiï обачливий i холоднокровний у момент обмiрковування майбутнього вбивства Гамлета. Подiбна ситуацiя для нього природнiша за протистояння натовпу чи вирiшення державних справ. Вiн iнтриган, якому внаслiдок добре продуманоï, пiдготовленоï i проведеноï кривавоï iнтриги дiстатися корона, трон i королева. Операцiï подiбного роду для нього — зручна форма керування суспiльним та полiтичним життям (згадаймо листи Клавдiя норвезькому королю з проханням зупинити Фор-тiнбраса або англiйському — теж з проханням зупинити- тепер вже Гамлета).
Аналiз позицiй героïв в трагедiï з урахуванням iсторичного пiдґрунтя дає змогу виявити спiльне мiж королем Гамлетом i Клавдiєм. За певноï рiзницi данськi королi схожi. Вони вiддають перевагу силi, знищують життя iнших, знищують своє майбутнє i майбутнє свого роду.