Воля в дiяльностi людей

Воля це самостiйнiсть соцiальних i полiтичних суб'єктiв (у тому
числi й особистостi), що виражається в ïхнiй здатностi й
можливостi робити власний вибiр i дiяти у вiдповiдностi зi своïми
iнтересами й цiлями В iсторiï фiлософськоï думки воля
традицiйно розглядається в спiввiдношеннi з необхiднiстю.
Волюнтаризм абсолютизирует волю волi, доводячи ïï до сваволi
нiчим не обмеженоï особистостi, iгноруючи об'єктивнi умови й
закономiрностi. Фаталiзм розглядає кожний людський учинок як
невiдворотну реалiзацiю споконвiчного приречення, що виключає
вiльний вибiр
Марксизм дистанцiювався як вiд волюнтаризму, так i вiд фаталiзму, хоча в
дiйсностi залишався досить близький до останнього в трактуваннi волi,
розумiючи ïï як усвiдомлену необхiднiсть. Кожна вiльна дiя
людини є сплав волi й необхiдностi. Необхiднiсть утримується
у виглядi об'єктивно даних iндивiдовi умов iснування
Абсолютно вiльним людина бути не може. Не можна жити в суспiльствi й
бути абсолютно вiльним вiд нього. Воля кожного члена суспiльства
обмежена рiвнем розвитку й характером суспiльства, у якому вiн живе. Але
головними обмежниками його волi є не зовнiшнi обставини. Деякi
сучаснi фiлософи затверджують, що людська дiяльнiсть взагалi не може
одержувати мету ззовнi, у своєму внутрiшнiм життi iндивiд
абсолютно вiльний
Вiн сам вибирає не тiльки варiант дiяльностi, але й формулює
загальнi принципи поводження, шукає ïм пiдстави. А тому
об'єктивнi умови iснування людей не грають такоï великоï
ролi при виборi ними моделi дiй. Мети людськоï дiяльностi
формулюються вiдповiдно до внутрiшнiх спонукань кожноï людини
Границею такоï волi можуть бути лише права й волi iнших людей.
Усвiдомлення цього самою людиною необхiдно. Воля невiддiльна вiд
вiдповiдальностi, вiд обов'язкiв перед суспiльством i iншими його
членами
Воля людини у всiх ïï проявах — основа сучасних
демократичних режимiв, основна цiннiсть лiбералiзму. Вона знаходить
вираження в законодавчому закрiпленнi фундаментальних прав i воль
громадянина в конституцiях держав, у мiжнародних пактах i декларацiях
У сучасному суспiльствi усе виразнiше виявляється тенденцiя до
розширення волi людини
Духовна сфера суспiльства. Проблеми розвитку духовноï культури в сучаснiй Росiï
Духовна сфера життя суспiльства охоплює рiзнi форми й рiвнi
суспiльноï свiдомостi, якi, будучи втiленi в реальному процесi
життя суспiльства, утворять те, що прийнято називати духовною культурою.
Такими формами суспiльноï свiдомостi є моральне, наукове,
естетическое, релiгiйна, полiтична, правова свiдомiсть
Мораль — це сукупнiсть правил поведiнки, похiдних вiд подань людей
про добро й зло, справедливостi й несправедливостi, гарн i поганому,
виконання яких є наслiдком внутрiшнього переконання людини або
впливи на нього сили суспiльноï думки
Наука — це теоретично систематизованi погляди на навколишнiй свiт,
що вiдтворюють його сутнiснi сторони в абстрактно-логiчнiй формi
(понять, теорiй, законiв) i заснованi на результатах наукових дослiджень
Мистецтво — це специфiчна форма суспiльноï свiдомостi, що
представляє собою вiдбиття навколишньоï дiйсностi в художнiх
образах
Релiгiя — це сукупнiсть певних мiфiв, догматiв, культових i
обрядових дiй, а також релiгiйних iнститутiв (церква)
Полiтика — основнi принципи, норми й напрямки дiяльностi по
здiйсненню державноï й суспiльноï влади
Право — це система загальнообов'язкових, формально певних норм,
установлених або санкцiонованих державою (а iнодi безпосередньо
народом), реалiзацiя яких забезпечується авторитетом або
примусовою силою держави
У рамках кожноï iз цих форм суспiльноï свiдомостi формуються
окремi елементи, якi, будучи взятi в сукупностi, становлять духовну
культуру суспiльства: норми, правила, зразки, моделi поводження, закони,
звичаï, традицiï, символи, мiфи, знання, iдеï, мова . Всi
цi елементи є продуктами духовного виробництва
Духовна культура вiдiграє важливу роль у життi суспiльства,
виступаючи засобом акумуляцiï, зберiгання й передачi накопиченого
людьми досвiду
Здiйснюваний у Росiï перехiд вiд тоталiтарного до
демократичноï держави супроводжується глибокою кризою, що
охопила практично всi сфери громадського життя. Його прояву можна
спостерiгати й в областi
духовноï культури (змiна духовних цiнностей; зниження загального
культурного рiвня населення; низький рiвень державного фiнансування
культурних i наукових центрiв; слабiсть правовоï бази, що була б
покликана регламентувати культурнi процеси) Релiгiя є
однiєï з найдавнiших i основних (поряд з наукою, утворенням,
культурою) форм духовноï культури. У сучаснiй науцi популярне
визначення релiгiï, що виходить iз визнання ïï основою
вiри в Бога (релiгiя є вiра в Бога)
Поряд з ним широке поширення мають iншi пiдходи до розумiння сутностi
релiгiï: релiгiя є система поглядiв, в основi яких лежить
поняття священного, святого; релiгiя є одна iз властивих культурi
форм пристосування людини до навколишнього свiту, задоволення його
духовних потреб
Ядром релiгiï є вiра, саме в нiй виявляються найважливiшi
особливостi, що визначають мiсце релiгiï у вiдносинах людини й миру
Релiгiйна вiра складається з:

• властиво вiри, тобто переконання в iстинностi основ релiгiйного навчання;
• знання найбiльш iстотних положень вiровчення;
• визнання й проходження нормам моральностi, що втримується в релiгiйних вимогах до людини;
• дотримання норм i вимог, пропонованих до повсякденного життя людини

Iснують рiзнi типи релiгiï: монотеïстичнi (заснованi на вiрi в єдиного Бога) i полiтеïстичнi (исповедующие багатобожжя), ритуальнi (з акцентом на виконання певних культових дiй) i релiгiï порятунку (признающие головним вiровчення, подання про свiт i людину, ïхнiй посмертнiй долi), нацiональнi (пов'язанi з певним народом або народами) i свiтовi (не визнають нацiональних розходжень)
До нацiональних религиям вiдносять синтоïзм (у японцiв),
конфуцiанство (у китайцiв), iудаïзм (у євреïв). Головнi
свiтовi релiгiï в сучасному свiтi — християнство (виникло на
початку I тис. н. е.), iслам (виник в VII в. н. е.), буддизм (виник у
серединi I тис. дон. е.)
Найбiльшi релiгiï сьогоднi:Християнство 1024 млн чiл, Iслам 529 млн
чiл. Iндуïзм 478 млн чiл. Конфуцiанство 305 млн чiл. Буддизм 268
млн чiл. Синтоïзм 60 млн чiл. Даосизм 52 млн чiл. Iудаïзм 14
млн чiл
Про роль свiтових религий у сучасному свiтi говорять наступнi данi

• Величезна бiльшiсть людей, що живуть на Землi, є прихильниками однiєï з iснуючих свiтових религий
• У багатьох краïнах миру релiгiйнi об'єднання вiддiленi вiд
• держави. Проте вплив релiгiï на полiтичне життя сучасного суспiльства залишається значним. Ряд держав визнає одну з религий державноï й обов'язковоï
• Релiгiя як форма культури є одним з найважливiших джерел моральних цiнностей i норм, регулює повсякденне життя людей, зберiгає принципи загальнолюдськоï моралi. Роль релiгiï у вiдродженнi й збiльшеннi культурноï спадщини, прилучення до нього людей неоцiненна
• На жаль, релiгiйнi протирiччя продовжують бути джерелом i живильним кривавим середовищем конфлiктiв, тероризму, силою роз'єднання й протиборства. Релiгiйний фанатизм згубний, вiн протистоïть культурi, загальнолюдським духовним цiнностям, iнтересам людини

Утворення i його роль у розвитку суспiльства

Серед соцiальних iнститутiв сучасного суспiльства утворення грає
надзвичайно важливу роль, будучи однiєï з основних галузей
людськоï дiяльностi. По своïй сутi утворення являє собою
цiлеспрямовану пiзнавальну дiяльнiсть людей по одержанню знань, умiнь i
навичок, або по ïхньому вдосконалюванню. Якщо останнi здобуваються
iндивiдом самостiйно, без допомоги iнших навчальних осiб, то звичайно
говорять про самоосвiту
Основною метою утворення є прилучення iндивiда до досягнень
людськоï цивiлiзацiï, ретрансляцiя й збереження ïï
культурного надбання. У ходi процесу навчання вiдбувається
передача учащемуся накопиченого попереднiм поколiнням досвiду й
пiдготовка його до самостiйноï творчоï дiяльностi у вибранiй
сферi занять. Вiд якостi утворення, що iснує в конкретному
суспiльствi, багато в чому залежать темпи його економiчного й
полiтичного розвитку, його моральний стан
Основним iнститутом сучасного утворення є школа. Вiд iнших форм
навчання вона вiдрiзняється рiзноманiттям пiдготовки учнiв, а
також особливими технологiями, використовуваними в процесi занять.
Виконуючи замовлення суспiльства, школа поряд з навчальними закладами
iнших типiв здiйснює пiдготовку квалiфiкованих кадрiв для рiзних
сфер людськоï дiяльностi
Стрiмкий розвиток науки й пов'язаних з нею виробничих технологiй
поставило в порядок денний питання про реформування як структури, так i
змiсту утворення
Серед основних напрямкiв реформи, що проводиться, можна видiлити:
а) демократизацiю системи навчання й виховання;
б) гуманiтаризацiю й гуманiзацiю процесу утворення;
в) комп'ютеризацiю процесу утворення;
г) iнтернацiоналiзацiю процесу утворення
У ходi ïхньоï реалiзацiï передбачається:
1) видозмiнити органiзацiю й технологiю навчання, зробити учня
повноцiнним суб'єктом освiтнього процесу. Сьогоднi по-
справжньому ефективноï може бути названа тiльки така модель
утворення, у рамках якоï вiдбувається вiдхiд вiд
авторитарного стилю поводження педагога, зниження його ролi як
джерело iнформацiï й пiдвищення ролi того, якого навчають, у
процесi освоєння одержуваноï ïм iнформацiï; 2)
виробити нову систему критерiïв ефективностi результатiв
утворення. Ними повиннi стати не тiльки отриманi тим, яких навчають,
знання, умiння й навички, але й рiвень творчого й морального розвитку
його особистостi. Це необхiдно у свiтлi глобальних проблем, що
поставили перед людством проблему його виживаностi в XXI в
Сучасне утворення є засобом рiшення найважливiших проблем не
тiльки всього суспiльства, але й окремих iндивiдiв. Це один з
найважливiших етапiв у тривалому процесi ïхньоï
соцiалiзацiï