Пiвнiчна Iндiя в серединi I тисячорiччя до н. е
Про iсторичний процес у древнiй Iндiï, як згадувалося, мало щовiдомо. Уривки з рiзних релiгiйних текстiв i напiвлегендарних переказiв
дозволяють уважати, що в загальному й целом вiн протiкав приблизно так
само, як i всюди, хоча й iз трохи меншою ефективнiстю. Протягом
першоï половини I тисячорiччя до н. е. у Пiвнiчнiй Iндiï йшов
той же процес полiтичноï iнтеграцiï, що й в iншому
древневосточном свiтi: дрiбнi протогосударства поступово ставали
бiльшими й трансформувалися в раннi держави, суперництво мiж якими
згодом ставало усе бiльше запеклим. Сильнi поглинали слабких i
розширювалися за ïхнiй рахунок. У результатi до середини I
тисячорiччя до н. е. у долинi Гангу й поблизу вiд ïï iснувало
приблизно 16 порiвняно великих держав, у бiльшостi яких уже встановилася
спадкоємна монархiя й лише в деяких практикувалися рiзнi форми
олiгархiчного або аристократичного правлiння з виборними полiтичними
лiдерами
Подальший процес полiтичноï консолiдацiï був, очевидно,
прискорений зовнiшнiми факторами, зокрема зiткненнями з державою
Ахеменидов. В V в. до н. е. у долинi Гангу iснували двi сильних держави,
Кошала й Магадха, суперництво мiж ними привело до перемоги Магадхи. В IV
в. до н. е. ïй на змiну прийшла держава Нандов, заснована, по
переказi, вихiдцем з варни шудр, що свергнули iз престолу правителя
Магадхи й распространившим своï володiння на бiльшу частину басейну
Гангу й до пiвдня вiд нього. Однак вона проiснувала всього кiлька
десятилiть, пiсля якийсь Чандрагупта, теж iз шудр, використавши у
своïх iнтересах пов'язанi з походом Олександра подiï, у свою
чергу скинув династiю Нандов i заснував iмперiю Маурьев, що проiснувала
по iндiйських масштабах досить довго — бiля пiвтора столiть. Саме
Чандрагупта встановив зв'язку iз Селевком, женився на його дочцi й
гостинно прийняв посла Селевка Мегасфена. Повiдомлення Мегасфена про
Iндiю, що збереглися в уривках у рiзних древнiх творах, — важливе
джерело наших знань про ранню iсторiю iмперiï Маурьев, та й взагалi
про давньоiндiйське суспiльство
Отже, середина I тисячорiччя до н. е. була вiдзначена помiтною
тенденцiєю до полiтичноï консолiдацiï в Пiвнiчнiй
Iндiï. I цю тенденцiю нiяк не можна вважати випадковоï.
Навпроти, вона цiлком вiдповiдала тим серйозному внутрiшньому
економiчному й соцiально-релiгiйному процесам, якi активно протiкали в
цей час. Насамперед, це була тенденцiя до економiчноï
iнтеграцiï. Хоча долина Гангу не була тiєю самою мiрою, що й
долина Нила, що визначає домiнантою всього вогнища, що складалося
на ïï територiï, розвитий цивiлiзацiï, вона, проте,
сприяла як економiчнiй iнтеграцiï, так i деякому розвитку
централiзованоï адмiнiстрацiï. Пiднесення полiтичних центрiв у
долинi вело до росту й змiцнення мiст, до розвитку ремесла й
торговельного обмiну
Мiста, що були, насамперед укрiпленими фортецями, починали вiдiгравати
помiтну роль в економiцi. Чимале число ремiсникiв працювало, очевидно, у
системi державного господарства, що було характерним для всiх
древневосточних суспiльств на раннiх етапах ïхнього розвитку.
Iснували спецiалiзованi майстернi, де виконувалися замовлення правлячих
верхiв i адмiнiстрацiï. Але поступово частина часу ремiсники
починали придiляти й виконанню приватних замовлень. Мiськi майстри
утворювали корпорацiï-шрени, засновували власнi майстернi. Правда,
вся приватнопiдприємницька дiяльнiсть ремiсникiв i ремесла, що
торгували виробами, i сiльського господарства торговцiв перебувала пiд
строгим контролем держави. По вiдомостях Артхашастри (Наука про полiтика
— твiр , написаний, по переказi, радником Чандрагупти брахманом
Каутильей i являющееся бiльше теоретичним трактатом, нiж джерелом, що
оповiдає про реальне життя) , були визначенi розмiри податкiв, а
також кiлькiсть дннiв, що ремiсник повинен вiдробити в державнiй
майстернi; був строго регламентований також порядок
реєстрацiï мiсця проживання, одержання дозволу на
вiд'ïзд i т.п. Пiд централiзованим керiвництвом перебували й
дорожнє будiвництво, судноплавство, морська торгiвля У сферi
аграрних вiдносин теж дуже бiльшу роль грало державу, що виступав як
верховний розпорядник земельного фонду. Держава регулювала податi й
повинностi населення. Є пiдстави вважати, що поряд з общинними
землями iснували великi царськi господарства типу царсько-храмових
земель, характерних для близькосхiдноï стародавностi. Землi в цих
господарствах оброблялися або рабами й найманцями-кармакарами, статус
яких був досить близький до рабського, або орендарями iз числа
незаможних i переважно вихiдцiв з нижчих шарiв суспiльства. Iснувало й
посадове землеволодiння; землi тут теж оброблялися залежними або
орендарями. Але основною формою землеволодiння була все-таки громада
Економiчна iнтеграцiя, що сприяла полiтичноï консолiдацiïiндiйцiв у серединi I тисячорiччя до н. е., була важливим фактором, але
не єдиним i навiть не самим головним. Бiльшу роль у
консолiдацiï iндiйцiв як етносу й тим бiльше iндiйськоï
цивiлiзацiï як великоï соцiокультурноï цiлiсностi зiграли
процеси, що протiкали в цей час у духовно-релiгiйнiй сферi й на
тисячорiччя определившие вигляд всiєï культури Iндiï,
духовнi цiнностi ïï цивiлiзацiï. Цi процеси почалися з
того, що древнi веди стали обростати вже згадуваними тлумаченнями й
коментарями, якi енергiйно розроблялися зусиллями жерцiв рiзних
брахманских каст. На базi активних релiгiйних пошукiв виникали складнi
фiлософськi побудови — насамперед упанишади, у яких дебатувалися
проблеми буття й небуття, життя й смертi, першопричини сущого,
верховного Абсолюту й т.п. Варто особливо пiдкреслити, що всi цi
вiдверненi мiркування були практично винятковим надбанням брахманiв, якi
ревниво оберiгали свою монополiю на утворення, вивчення й коментування
священних текстiв. Монополiя брахманiв на знання згодом викликала все
бiльше невдоволення з боку соперничавших з ними кшатриев, чий високий
полiтичний статус i чия реальна й влада, що зростала, харчували це
невдоволення. Воно було тим бiльше ґрунтовним, що формально
кшатрии як дваждирожденние мали право проникати в глибиннi
таємницi релiгiйно-фiлософськоï мудростi
Фiлософськi пошуки авторiв упанишад, до яких поступово прилучалися крiм
брахманiв i деякi кшатрии, що здобували бiльшу значимiсть у ходi
посилення полiтичноï влади й централiзованоï
адмiнiстрацiï, впливали на всю атмосферу духовного життя
древньоï Iндiï. Безумовний авторитет i монопольнi позицiï
брахманiв слабшали. Природним наслiдком цього була поява нових релiгiйно-
фiлософських плинiв i напрямкiв, у джерел яких стояли проповiдники-
шрамани, що мали порiвняльну незалежнiсть думки й часом що навiть
заперечували святiсть вед або стремившиеся похитнути систему варн. Всiх
цих шраманов поєднувала опозицiйнiсть традицiйному брахманiзму,
але мiж собою вони розходилися досить значно: однi з них бачили свiй
iдеал в аскезе, iншi — у фаталiзмi, третi — у наполегливих
пошуках порятунку. До числа прихильникiв останнього iз цих напрямкiв
потрiбно вiднести буддистiв
Як i iншi фiлолофсько-релiгiйнi навчання тоï пори, буддизм
об'єктивно руйнував варновие основи соцiальноï структури,
зрiвнюючи всiх своïх послiдовникiв перед вищою вiчнiстю
великоï нiрвани. I оскiльки саме це навчання найбiльше швидко й
очевидно завойовувало популярнiсть у народi на початку другоï
половини I тисячорiччя до н. е., його порахували за благо пiдтримати
правителi вперше створеноï на територiï Iндiï
iмперiï Маурьев. Саме в буддизмi вони бачили iдеологiю, що могла б
сприяти iнтеграцiï соцiально-полiтичноï структури краïни.
Забiгаючи вперед, можна сказати, що буддизм як релiгiйно-фiлософська
доктрина не став такою iдеологiєю. Не виключене, що ця обставина,
поряд з iншими, зiграло свою роль у слабостi й недовговiчностi
iмперiï Маурьев. Втiм, справедливостi заради варто помiтити, що й
альтернативнi буддизму доктрини, число яких у древнiй Iндiï було
чималим, не мали бажаними для правителiв потенцiями. I це, як
згадувалося, зiграло свою роль у формуваннi специфiки полiтичноï
системи i як що б протистояла ïй соцiальноï структури
Iндiï, як древньоï, так i середньовiчноï
Древня Iндiя: полiтична система й соцiальна структура Захопивши в 317 р.
до н. е. влада в Пенджабi й рiшуче очистивши цю частину Iндiï вiд
залишкiв греко-македонських гарнiзонiв, Чандрагупта на руïнах
держави Нандов створив нову державу Маурьев, що стало швидко розширювати
своï межi. Особливих успiхiв у цьому домiгся спадкоємець
Чандрагупти Биндусара, що простяг межi держави, що превратились в одну з
найбiльших iмперiй миру, майже на всю територiю Индостана й на частину
земель Афганiстану. Його син i онук Чандрагупти Ашока ( 268-231 гг. до
н. е.) продовжив цi успiшнi завоювання, розтрощивши опiр держави Калинги
на сходi Iндiï
Iмперiя Маурьев, охопивши в результатi цих завоювань майже весь
Индостан, за винятком крайнього пiвдня, пiдкорила собi поряд з
високорозвиненими територiями долини Гангу або Пенджабу безлiч населених
вiдсталими племенами периферiйних районiв, якi саме завдяки включенню
ïх у єдину полiтичну систему одержали потужний поштовх для
свого розвитку в рамках сформованоï давньоiндiйськоï культури
й соцiальноï структури. Ашока, що виступив як великий правитель i
реформатора, поставив своïм завданням створити державу, заснована
на принципах давньоiндiйських релiгiйно-етичних норм — дхарми.
Органiзацiя iмперiï Маурьев (317- 180 р. до н. е.) Державна
адмiнiстрацiя була строго органiзована. Iмператор i його рада, що
оточувала, сановникiв — паришад — були функцiєю
центрального виконавчого органа, вiдповiдального за прийняття важливих
рiшень i проведення ïх у життя. Крiм паришада при iмператорi була
також таємна рада з вузького кола довiрених осiб, а в необхiдних
випадках збирався й дорадчий представницький орган раджасабха, у який
входили, видимо, як сановники, так i аристократи iз числа ранiше
незалежних правителiв, але, можливо, також i виборнi вiд городян i
громад, хоча б деяких. Судячи з органiзацiï окремих вiдомств,
зокрема вiйськового, для керування ними iснував спецiалiзований штат
чиновникiв, групи яких вiдповiдали за свою сферу дiяльностi: однi вiдали
пiхотою, iншi — бойовими колiсницями, третi — бойовими
слонами, четвертi — постачанням i спорядженням вiйська, п'ятi
— флотом i т.д. Можна припускати, що аналогiчним образом виглядав
бюрократичний апарат i в iнших вiдомствах, вiдомостей про якi
немає. Побiчно про це свiдчать, зокрема, данi про адмiнiстративне
керування мiстами. Частина мiст управлялася чиновниками центра, iншi
— провiнцiйними адмiнiстраторами. Принцип керування був тим же:
вiдомство дiлилося на групи спецiалiзованих чиновникiв, кожна з яких
вiдповiдала за свою дiлянку роботи — будь те контроль за
ремiсниками, стягнення податкiв i мит, нагляд за цiнами й цiнами,
схороннiстю суспiльних будинкiв, реєстрацiєю населення й
т.п.
Центральному апарату пiдкорялися провiнцiйнi, причому характер ïх
варiював залежно вiд ступеня важливостi, рiвня розвитку або вiддаленостi
того або iншого району. В iмперiï було чотири-п'ять головних
намiсництв, керування якими здiйснювалося як намiсниками iз центра (ними
бували переважно царевичi) , так i ранiше iснуючою там мiсцевою
адмiнiстрацiєю, iнодi на чолi з мiсцевими правителями-раджами.
Аналогiчним образом, тобто у формi сполучення централiзованоï
системи адмiнiстрацiï з мiсцевоï, аж до общинних органiв
самоврядування, обстояло справа в провiнцiях i областях, у тому числi в
тих районах, де зберiгалася мiсцева автономiя, як, наприклад, у ганах i
сангхах з неспадкоємною виборною владою правителiв
Змiст громiздкого й розгалуженого апарата адмiнiстрацiï, так само
як i всiх аристократах, воïнiв i взагалi всiєï
складноï державноï структури, падало на плечi трудящих,
насамперед селян-общинникiв, що виплачували в скарбницю шосту частку
врожаю як рента-податку й виполнявших рiзнi повинностi. Крiм общинного
землеволодiння iснувало посадове, включаючи храмово-жрецьке (землi
брахманiв i буддiйських храмiв, а також iнших релiгiйних органiзацiй i
сект) , царське й вiйськове. Всi цi форми землеволодiння були найчастiше
умовними, а вiдповiднi землi оброблялися переважно залежними орендарями,
а також рабами або кармакарами. Ашока придiляв велику увагу
органiзацiï судочинства, включаючи кодифiкацiю норм права. Вiн
також строго стежив за ефективнiстю адмiнiстрацiï, для чого
регулярно раз у три-п'ять рокiв улаштовував iнспекцiйнi ревiзiï в
провiнцiях, у ходi яких iнспекторам ставилося в обов'язок строго
контролювати дiï мiсцевоï влади й стежити за дотриманням норм
дхарми. У поняття дхарми Ашока включав i релiгiйну терпимiсть, хоча
деякi данi дозволяють припускати, що до кiнця життя вiн ставав усе
бiльше ревним буддистом, так що саме цей виразний акцент у його
дiяльностi (щедрi дарунки й пожертвування буддiйським храмам, пiдтримка
дiяльностi буддистiв i обмеження стосовно представникiв iнших религий,
включаючи й брахманiзм) викликав невдоволення в краïнi, бiльша
частина населення якоï продовжувала за традицiєю почитати
саме брахманiв i брахманiзм
Справа в тому, що незважаючи на занепад брахманiзму вплив його й
сформованих ïм ще в далекiй давнинi iнститутiв, включаючи систему
варн, було у всiй Iндiï дуже бiльшим, а поширення цих iнститутiв на
всю територiю гiгантськоï iмперiï Маурьев ще бiльше пiдсилило
ïхнє значення. Тут варто помiтити, що ориентировавший
своïх прихильникiв на чернече життя й пошуки нiрвани ортодоксальний
раннiй буддизм Хинаяни, зокрема, у його найпоширенiшiй формi Тхеравади
не вiдповiдав издревле устоянiй органiзацiï суспiльства з його
традицiйною системою варн, що уже самим фактом свого iснування як би
реабiлiтувала древнiй брахманiзм, що поступово трансформувався в бiльше
розвинену релiгiйну форму iндуïзму. Тому не дивно, що
демонстративний акцент Ашоки убiк буддизму викликав невдоволення
впливових шарiв давньоiндiйського суспiльства, насамперед жерцiв-
брахманiв, i що саме це невдоволення могло мати як наслiдок ослаблення
влади iмператора, може бути, навiть i катастрофу всiєï з
такою працею системи, що створювалася, досить явноï
централiзованоï адмiнiстрацiï
Джерела смутно й суперечливо говорять про кiнець життя Ашоки, але всi
сходяться в одному: кiнець його царювання був вiдзначений серйозними
внутрiшнiми безладдями, звадами на верхах, включаючи будинок самого
царя, а також посиленням дезiнтеграцiйних тенденцiй у масштабах
iмперiï в цiлому. Є навiть вказiвки на роздiл iмперiï
спадкоємцями Ашоки. Все це привело незабаром до остаточноï
катастрофи династiï й розвалу iмперiï. Що спробував було
вiдновити велич Маурьев пiд егiдою заснованоï ïм династiï
Шунгов Пушьямитра, один з воєначальникiв останнього iмператора
Маурьев Брихадратхи, якого вiн убив на вiйськовому парадi, зумiв на
якийсь час повернути пiд свiй контроль окремi частини iмперiï, що
розпалася. Але далеко не всi й, головне, ненадовго: при
спадкоємцях Пушьямитри династiя Шунгов швидко деградувала, чому
сприяли, зокрема, затяжнi вiйни iз царством, що змiцнився на пiвночi
Iндiï Греко-бактрийским,
Iндiя пiсля Маурьев. Кушани. Гупти Супротивниками греко-бактрийцев, що
вiдтiснили ïх у серединi II н. е. i занявшими ïхнє
мiсце, були середньоазiатськi племена юечжей. Мигрировавшие пiд тиском
северокитайского плем'я гунiв (сюнну) , що панував на територiï
монгольських степiв юечжи в ходi просування на захiд через територiю
сучасного Синьцзяна (Схiдного Туркестану) зайняли бактрийские землi й,
осiвши на них, незабаром стали вiдомi сусiдам пiд найменуванням кушанов.
Чимало засвоïвши з еллiнiстичноï спадщини бактрийцев, кушани
на рубежi нашоï ери об'єдналися в досить велику державу, що
за рахунок удалих воєн з Парфiєю помiтно розширило свою
територiю й наблизилося на пiвднi до границь Iндiï. При Кадфизе II
кушани почали ряд експедицiй в Iндiю (хронологiя кушан викликає
запеклi суперечки, але орiєнтовно це було в серединi 1 в. н. е.) ,
а при його спадкоємцi, знаменитому Канишке, вони опанували значною
частиною Iндiï, включаючи басейн Iнду й частина басейну Гангу
При Канишке Кушанское царство було на вершинi своєï
могутностi, а синтез сформованоï на греко-бактрийской основi
кушанской культури iз североиндийской у процесi индианизации кушанов
зiграв важливу роль у розвитку як культури цього регiону, так i
ïï найбiльш знаменитоï частини — гандхарского
мистецтва, що зiграло iстотну роль у формуваннi основ iконографiï
буддизму Махаяни. Що стосується цього напрямку буддизму, те варто
сказати, що Канишка, слiдом за Ашокой, вiдомий як другий великий
iндiйський iмператор, покровительствовавший буддизму. Саме при ньому був
проведений знаменитий 4-й собор буддистiв, на якому й були обкресленi
основи буддизму Махаяни (Широка колiсниця Широкий шлях до порятунку ) .
Змiст цього напрямку буддизму i його вiдмiннiсть вiд первiсного буддизму
Хинаяни в тiм, що махаянистское напрямок робив незрiвнянно бiльшу увагу
буддистам-мирянам — ïм за пiдтримку ченцiв i храмiв, за
вiрнiсть буддизму були обiцянi якщо й не нiрванi (ïï як i
ранiше могли досягти лише збiглi вiд миру ченцi) , те, у всякому разi,
полiпшення карми й навiть буддiйський рай, по шляху до якого ïх
вели святi подвижники-бодисатви.
Реформа буддизму, пов'язана з iм'ям знаменитого буддiйського ченця
Нагарджуни й здiйснена при заступництвi Канишки, була покликана змiцнити
позицiï досить далекоï вiд мирських iнтересiв релiгiï. У
вiдомiй мерi це вдалося: буддизм став ближче й зрозумiлiше людям. Але
вiдтiснити на заднiй план у самiй Iндiï древнiй брахманiзм, що вже
успiшно трансформувався в iндуïзм, буддизм так i не зумiв, хоча в
iндiйський^-iндiйських-пiвнiчно-iндiйськi й особливо пригималайских
районах (знаменитий монастир Наланда) вiн успiшно iснував i навiть
розвивався ще протягом приблизно тисячорiччя. Зате через схiднi райони
Кушанского царства буддизм Махаяни саме iз часiв Канишки почав
своє переможне просування на схiд, насамперед Вкитай.
Поширення буддизму за межами Iндiï зштовхнуло його з мiсцевими
религиями ряду нових краïн i народiв, далекими вiд абстрактно-
схоластичного мудрування. Буддизм повинен був пристосовуватися до
ïх побутових i релiгiйно-iдеологiчних традицiй i вiдповiдно
перетерплювати серйознi змiни
Вiдому роль грав i процес матерiального обростання сангхи й монастирiв.
Обов'язок милостинi, що лежала на мирянах з виникненням буддизму,
спочатку виражалася в скромних формах: треба було класти в чашу
мандрiвного бхикшу, у мовчаннi ока, що опускало, долу, жменьку рису або
небагато якоï-небудь iншоï ïжi. Але поступово змiнилися
не тiльки масштаби, але й характер благочестивоï милостинi.
Пожертвування на користь монастирiв прийняли величезнi розмiри, а самi
монастирi згодом перетворилися з аскетично-скромних притулкiв для
злиденних ченцiв у чудовi гуртожитки для важливих дiячiв
буддiйськоï церкви, за яких найменування бхикшу (злиденнi)
збереглося лише за традицiєю. Вивчення буддiйських писань, яких iз
часом ставало усе бiльше, не могло повнiстю вичерпувати всю
життєву активнiсть цих численних кадрiв. Вона знаходила
застосування в посиленому мифотворчестве й у вигадуваннi нових обрядiв,
для пояснення змiсту яких знов-таки доводилося складати новi й усе
бiльше вигадливi мiфи. Так еволюцiонувала хинаяна.
Формування господарськоï культури Пiвденноï й Пiвденно-
Схiдноï Азiï багато в чому визначалося тими вищими духовними й
свiтоглядними цiнностями, якi формувалися в контекстi розповсюджених тут
релiгiйних i релiгiйно-фiлософських систем — iндуïзму й
буддизму
Багатство — знак, що свiдчить про доблесть, щедрiсть, широту
натури феодала. Цей знак може бути реалiзований лише при
демонстрацiï ïм зазначених якостей. Таким чином, вищий момент
насолоди багатством — його марнування в присутностi максимального
числа людей, що беруть участь у його поглинаннi, що одержують частку вiд
щедрот феодала
Такi явища спостерiгаються в традицiйних суспiльствах, що ставляться до
рiзних духовних, релiгiйно-культурних систем. В iндiйськiй Життi Викрами
говориться: Якщо є грошi, даруй ïх або витрачай на насолоди,
але не потрiбно ïх збирати .
Таким чином, багатство, власнiсть — це свого роду упредметненi
вiдносини. Багатство втiлює знатнiсть, могутнiсть, мудрiсть,
доблесть i удачу свого власника й тому невiддiльно вiд нього, воно
завжди має iм'я . Оскiльки успiх професiйноï дiяльностi в
рамках традиционалистского свiдомостi индуиста визначається його
конкретно-речовим вираженням, то багатство тут iснує не у формi
капiталу, а скорiше — у традицiйнiй формi скарбу. Його
використання не виходить за межi практичноï рацiональностi,
властивоï мирськоï активностi, заснованоï на чисто
практичних iнтересах i позбавленiй орiєнтацiï на яке-небудь
зовнiшнє стосовно неï, духовний, моральний або формальне,
початок. Тому, на вiдмiну вiд протестантизму, в Iндiï прагнення до
багатства й розкошi, якщо вони дозволяются кастовоï дхармой, не
обмежуються необхiднiстю iнвестицiй, для яких, у свою чергу, тут
немає етичний^-етичних-етичнi-релiгiйно-етичних iмпульсiв
У буддистской господарськiй культурi також першорядне значення має
вiдношення до проявiв економiчного життя, а не власнiсть, багатство,
праця самi по собi. Але в контекстi масового, народного буддизму
власнiсть, благополуччя, багатство не заперечуються, якщо немає
внутрiшньоï прихильностi до них, немає жагучого бажання
розбагатiти. Бiльше того, матерiальне благополуччя шанується й
уважається виправданим як свiдчення гарноï камми, як
воздаяние за заслуги в минулих народженнях. Однак щоб не зiпсувати
камматический баланс i не втратитися благополуччя в майбутньому, варто
уникати жадiбностi, скнаростi, жагучоï погонi за наживою
У буддистском менталiтетi подання про праведне багатство
ґрунтується на вiдсутностi прихильностi до нього.
Байдужнiсть до матерiального добробуту необхiдно пiдтверджувати, легко
розстаючись iз власнiстю: роздаючи щедру милостиню ченцям, жертвуючи на
культовi потреби, будiвництво пагод, на церемонiï, паломництво.
Iснують i не зв'язанi безпосередньо з релiгiєю, але породжуванi
буддистским свiтоглядом форми добродiйностi — матерiальна
пiдтримка бiльше бiдних родичiв i сусiдiв, частування й загальнi свята й
т.п. Матерiальнi блага як би обмiнюються на духовнi, камматические
заслуги
Багатство виявляється включеним у широку мережу соцiальних
вiдносин типу патрон-клiєнт, що є основою
соцiокультурноï органiзацiï буддiйських краïн. Самi
багатi сiм'ï виявляються також i сам численними, тому що
пiдтримують велику клиентелу, i самими впливовими. Матерiальне багатство
перетiкає у нагромадження соцiальних зв'язкiв i в остаточному
пiдсумку — у владу
Буддистский практицизм ґрунтується на iдеалi серединностi
— избегании крайностей i надмiрностi. Помiрний добробут,
вiдсутнiсть прихильностi до власностi, жагучоï спраги багатства й
азарту конкурентноï боротьби, а також i избегание вбогостi, що
змушує зосереджувати всi сили й помисли на ïжi, — все
це входить у буддiйське поняття серединного шляху .
Матерiальний добробут служило пiдтвердженню соцiального статусу й
реалiзацiï супутнiх йому обов'язкiв
Пiзнання таємницi працi як змiст господарювання Слабiсть i
неефективнiсть централiзованоï адмiнiстрацiï протягом
бiльшоï частини iсторiï Iндiï завжди компенсувалися,
винятковою внутрiшньою мiцнiстю основного осередку iндiйського
суспiльства — сiльськоï громади. Тут довго зберiгалося
колективне землекористування. Хоча орна земля дiлилася на
спадкоємнi дiлянки iндивiдуального сiмейного володiння, всi iншi
вгiддя продовжували вважатися колективним общинним надбанням. Багато
важливi й потрiбнi для громади роботи — очищення нових територiй
вiд джунглiв, iригацiйнi спорудження мiсцевого масштабу, будiвництво
дорiг або храмiв, захист i охорона села i ïï майна й т.п.
— виконувалися спiльно, уважалися справою колективу в цiлому. У
громадi традицiйно практикувалися щедрi реципрокние роздачi й
частування, особливо в днi сiмейних свят (весiлля й т.п.) , коли сiм'я
часом була готова залiзти в неоплатнi борги, але пiдтримати свiй
престиж, виставивши всiм односiльчанам рясне що личить случаю
частування. Видимо, тi ж традицiйнi реципрокние принципи роздач
використовувалися й при виборах общинноï ради — панчаята й,
можливо, старiйшини, керiвника громади
Як правило, голос при рiшеннi общинних справ мали лише повноправнi общинники-
домохазяïни, т.е. того ж глави сiмейних груп, що здавна було
характерним для всiх землеробських громад. У деяких громадах на змiну
виборнiй системi приходила спадкоємна, коли з поколiння в
поколiння керiвнi посади займали представники тих самих сiмейно-кланових
груп пануючоï касти. Невiдомо, однак, як довго тривала подiбного
роду практика спадкоємноï передачi влади в громадi; схоже на
те, що iсторично це було все-таки минущим явищем i згодом вiдновлювався
звичай вибирати керiвництво громади iз числа соперничавших друг iз
другом кандидатiв
Громада, як правило, господарювала. Видiляючи шосту частку врожаю й
виконуючи необхiднi, що вимагалися вiд ïï членiв повинностi, у
всiм iншому вона звичайно обходилася самотужки. Вiдомостей про внутрiшню
структуру древньоï громади мало, але з бiльше пiзнiх джерел вiдомо,
що на своï засоби колектив звичайно мiстив потрiбних йому майстрiв-
ремiсникiв — горшечника, коваля, теслi, цирюльника, ювелiра, жерця-
астролога, смiттяра й т.д. (iнодi деякi з них, наприклад, смiттярi,
належали громадi в цiлому, тобто були придбанi колективом як рабiв) .
Всi працiвники одержували за свою працю строго певну плату, в основному
натурою й необхiдними послугами. Восходивший до реципрокному
взаимообмену стародавностi кругообiг такого роду послуг (для
iндiйськоï громади бiльше пiзнього часу, ґрунтовно
вивченоï фахiвцями, вiн вiдомий пiд найменуванням системи
джаджмани) був твердою нормою, що скрiплювала незалежнiсть, автономнiсть
громади й обеспечивавшей ïï життєздатнiсть, що
гарантувала ïï регенерацiю у випадку катаклiзмiв. Система
внутрiшнiх послуг доповнювалася принципом адмiнiстративного
самоврядування: громада самотужки дозволяла внутрiшнi суперечки й мала у
своєму розпорядженнi чимала кiлькiсть чутливих санкцiй — вiд
штрафiв до вигнання з колективу. Общинники звичайно були згуртованi мiж
собою й у релiгiйно-культовому планi, чому нiяк не заважала ïхня
кастова нерiвноправнiсть. У ходi общинних свят, наприклад, кожний знав
своï мiсце й роль, причому всi були задоволенi цим, тому що мiсце в
життi й суспiльствi визначалося кастою, а приналежнiсть до даноï
касти (народження саме в нiй) — кармою. Iнакше кажучи, усе
визначалося вищим законом етичноï справедливостi: кожний повинен
нести свiй хрест
Праця завжди конкретна, спрямований на створення продукту споживання й
на вдосконалювання мистецтва ремiсника, а не на виробництво абстрактних
стоимостей. М Вебер писав про професiйну етику iндiйських каст, що вiн
уважав самоï традиционалистской, яку тiльки можна представити :
Кастова етика прославляє дух ремесла, предметом гордостi служить
не виражений у грошах господарський дохiд, не чудодiйна рацiональна
технiка, що вдосконалила використання робочоï сили, а краса й
добротнiсть продукту, що свiдчать про особисте вiртуозне вмiння його
творця, пов'язаному iз приналежнiстю до даноï касти .
Традицiйне господарювання, перейняте емоцiйною прихильнiстю до землi,
усвiдомленням своєï причетностi космiчному порядку, з одного
боку, i соцiальноï спiльностi — з iншоï,
вiдрiзняється сталiстю, стагнирующим, рутинним характером.
Традицiйний iндивiд переймає вiд старших у процесi
соцiалiзацiï професiйна майстернiсть, навички ведення господарства
разом зi знаряддями працi й нерухомим майном, зберiгає ïх i
передає своïм дiтям у незмiненому видi В основi
iндуïстськоï свiдомостi лежить принципово iнше, чим у
християнствi, розумiння Бога. Iндуïзм не знає
персонiфiкованого Бога-Творця. Джерелом усього сущого є вiчна
абсолютна реальнiсть — Абсолют, Брахман, а вся емпiрична,
феноменальна дiйснiсть являє собою його еманацiю. Iз цього треба,
що, по-перше, дiйснiсть iлюзорна, неподлина, тому що справжнiм буттям
уважається тiльки Брахман, а по-друге, що мир пiдпорядкований
iманентним законам, обумовленим його причетнiстю до Брахмана. Закони, по
яких iснує мир, незмiннi й вiчнi, iндiйськiй культурi далека iдея
про довiльне порушення свiтовоï гармонiï. Навiть численнi
iндiйськi боги, як i увесь матерiальний свiт, пiдкоряються цим законам i
не протистоять миру людей i природи, а є лише його вершиною
Життя индуиста, на вiдмiну вiд християнина, не є унiкальною.
Вiдповiдно до закону карми вiдбувається ланцюг народжень, смертей
i вiдроджень у новому виглядi, що вiдповiдає сумi накопичених
заслуг
Iндуïстська методика порятунку, подiбно християнськоï,
ґрунтується на неприйняттi миру. Однак причини неприйняття
тут принципово iншi, чим у християнствi: индуисти вiдкидають мир
повсякденностi не за його недосконалiсть i грiховнiсть, не по етичних
причинах (що припускає, як ми бачили, можливiсть дiяльностi по
виправленню миру) , а за те, що цей мир є iлюзорним, тобто це
неприйняття носить онтологiчний характер. Вiдповiдно, оскiльки iлюзорний
мир виправляти безглуздо й дiяти в ньому теж, те iндуïстська
методика порятунку, названа М. Вебером потойбiчним мiстицизмом,
складається у вiдмовi вiд миру й будь-якоï практичноï
дiяльностi в ньому. Кiнцева мета що рятується полягає в
тому, щоб шляхом мiстичного осяяння осягти Абсолют i злитися з ним,
перервавши тим самим колесо народжень — сансару — i iлюзорне
iснування. На вiдмiну вiд аскетизму, сутнiсть мiстичного порятунку
становить не рацiональна дiяльнiсть, а рацiональне знання
