Зародження атомiстики

Людини завжди хвилював питання про будову навколишнього свiту. Роботи давньогрецьких учених рiзних шкiл — ионийской, елеатской, пифагорейской поклали початок сучаснiй науцi про будову речовини в античному свiтi. Думка про первинну матерiю (праматерии) ионийцев була дуже привабливоï й неодноразово в тiй або iншiй формi вiдроджувалася вфизике.
Ще стародавнi греки побудували концепцiю елементiв, з яких побудована Всесвiт. Уперше ця концепцiя була висунута емпедоклом (близько 490-430 р. до н. е.). емпедокл, — говорив грецький фiлософ i iсторик науки Тео-Фраст, — припускає чотири матерiальних елементи, а саме: вогонь, повiтря, воду й землю; цi елементи, будучи вiчними, змiнюються по числу й величинi шляхом з'єднання й подiлу. Iснують два початки, за допомогою яких елементи приводяться в рух — Любов i Ворожнеча, тому що елементи повиннi пiддаватися двоякому руху, а саме: те з'єднанню шляхом Любовi, то подiлу шляхом Ворожнечi.
По емпедоклу, вся розмаïтiсть речей обумовлена сполученням чотирьох рiзних елементiв, а причиною змiни в природi є дiя притягальних i отталкивательних сил, якi в емпедокла носять назви — Любов i Ворожнеча
емпедокл ясно затверджував загальний початок збереження. Його елементи вiчнi й неразрушими. Нiщо не може вiдбутися з нiчого, i нiяк не може те, що є, знищитися. Iз цього принципу емпедокла й починається iсторiя законiв збереження, що грають таку фундаментальну роль у сучаснiй фiзику
З V в. до н. е. в Афiнах сконцентрувався центр грецькоï науки. Тут з'явилися першi науковi школи. Тут учив математик Гiппократ, фiлософ i фiзик Анаксагор (близько 500-428 р. до н. е.), що створив вчення про насiння всiх речей i рушiйному початку нус (дух), що сооится елементам матерiï обертовий рух, у результатi якого утворилася Земля й всi речi
Засновниками атомiстики були Левкипп i Демокрит (бiля 460-370 гг. до н. е.).
Демокрит написав безлiч добуткiв по рiзних галузях науки: математицi, фiзицi, фiлософiï й iн. Основними положеннями теорiï Демокрита є наступнi:
1. Нiщо не вiдбувається випадково, але все вiдбувається по
      якiй-небудь пiдставi й снеобходимостью.
2. З нiчого не вiдбувається нiчого. Нiщо iснуюче не може бути
      зруйновано. Всi змiни вiдбуваються завдяки з'єднанню й
      розкладанню частин
3. Не iснує нiчого, крiм атомiв i чистого простору, весь iнший
      тiльки погляд
4. Атоми нескiнченнi по числу й нескiнченно рiзноманiтнi за формою. У
      вiчному падiннi через нескiнченний простiр бiльшi, якi падають
      скорiше, ударяються об меншi; виникаючi iз цього бiчнi рухи й вихри
      служать початком утворення миру. Незлiченнi мири утворяться й знову
      зникають однi поруч iз iншими й однi пiсля iнших 5. Розходження мiж
      речами походить вiд розходження ïхнiх атомiв у числi, величинi,
      формi й порядку; якiсного розходження мiж атомами не iснує. В
      атомi немає нiяких внутрiшнiх станiв; вони дiють один на одного
      тiльки шляхом тиску й удару
5. Душа складається з тонких, гладких i круглих атомiв, подiбних
      до атомiв вогню. Цi атоми найбiльш рухливi, i руху ïх, що
      проникають у тiло, роблять всi життєвi явища
Пройшовши через столiття, атомне навчання витримало запеклу боротьбу з iдеалiзмом i стало основою всього сучасного природознавства
Iстотну роль у навчаннi атомистов грає принцип збереження, що, як ми бачимо, був уже в ионийцев. Новим моментом є допущення порожнечi. Нi в ионийцев, нi в пiфагорiйцiв, нi в елеатов порожнечi немає мiсця
У системi Демокрита немає мiсця для якогось розуму, що робить рух часток, рух атомiв вiчно й не має потреби в особливому початку. Атоми, що рухаються в порожньому нескiнченному просторi, зiштовхуючись один з одним, роблять всi речi й незлiченнi мири. Порожнiй нескiнченний простiр Демокрита — це зовсiм новий елемент картини миру, i його поява викликана успiхами геометрiï
Сам Демокрит був великим математиком. У математичних доказах Демокрита величезну роль грала атомiстика. Атомами лiнiï були крапки, атомами поверхнi — лiнiï, атомами обсяг-тонкi листки
Успiхи геометрiï формували подання про порожнiй простiр, позбавленому яких-небудь почуттєво вiдчутних властивостей. Лiнiï, поверхнi, геометричнi тiла ставали абстрактними образами, чистою формою. Простiр, властивостi якого надалi описав Евклид, є чистою довжиною, позбавленоï матерiального змiсту, i ареною руху атомiв, вмiстищем всiх тiл природи. Вiдповiдно до навчання атомистов нескiнченно порожнього простору й атомiв досить для опису рiзноманiтних явищ миру, у тiм, числi соцiальних i психiчних. Навчання атомистов- монiстичне навчання, по якому матерiя й рухи-основи буття
ДО 431-404 р. до н. е. наступив занепад Афiн i афiнськоï демократiï. Вiдбувалися глибокi змiни в iдеологiï. Матерiалiстична система ионийцев i атомистов витиснулася iдеалiстичною фiлософiєю Сократа (469-399 р. до н. е.) i його учня Платона (427- 347 р. до н. е.). Суспiльство вiдчувало потребу в систематизованому науковому знаннi, i на частку учня Платона, знаменитого мислителя стародавностi Аристотеля випало завдання скласти систематичний звiд наукових знань свого часу
Наукова спадщина Аристотеля величезно. Воно утворить повну енциклопедiю наукових знань свого часу. Мабуть, жоден учений не робив такого тривалого й глибокого впливу на розвиток людськоï думки, як Аристотель. Його погляди приймалися за iстину протягом ряду сторiч. У середньовiчних європейських унiверситетах природознавство викладалося по Аристотелю, якого називали предтечей Христа в тлумаченнi природи
Вiн визнавав об'єктивне iснування матерiального свiту i його пiзнаваннiсть. Але одночасно вiн вiрив в iснування богiв, протиставляв земний i небесний мири, шукав вищу мету природи й т. п.
Аристотель був хресним батьком науки про свiт. Назва його книги, присвяченоï дослiдженню природи (фiзика), стало назвою фiзичноï науки
Iстотним моментом у поданнi Аристотеля про матерiю є те, що вона сама по собi служить тiльки можливiстю виникнення реальноï речi, деяким пасивним початком природи. Для того щоб рiч стала реальнiстю, вона повинна одержати форму, що перетворює можливiсть у дiйснiсть. Усяка рiч є єднiсть матерiï й форми, у природi вiдбуваються постiйнi переходи матерiï у форму, форми в матерiю. Звiдси виникаєє навчанння Аристотеляя про чотир дiючi причини: 1) матерiальноï; 2) формальноï; 3) виробляючоï; 4) кiнцевоï. Активна виробляюча причина є рух, кiнцева — цiлься
Вчення про чотири причини одержало велике поширення в середнi столiття, ставши нарiжним каменем схоластики
У своïй фiзицi Аристотель докладно розбирає погляди своïх попередникiв — ионийцев, елеатов, Анаксагора, Левкиппа й Демокрита на першооснови миру. Вiн критикує погляди атомистов, що визнають порожнечу й незлiченну безлiч атомiв i мирiв, тому що, на його думку, ця точка зору приводить до логiчних протирiч. Нескiнченне мислимо тiльки в можливостi (потенцiйна нескiнченнiсть), реальний мир кiнцевий i обмежений i побудований з кiнцевого числа елементiв Поняття порожнечi, по Аристотелю, також веде до протирiч iз дiйснiстю. Правильно помiтивши, що середовище чинить опiр руху й тим бiльше, нiж вона щiльнiше, Аристотель доходить висновку, що нескiнченний розрiджений порожнiй простiр приводило б до нескiнченного руху. Це, на його думку, неможливо. Пiд час вiдсутностi опору швидкiсть тiла була б нескiнченноï, що також неможливо. Цiкаво, що iншим аргументом проти порожнечi є зовсiм правильний висновок Аристотеля про однакову швидкiсть падiння всiх тiл у порожнечi, так само як i висновок про нескiнченний инерциальном русi. У реальних умовах рух кiнцевий i тiла падають iз рiзною швидкiстю. Аристотель думає, що, нiж важче тiло, тим швидше воно падає
Порожнеча, невагомiсть, по Аристотелю, не природнi, неможливi. Аристотелевский фiзик-це людин, що живе в повiтряному середовищi на нерухливiй Землi, у полi тяжiння цiєï Землi й не мислячий мир без цих атрибутiв. Вiдповiдно до повсякденних подань Аристотель приймає геоцентричну систему миру й концепцiю обмеженоï Вселеноï, розшарованоï на сфери руху небесних свiтил
Природознавству стояло пройти тривалий шлях пошукiв i боротьби, щоб прийти до iншого свiторозумiння