Iсторiя розвитку кримiнологiчноï думки
Злочиннiсть була за всiх часiв у всiх куточках миру. У сучасномусуспiльствi злочиннiсть придбала якiсно новi риси. Значення вивчення
цiєï проблеми очевидно. Злочиннiсть — соцiальне явище,
пов'язане з певним антигромадським поводженням людей. Для розкриття його
причини, знаходження ефективних шляхiв i методiв реагування,
попередження злочинiв необхiдно глибоке вивчення всього, що
характеризує злочинця як iндивiда i як особистiсть
Злочиннiсть i злочини, ïхнi види, причини, типи ïхнiх
взаємозв'язкiв з рiзними процесами i явищами, результативнiсть
мiр, що приймалися, по боротьбi зi злочиннiстю вивчає
кримiнологiя. Кримiнологи на цiй основi розробляють рекомендацiï з
боротьби зi злочиннiстю й технологiï кримiнологiчних дослiджень
Питання про особистiсть злочинця, що стояв перед кримiнологами, є
одним з найбiльш интересующих, спiрних, складних i тому найменш
розроблених кримiнологiчних проблем
Особливостi особистостi злочинця, якi породжують злочинне поводження
(ïï природа й шляхи, джерела, форми й механiзми формування
ïï антигромадських рис) цiкавлять кримiнологiю найбiльше.
Результати вивчення цих рис є базою для розробки попередження
злочинiв
Про злочиннiсть у древнi часи можна було тiльки мiркувати. На основi
окремого злочину неможливо було розкрити причин злочинностi, тим бiльше,
що, звичайно, у той час ще не було нiякоï методики ïхнього
дослiдження. Однак, грецькi фiлософи (наприклад, Платон) намагалися
знайти першопричини злочинностi. Однiєï з таких причин
уважалося недостатнє виховання
Подання про злочин, як про грiх перед Богом i протиправним порушенням
норм, установлених державою, затвердилося в епоху середньовiчного
християнства. Про державне покарання говорили як про вола божоï,
тобто, подання про покарання в цю епоху ґрунтувалося на неземному
тлумаченнi сутностi самого злочину, не зв'язувалося з обставинами мiсця
й часу й уважалося не залежним вiд людського розуму. Таке подання було
найважливiшим принципом свiторозумiння християнства Середньовiччя. Фома
Аквiнський ( 1225-1274 гг.), i Мартiн Лютер ( 1483-1546 гг.) були
прихильниками такого погляду. Природно, що в цю епоху кримiнологiя не
знаходила собi мiсце
Реально пiдiйти до таких явищ, що як вiдхиляється поводження й
злочиннiсть, представилася можливiсть тiльки в ХVIII столiттi, коли люди
стали ставити перед собою питання духовного й соцiального характеру на
серйозному рiвнi
Iснує кiлька класифiкацiй кримiнологiчних шкiл. По однiй з них в
iсторiï кримiнологiï видiляють три перiоди iснування
кримiнологiï: класична школа ХVIII столiття, позитивiстська школа
ХIХ столiття й кримiнологiя новiтнього часу (iз середини ХХ столiття).
За законами класичноï школи, основними ознаками людини, на яких
ґрунтується будь-яке пояснення його iндивiдуального й
суспiльного поводження, є iнтелект i розум. Представники
цiєï школи вважають, що люди самi визначають свою долю у
вiдповiдностi зi своєю вiльною волею. Класична школа
орiєнтована на захист iнтересiв правовоï держави
Школа позитивiстiв визначає поводження чоловiк багатьма
психiчними, фiзичними й соцiальними факторами, що не пiддаються його
контролю. Кримiнологiя позитивiстiв вивчала цi фактори. Представники
позитивiстськоï школи хотiли доброзичливими способами направити
людини на шлях чесноти й стати корисним суспiльству, намагалися
виправити злочинця
У своïй роботi Введення в кримiнологiю американський кримiнолог
професор В. Фокс дає ще одну класифiкацiю кримiнологiчних шкiл.
Використовуючи в роботi порiвняльний i iсторичний методи, вiн
видiляє наступнi кримiнологiчнi школи:
1. класичну;
2. позитивiстську; 3. американську;
3. школу соцiального захистуКожна iз цих шкiл має свiй окремий пiдхiд
Методика Класичноï школи була спрямована проти безглуздостей i не
послiдовностей iснуючоï тодi практики карного правосуддя, куди
суддi вносили своï власнi упередження. У рамках цiєï
школи вперше виникла порiвняно повна система поглядiв в областi
кримiнологiï, тому школа й одержала назву класичноï. Можна
сказати, що ця школа кримiнологiï вiдмовилася вiд подань про
надприроднi сили й волi господньоï як про основу, що визначає
людське поводження, включаючи й злочинне, i замiнила все це
концепцiєю вiльноï волi людини i його намiру
Iдея прагнення людини одержати максимальне задоволення й випробувати
мiнiмальнi страждання, стала основний для карного права того часу. Вона
належала Иеремии Бентаму ( 1748-1832), що вплинув на реформу карного
права Англiï
У класичнiй школi вперше в Англiï було уведене поняття неосуднiсть.
Робота Чезаре Беккариа ( 1738-1794) Про злочини й покарання одержала
широке поширення й принесла йому свiтову популярнiсть. Вона поклала
початок кардинальним змiнам у сформованiй на той час правовiй системi.
Багато iдей знаменитого Французького кримiнального кодексу 1791 року
були взятi iз цiєï роботи
Основоположником позитивiстськоï школи став Чезаре Ломброзо, що в
1876 роцi опублiкував свою роботу Злочинна людина. Типового злочинця,
писав вiн, можна визначити по конкретних фiзичних характеристиках
(наприклад, велике пiдборiддя, скошений чоло, складки особи, подовженi
або, навпаки, нерозвиненi мочки вух, надмiрна волосатiсть або
облисiння). Ґрунтуючись на своïх спостереженнях, Ломброзо
розробив класифiкацiю злочинцiв, що стала досить популярноï. Вiн
видiляв душевнохворих злочинцiв; природжених злочинцiв; злочинцiв по
страстi (наприклад, полiтичнi манiяки); випадковi злочинцi. Класифiкацiя
Ломброзо не витримала перевiрки часом. Чарльз Б. Горинг ( 1870-1919),
лiкар королiвськоï в'язницi в Англiï, провiв дослiдження
фiзичних типiв ув'язнених. У своïй роботi Ув'язненi в Англiï
вiн зробив висновки, якi були протилежнi твердженням Ломброзо. У
результатi ломброзианское вчення про фiзичнi типи злочинцiв було майже
забуте, але внесок Ломброзо в розвиток кримiнологiï, а саме,
внесення в неï об'єктивного наукового методу дослiдження
залишається досить важливим, а його науковi прийоми й
об'єктивний пiдхiд направили на застосування бiльше строгих
методiв у кримiнологiï. Причина, по Ломброзо, — це ланцюг
взаємозалежних причин.
Вiдштовхуючись вiд iдеï свого вчителя Ломброзо про бiологiчнi
основи причинностi, в 1878 роцi енрико Ферри опублiкував свою роботу
Теорiя неосудностi й заперечення вiльноï волi, де розкрив
взаємозв'язок соцiальних, економiчних i полiтичних факторiв
Позитивiстська школа прагнула замiнити вiдверненi мiркування юридичними
висновками й дослiдженнями, заснованими на серйозних доказах. Вiд
концепцiï вiльноï волi класичного напрямку позитивiстська
школа переходить до причинностi злочину
Американська школа .
На американську кримiнологiчну школу, що дотримується
соцiологiчних причин злочинностi й тiсно пов'язану з позитивiстською
школою, сильне вплив зробив бельгiйський математик А. Ж. Казанi ( 1796-
1874). Кетле вважається основоположником соцiальноï
статистики й першим кримiнологом соцiологiчного напрямку.
Ґрунтуючись на аналiзi злочинностi й стан моралi у Францiï,
проведеному ïм в 1836 роцi, Казанi дiйшов висновку, що здiйсненню
злочинiв сприяють такi фактори, як клiмат, вiк, пiдлога й пора року. На
його думку, суспiльство саме готовить злочин, а людина, винний у його
здiйсненнi, — це лише iнструмент, за допомогою якого воно
вiдбувається
Були в американськiй школi й напрямку по вивченню фiзичних особливостей
людей (паралельно роботам Ломброзо), але особливо пiдкреслювалися такi
фактори, як дегенеративнiсть i будова тiла. Ними також розглядалися й
питання виродження сiмей
Школа соцiального захисту
Ця школа, на думку одних учених є третьоï пiсля
класичноï й позитивiстськоï напрямком у кримiнологiï, а,
на думку iнших — подальшим розвитком позитивiстськоï
теорiï. Напрямок школи соцiального захисту вiдрiзняється вiд
позитивiстськоï тем, що знову вводить право в кримiнологiчну думку.
Однак це не виходить, що воно вертається до теорiй класичноï
школи, оскiльки право в теорiï соцiального захисту мiстить у собi
положення, орiєнтованi на облiк особистостi правопорушника, а не
на серйознiсть доконаного импреступления.
Цiкаво вiдзначити, що найбiльший внесок у розвиток теорiï
соцiального захисту внесений європейськими вченими, тодi як багато
хто iз принципiв цiєю теорiєю знайшли практичне втiлення
головним чином на американському континентi
Марксистська теорiя злочинностi в класифiкацiï ряду закордонних
кримiнологiв уважається однiєï iз соцiологiчних теорiй.
Ми не можемо собi дозволити не придiлити ïй деяка увага, у зв'язку
з тим, що на ïï положеннях будуються багато положень
кримiнологiчноï думки як дореволюцiйноï, так i
кримiнологiï радянського перiоду. Вона має ще одну назву
— теорiя конфлiкту
Якщо не вважати деяких робiт, те Карл Маркс мало писав про злочиннiсть.
Однак його навчання, розвинене ïм в Капiталi, внесло iстотний вклад
у дискусiю про походження злочинностi. На пiдставi розроблених ïм
теорiй (концентрацiï виробництва, нагромадження, криз, зубожiння,
краху капiталiзму й революцiйного перетворення суспiльства) i закону
зниження норми прибутку вiн визначив, що свiдомiсть не впливає на
буття, його визначають соцiальна й економiчна дiйснiсть. Оскiльки спосiб
виробництва в багато визначає соцiальнi й психологiчнi
життєвi процеси й контролює соцiальнi вiдносини й iнститути,
змiнити суспiльство можна тiльки корiнною реформою економiчноï
системи. Маркс уважав, що для людини важливо, щоб вiн у своєму
життi й працi одержував задоволення й мiг принести користь. У
капiталiстичному iндустрiальному суспiльствi велика кiлькiсть робiтникiв
виявляються незайнятими або не повнiстю зайнятими. Оскiльки цi люди не
можуть задовольнити свою потребу до працi легальним способом, вони
виявляються деморалiзованими й схильними до рiзних порочних занять, у
тому числi до злочинiв. Це, насамперед, ставиться до нижчих шарiв. Така
нелегальна продуктивнiсть, тобто соцiально, що вiдхиляється
поводження, являє собою форму бунту проти пануючих умов життя
Трохи докладнiше виклав своï погляди на злочиннiсть Ф.енгельс у
монографiï Положення робiтничого класу в Англiï,
опублiкованоï в 1845 роцi. Вiн вiдзначає, що найбiльш грубою
й самою марною формою збурювання був злочин. енгельс захищав наступнi
три основних тези:
o причина злочинностi — в економiчних умовах капiталiзму;
o злочиннiсть є вираження обурення робiтничого класу проти класу
капiталiстiв;
o злочиннiсть — марна й не форма, що обiцяє успiху,
класовоï боротьби
До цих тез не можна не вiднести критично.
Марксистську теорiю злочинностi розвивали й дотримувалися, причому не
тiльки в минулому, але й у ХХ столiттi ряд вiдомих закордонних
кримiнологiв. Так голландський кримiнолог Виллем Адрiан Бонгер (1905р.)
затверджував, що капiталiзм породжує егоïзм, а соцiалiзм
— альтруïзм. Схильнiсть до злочинного поводження росте, коли
егоïст бачить можливiсть шляхом нелегальних дiй одержати якусь
вигоду за рахунок iнших, якщо в нього немає шансiв задовольнити
своï потреби законним образом. При капiталiзмi можна переслiдувати
егоïстичнi цiлi за рахунок iнших протиправним способом. Iнакше
— при соцiалiзмi. Вiн гарантує кожному можливiсть
задовольняти своï потреби цiлком законним порядком. Тому капiталiзм
плодить злочиннiсть, у той час як при соцiалiзмi не можуть вiдбуватися
кримiнально карнi дiяння
Польський кримiнолог Лернель уважаючи, що злочиннiсть може зникнути лише
у вiддаленому майбутньому, з повним вiдмиранням держави, розвиває
теорiю генетичних i динамiчних кримiногенних факторiв На думку захiдних
фахiвцiв, радянськi кримiнологи, а тепер — росiйськi, дуже сильно
орiєнтованi на досвiд. Вони займаються вивченням вибiркових проб
iз груп злочинцiв i правопорушникiв i порiвнянням ïх iз групами
законослухняних громадян. У цих емпiричних дослiдженнях вони
застосовують вище зазначений багатофакторний метод. Цi дослiдження
приходять до таких результатiв, якi повнiстю збiгаються з висновками
теорiï конфлiкту культур, новими результатами психоаналiтичноï
кримiнологiï, з положеннями теорiï злочинного навчання й
контролю
Злочиннiсть обумовлюється психологiчними, соцiальними
протирiччями, конфлiктами норм. Радянська кримiнологiя була в цiлому
орiєнтована в напрямку карноï соцiологiï й судовоï
психологiï, а кримiнально-бiологiчнi пояснення злочинностi
заперечувалися. I це не випадково. У цьому можна переконатися, якщо
розглянути весь iсторичний шлях розвитку кримiнологiчноï думки в
Росiï, як дореволюцiйноï, так i радянського перiоду. Цi ж
тенденцiï спостерiгаються, хоча й з деякими змiнами, i в сьогодення
час
Отже, до питань кримiнологiï в Росiï стали звертатися в другiй
половинi ХIХ столiття. Серед тих, хто звертався до цих питань можна
назвати наступних суспiльних дiячiв i вчених як Радищев ( 1749-1802гг.),
що розглядав злочиннiсть як соцiальне явище, зв'язував ïï
причини, стан i динамiку з характером суспiльства, iз процесами, якi в
ньому вiдбуваються. Говорячи про шляхи боротьби зi злочиннiстю, вiн
пiдкреслював перевагу попередження злочинiв покаранню за ïхнє
здiйснення. Радишев указував на необхiднiсть належного вивчення
злочинностi й практики боротьби з нею, призивав урядовi органи до
органiзацiï статистичного облiку злочинiв на основi розгорнутих
кримiнологiчних показникiв, систему яких вiн спецiально розробив, за що
справедливо вважається засновником росiйськоï карноï
статистики
Герцен ( 1812-1870г.) указував, що злочини викликаються умовами життя
людей i, насамперед, ïхнiм економiчним становищем. Причини
злочинностi, писав вiн, закладенi в антагонiстичному характерi
суспiльства, у його розподiлi на богатих i бiдних, всесильних i
безправних. Герцен , так само як i Радищев уважав, що головне в боротьбi
зi злочинами не покарання, а ïхнє попередження, що
опирається на соцiальнi перетворення
Ряд дослiдникiв злочинностi в царськiй Росiï (Тарновский,
Фойницкий, Гернет) висловили багато iдей про боротьбу зi злочиннiстю,
трактуючи ïï причини з позицiй особистiсних характеристик
злочинцiв. Значне число робiт у той час у Росiï було присвячено
статистичному аналiзу злочинностi
Перiоди розвитку кримiнологiï радянського перiоду можна представити
в такий спосiб:
- виникнення й розвиток;
- сучасний стан
По можливостi постараємося коротко описати й трохи конкретизувати
цю класифiкацiю
Практичне вивчення стану злочинностi, ïï причин, особистостi
злочинця в першi роки Радянськоï влади було зосереджено в карному
розшуку (потiм у мiлiцiï), органах суду, прокуратури, ВЧК i навiть
Наркомпроса. При рiзних установах — судових, виправно-трудових,
медичних та iн. були створенi кримiнологiчнi кабiнети й клiнiки,
спiвробiтники яких разом iз практиками вивчали на основi статистичного,
емпiричного й клiнiчного матерiалу рiзнi види злочинiв i типи злочинцiв.
Так, Московський кабiнет по вивченню злочинностi й особистостi злочинця
в 1924 роцi опублiкував збiрник Злочинний мир Москви, що мiстить великий
фактичний матерiал
В 1925 роцi був створений Гос. iнститут по вивченню злочинностi й
злочинця. На нього були покладенi наступнi завдання: вивчення причин i
умов злочинностi в цiлому й окремих видах злочинiв, вивчення методiв
боротьби зi злочиннiстю, розробка питань карноï полiтики, засобiв i
методiв впливу на засуджених, а також вивчення окремих осiб, що
представляють iнтерес для з'ясування злочинностi. Його робота була дуже
продуктивноï, але особливо вiдзначається збiрник, що
видавався, Сучасна злочиннiсть, у номерах якого втримувався аналiз даних
карноï статистики в зiставленнi з результатами першого всесоюзного
перепису населення 1926 року
В 30-е роки кримiнологiчнi дослiдження в нашiй краïнi були
практично згорнутi. Позначилися наслiдки культу особистостi Сталiна,
зокрема помилкова думка про те, що в соцiалiстичному суспiльствi
немає соцiальних причин злочинностi й ця проблема нiбито не
представляє нi наукового, нi практичного iнтересу. У результатi
iнститут по вивченню злочинностi й злочинця, кримiнологiчнi кабiнети на
мiсцях були лiквiдованi. Аналiз злочинностi придбав чисто вiдомчий
обмежений характер, а наукових розробок практично припинений
Наступний етап розвитку радянськоï кримiнологiï
починається з кiнця 50-х рокiв. Дослiдження злочинностi
включається в плани деяких науково-дослiдних правових установ
краïни. Кримiнологiчна проблематики стала розроблятися на кафедрах
юридичних навчальних закладiв
В 1963 роцi створюється Всесоюзний iнститут по вивченню причин i
розробцi мер попередження злочинностi, на який була покладена
координацiя наукових дослiджень в областi кримiнологiï
З 1964 року викладання кримiнологiï вводиться в програми юридичних
Вузiв Проблемами цiєï науки займалися такi вченi, як
Аванесов, Антонян, Алексєєв, Бабаев, Игошев, Карпец,
Миньковский, Стручкiв i багато хто iншi. Цi вченi внесли значний вклад
не тiльки в кримiнологiю, але й у карне й кримiнально-виконавче право.
Вони найчастiше не могли говорити й писати те, що думали, тому що одним
з найважливiших принципiв кримiнологiчноï науки називався —
принцип партiйностi. А що випливало за ним нагадувати не треба. Деякi з
вищезгаданих учених i в брежнєвськi часи перетерплювали гонiння й
тиск
Iз другоï половини 80-х рокiв по теперiшнiй час кримiнологи
одержали можливiсть переглянути багато положень науки кримiнологiï
важливим кроком стало зняття грифа таємностi iз всiх даних по злочинностi й карнiй статистицi
Пiдбиваючи пiдсумок викладеного можна зробити висновок, що радянськi
кримiнологи вважали — ïхнi попередники лише замислювалися над
сутнiстю злочинностi, ïï походженням, причинами та iн., але
перевага вiддавали вивченню особистостi злочинця, а злочиннiсть
розглядали в основному як суб'єктивно-особистiсний феномен
