Накадзима Ki-27 винищувач-моноплан армiï Японiï
Iсторiя конструкцiï: Японськi конструктори в серединi 30-х рокiвнамагалися унiфiкувати лiтак-винищувач так, щоб вiн задовольняв запитам,
пропонованим i до авианосному, i до фронтового, i до протиповiтряного
його застосування. Це мало очевиднi переваги, оскiльки давало можливiсть
налагодити масове виробництво таких винищувачiв при в загальному
малопотужнiй авiацiйнiй iндустрiï й полегшити пiдготовку пiлотiв
завдяки єдинiй методицi навчання. Поки подання про тактика
застосування авiаносцiв зводилися до повiтряноï пiдтримки сил
вторгнення на острови тихоокеанського архiпелагу, супроводi морських
конвоïв, специфiчних вимог до морськоï авiацiï ще
вироблено не було, за винятком обов'язковоï установки на ньому
двигуна повiтряного охолодження через обмеженiсть запасiв прiсноï
води на авiаносцях, достатнiм було використання винищувачiв-бiпланiв. З
появою ударних авианосних з'єднань потрiбнi були спецiалiзованi
швидкiснi моноплани. Проте представлялося, що можливо побудувати якийсь
унiверсальний лiтак i для флоту й для армiï
В 1935 роцi був оголошений конкурс на подiбний винищувач, у якому взяли
участь фiрми Кавасакi , Мицубиси i Накадзима . За умовами конкурсу
винищувач повинен був бути легким суцiльнометалевим монопланом з
горизонтальною швидкiстю не менш 450 км/година, збройним — по
мiркуваннях того часу — двома новiтнiми кулеметами “тип
89″ калiбру 7,7 мм i оснащеною легенею, компактним i досить
потужним мотором. Треба вiдзначити, що в Японiï теорiя легкого
винищувача роздiлялася командуванням i армiï, i флоту
Рiк по тому прототип аналогiчного лiтака Ка. 14 уже робив пробнi польоти
в iспитовому центрi фiрми Мицубиси, але через складний у виробництвi
елiптичного крила типу “зворотна чайка” крупносерийное
виробництво не тiльки могло перетворитися в серйозну проблему з погляду
державних витрат, але й забезпечення сучасними винищувачами армiï й
флоту. Тому Хидео Итокава продовжував готовити свiй зразок, хоча А5М и
був запущений у виробництво пiд позначенням “палубний винищувач
Об'єднаного Iмператорського флоту тип 96″
Експериментальний Ki-27, оснащений радiальним двигуном Накадзима На-1b,
— лiцензiйним вiдтворенням американського авiацiйного двигуна Райт
R-1820-04 Юпiтер , — продемонстрував винятковi лiтнi данi,
перевершивши через мале навантаження на крило по горизонтальнiй
маневреностi кращий по цьому показнику радянський винищувач-полутораплан
I-15(час радiуса повного вiражу становило 8 секунд) , по швидкостi
— И-16 тип 10, а по скороподъемности й тактико-технiчним
характеристикам — всi лiтаки даного класу. Аналогiв у свiтовому
авiабудуваннi вiн не мав, будучи зовсiм оригiнальним по iдеологiï й
виконанню. Уперше в практицi японського авiабудування на ньому була
встановлена бронеспинка для захисту пiлота й ковпак, що
закривається, кабiни. Втiм, останнi нововведення не прижилися
— льотчики як i ранiше волiли лiтати з вiдкритими кабiнами, а
бронеспинку знiмали, щоб максимально полегшити лiтак. Цiна цих досягнень
тодi не здавалася досить високою: довелося залишити шасi, що не
вбирається, у легких алюмiнiєвих обтiчниках (втiм,
впоследствие знiмали i ïх) , не бронювати баки в крилах i фюзеляжi.
I в той же час на командирських лiтаках установлювалися приймально-
передавальнi радiостанцiï, а на iнших — приймачi
Лiтак був дивно “летучим” i через малi розмiри —
трудноуязвимим. Ki-27 був беззастережно прийнятий в 1938 роцi на
озброєння Iмператорськоï армiï Японiï пiд
позначенням “тип 97″. Командування флоту також виявило
цiкавiсть до винищувача, але зажадало встановлення механiзму складання
крил, що утяжелило б конструкцiю й на що Итокава принципово не
погоджувався. У серiйному виробництвi лiтак був простий i майже iдеально
пристосований до технологiчних можливостей японських авiацiйних заводiв
Бойове хрещення новий винищувач прийняв у боях з радянською
авiацiєю в районi рiки Халхин-Гол Його поява була повною
несподiванкою. Радянська розвiдка не зумiла розпiзнати за типовим
номером клас лiтака, порахувавши невiдомий “тип 97″
тактичним бомбардувальником Кавасакi Кi-32(теж iменувалисятип 97 ) c
шасi, що не вбираються, а не винищувачем. Занепокоєння в Керуваннi
ВВС РККА, знекровлених масовими репресiями, цi повiдомлення не
викликали, i нiяких запобiжних заходiв почато не було
Перше зiткнення И-16 (тип 10) i Ki-27 cоcтоялось 27 травня 1939 року,коли ескадрилья 22-го ИАП зустрiлася з 9 новими японськими лiтаками.
Пiдсумок бою був приголомшуючим: з радянськоï сторони були
загубленi всi 12 машин, — загинуло два пiлоти -, а японцi
втратилися тiльки однiєï! У той же день 10 И-15 зустрiлося з
8 Ki-27. Результат був ще бiльш драматичним. Намагаючись уразити
супротивника на вiражах, використовуючи чудовi маневренi якостi И-15,
радянськi пiлоти зав'язали бiй на горизонталях, i до свого гiркого
здивування перетворилися в мiшенi. На аеродром повернувся тiльки один
краснозвездий бiплан, щоб розсипатися на посадцi. Iншi були збитi,
загинуло 5 льотчикiв. Японцi втрат не мали, i в такий спосiб захопили
панування в повiтрi. Iз цього дня в офiцiйних зведеннях новий японський
винищувач став iменуватися И-97
Для Сталiна, що дуже ревниво ставилося до рекордiв i невдач
радянськоï авiацiï, цi подiï стали симптомом для сумнiвiв
у ïï реальнiй боєздатностi. Уже 28 травня вiдбулася
нарада в ЦК ВКП(б) , а 29-го в Монголiю були вiдрядженi аси-ветерани
повiтряних боïв в Iспанiï й Китаï на чолi з комкором
Яковом Смушкевичем. У район конфлiкту були спрямованi винищувачi И-
15бiс, И-153 “Чайку” i И-16 типу 24, оснащенi могутнiшим
двигуном М-62 i збройними чотирма кулеметами ШКАС калiбру 7,62 мм. У
район конфлiкту були спрямованi по однiй ескадрильï нових лiтакiв:
двомiсних полуторапланов ДИ-6, И-16П, збройних двома пушками ШВАК на
крилах i двома синхронними кулеметами ШКАС, i И-16 з реактивними
снарядами РС-82. Кiлькiсне спiввiдношення лiтакiв вiдразу змiнилося на
користь Радянського Союзу. На чолi 2-х полкiв И-16 були призначенi
вiдповiдно Героï Радянського Союзу Григорiй Кравченко й Iван
Лакеïв, що ще формується полк новiтнiх И-153 повинен був
очолити Герой Радянського Союзу Сергiй Грицевец, — поки вiн
вiдправлявся заступником командира полку И-16, — а полк И-15бiс-
Євгенiй Степанов
Це стало неприємним сюрпризом для японського командування, що
через малу продуктивнiсть авiапромисловостi Японiï не могло
протиставити радянськоï авiацiï необхiдноï кiлькостi Ки-
27! А5М же були необхiднi для палубноï авiацiï, крiм того
послу повiтряноï вiйни в Китаï ïх залишалося дуже
небагато
Смушкевич для успiшноï протидiï новим японським лiтакам
запропонував асам, Героям Радянського Союзу, застосувати передбачену
Бойовими наставляннями ВВС РККА тактиковi взаємодiï
швидкiсних монопланiв з маневреними бiпланами. Але бiй 22 червня 1939
р., оказавшийся самим великим повiтряним боєм у межвоенний перiод,
показав, що така тактика себе не виправдує: японцi спочатку
розправлялися з бiпланами, а потiм, використовуючи перевагу у
вертикальному маневрi, вступали в бiй з И-16. I хоча ТАСС увечерi
повiдомило, що в повiтряному боï було знищено 42 лiтака: 31
японський i 11 радянських, це викликає сумнiв у всiх дослiдникiв
Спiввiдношення втрат по обидва боки завжди завишалось. Японськi льотчики
Ki-27 заявили у звiтах, що збили 1252 радянських лiтака. У наказi
Народного комiсара СРСР про присвоєння 22-ому ИАП звання
Червонопрапорного говорилося, що його льотчики збили за час боïв
262 японських лiтака. Якщо некритично поставитися до японських цифр, то
виявиться, що вся радянська авiацiя в районi конфлiкту була повнiстю
знищена, а якщо радянським, те “сталiнськi соколи” тiльки
одного винищувального полку”смiли з неба братньоï
Монголiï” всi новi японськi лiтаки!
Але втрати японськоï авiацiï були проте чутливими. Панування в
повiтрi, завойоване так легко, було настiльки ж швидко загублене.
Командування Iмператорськоï армiï вдалося до перевiреного в
Китаï тактицi — уже в липнi над Халхин-Голом з'явилися
закупленi у Великобританiï пiсля закiнчення першоï
свiтовоï вiйни легкi бомбардувальники ейрко (Де Хевилленд) DH-4 i
DH-9 i застарiлi И-95 (Кавасакi. 92) . Одночасно Итокава дослiджував
збитi радянськi лiтаки, щоб довiдатися принципи встановлення гармат ШВАК
на И-16 типу 24 i неповторного механiзму збирання шасi на ДИ-6
Пiсля закiнчення конфлiкту Вiйськове мiнiстерство Японiï
розпорядилося поступово припинити виробництво Ki-27 на державних
заводах. У метрополiï воно завершилося в серединi 1940 р., коли
почався випуск модернiзованого його варiанта Ki-43 Хаябуса iз шасi, що
вбираються, i могутнiшим озброєнням. Винищувач зберiг прекраснi,
аеродинамiчно чистi, форми й дав прирiст швидкостi до 520 км/година,
зберiгши маневренi властивостi. I головне — льотчики, до цього
лiтали на Ki-27, освоювали хаябусу практично за кiлька лiтних годин! До
моменту зняття Ki-43 c озброєння ïх було побудовано близько
10 тисяч. У перiод вiйни на Тихому океанi американськi льотчики дали
йому умовне найменування Оскар
Пiсля пiдписання мирноï угоди мiж радянсько-монгольською i
японською делегацiями 1620 Ki-27 було залишено на озброєннi ВВС
Квантунской армiï й авiацiï Манчьжоу-Го
1718 цих винищувачiв були зведенi в 3-ю повiтряну армiю(3 Hikoshidan) i
роком пiзнiше спрямованi в Пiвденно-Схiдну Азiю для завоювання
французьких колонiй. Колонiальна авiацiя уряду Вiшi, представлена
рiзнотипними застарiлими лiтаками Мюрро Mu-180 З2, Девуатин D-510 C1,
Луар L-210 Cm1, Кертисс Н-75N iз шасi, що не вбираються, найсучаснiшими
з яких були Блок МB-151 C1, тому що був збройний 2 авiапушками,
виявилася швидко розгромленою. Потiм наступила черга англiйського
Сiнгапуру, коли знаменитi гладiатори не могли зробити скiльки-небудь
серйозного опору ескадрильям Ki-27, уступаючи ïм у маневреностi,
швидкостi й висотностi. Командування РАФ не могло направити в Пiвденно-
Схiдну Азiю нових винищувачiв Супермарин Спитфайр , обмежившись
громiздкими харрикейнами IB c дванадцятьома крильевими кулеметами. У
боях останнi незмiнно терпiли поразки
Авторитет цього чудового винищувача тимчасово усталився, але досить
своєрiдно: Ki-27 став розглядатися як визнаний король повiтря в
Iндокитаï й Малайï. По закiнченнi воєнних дiй вони були
розмiщенi в окупованих районах Китаю й Пiвденно-Схiдноï Азiï.
Тут-Те вони зустрiлися в 1942 роцi з новими лiтаками США, Австралiï
й Великобританiï, боï з якими вже рiк по тому змусили японське
командування перевести лiтаки, що залишилися, у другий ешелон i в
навчальнi авiазагони. Виробництво двомiсного варiанта лiтака тривало до
1944 року на заводах Манцуи в Маньчжоу-Го, де було зроблено 1379 учбово-
тренувальних лiтакiв Ki-27 пiд найменуванням Ki-79. Всi японськi
льотчики другоï свiтовоï вiйни пройшли навчання саме на цих
лiтаках Робилися спроби використовувати Ki-27 як штурмовики, але через
незначне бомбове навантаження й вiдсутнiсть бронювання до виконання цих
завдань вiн незабаром перестав залучатися. Найчастiше ïх
застосовували для перехоплення повiтряних караванiв американських
транспортних лiтакiв, що лiтали в Китай, над Бiрмою й Аннамом
(В'єтнамом) , яких через бiльшi вiдстанi не могли супроводжувати
винищувачi союзникiв. Перевагою Ki-27 була здатнiсть злiтати й сiдати на
крихiтних площадках у джунглях, якi японськi сапери обладнали дуже
швидко по маршрутi польотiв DC-3, хоча пальне доводилося доставляти туди
на слонах i ослах. Нейти стали прокльоном для пiлотiв-янкi, що
доставляли стратегiчнi вантажi вiйськам Об'єднаних нацiй
Тiльки з появою далеких двомоторних винищувачiв Локхид Р-38Е Лайтнинг i
Нортроп Р-61А Блек Видоу вiд такоï тактики довелося поступово
вiдмовлятися. Однак Ki-27 ще застосовувалися й в 1944 роцi пiд час вiйськово-
морських боïв за Фiлiппiни й навiть використовувалися в якостi
палубних з наступною посадкою на сухопутних аеродромах архiпелагу, коли
резерв пiдготовлених морських пiлотiв був вичерпаний
Своєрiдний реванш за Халхин-Гол радянська авiацiя взяла в серпнi
1945 року, коли СРСР вступив у вiйну з Японiєю й здiйснив
вторгнення на територiю Маньчжоу-Го, Китаю й Пiвнiчноï Кореï.
Нiякоï реальноï протидiï лавочкiним i якам зношенi Ki-27
зробити не могли й були або знищенi на аеродромах, або захопленi. Поряд
з iншими японськими вiйськовими трофеями вони були переданi Cоветским
урядом безоплатно Народно-визвольноï армiï Китаю для боротьби
з режимом Чан Кайши. У КНР вони використовувалися як учбово-тренувальнi
лiтаки до 1954 року, поки не були замiненi радянськими Як-18
Кинутi пiд час вiдступи в Малайï й Аннамi Ki-27 були переданi
Таïланду, уряд якого у свою чергу продало ïх в 1955 роцi
Демократичнiй республiцi В'єтнам. Про ïхню подальшу долю
достовiрних вiдомостей нi, але можна припустити, що на них училися
лiтати в'єтнамськi пiлоти-винищувачi пiд керiвництвом китайських
iнструкторiв
Досвiд Ki-27 дуже показовий: винищувач з'явився перехiдним до
швидкiсних, тяговооруженним з потужною зброєю винищувачам
другоï свiтовоï вiйни, коли вже була потрiбно не досконалiсть
конструкцiï, а досягнення певних бойових якостей. Схожоï була
iсторiя французького Кодрон-Рено CR-714 i японського палубного
винищувача А5М — продовження ïхньоï конструкцiï не
могли одержати саме в силу досконалостi iнженерних i технологiчних
рiшень
