Академiк Ськочинський А. А

Академiк Олександр Олександрович Ськочинський широко вiдомий як найбiльший учений в областi рудничноï аерологiï й сумiжних з нею дисциплiн, пов'язаних з питаннями безпеки гiрських робiт. Всю свою багатогранну дiяльнiсть вiн присвятив шляхетнiй метi — створенню не тiльки безпечних умов працi для шахтарiв, але й умов виробничого комфорту, i насамперед здорових умов працi.
А. А. Ськочинський є засновником росiянцi, а потiм радянськоï школи вчених, що працюють в областi рудничноï атмосфери, аеродинамiки, рудничноï термодинамiки, боротьби з газопроявлениями у виробленнях, ïх запиленностью й рудничними пожежами.
За час бiльш нiж пiввiковоï педагогiчноï дiяльностi як професор Петербурзького, а потiм Ленiнградського гiрничого iнституту й Моськовського гiрничого iнституту Олександр Олександрович Ськочинський виховав численний загiн гiрникiв — iнженерiв i науковцiв. Понад 20 рокiв вiн очолював створений ïм Iнститут гiрничоï справи Академiï наук СРСР.
В Iнститутi гiрничоï справи широко розвивалися науковi iдеï А. А. Ськочинського. Вплив цих iдей вiдбивається на роботi багатьох iнститутiв гiрничоï справи республiканських академiй наук, галузевих науково-дослiдних i проектних iнститутiв, вищих навчальних закладiв.
Протягом багатьох лет А. А. Ськочинський очолював i координував роботи iз проблеми боротьби з раптовими викидами вугiлля й газу, а також по проблемi боротьби iз силiкозом.
Особливiстю науковоï й органiзацiйноï дiяльностi А. А. Ськочинського було вмiння згуртувати науковцiв i практикiв i мобiлiзувати ïх на рiшення насущних завдань промисловостi. Постiйний зв'язок з життям була основою дiяльностi вченого.
Коротко можна охарактеризувати в такий спосiб науковi напрямки, розвиток яких пов'язане з дiяльнiстю А. А. Ськочинського.
Руднична аеродинамiка як спецiальна частина загальноï аеродинамiки вiдокремилася порiвняно недавно. Теоретичнi положення, на основi яких розвивалася руднична аеродинамiка, були сформульованi А. А. Ськочинським бiльше 70 рокiв тому в роботi Рудничне повiтря й основний закон руху його по виробленнях .
Широкi по розмаху й значнi за результатами, подальшi дослiдження в областi рудничноï аеродинамiки були спрямованi А. А. Ськочинським на встановлення законiв руху повiтря, газiв i пилу у виробленнях, на вивчення аеродинамiчноï структури вентиляцiйного струменя. У результатi дослiджень була створена теорiя руху повiтря й газiв у виробленнях, що внесла яснiсть у розумiння фiзико-механiчноï природи ськладного процесу провiтрювання шахт.
Дослiдження аеродинамiчного опору вироблень, що проводилися протягом багатьох рокiв з iнiцiативи й пiд керiвництвом А. А. Ськочинського шляхом експериментального визначення коефiцiєнта до, i з'ясування взаємовпливу рiзних факторiв, що обумовлюють цей опiр, виявили закони опору руху повiтря по виробленнях при рiзних видах крiплення. Знання цих законiв дозволяє зараз визначати аеродинамiчний опiр вироблення розрахунковим шляхом з достатнiм ступенем точностi.
Дослiдження впливу провiтрювання на запиленность вироблень було почато в Iнститутi гiрничоï справи з експериментального вивчення руху запиленого повiтряного потоку й фiзико-хiмiчних процесiв, що вiдбуваються при провiтрюваннi вироблень. У результатi цих вишукувань уперше була створена теорiя противопильних аеродинамiчних режимiв для металевих рудникiв.
Таким чином, методи дослiдження питань рудничноï аеродинамiки, намiченi А. А. Ськочинським i здiйсненi пiзнiше його учнями, як показує широке впровадження отриманих результатiв у промисловiсть, виявилися правильними для рiшення ськладних завдань провiтрювання рудникiв.
Завдяки старанню й таланту А. А. Ськочинського i його учнiв радянська гiрська наука займає провiдне мiсце в розробцi теорiï iнженерних розрахункiв вентиляцiï будь-яких шахт. На основi робiт Iнституту гiрничоï справи по електромоделированию можна розраховувати зараз будь-якi ськладнi вентиляцiйнi мережi глибоких шахт. В областi провiтрювання шахт Олександр Олександрович Ськочинський також має численну групу учнiв, що очолювалася спочатку докторами технiчних наук В. Б. Комаровим i Ф. А. Абрамовим, професором А. И. Ксенофонтовой, а в цей час — Л. Д. Воронiнiй, Ф. С. Клебановим i iн.
В останнi роки життя А. А. Ськочинський займався розробкою новоï проблеми — забезпеченням нормальних атмосферних умов у кар'єрах, що виникла у зв'язку з потужними джерелами газовиделения й пилеобразования при вiдкритих розробках. З 1956 р. пiд загальним керiвництвом Ськочинського почалося комплексне вивчення проблеми в наступних напрямках: — санiтарно-гiгiєнiчна оцiнка атмосферних умов у кар'єрах; — дослiдження можливостi штучноï вентиляцiï кар'єрiв; — розробка засобiв по попередженню забруднення атмосфери кар'єрiв, установок для кондицiювання повiтря в кабiнах машин, створення апаратури контролю ськладу й стану атмосфери кар'єрiв.
До цiєï роботи був притягнутий ряд науково-дослiдних iнститутiв. У результатi проведених дослiджень були отриманi важливi висновки — гiрники вперше довiдалися закономiрностi руху повiтря в кар'єрах i дiстали кошти боротьби iз забрудненням атмосфери в них. Були створенi конструкцiï для нейтралiзацiï шкiдливих вихлопних газiв автосамосвалов i iнших машин.
Новий науковий напрямок, у якого спереду бiльшi завдання, вилилося в самостiйну область рудничноï аерологiï — провiтрювання кар'єрiв.
Радянська гiрська наука тримає тут прiоритет. Науковi працi в цiй областi тривають пiд керiвництвом учнiв А. А. Ськочинського — докторiв технiчних наук В. С. Нiкiтiна й К. В. Кочнева.
Другим напрямком наукових дослiджень по рудничнiй аерологiï була руднична газодинамiка. В основу цих дослiджень було покладене прагнення вивчити вугiлля як колектор газу. Пiд керiвництвом А. А. Ськочинського був вивчений ряд властивостей цiєï гiрськоï породи, що визначають плин газу у вугiльних шарах i його видiлення у вироблення; найбiльш iстотним iз цих властивостей виявилася диференцiальна пористiсть вугiлля. Були розробленi методи дослiдження диференцiальноï пористостi й трiщинуватостi вугiль, ïхньоï газопроникностi, сорбционной ємностi, кiнетики сорбционних процесiв i теплоти сорбцiï; створенi унiкальнi прилади для вивчення впливу тиську гiрських порiд на сорбцiю газу, диференцiальну пористiсть i проникнiсть вугiлля.
У результатi дослiджень вугiль основних басейнiв — Донецьких, Кузнецьких, Карагандинських, Печорського, родовищ Уралу й Далекого Сходу — була визначена метаноемкость вугiль у функцiï тиську газу, температури, вологостi, зональностi стадiй метаморфiзму. Все це дозволило оцiнити метаноносность вугiль Радянського Союзу й створити розрахунковi формули для визначення газоносности вугiльних шарiв.
Дослiдження дозволили також установити газову зональнiсть вугiльних родовищ i виявити залежнiсть вiдносноï метанообильности вироблень вiд ïхнього просторового положення, що дало можливiсть розробити горностатистичеський метод прогнозу метанообильности шахт, що знайшов застосування не тiльки в нашiй краïнi, але й за рубежем.
Знання кiлькостi видiленого газу у виробленнi дозволяє уникнути помилок при проектуваннi й будiвництвi шахт шляхом правильного вибору перетинiв воздухопроводящих вироблень i продуктивностi вентиляторних установок.
А. А. Ськочинським була висунута проблема керування газовиделением. У результатi широкого вивчення газових балансiв вугiльних шахт були виявленi й оцiненi джерела газу й дана класифiкацiя можливих методiв керування газовиделением у шахтах виходячи з горнотехничеських i природних умов.
Першi вакуумнi установки для дегазацiï вугiльних шарiв на шахтах Кузбасу й Донбасу були застосованi при участi А. А. Ськочинського.
Впровадження в практику способiв витягу метану з вугiльних шарiв з його подальшим промисловим використанням є найбiльшим досягненням, тому що дозволяє пiдвищити продуктивнiсть, безпеку й комфортнiсть умов працi шахтарiв. Одночасно iз цим зростає виробнича потужнiсть шахт, знижується собiвартiсть видобутку вугiлля.
У найважливiшому науковому напрямку — прогнозi газообильности вироблень i керувань газовиделением у шахтах i рудниках — А. А. Ськочинський залишив також численну групу учнiв, очолювану зараз докторами технiчних наук Г. Д. Лидиним, И. Л. Еттингером, А. Т. Айруни й iн. Група наукових спiвробiтникiв Моськовського гiрничого iнституту пiд керiвництвом доктора технiчних наук Н. В. Ножкина провела важливу роботу з дегазацiï вугiльних шарiв з попереднiм гiдравлiчним розривом. Цей метод дозволяє заздалегiдь пiдготувати поле шахти для активноï виïмки вугiлля.
Дослiдження проблеми раптових викидiв вугiлля й газу були поставленi А. А. Ськочинським iз властивими йому широтою наукового кругозору й сполученням практичноï спрямованостi робiт iз глибиною теоретичного аналiзу. Очолюючи протягом ряду рокiв Центральну комiсiю з боротьби з раптовими викидами вугiлля й газу, вiн умiло здiйснював координацiю наукових праць по проблемi iз залученням до ïï розробки великоï кiлькостi iнститутiв.
У цi роки був зiбраний великий матерiал у Донецьком i Кузнецьком басейнах, на Егоршинськом i Сучаиськом родовищах, була отримана характеристика небезпечних шарiв, розробленi й впровадженi регiональнi й локальнi заходи щодо попередження раптових викидiв i ïхньому прогнозу.
Особлива увага Олександр Олександрович Ськочинський придiлив розробцi теорiï раптових викидiв вугiлля й газу. Дослiдження з розкриття причин i механiзму раптових викидiв були спрямованi на визначення сил, що дiють у вугiльному шарi поблизу гiрського вироблення, джерел енергiï, що забезпечують роботу викиду, i комплексу умов геологiчного, хiмiчний^-хiмiчного-хiмiчний-фiзико-хiмiчного й горнотехничеського характеру, що забезпечують реалiзацiю проявiв цiєï енергiï.
У результатi дослiджень на основi сучасних подань фiзичноï й колоïдноï хiмiï, пiдземноï гiдравлiки, механiки суцiльного середовища й термодинамiки в Iнститутi гiрничоï справи А. А. Ськочинським i його учнем доктором технiчних наук В. В. Ходотом була розроблена енергетична теорiя ськладних динамiчних явищ — раптових викидiв вугiлля й газу, що дала можливiсть вибору локальних засобiв попередження раптових викидiв, прогнозу й боротьби iз цими грiзними динамiчними явищами.
В областi раптових викидiв вугiлля й газу були проведенi також великi роботи в Макiïвському науково-дослiдному iнститутi (працi И. М. Печука, Р. М. Кричевського, Л. Н. Бикова й iн.) , в Iнститутi гiрничоï справи iм'я А. А. Ськочинського (А. В. Докукин, А. Е. Петросян i iн.) , у ПОЧУЙ (И. М. Пєтухов) , в Iнститутi геомеханики АН УРСР (Р. А. Абрамов) .
До наукових заслуг А. А. Ськочинського необхiдно вiднести залучення ïм геофiзичних методiв для вивчення природних динамiчних явищ у шахтах. Радянський Союз першим у широкому масштабi розгорнув сейсмоакустичеськие дослiдження небезпечних шарiв. Була створена апаратура для автоматичноï реєстрацiï ступеня небезпеки вугiльних шарiв, записанi на магнiтофонну плiвку iндукованi й мимовiльнi викиди безпосередньо у вугiльних шахтах, отриманi цiкавi данi про сейсмоакустичеських прояви процесiв руйнування гiрських порiд у масивi.
По широтi експериментальних робiт i глибинi теоретичних дослiджень проблеми раптових викидiв роботи, проведенi пiд керiвництвом А. А. Ськочинського, не мають собi рiвних у свiтi.
Наступним науковим напрямком робiт А. А. Ськочинського є руднична термодинамiка. Завдання ïï — вивчення теплових процесiв вiльноï атмосфери в шахтних умовах.
А. А. Ськочинський i Л. Д. Шевляков у вибоï Моськовського метрополiтену (1948р.) Дослiдження, органiзованi А. А. Ськочинським, полягали у вишукуваннi методiв i засобiв кондицiювання шахтноï атмосфери. Вони привели до створення наукових положень, що дозволяють успiшно вирiшувати цi завдання. Бiльшi дослiдження iз цiєï проблеми проводяться зараз на Украïнi пiд керiвництвом академiка АН УРСР А. Н. Щербаня.
Протягом багатьох рокiв А. А. Ськочинський вивчав процеси самозаймання вугiлля й сульфiдних руд. Робота полягала в нагромадженнi фактичних даних про умови самозаймання вугiлля й сульфiдних руд i подальшiй розробцi методiв для дослiдження цих умов. У результатi узагальнення досвiду були намiченi шляхи боротьби з рудничними пожежами. Цей напрямок розвивався докторами технiчних наук В. В. Веселовським i Л. Н. Биковим.
Величезна наукова й органiзаторська робота проведена А. А. Ськочинським i його учнями по боротьбi iз силiкозом. Науково-дослiднi роботи в цiй областi ведуть бiльше 100 технiчних i медичних iнститутiв. У цьому питаннi А. А. Ськочинський, будучи головою мiжвiдомчоï комiсiï з боротьби iз силiкозом, виступав не тiльки як учений, але i як державний дiяч. Професiя шахтарiв i гiрських iнженерiв по праву вважається однiєï iз самих мужнiх, тому що вона сполучена з небезпекою, що виникає через стихiйнi сили природи. Першим обов'язком гiрського iнженера є забезпечення безпеки працi шахтарiв, усiляке його полегшення. Комплексна механiзацiя й автоматизацiя повиннi повнiстю усунути в шахтах ручна праця. Олександр Олександрович Ськочинський як нiхто розумiв це. Вiн одним з перших ставив питання про безпеку вибухових речовин, створеннi гiрничорятувальних станцiй i т. п. Наукова дiяльнiсть А. А. Ськочинського випливала з вимог життя й завжди була тiсно пов'язана iз практикою.
Цiкава також характеристика А. А. Ськочинського як педагога.
Пiсля закiнчення з вiдмiннiстю Петербурзького гiрничого iнституту в 1900 р. Олександр Олександрович був залишений при iнститутi для педагогiчноï дiяльностi. Пiсля захисту дисертацiï А. А. Ськочинський в 1906 р. стає професором кафедри гiрського мистецтва. У тi часи курс гiрського мистецтва охоплював багато спецiальних предметiв, i Олександровi Олександровичу належить заслуга в створеннi курсiв по спецiальних дисциплiнах: по рудничному провiтрюванню, пiдземним пожежам, гiрничорятувальнiй справi, рудничному крiпленню, доставцi й вiдкочуванню. У Петербурзькому гiрничому iнститутi вiн створює лабораторiï рудничноï вентиляцiï й гiрничорятувальноï справи.
З 1917 по 1920 р. Олександр Олександрович викладає в Донському полiтехнiчному iнститутi, а потiм знову вертається в Ленiнградський гiрничий iнститут. Тут поряд з педагогiчною й науковою працею А. А. Ськочинський готовить до видання фундаментальний курс по рудничнiй атмосферi. Курс i атлас до нього був виданий Моськовським гiрничим iнститутом, куди Олександр Олександрович був переведений в 1930 р. В 1932 р. пiдручник друкується бiльшим тиражем i вже в 1934 р. знову перевидається, що свiдчить про назрiлу потребу в книзi по рудничнiй атмосферi i ïï високiй оцiнцi науковою громадськiстю.
А. А. Ськочинський на засiданнi вченоï ради Iнституту гiрничоï справи АН СРСР (1949 р.) Згодом у переробленому й значно доповненому видi ця робота ввiйшов як роздiл у пiдручник Руднична вентиляцiя , виданий А. А. Ськочинським у спiвавторствi iз професором В. Б. Комаровим в 1949 р. i пiзнiше тричi перевиданий. За цю працю Олександровi Олександровичу була присуджена Державна премiя першого ступеня. Руднична вентиляцiя не тiльки прекрасний пiдручник для студентiв гiрничих iнститутiв, але й настiльна книга гiрських iнженерiв.
В 1940 р. А. А. Ськочинський видає книгу Короткий конспект циклу лекцiй про вибухи газу (метану) i пилу у вугiльних шахтах , що з'явилася коштовним навчальним посiбником i монографiчною роботою iз цього питання.
А. А. Ськочинський багато займався рудничними пожежами й читав спецiальний курс по цьому предметi. В 1940 р. вiн разом iз професором В. М. Огиевським створив фундаментальний пiдручник Рудничнi пожежi , що згодом був перевиданий.
У своïй педагогiчнiй дiяльностi Олександр Олександрович не обмежувався читанням лекцiй, створенням нових курсiв, органiзацiєю лабораторiй i веденням науково-дослiдноï роботи в навчальних закладах. Вiн завжди намагався об'єднати навколо себе молодих учених, яким передавали своï знання. Так створювалася школа радянських учених по рудничнiй аерологiï й аеродинамiцi.
Багато учнiв i послiдовники Олександра Олександровича зараз очолюють кафедри у вузах i лабораторiï в iнститутах. За свою бiльш нiж пiввiкову педагогiчну дiяльнiсть Олександр Олександрович навчив тисячi гiрських iнженерiв, його учнiв можна зустрiти в будь-якому гiрничопромисловому районi нашоï неосяжноï Батькiвщини.
Наукова й педагогiчна дiяльнiсть А. А. Ськочинського завжди тiсно погоджувалася з його iнженерною роботою. У дореволюцiйний перiод вiн ськладався членом рiзних комiсiй при гiрському департаментi, робота в якi вимагала гарних знань технiчного стану гiрських пiдприємств.
Iнженерна робота А. А. Ськочинського особливо активiзувалася пiсля Великоï Жовтневоï революцiï.
А. А. Ськочинський виïжджав у Європу й Америку для ознайомлення зi станом гiрськоï промисловостi, Свiй досвiд i знання Олександр Олександрович вiддавав рiшенню iнженерних завдань, консультував ведення гiрських робiт на пiдприємствах Донбасу й Уралу. Вiн розробив проекти реконструкцiï Илецкого соляного рудника, будiвництва антрацитовоï шахти iм'я Артема, переустаткування Егоршинського антрацитового рудника на Уралi, реконструкцiï Високогорського залiзного рудника й iн.
А. А. Ськочинський був членом колегiï Гiрськоï ради ВСНХ СРСР, членом Науково-технiчноï ради кам'яновугiльноï промисловостi, консультантом багатьох проектних i промислових органiзацiй. При його участi й консультацiï велося проектування реконструкцiï й будiвництва найбiльш великих гiрничодобувних пiдприємств перших п'ятирiчок, наприклад вугiльних шахт Захiдна Капiтальна (Несветаевський рудник) , 29 i 17 у Рутченкове, 6 Мушкетовськой у Донбасi, Соликамськой калiйноï шахти й iн. Крiм того, оп брав дiяльну участь у будiвництвi Моськовського метрополiтену, будучи членом Державноï комiсiï iз приймання закiнчених споруджень.
Повинна бути особливо вiдзначена iнженерна дiяльнiсть А. А. Ськочинського в роки Великоï Вiтчизняноï вiйни, коли було потрiбно швидке рiшення великих технiчних питань по забезпеченню мiнеральними ресурсами потреб оборони краïни. Для ознайомлення зi станом справ А. А. Ськочинський виïжджав на Пiвденний i Пiвнiчний Урал, у Кузбас, Караганду.
Разом з гiрськими iнженерами вiн розробляв заходи щодо пiдвищення видобутку вугiлля на Уралi, мобiлiзацiï вугiльних i рудних ресурсiв Казахстану, пiдняттю видобутку руд i виробництву алюмiнiю й рiдких металiв, забезпеченню рудою Кузнецького металургiйного комбiнату. Бiльша заслуга А. А. Ськочинського також у тiм, що з його iнiцiативи й пiд його керiвництвом групою вчених Iнституту гiрничоï справи були розробленi основнi технiчнi напрямки вiдновлення шахт Донбасу й Пiдмоськовного басейну. Активна iнженерна дiяльнiсть А. А. Ськочинського тривала й у пiслявоєнний перiод.
Незважаючи на бiльшу наукову, педагогiчну й iнженерну дiяльнiсть, А. А. Ськочинський завжди знаходив час i для суспiльноï роботи. Вiн брав активну участь в органiзацiï секцiй науковцiв, був тривалий час членом бюро Ради науковцiв спочатку в Ленiнградському, а потiм у Моськовському гiрничому iнститутi. Вiн працював в iнженерно-технiчнiй радi сполучника гiрникiв, а пiсля утворення наукових iнженерно-технiчних суспiльств був членом оргбюро гiрського ВНИТО й членом ради ВСНИТО.
В 1943 р. з доручення Президiï АН СРСР Олександр Олександрович органiзує Захiдно-Сибiрську фiлiю АН СРСР, головою Президiï якого вiн був вибраний у наступному роцi. Органiзацiя фiлiï, що включали ряд наукових iнститутiв, i зокрема гiрничо-геологiчний iнститут, мала велике значення у вивченнi й використаннi природних багатств Захiдного Сибiру. У наш час Сибiрське вiддiлення АН СРСР є потужним науковим центром свiтового значення.
Протягом багатьох рокiв Олександр Олександрович був членом експертноï комiсiï Вака.
А. А. Ськочинський був органiзатором i керiвником Iнституту гiрничоï справи протягом багатьох лет. Пiд його керiвництвом iнститут вирiс у велику наукову органiзацiю, здатну вирiшувати питання на високому рiвнi й очолювати радянську гiрську науку.
Академiка Ськочинського називали мудрим. Це дiйсно так. Олександр Олександрович мав аналiтичний розум, добре знав завдання науки й промисловостi завжди бачив перспективу ïхнього розвитку. Вiн був людиною обов'язку, не приймав необачних рiшень, ретельно й докладно продумував питання. Особливiстю А. А. Ськочинського була також ськромнiсть, що сполучалася з iншими щиросердечними достоïнствами — доброзичливiстю й тактом. Цi риси створювали шляхетний вигляд нашого вчителя.
А. А. Ськочинський мав величезну працьовитiсть i був подвижником у науцi. Тому йому iмпонували люди, одержимi iдеєю на своєму поприщi. Олександр Олександрович високо цiнував науковий патрiотизм i зовсiм не терпiв метеликiв , що крутятся бiля науки, або людей, що використовують науку у своïх особистих цiлях. Вiн нiколи не прощав зраду у науцi. Людина, що одержала вчений ступiнь в iнститутi й, що кинув у ньому роботу заради бiльше високоï посади, як би переставав для А. А. Ськочинського iснувати. Ця принциповiсть Ськочинського була завжди обґрунтованою.
Олександр Олександрович до кiнця свого життя щодня приходив на роботу в iнститут, незважаючи на похилий вiк (вiн умер 86 рокiв) i неважне здоров'я.
А. А. Ськочинський пройшов великий життєвий шлях ученого й патрiота. Весь свiй талант вiн вiддав служiнню iнтересам Батькiвщини.
Дiяльнiсть А. А. Ськочинського високо оцiнена радянським народом. Iнститут гiрничоï справи має його iм'я. У Донецьком вугiльному басейнi однiєï iз шахт привласнене iм'я А. А. Ськочинського. Уряд привласнив йому почесне звання Героя Соцiалiстичноï Працi, нагородило п'ятьома орденами Ленiна, двома орденами Трудового Червоного Прапора й багатьма медалями, двiчi йому присуджувалася Державна премiя.
Установлено премiю iм'я академiка А. А. Ськочинського, що присуджується Мiнiстерством вугiльноï промисловостi СРСР i гiрським вiддiленням Науково-технiчного суспiльства особам i колективам за науковi досягнення в областi рудничноï аерологiï й iнженернi роботи iз впровадження безпечних способiв розробки вугiльних шарiв.
ОСНОВНI ДАТИ ЖИТТЯ Й ДIЯЛЬНОСТI
Олександр Олександрович Ськочинський народився 13 липня 1874 р. у селi Олекма Якутськоï губернiï.
1893 р. — закiнчив Красноярську гiмназiю.
1893р. — надiйшов на фiзико-математичний факультет С. - Петербурзького унiверситету.
1895 р. — перевiвся в С. -Петербурзький гiрничий iнститут.
1900 р. — закiнчив С. — Петербурзький гiрничий iнститут з вiдмiннiстю.
1900-1902 гг. — iнженер у розпорядженнi директора Гiрничого iнституту.
1901-1902 р. — вiдряджений у європейськi краïни (Нiмеччину, Бельгiю, Францiю, Австро-Угорщину) ; вiдвiдав вугiльнi, руднi й солянi шахти й вищi школи в Нiмеччинi, Бельгiï й Францiï. 1902-1906 гг. — асистент, а потiм викладач Гiрничого iнституту по кафедрi гiрського мистецтва.
1902-1917 гг. — учений секретар i член Комiсiï з боротьби з вибухами газiв i вугiльного пилу у вугiльних шахтах Росiï.
1904 р. — обстежив 14 рудникiв Домбровського басейну (Польща) для з'ясування стану провiтрювання копей i ступеня небезпеки ïх вiдносно гримучого газу й пилу.
1905 р. — захистив дисертацiю Рудничне повiтря й основний закон руху його по рудничних виробленнях ; затверджений у званнi ад'юнкт- професора.
1906-1917 р. — професор Гiрничого iнституту по кафедрi гiрського мистецтва; 1908-1915 р. — екстраординарний професор; 1915 — 1917 р. — ординарний професор.
1908 р. — член Мiжнародного конгресу (Франкфурт-на-Майне, Нiмеччина) з питань, що стосується подачi першоï допомоги й порятунку при нещасних випадках. Робота рудничноï секцiï конгресу була присвячена питанням постановки рятувальноï справи при гiрських роботах (зокрема, при вибухах i пожежах) .
1913 р. — почесний голова рудничноï секцiï Мiжнародного конгресу (Вiдень, Австро-Угорщина) з питань, що стосується подачi першоï допомоги й порятунку при нещасних випадках.
1917 р. — вiдряджений гiрським департаментом у ськладi спецiальноï комiсiï в Донбас для з'ясування добичной здатностi й перспективи видобутку в цьому басейнi на найближчi 3-5 рокiв.
1917-1920 р. — ординарний професор Донського полiтехнiчного iнституту (Новочеркаськ) .
1920 р. — уповноважений Гiрськоï ради ВСНХ РСФСР при Промбюро Пiвденно^-Сходу (Ростову-на^-Дону) .
1921 р. — член колегiï Гiрськоï ради ВСНХ РСФСР (Моськва) .
1921-1930 р. — голова Науково-технiчноï ради Головного керування гiрськоï промисловостi (потiм гiрничорудноï промисловостi) ВСНХ РСФСР i СРСР.
1922 р. — вiдряджений у Нiмеччину для ознайомлення з рудниками й заводами.
1924-1925 р. — вiдряджений у США й Англiю для ознайомлення з розробкою тонких шарiв вугiлля.
1927-1928 гг. — вiдряджений у Нiмеччину й США для ознайомлення з рудниками й заводами.
1929 р. — органiзацiя при ленiнградському Гипрошахте спецiального бюро рудничноï вентиляцiï.
1930-1960 р. — професор Моськовського гiрничого iнституту й завiдувач лабораторiєю рудничноï вентиляцiï (1930-1952 р.) ; керiвництво аспiрантами лабораторiï (1952-1960 р.) .
1931-1937 р. — член i експерт урядовоï комiсiï по подземой газифiкацiï викопних вугiль, 1932 р. — створення при Главугле комiсiï з вивчення гiрського тиську, що об'єднала роботи всiх наукових органiзацiй i колективiв у цiй областi, 1934 р. — затверджений в ученому ступенi доктора технiчних наук; привласнене звання заслуженого дiяча науки й технiки.
1935 р. — вибраний дiйсним членом Академiï наук СРСР, заступником академiка-секретаря Вiддiлення технiчних наук АН СРСР i головою групи гiрничоï справи.
1935 р. — вiдряджений на Мiжнародний конгрес по гiрничiй справi, металургiï й прикладнiй геологiï (Париж) .
1938-1960 р. — директор Iнституту гiрничоï справи Академiï наук СРСР.
1939 р. — нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора за довголiтню роботу з виховання технiчних кадрiв для промисловостi у зв'язку з 25-летием вiд дня створення Гiрськоï академiï (Моськовського гiрничого iнституту) .
1941-1943 р. — член i заступник голови Комiсiï АН СРСР по мобiлiзацiï ресурсiв Уралу, Сибiру й Казахстану на потреби оборони.
1943 р. — нагороджений медаллю За оборону Моськви за участь у будiвлi спецiальних об'єктiв, що мають оборонне значення.
1943 р. — органiзацiя Захiдно-Сибiрськоï фiлiï Академiï наук СРСР.
1943 р. — нагороджений орденом Ленiна за зразкове виконання завдання уряду по збiльшенню видобутку вугiлля.
1943 р. — нагороджений Президiєю Верховноï Ради Казахськоï РСР Почесною грамотою за особливi заслуги в справi виявлення й освоєння природних ресурсiв Казахстану.
1944 р. — нагороджений орденом Ленiна за видатну багаторiчну дiяльнiсть в областi гiрськоï промисловостi й великi заслуги в справi пiдготовки науково-технiчних кадрiв у зв'язку з 70-летием вiд дня народження.
1944 р. — вибраний головою Президiï Захiдно-Сибiрськоï фiлiï Академiï наук СРСР.
1945 р. — нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора за видатнi заслуги в розвитку науки й технiки п зв'язку з 220-летием Академiï наук СРСР.
1946 р. — нагороджений медаллю За доблесну працю у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 р. .
1946 р. — призначений головним консультантом Державноï головноï горнотехничеськой iнспекцiï Наркомугля Заходу. 1947 р. — нагороджений медаллю За вiдновлення шахт Донбасу .
1948 р. — нагороджений орденом Ленiна за бездоганну й довголiтню дiяльнiсть у вугiльнiй промисловостi.
1949 р. — нагороджений орденом Ленiна за видатнi заслуги в областi розвитку теорiï розробки вугiльних i рудних родовищ у зв'язку з 75- летием вiд дня народження й 50-летием iнженерноï, науковоï, педагогiчноï дiяльностi.
1950 р. — визнаний гiдним Державноï премiï першого ступеня за створення й впровадження у вугiльну промисловiсть приладiв для контролю рудничноï атмосфери.
1951 р. — визнаний гiдним Державноï премiï першого ступеня за пiдручник Руднична вентиляцiя .
1954 р. — привласнене звання Героя Соцiалiстичноï Працi iз врученням ордена Ленiна й Золотоï медалi Серп i Молот за бiльшi заслуги в областi розвитку гiрськоï промисловостi й пiдготовки науково- технiчних кадрiв i у зв'язку з 80-летием вiд дня народження.
1957 р. — нагороджений почесним знаком Шахтарська слава першого ступеня.
1960 р. — помер 6 жовтня на 87-м року життя. Похований у Моськвi, на Новодiвочому цвинтарi.
Лiтература:
Гiрськi iнженери Н. В. Мельников, Моськва, видавництво Наука, 1981р.
Исследования проблемы внезапных выбросов угля и газа были поставлены А. А. Скочинским со свойственными ему широтой научного кругозора и сочетанием практической направленности работ с глубиной теоретического анализа. Возглавляя в течение ряда лет Центральную комиссию по борьбе с внезапными выбросами угля и газа, он умело осуществлял координацию научных работ по проблеме с привлечением к ее разработке большого числа институтов.
В эти годы был собран большой материал в Донецком и Кузнецком бассейнах, на Егоршинском и Сучаиском месторождениях, была получена характеристика опасных пластов, разработаны и внедрены региональные и локальные мероприятия по предупреждению внезапных выбросов и их прогнозу.
Особое внимание Александр Александрович Скочинский уделил разработке теории внезапных выбросов угля и газа. Исследования по вскрытию причин и механизма внезапных выбросов были направлены на определение сил, действующих в угольном пласте вблизи горной выработки, источников энергии, обеспечивающих работу выброса, и комплекса условий геологического, физико-химического и горнотехнического характера, обеспечивающих реализацию проявлений этой энергии.
В результате исследований на основе современных представлений физической и коллоидной химии, подземной гидравлики, механики сплошной среды и термодинамики в Институте горного дела А. А. Скочинским и его учеником доктором технических наук В. В. Ходотом была разработана энергетическая теория сложных динамических явлений внезапных выбросов угля и газа, которая дала возможность выбора локальных средств предупреждения внезапных выбросов, прогноза и борьбы с этими грозными динамическими явлениями.
В области внезапных выбросов угля и газа были проведены также крупные работы в Макеевском научно-исследовательском институте (труды И. М. Печука, Р. М. Кричевского, Л. Н. Быкова и др.) , в Институте горного дела имени А. А. Скочинского (А. В. Докукин, А. Э. Петросян и др.) , во ВНИМИ (И. М. Петухов) , в Институте геомеханики АН УССР (Р. А. Абрамов) .
К научным заслугам А. А. Скочинского необходимо отнести привлечение им геофизических методов для изучения природных динамических явлений в шахтах. Советский Союз первым в широком масштабе развернул сейсмоакустические исследования опасных пластов. Была создана аппаратура для автоматической регистрации степени опасности угольных пластов, записаны на магнитофонную пленку индуцированные и самопроизвольные выбросы непосредственно в угольных шахтах, получены интересные данные о сейсмоакустических проявлениях процессов разрушения горных пород в массиве.
По широте экспериментальных работ и глубине теоретических исследований проблемы внезапных выбросов работы, проведенные под руководством А. А. Скочинского, не имеют себе равных в мире.
Следующим научным направлением работ А. А. Скочинского является рудничная термодинамика. Задача ее изучение тепловых процессов свободной атмосферы в шахтных условиях.
А. А. Скочинский и Л. Д. Шевляков в забое Московского метрополитена (1948г.) Исследования, организованные А. А. Скочинским, заключались в изыскании методов и средств кондиционирования шахтной атмосферы. Они привели к созданию научных положений, позволяющих успешно решать эти задачи. Большие исследования по этой проблеме проводятся сейчас на Украине под руководством академика АН УССР А. Н. Щербаня.
На протяжении многих лет А. А. Скочинский изучал процессы самовозгорания угля и сульфидных руд. Работа заключалась в накоплении фактических данных об условиях самовозгорания угля и сульфидных руд и дальнейшей разработке методов для исследования этих условий. В результате обобщения опыта были намечены пути борьбы с рудничными пожарами. Это направление развивалось докторами технических наук В. В. Веселовским и Л. Н. Быковым.
Огромная научная и организаторская работа проведена А. А. Скочинским и его учениками по борьбе с силикозом. Научно-исследовательские работы в этой области ведут более 100 технических и медицинских институтов. В этом вопросе А. А. Скочинский, будучи председателем межведомственной комиссии по борьбе с силикозом, выступал не только как ученый, но и как государственный деятель. Профессия шахтеров и горных инженеров по праву считается одной из самых мужественных, ибо она сопряжена с опасностью, возникающей из-за стихийных сил природы. Первой обязанностью горного инженера является обеспечение безопасности труда шахтеров, всемерное его облегчение. Комплексная механизация и автоматизация должны полностью устранить в шахтах ручной труд. Александр Александрович Скочинский как никто понимал это. Он одним из первых ставил вопросы о безопасности взрывчатых веществ, создании горноспасательных станций и т. п. Научная деятельность А. А. Скочинского вытекала из требований жизни и всегда была тесно связана с практикой.
Интересна также характеристика А. А. Скочинского как педагога.
После окончания с отличием Петербургского горного института в 1900 г. Александр Александрович был оставлен при институте для педагогической деятельности. После защиты диссертации А. А. Скочинский в 1906 г. становится профессором кафедры горного искусства. В те времена курс горного искусства охватывал многие специальные предметы, и Александру Александровичу принадлежит заслуга в создании курсов по специальным дисциплинам: по рудничному проветриванию, подземным пожарам, горноспасательному делу, рудничному креплению, доставке и откатке. В Петербургском горном институте он создает лаборатории рудничной вентиляции и горноспасательного дела.
С 1917 по 1920 г. Александр Александрович преподает в Донском политехническом институте, а затем вновь возвращается в Ленинградский горный институт. Здесь наряду с педагогической и научной работой А. А. Скочинский готовит к изданию фундаментальный курс по рудничной атмосфере. Курс и атлас к нему был издан Московским горным институтом, куда Александр Александрович был переведен в 1930 г. В 1932 г. учебник печатается большим тиражом и уже в 1934 г. вновь переиздается, что свидетельствует о назревшей потребности в книге по рудничной атмосфере и ее высокой оценке научной общественностью.
А. А. Скочинский на заседании ученого совета Института горного дела АН СССР (1949 г.) Впоследствии в переработанном и значительно дополненном виде эта работа вошла как раздел в учебник Рудничная вентиляция , изданный А. А. Скочинским в соавторстве с профессором В. Б. Комаровым в 1949 г. и позднее трижды переизданный. За этот труд Александру Александровичу была присуждена Государственная премия первой степени. Рудничная вентиляция не только прекрасный учебник для студентов горных институтов, но и настольная книга горных инженеров.
В 1940 г. А. А. Скочинский издает книгу Краткий конспект цикла лекций о взрывах газа (метана) и пыли в угольных шахтах , которая явилась ценным учебным пособием и монографической работой по этому вопросу.
А. А. Скочинский много занимался рудничными пожарами и читал специальный курс по этому предмету. В 1940 г. он совместно с профессором В. М. Огиевским создал фундаментальный учебник Рудничные пожары , который впоследствии был переиздан.
В своей педагогической деятельности Александр Александрович не ограничивался чтением лекций, созданием новых курсов, организацией лабораторий и ведением научно-исследовательской работы в учебных заведениях. Он всегда старался объединить вокруг себя молодых ученых, которым передавал свои знания. Так создавалась школа советских ученых по рудничной аэрологии и аэродинамике.
Многие ученики и последователи Александра Александровича сейчас возглавляют кафедры в вузах и лаборатории в институтах. За свою более чем полувековую педагогическую деятельность Александр Александрович обучил тысячи горных инженеров, его учеников можно встретить в любом горнопромышленном районе нашей необъятной Родины.
Научная и педагогическая деятельность А. А. Скочинского всегда тесно увязывалась с его инженерной работой. В дореволюционный период он состоял членом различных комиссий при горном департаменте, работа в которых требовала хороших знаний технического состояния горных предприятий.
Инженерная работа А. А. Скочинского особенно активизировалась после Великой Октябрьской революции.
А. А. Скочинский выезжал в Европу и Америку для ознакомления с состоянием горной промышленности, Свой опыт и знания Александр Александрович отдавал решению инженерных задач, консультировал ведение горных работ на предприятиях Донбасса и Урала. Он разработал проекты реконструкции Илецкого соляного рудника, строительства антрацитовой шахты имени Артема, переоборудования Егоршинского антрацитового рудника на Урале, реконструкции Высокогорского железного рудника и др.
А. А. Скочинский был членом коллегии Горного совета ВСНХ СССР, членом Научно-технического совета каменноугольной промышленности, консультантом многих проектных и промышленных организаций. При его участии и консультации велось проектирование реконструкции и строительства наиболее крупных горнодобывающих предприятий первых пятилеток, например угольных шахт Западная Капитальная (Несветаевский рудник) , 29 и 17 в Рутченкове, 6 Мушкетовской в Донбассе, Соликамской калийной шахты и др. Кроме того, оп принимал деятельное участие в строительстве Московского метрополитена, будучи членом Государственной комиссии по приемке законченных сооружений.
Должна быть особо отмечена инженерная деятельность А. А. Скочинского в годы Великой Отечественной войны, когда требовалось быстрое решение крупных технических вопросов по обеспечению минеральными ресурсами нужд обороны страны. Для ознакомления с состоянием дел А. А. Скочинский выезжал на Южный и Северный Урал, в Кузбасс, Караганду.
Вместе с горными инженерами он разрабатывал мероприятия по повышению добычи угля на Урале, мобилизации угольных и рудных ресурсов Казахстана, поднятию добычи руд и производству алюминия и редких металлов, обеспечению рудой Кузнецкого металлургического комбината. Большая заслуга А. А. Скочинского также в том, что по его инициативе и под его руководством группой ученых Института горного дела были разработаны основные технические направления восстановления шахт Донбасса и Подмосковного бассейна. Активная инженерная деятельность А. А. Скочинского продолжалась и в послевоенный период.
Несмотря на большую научную, педагогическую и инженерную деятельность, А. А. Скочинский всегда находил время и для общественной работы. Он принимал активное участие в организации секций научных работников, был длительное время членом бюро Совета научных работников вначале в Ленинградском, а затем в Московском горном институте. Он работал в инженерно- техническом совете союза горнорабочих, а после образования научных инженерно- технических обществ был членом оргбюро горного ВНИТО и членом совета ВСНИТО.
В 1943 г. по поручению Президиума АН СССР Александр Александрович организует Западно-Сибирский филиал АН СССР, председателем Президиума которого он был избран в следующем году. Организация филиала, включавшего ряд научных институтов, и в частности горно-геологический институт, имела большое значение в изучении и использовании природных богатств Западной Сибири. В наше время Сибирское отделение АН СССР является мощным научным центром мирового значения.
На протяжении многих лет Александр Александрович был членом экспертной комиссии ВАКа.
А. А. Скочинский являлся организатором и руководителем Института горного дела в течение многих лет. Под его руководством институт вырос в крупную научную организацию, способную решать вопросы на высоком уровне и возглавлять советскую горную науку.
Академика Скочинского называли мудрым. Это действительно так. Александр Александрович обладал аналитическим умом, хорошо знал задачи науки и промышленности всегда видел перспективу их развития. Он был человеком долга, не принимал опрометчивых решений, тщательно и подробно продумывал вопросы. Особенностью А. А. Скочинского была также скромность, которая сочеталась с другими душевными достоинствами доброжелательностью и тактом. Эти черты создавали благородный облик нашего учителя.
А. А. Скочинский обладал огромным трудолюбием и был подвижником в науке. Поэтому ему импонировали люди, одержимые идеей на своем поприще. Александр Александрович высоко ценил научный патриотизм и совершенно не терпел мотыльков , крутящихся около науки, или людей, использующих науку в своих личных целях. Он никогда не прощал измену в науке. Человек, получивший ученую степень в институте и бросивший в нем работу ради более высокой должности, как бы переставал для А. А. Скочинского существовать. Эта принципиальность Скочинского была всегда обоснованной.
Александр Александрович до конца своей жизни ежедневно приходил на работу в институт, несмотря на преклонный возраст (он умер 86 лет) и неважное здоровье.
А. А. Скочинский прошел большой жизненный путь ученого и патриота. Весь свой талант он отдал служению интересам Родины.
Деятельность А. А. Скочинского высоко оценена советским народом. Институт горного дела носит его имя. В Донецком угольном бассейне одной из шахт присвоено имя А. А. Скочинского. Правительство присвоило ему почетное звание Героя Социалистического Труда, наградило пятью орденами Ленина, двумя орденами Трудового Красного Знамени и многими медалями, дважды ему присуждалась Государственная премия.
Установлена премия имени академика А. А. Скочинского, которая присуждается Министерством угольной промышленности СССР и горным отделением Научно-технического общества лицам и коллективам за научные достижения в области рудничной аэрологии и инженерные работы по внедрению безопасных способов разработки угольных пластов.
ОСНОВНЫЕ ДАТЫ ЖИЗНИ И ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Александр Александрович Скочинский родился 13 июля 1874 г. в селе Олекма Якутской губернии.
1893 г. окончил Красноярскую гимназию.
1893г. поступил на физико-математический факультет С. — Петербургского университета.
1895 г. перевелся в С. — Петербургский горный институт.
1900 г. окончил С. — Петербургский горный институт с отличием.
1900-1902 гг. — инженер в распоряжении директора Горного института.
19011902 гг. командирован в европейские страны (Германию, Бельгию, Францию, Австро-Венгрию) ; посетил угольные, рудные и соляные шахты и высшие школы в Германии, Бельгии и Франции. 1902-1906 гг. — ассистент, а затем преподаватель Горного института по кафедре горного искусства.
1902-1917 гг. ученый секретарь и член Комиссии по борьбе со взрывами газов и угольной пыли в угольных шахтах России.
1904 г. обследовал 14 рудников Домбровского бассейна (Польша) для выяснения состояния проветривания копей и степени опасности их в отношении гремучего газа и пыли.
1905 г. защитил диссертацию Рудничный воздух и основной закон движения его по рудничным выработкам ; утвержден в звании адъюнкт-профессора.
19061917 гг. профессор Горного института по кафедре горного искусства; 19081915 гг. экстраординарный профессор; 1915 1917 гг. ординарный профессор.
1908 г. член Международного конгресса (Франкфурт-на-Майне, Германия) по вопросам, касающимся подачи первой помощи и спасения при несчастных случаях. Работа рудничной секции конгресса была посвящена вопросам постановки спасательного дела при горных работах (в частности, при взрывах и пожарах) .
1913 г. почетный председатель рудничной секции Международного конгресса (Вена, Австро-Венгрия) по вопросам, касающимся подачи первой помощи и спасения при несчастных случаях.
1917 г. командирован горным департаментом в составе специальной комиссии в Донбасс для выяснения добычной способности и перспективы добычи в этом бассейне на ближайшие 35 лет.
19171920 гг. ординарный профессор Донского политехнического института (Новочеркасск) .
1920 г. уполномоченный Горного совета ВСНХ РСФСР при Промбюро Юго- Востока (Ростов-на-Дону) .
1921 г. член коллегии Горного совета ВСНХ РСФСР (Москва) .
19211930 гг. председатель Научно-технического совета Главного управления горной промышленности (затем горнорудной промышленности) ВСНХ РСФСР и СССР.
1922 г. командирован в Германию для ознакомления с рудниками и заводами.
19241925 гг. командирован в США и Англию для ознакомления с разработкой тонких пластов угля.
1927-1928 гг. — командирован в Германию и США для ознакомления с рудниками и заводами.
1929 г. организация при ленинградском Гипрошахте специального бюро рудничной вентиляции.
19301960 гг. профессор Московского горного института и заведующий лабораторией рудничной вентиляции (19301952 гг.) ; руководство аспирантами лаборатории (19521960 гг.) .
19311937 гг. член и эксперт правительственной комиссии по подземой газификации ископаемых углей, 1932 г. создание при Главугле комиссии по изучению горного давления, объединившей работы всех научных организаций и коллективов в этой области, 1934 г. утвержден в ученой степени доктора технических наук; присвоено звание заслуженного деятеля науки и техники.
1935 г. избран действительным членом Академии наук СССР, заместителем академика-секретаря Отделения технических наук АН СССР и председателем группы горного дела.
1935 г. командирован на Международный конгресс по горному делу, металлургии и прикладной геологии (Париж) .
19381960 гг. директор Института горного дела Академии наук СССР.
1939 г. награжден орденом Трудового Красного Знамени за долголетнюю работу по воспитанию технических кадров для промышленности в связи с 25- летием со дня создания Горной академии (Московского горного института) .
19411943 гг. член и заместитель председателя Комиссии АН СССР по мобилизации ресурсов Урала, Сибири и Казахстана на нужды обороны.
1943 г. награжден медалью За оборону Москвы за участие в постройке специальных объектов, имеющих оборонное значение.
1943 г. организация Западно-Сибирского филиала Академии наук СССР.
1943 г. награжден орденом Ленина за образцовое выполнение задания правительства по увеличению добычи угля.
1943 г. награжден Президиумом Верховного Совета Казахской ССР Почетной грамотой за особые заслуги в деле выявления и освоения природных ресурсов Казахстана.
1944 г. награжден орденом Ленина за выдающуюся многолетнюю деятельность в области горной промышленности и крупные заслуги в деле подготовки научно- технических кадров в связи с 70-летием со дня рождения.
1944 г. избран председателем Президиума Западно-Сибирского филиала Академии наук СССР.
1945 г. награжден орденом Трудового Красного Знамени за выдающиеся заслуги в развитии науки и техники п связи с 220-летием Академии наук СССР.
1946 г. награжден медалью За доблестный труд в Великой Отечественной войне 19411945 гг. . 1946 г. назначен главным консультантом Государственной главной горнотехнической инспекции Наркомугля Запада.
1947 г. награжден медалью За восстановление шахт Донбасса .
1948 г. награжден орденом Ленина за безупречную и долголетнюю деятельность в угольной промышленности.
1949 г. награжден орденом Ленина за выдающиеся заслуги в области развития теории разработки угольных и рудных месторождений в связи с 75- летием со дня рождения и 50-летием инженерной, научной, педагогической деятельности.
1950 г. удостоен Государственной премии первой степени за создание и внедрение в угольную промышленность приборов для контроля рудничной атмосферы.
1951 г. удостоен Государственной премии первой степени за учебник Рудничная вентиляция .
1954 г. присвоено звание Героя Социалистического Труда с вручением ордена Ленина и Золотой медали Серп и Молот за большие заслуги в области развития горной промышленности и подготовки научно-технических кадров и в связи с 80-летием со дня рождения.
1957 г. награжден почетным знаком Шахтерская слава первой степени.
1960 г. скончался 6 октября на 87-м году жизни. Похоронен в Москве, на Новодевичьем кладбище.
Литература:
Горные инженеры Н. В. Мельников, Москва, издательство Наука, 1981г.