Правопис коренiв

Корiнь є центральною морфемою слова, у якiй мiститься основний
елемент зна чення слова. Якщо буквений i звуковий склад у словi
збiгаються, то труднощiв у визначеннi самого кореня, як правило, не
виникає. Однак часто трапляється так, що загальне значення,
виражене у коренi, представлене не однаковим звуковим комп лексом.
Наприклад, у словах мiст i мостити корiнь один i той самий, але вiн пред
ставлений у двох варiантах: мiст- i мост-, так само в словах рушати i
рух корiнь виступає у двох варiантах: руш- i рух-. Знання
орфографiчних правил допоможе кожному правильно написати, на приклад,
слова ручний i рушник, вибрати орфограму у словi вертолiт (а не
вертольот). Насамперед треба знати причини появи варiантних коренiв.
Так, в iменникових коренях та в коренях слiв, що походять вiд iменникiв,
зявилися варiанти звучання о, с чи i залежно вiд того, в якому складi
опинявся голосний звук (у вiдкритому чи закритому). Якщо у вiдкритому,
то будуть звуки [о, є] (i такими ж буквами вони передаються), а
якщо у закритому, то на ïх мiсцi звучить [i] i пишеться буква
ï: ночi - нiч — нiчний — ночувати; печi — пiч
— пекти — випiкати. Чергування голосних звукiв сприяє
розвитковi варiантiв коренiв, що є наслiдком втрати -колишнiх
коротких голосних о та є у позицiях, якi називалися слабкими: без
наголосу, перед складом з голосним повного творення або перед складом з
коротким, але сильним голосним. Наприклад: день — дня (ден-, дн-),
сон — сну (сон, сн-). Причиною виникнення варiантiв коренiв
є також колишня змiна твердих при голосних [г], [к], [х] на
шиплячi [ж], [ч], [ш], якi колись були м'якими, i на [з], [ц], [с]: друг
— друже друзi; рука — ручний — на руцi; кожух —
кожушанка — у кожусi.