Походження украïнськоï мови

Формування сучасноï украïнськоï мови з усiма ïï особливостями тривало кiлька столiть. Як слушно зауважив визначний мовознавець О. Потебня, виокремлення б етнофафiчноï одиницi — це не падiння яблука, що сталося точно о такiй-то годинi, хвилинi. багато версiй походження украïнськоï мови. *ак, М. ГрушевськиЙ, С. Смаль-Стоцький, . Тимченко, К. Нiмчинов виникнення украïнськоï мови повя зують iз V-V1 ст., твердячи,, що вона безпосередньо постала на базi мови пра словянськоï. О. Потебня, К. Михальчук вiдносять початки становлення украïнськоï мови до епохи Киïвськоï Русi. На думку А. Кримського, С. Кульбакiна, П. Бузу на. мiж прасловянською та украïнською мовою iснувала схiднословянська мовна єднiсть, але вже в XI ст. украïнська мова мала виразнi особливостi, що зафiксовано в найперших давньоруських памятках, якi дiйшли до нас: наприклад, перехiд (г] у горловий |г], [е] в (о] пiсля шиплячих, злиття [i], [Ьi] в ïй], зближення [е-и], перехiд губно-губного [wj в губно-губний [в]; вживання закiнчення -овi, -евi (<вI) в давальному вiдмiнку однини iменникiв чоловiчого роду, кличного вiдмiнка iменникiв; чергування приголосних [г], [к], [х] зi свистячими [з], [ц], Iс] у давальному та мiсцевому вiдмiнках однини; закiнчення -мо у дiєсловах 1-ï особи множини теперiшнього й майбутнього часiв (маємо, напишемо) тощо. О. Потебня вважав, що украïнська мова за часiв Киïвськоï Русi вже iснувала. Грунтовно вивчивши природу фонетичних процесiв пiвденних давньоруських говiрок, А. Кримський дiйшов висновку: …жива мова пiвдня XI вiку стоïть посеред схiдного словянства цiлком уже вiдокремлено. Мова Надднiпрянщини та Червоноï Русi XI вiку — це цiлком рельєфна, певно означена, ярко-iндивiдуальна одиниця, i в нiй аж надто легко й виразно можна пiзнати прямого предка сьогочасноï мало росiйськоï мови… На особливу увагу заслуговує концепцiя М. Грушевського, який на пiдставi спiльного i вiдмiнного мiж украïнцями, бiлорусами i росiянами переконливо довiв, що етнiчнi украïнськi землi ще до часiв Киïвськоï Русi заселяли украïнцi. Вiн ототож нював украïнцiв з народом Днiпрово- Бузькоï держави II-VII ст., яка одержала назву Антськоï. До наукового аналiзу залучено не лише мовознавчi дослiдження, знахiдки археологiв, а й вiдомостi про украïнцiв та ïхню мову, якi збереглися в iнших народiв i зафiксованi в ïхнiх писемних памятках. Питання про походження украïнськоï мови та ïï взаємозв'язки з iншими мовами вперше по-науковому осмислив М. Максимович. Учений вивчив говiрки киïвських князiв за iсторичними памятками i встановив таку закономiрнiсть: вони спiвзвучнi з дiалектом сучасного йому киïвського селянина. Отже, жива народна лексика давньоруських памяток саме украïнська. Корiння украïнськоï мови слiд шукати ще в домонгольському епосi. У розвитку украïнськоï мови вченi видiляють такi перiоди:
      1) протоукраïнська мова — VIIXI ст.;
      2) староукраïнська мова — XI (час появи перших писемних
      памяток) — кiнець XIV ст.;
      3) середньоукраïнська мова — кiнець XIV — початок XIX
      ст.;
      4) нова украïнська мова — з XIX ст. i донинi.