Теоретичнi основи фонеми

Початок вивчення фонеми як функцiональноï одиницi поклав видатний
мово знавець I. Бодуен де Куртене в 70-х роках XIX ст., а один iз його
учнiв — М. В. Кру- шевський увiв для позначення цiєï
величини термiн фонема. Сам термiн фонема зявився ранiше у французькiй
лiнгвiстицi у значеннi мовний звук. Уважають, що термiн фонема вперше
ввiв А. Дюфрiш-Деженетг у 1873 р., а по тiм його використав Ф. де
Соссюр. Щоб збагнути природу фонеми, зауважував науковець, необхiдно
добре вивчити звуки мови, адже, вiдiрвавшись вiд своïх графiчних
позначень, звуки постають як щось невиразне, тож знову виникає
спокуса вiддати перевагу, нехай i облуднiй, опорi письма. Тому першi
лiнгвiсти, яким нiчого не було вiдомо про фiзiологiю арти- кульованих
звукiв, щоразу опинялися на слизькому; вiдступитися вiд лiтери означало
для них втратити грунт пiд ногами; тодi як для нас — це перший
крок до iстини, бо необхiдну пiдтримку ми знаходимо саме у визначеннi
звукiв. Сучаснi нам лiнгвiсти нарештi це зрозумiли; розбудовуючи
дослiдження, початi iншими (фiлологами, теоретиками спiву тощо), вони
збагатили лiнгвiстику фонологiєю як допомiжною наукою, що поклала
край ïï залежностi вiд графiчного слова. Справжня послуга
фонологiï полягає в тому, що вона надає нам можливостi
вжи-
* ти запобiжних заходiв щодо письмовоï форми, через яку ми змушенi
проникнути до мови. Якщо ми, писав Бодуен де Куртене, вступимо на
грунт справжньоï мови, яка iснує в своïй
безперервностi тiльки психiчно, тiльки як свiт уявлень, нам не буде
достатньо 91 СУЧАСНА УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРНА МОВА поняття мука, i
ми будемо шукати iншого термiна, що зможе позначити психiчний
еквiвалент звука. Саме таким термiном i є термiн фонема. До
речi, Бодуен де Куртене у своïх працях трактував визначення
термiна фонем ш ш разiв: широко i докладно, лаконiчно i образно.
Проте всi формулювання обєя. нує психологiчна основа
реальностi фонеми, яка трактується дослiдником як психа.
магiчний еквiвалент звука. Звук стає реальнiстю тодi, коли вiн
iснує в психiчнiй увд людини. Психiчне уявлення
антропофонiчного образу, зв'язку його з iншими, такими самими
образами, ïх психолого-розумова iнтерференцiя являють собою
фонему - своєрiдний прообраз осмисленого звука. Фонема —
це антропофонiчне уявленнi Воно є однорiдним i нечленним з
погляду мови. Антропофонiчне уявлення виникає в результатi тих
вражень, iмпульсами, так би мовити, першопричиною яких є синтез
внмовлення одного й того самого звука в рiзних позицiях. Фонему, чи
психiчнi антро- пофонiчнi уявлення, не можна розглядати як данiсть.
Антропофонiчнi уявлення при вносяться людинi, здобуваються нею.
Розумiння сутностi фонеми вiд часiв Бодуена де Куртене зазнало
iстотних змiн, а вчення про фонему видiлилося в окремий роздiл
мовознавства — фонологiю. Учень Бодуена де Куртене Л. В. Щерба
розвинув i суттєво збагатив теорiю фо неми. Психологiчний
пiдхiд до фонеми вiн обєднує з функцiональним. Смислороз-
рiзнювальна роль фонеми виходить на переднiй план. У працi Фонетика
французькоï мови (1937) вiн пише: У живому мовленнi
вимовляється значно бiльша, нiж ми звичайно думаємо,
кiлькiсть рiзноманiтних звукiв, якi в кожнiй мовi обєднуються в
порiвняно невелике число звукових типiв, здатних диференцiювати слова
та ïх форми, тобто служити цiлям людського спiлкування. Цi
звуковi типи мають на увазi, коли говорять про окремi звуки мови. Ми
називатимемо ïх фонемами. Рiзнi звуки, якi реально вимовляють,
є тим конкретним, у якому реалiзується загальне (фонема),
будемо називати вiдтiнками фонем (Щерба, 1974; 132). М. С. Трубецькой
зi структурно-семантичного i структурно-функцiонального пiд ходiв дав
визначення таких важливих фонологiчних понять, як фонема, фонологiчна
опозицiя, диференцiйна ознака, встановив три класи фонологiчних ознак
(вокалiчнi, консонантнi, просодичнi), увiв поняття нейтралiзацiï
фонеми, архiфонеми (абстрактна одиниця, яка обєднує
фонеми, що нейтралiзуються), розробив детальну класифiкацiю
фонологiчних опозицiй (приватнi, градуальнi, еквiполентнi, однови-
мiрнi, багатовимiрнi, корелятивнi).