Президент РФ, вiдповiдно до Конституцiï РФ

Вiдповiдно до Конституцiï РФ, прийнятоï в 1993 роцi, державна
влада в Росiйськiй Федерацiï здiйснюється на основi подiлу на
законодавчу, виконавчу й судову. Органи всiх галузей влади самостiйнi.
При цьому подiл влади не тiльки не виключає, але, навпроти,
передбачає координацiю зусиль рiзних галузей влади i ïхня
взаємодiя у встановлених межах i формах
Основна роль по забезпеченню взаємодiï влади покладена
Конституцiєю на Президента, що вiдповiдно до Конституцiï
забезпечує погоджене функцiонування й взаємодiя органiв
державноï влади. Щоб наповнити цю модель реальним соцiальним
змiстом i юридично й фактично гарантувати суспiльство вiд авторитаризму
Необхiднi для цього правовi умови в дiючiй Конституцiï є. Як
би не були широкi повноваження Президента, вони однаково обмежуються. Цi
повноваження сполучаються з повноваженнями iнших федеральних органiв
державноï влади. Президентство є вiдносно молодим iнститутом
у росiйськiй конституцiйно-полiтичнiй практику
Ранiше Президент визначався як глава виконавчоï влади й вища
посадова особа в краïнi. Тепер, вiдповiдно до Конституцiï, вiн
є главою держави. Називаючись главою держави, Президент може бути
номiнальною фiгурою, а провiдна роль у керуваннi державою належить
уряду. Вiдповiдно до Конституцiï Президент є гарантом
Конституцiï РФ, прав i воль людини й громадянина. У встановленому
Конституцiєю порядку вiн вживає заходiв по охоронi
суверенiтету РФ, ïï незалежностi й державнiй цiлiсностi,
забезпечує погоджене функцiонування й взаємодiя органiв
державноï влади. Президент вiдповiдно до Конституцiï РФ i
федеральними законами визначає основнi напрямки внутрiшньоï й
зовнiшньоï полiтики держави
Видiлимо характернi риси Президента в Росiï:
Вiдповiдно до Конституцiï, державна влада в РФ здiйснюється
на основi подiлу на законодавчу, виконавчу й судову. Державну владу в РФ
здiйснюють Президент РФ, Федеральнi Збори, Уряд РФ, суди РФ. Законодавчу
здiйснює парламент, виконавчу владу РФ — Уряд РФ, судова
влада, природно, належить судам. Президент у Росiï по
конституцiйнiй моделi не входить у систему подiлу влади, а коштує
над всiма галузями влади
Президент обирається народом, отже, його повноваження производни
вiд народу, що довiряє Президентовi вищi державнi функцiï.
Президент обирається всiма громадянами Росiï, що володiють
активним виборчим правом, на загальних виборах. У силу цього вiн
одержує мандат довiри вiд усього населення Росiï
У Президента є право на свою законотворчiсть, тобто на прийняття
актiв, якi пiд час вiдсутностi законiв на рiвнi з ними регулюють
суспiльнi вiдносини й дiють доти, поки не з'являться вiдповiднi закони.
По ряду питань закони взагалi не приймаються, i регулювання
здiйснюється або самостiйно Президентом, або з його доручення
Урядом РФ. Вiдповiдно до Конституцiï Президент РФ видає укази
й розпорядження, якi обов'язковi для виконання на всiй територiï
Росiï. Нi Рада Федерацiй, нi Державна Дума не вправi ïх
скасувати. Але цi укази й розпорядження не можуть суперечити
Конституцiï й федеральним законам
Президент тримає в поле свого зору внутрiшню й зовнiшню полiтику
держави. Вiдповiдно до Конституцiï вiн здiйснює керiвництво
зовнiшньою полiтикою, веде переговори й пiдписує мiжнароднi
договори, ратифiкацiйнi грамоти. Однак цi договори не набувають чинностi
без ïхньоï ратифiкацiï парламентом шляхом прийняття
законiв обома палатами Президент повнiстю формує Уряд РФ,
направляє його дiяльнiсть i в будь-який момент вправi вiдправити у
вiдставку, хоча для призначення Голови Уряду Президентовi необхiдна
згода Державноï. Дума може також виразити недовiру Уряду, у зв'язку
iз чим Президент ставиться перед дилемою — оголосити про вiдставку
Уряду або не погодитися з рiшенням Державноï Думи . Якщо ж палата
протягом трьох мiсяцiв повторно виразить недовiру Уряду, Президент
зобов'язаний або вiдставити Уряд, або розпустити Державну Думу. При
цьому не можна не вiдзначити, що ряд членiв Уряду, що займають ключовi
пости, працює пiд безпосереднiм керiвництвом, Президент
установлює також всю систему федеральних органiв виконавчоï
влади
У краïнi iснує вертикаль виконавчоï влади, що
включає зверху долiлиць або навпаки всi структури, аж до глави
сiльського мунiципального утворення, незважаючи на проголошене
Конституцiєю РФ вiддiлення органiв мiсцевого самоврядування вiд
органiв державноï влади
Вiдповiдно до Конституцiï Президент є Верховним
Головнокомандуючим Збройними Силами. Винятково Президентовi належить
право затверджувати вiйськову доктрину Росiйськоï Федерацiï,
призначати й звiльняти вище командування Збройних Сил Росiйськоï
Федерацiï. Однак вiн зобов'язаний при одноособовому введеннi
воєнного стану негайно сповiстити про це Радi Федерацiй i
Державнiй Думi. Йому не належить право оголошення вiйни й висновки миру.
Це виняткова компетенцiя Ради Федерацiй. До того ж парламент надiлений
правом — затверджувати федеральний бюджет, за допомогою якого
законодавча влада може впливати на питання субсидування армiï й
флоту
Конституцiя надала Президентовi право вводити на територiï
Росiï й в окремих ïï мiсцевостях надзвичайний стан. Однак
та ж стаття ставить за обов'язок Президентовi негайно сповiстити про це
Радi Федерацiй i Державнiй Думi. Саме законодавчоï влади належить
право санкцiонувати або скасувати це рiшення Президента
Акти Президента РФ
Президент РФ видає два види актiв: укази й розпорядження.
Розходження мiж ними встановити досить складно. Здавалося б, треба
виходити з того, що указ — акт бiльше широкоï дiï, що
має нормативний характер, а розпорядження — документ бiльше
частки, конкретного призначення. Але це не так. Нерiдко нормативними
є й укази, i розпорядження. Причому iнодi для регулювання подiбних
питань використовуються те укази, то розпорядження ( наприклад,
створення пiдроздiлiв Адмiнiстрацiï Президента й твердження
положень про ïх ). Правда, останнiм часом спостерiгається все-
таки тенденцiя до використання для нормативного регулювання суспiльних
вiдносин форми указiв. Крiм того, для певних питань ненормативного
характеру стiйкою формою є не розпорядження, а указ ( наприклад,
вiдносно нагородження, надання громадянства РФ, виходу iз громадянства,
помилування й iн. ). Тому границя мiж актами Президента часом умовна
Але, мабуть в однiй ситуацiï форма указу вживається досить
часто. Зв'язано це з регулюванням найбiльш важливих суспiльних вiдносин,
особливо якщо вони не врегульованi законом; указ Президента в цьому
випадку як би замiняє законодавче регулювання
Проблема спiввiдношення указу й закону заслуговує того, щоб на нiй
зупинитися докладнiше. Увiвши пост Президента, Конституцiя РСФСР
передбачила, що Президент видає своï акти на основi й на
виконання не тiльки Конституцiï й законiв РФ, але й рiшень
З'ïзду й Верховноï Ради. Однак при конституцiйнiй реформi 21
квiтня 1992 р. залишилося лише положення про те, що укази ( але не
розпорядження ) не можуть суперечити Конституцiï й законам РФ. Те ж
записано й у дiючiй Конституцiï, але ставиться до обох видiв актiв:
укази й розпорядження Президента не повиннi суперечити Конституцiï
РФ i федеральним законам ( ст. 90, ч. 3 ).
Тут вiдбита iнша концепцiя призначення актiв Президента, а саме: у тому
випадку якщо якесь питання вже врегульоване законом, Президент
зобов'язаний з ним рахуватися. Однак якщо питання в законi не
врегульований, Президент вправi його врегулювати своïм актом
Причому на практицi можуть виникати такi ситуацiï: а) питання
юридично не врегульоване, i неясно, яким актом це повинне бути зроблене
— законом, указом Президента, постановою Уряду й т.д.; б) питання
ще не врегульоване, але зрозумiло, що вiн є предметом закону. На
думку Президента РФ, вiн вправi видавати свiй нормативний акт не тiльки
в першiй ситуацiï, але й у другий — для заповнення правового
пробiлу на той перiод, поки закон ще не прийнятий, а суспiльнi вiдносини
настiйно вимагають регулювання
Свою логiку Президент виклав у посланнi Федеральним Зборам вiд 16 лютого
1995 року: Обсяг майбутньоï законодавчоï роботи настiльки
величезнi, що парламент ще не швидко задовольнить потреби практики в
якiсних законах. У цих умовах Президент зобов'язаний своïми
нормативними указами заповнювати правовi прогалини. Тим бiльше що й конституцiйно-
правова основа для такого роду президентських актiв. По-перше, укази
Президента — це акти не глави виконавчоï влади, а глави
держави. Iнакше кажучи, ïх абсолютно пiдзаконний характер не
очевидний. Зрозумiло, цi укази не повиннi суперечити Конституцiï й
чинним законам. Але при наявностi правових пробiлiв ïхнє
заповнення за допомогою нормативних актiв глави держави до прийняття
вiдповiдних законiв цiлком природно й правомiрно. По-друге,
однiєï з конституцiйно встановлених прерогатив Президента
є визначення основних напрямкiв внутрiшньоï й зовнiшньоï
полiтики краïни. Ясно, що аж нiяк не тiльки щорiчнi послання
Президента можуть уважатися формою реалiзацiï цього повноваження.
По-третє, необхiднiсть виконання функцiй гаранта Конституцiï
також обумовлює можливiсть видання Президентом нормативних указiв
для забезпечення дiï Конституцiï РФ. Таким чином, —
зробив висновок Президент, — поки немає вiдповiдних законiв,
укази Президента залишаються повноцiнною правовою базою для виникнення й
змiни тих або iнших суспiльних вiдносин .
Надалi позицiю Президента пiдтримав Конституцiйний Суд РФ. У Постановi
вiд 30 квiтня 1996 року в справi про перевiрку конституционности п. 2
Указу Президента РФ вiд 3 жовтня 1994 року Про заходи щодо змiцнення
єдиноï системи виконавчоï влади в Росiйськiй
Федерацiï i п. 2.3 Положення про голову адмiнiстрацiï краю,
областi, мiста федерального значення, автономноï областi,
автономного округу РФ, затвердженого названим Указом КС визначив: У
вiдповiдностi зi ст. 80 Конституцiï Росiйськоï Федерацiï
Президент Росiйськоï Федерацiï є гарантом
Конституцiï Росiйськоï Федерацiï й забезпечує
погоджене функцiонування й взаємодiя органiв державноï влади.
У силу цього не суперечить Конституцiï Росiйськоï
Федерацiï видання ïм указiв, що заповнюють пробiли в правовому
регулюваннi з питань, що вимагають законодавчого рiшення за умови, що
такi укази не суперечать Конституцiï Росiйськоï Федерацiï
й федеральних законiв, а ïхня дiя в часi обмежується перiодом
до прийняття вiдповiдних законодавчих актiв .
Можна було б погодитися з позицiєю Президента й Конституцiйного
Суду, якби не деякi серйознi обставини. Насамперед у рядi випадкiв у
силу вказiвки Конституцiï або в силу правовоï логiки взагалi
навряд чи припустимо прийняття акту Президентом навiть при вiдсутностi
закону й необхiдностi в ньому. Наприклад, якщо ст. 6 Конституцiï
говорить про те, що громадянство РФ здобувається й
припиняється вiдповiдно до федерального закону , неможливе
прийняття замiсть нього указу. Або, примiром, оскiльки Федеральнi Збори
приймають закони РФ, остiльки логiчно те, що воно й визначає
порядок ïхнього опублiкування й набрання чинностi. У цьому планi
прийняття Президентом Указу вiд 5 квiтня 1994 року Про порядок
опублiкування й набрання чинностi федеральними законами викликає
здивування, навiть якщо й пояснювати подiбна дiя тим, що депутати
затягли iз прийняттям закону по даному питанню ( вiн був пiдписаний
Президентом 14 червня 1994 р. ). Далi для випадкiв, коли очевидно, що
суспiльнi вiдносини становлять предмет закону, але немає
можливостi його прийняти, то необхiдно закласти в Конституцiï хоча
б винесення Державною Думою рiшення про доручення Президентовi
врегулювати цi вiдносини. Подiбна практика є в iнших краïнах,
вона йменується делегованим законодавством. Там не приймаються
укази замiсть законiв явочним порядком, i президент або уряд, вторгшиеся
таким шляхом у компетенцiю парламенту, будуть уважатися порушниками
Конституцiï
Звiдси ще один фактор: прийняття указу замiсть закону, навiть на час,
припустима тодi, коли концепцiя регулювання ясна й в оцiнцi органи не
розходяться. Якщо ж має мiсце зворотне, прийняття указу замiсть
закону означає не що iнше, як пiдмiну президентом парламенту.
Наочний тому приклад: представлений у Держдуму Урядом проект Закону про
другий етап приватизацiï не одержав ïï пiдтримки. I
наступного дня Президент РФ прийняв свiй указ про твердження програми.
Це вже не заповнення пробiлу , а вчинок у пiку Держдумi. I навряд чи в
цьому випадку мовлення може йти про повноцiнний , як неï назвав
Президент, правовiй базi суспiльних вiдносин
Треба вiдповiсти й ще на деякi питання. Один з них: чи зв'язує
указ, що з'явився, законодавця ( тобто Федеральнi Збори ), чи належнi
росiйський парламент виходити з позицiï указу або, приймаючи закон,
самостiйно по-новому врегулювати суспiльнi вiдносини? Це аж нiяк не
риторичне питання; у вереснi — груднi 1993 року, до початку роботи
Федеральних Зборiв, Президент декiлькома десятками своïх указiв
урегулював багато суспiльних вiдносин. Чимало указiв супроводжувалося
позначкою: внести на розгляд Федеральних Зборiв. Запитується, для
чого: схвалення, пiдтримки, твердження? Але по Конституцiï нiчого
подiбного для парламенту вiдносно актiв Президента не передбачено. До
речi, i негативна оцiнка не призупинила б дiï указiв! Не випадково
Федеральнi Збори не стали обговорювати згаданi укази, а зайнялося
поточною законодавчою дiяльнiстю. При цьому укази не стали перешкодою
для формулювання норм, по-iншому регулюючi суспiльнi вiдносини (
наприклад, у формуваннi системи мiсцевого самоврядування ). Звичайно,
якби указ з'явився як акт делегованого законодавства, парламент повинен
був би зважати на нього при розробцi й прийняття закону
Iнше питання полягає в тiм, що робити Президентовi тодi, коли
парламент приймає закон i в указi вже немає необхiдностi.
Вiдповiдь як би напрошується сам собою: скасувати указ. Важливо
при цьому не допустити того, щоб виникла колiзiя мiж указом, що
скасовується не, i по-новому, на вiдмiну вiд указу, що
регулює суспiльнi вiдносини законом. Природно, Президент може до
останнього впливати на процес прийняття закону, використовуючи
своïх представникiв у парламентi, право вето, особиста чарiвнiсть i
т.д. Але остаточно прийнятий новий закон припускає скасування
указу згiдно ст. 90 Конституцiï