Пряма й непряма мова

Пiд час спiлкування часто виникає необхiднiсть передати
чиєсь мовлення. Iнодi важливо передати не лише змiст, а й саму
форму та iнтонацiю. Iснує двi форми передавання чужого мовлення:
пряма i непряма мова. Прямою мовою називається чуже мовлення,
передане дослiвно, з повним збе реженням змiсту, форми та
iнтонацiï. Наприклад: Здоров, Еоле, пане-свату! Ой, як ся
маєш, як живеш? — Сказала, як ввiйшла у хату, Юнона: Чи
гостей не ждеш? (I. Котляревський). Пряма мова звичайно
супроводжується словами автора, якi вказують, кому вона належить.
Наприклад: А тiльки, було, зачує дзвiн, то вже нi
заграється, нi засидиться дома i каже: Мамо! пiду до церкви, бач,
дзвонять; грiшно не йти; тату, дай шажок на свiчечку, а другий старцю
Божому подати (Г. Квiтка-Основяненко); А я знаю, як тебе звати, —
довiрливо каже дiвчина i двома пальцями перебирає скляне з
краплинами сонця намистечко (М. Стельмах). Чуже мовлення, передане не
дослiвно, без збереження форми та iнтонацiï, а тiльки iз
збереженням змiсту, називається непрямою мовою. Наприклад, у
реченнi чужi слова передано прямою мовою: Чи хто всмiхнеться (не часто
всмiхалися!) - панночка бiжить до староï: Бабуню, мене не шанують!
(Марко Вовчок). Пере будуємо речення: Чи хто всмiхнеться (не часто
всмiхалися!) — панночка бiжить до староï i тут же скаржиться,
що ïï не шанують. Це приклад непрямоï мови. У непрямiй
мовi змiнюють особу займенникiв i дiєслiв вiдповiдно до особи, вiд
iменi якоï передається чужа мова. Вигуки, повторення, iнодi
— вставнi слова й частки — опускаються. Слова автора при
прямiй мовi є синтаксичним центром, що органiзовує конст
рукцiю з чужим мовленням. Вони є засобом уведення в розповiдь
чужого мовлення. 480 Пряма мова разом iз словами автора —
особливий тип синтаксичноï будови, близький до складного
безсполучникового речення з рiзнотипними частинами, але пряма мова i
слова автора разом не становлять одного речення. Вони завжди виступають
як окремi речення. Звязки ж прямоï мови зi словами автора на письмi
регламентуються спе цiальними пунктуацiйними правилами, а в усному
мовленнi — iнтонацiєю. Досить часто у художнiй лiтературi
письменники використовують невласне пряму мову як особливий стилiстичний
прийом, за допомогою якого розкриваються внут рiшнi почуття героïв,
ïхнi думки, переживання тощо. Це так звана внутрiшня мова, яку
передає автор твору, нiби перевтiлюючись у самого персонажа. З
граматичного боку для невласноï прямоï мови властива замiна
особових форм дiєслiв першоï особи, властивих непрямiй мовi,
формами третьоï особи. Наприклад: Данько прискорив ходу якраз на
стiльки, щоб iти шiсть кiлометрiв на годину. Вiн iтиме до ночi, але не
дасть себе наздогнати. Вiн глянув на сонце: йому лишилося йти ще п ять
годин. Тридцять кiлометрiв (М. Йогансен).