Загальна характеристика лексичноï стилiстики

Лексика мови неоднорiдна, рiзнозначеннєва. Вона подiляється
на велику кiлькiсть семантичних (частково й граматичних) груп слiв, за
кожною з яких закрiпились певнi неповторно-iндивiдуальнi функцiï.
Тому цiлком вмотивовано розглядати стилiстику кожноï окремоï
групи лексики:
стилiстику загальновживаноï лексики, яка використовується в
усiх стилях мови;
стилiстику лексики, яка функцiонально обмежена, неоднакова за активнiстю
використання;
стилiстику iншомовних лексем;
стилiстику лексико-семантичних груп слiв по- лiсемiчних, омонiмiв, паронiмiв, синонiмiв, антонiмiв;
теорiю i практику використання тропiв, тобто слiв i сполучень слiв,
ужитих образно, переносно метафор, метонiмiй, синекдох, епiтетiв;
стилiстику архаïзмiв, iсторизмiв, неологiзмiв.
Обєктом лексичноï стилiстики є слова в усiх виявах
властивоï ïм семантики. Слова вживаються за рiзних умов i з
неоднаковою метою, розгалуженою i неоднозначною стилiстичною
функцiєю.
Лексика сучасноï украïнськоï лiтературноï мови один
з найважливiших обєктiв стилiстики. Теоретичне осмислення й
практичне використання слiв з властивою ïм стилiстичною
функцiєю забезпечує високий рiвень мовленнєвоï
культури кожного мовця.
В украïнськiй мовi понад мiльйон лексичних одиниць. Кожне слово
має свою неповторну стилiстику, мовленнєве буття,
функцiонування. У лексицi (i фразеологiï) украïнськоï
мови найбiльше вiдображається нацiонально-самобутнiй характер
украïнського народу, його минуле, сучасний стан i перспективи
подальшого розвитку. У нiй по-особливому виявляється не тiльки
логiчне, а й образне свiтосприймання украïнцiв, ïхнє
мислення, почуттєвiсть.
Лексика мови, становлячи особливу структурну частину мовноï
системи, перебуває в безпосереднiх звязках з усiма iншими мовними
системами фонетичною, фразеологiчною, граматичною. Слово, на вiдмiну вiд
морфеми, в структурi мови є тiєю мiнiмальною одиницею, що
здатна виражати значення самостiйно, вiльно вiдтворюватись у мовленнi
(усному, писемному). Окреме слово, як i кожна його фонема,
усвiдомлюється кожним носiєм мови, вирiзняється серед
iнших слiв. Повнозначне слово здебiльшого поєднує в собi двi
семантичнi реалiï: поняттєву i експресивно-емоцiйну. Слово з
його семантикою це одночасно й продукт думки, i витвiр людськоï
чуттєвостi. Сам по собi лексичний склад мови iснувати не може. Вiн
стає мовним фактом лише тодi, коли втiлюється в звуках чи
лiтерах. Вони матерiальнi, тому тiльки з них формуються слова i
синтаксичнi конструкцiï, якi завжди виконують певну стилiстичну
функцiю (функцiï).
Про сучасний стан украïнськоï лексики, про використання певних
ïï шарiв свiдчать, зокрема, такi статистичнi данi: у СУМI
пояснюється семантика майже 134 тисяч слiв (словникових статей).
18181 слово з-помiж них це слова обмеженого й особливого використання:
вульгарних слiв 47, дiалектних 2623, застарiлих 2067, значеннєво
зневажливих 317, iронiчних 44, народнопоетичних 98, поетичних 218,
розмовних 9656, фольклорних 12, рiдковживаних 3095, фамiльярних 4.
Таке розшарування украïнськоï лексики засвiдчує
ïï стилiстичну рiзнобарвнiсть, водночас i функцiональнi
можливостi, якi комунiкативно реалiзуються в реченнi з одного слова i в
кiлька- чи багатослiвних реченнях. Самi ж власне граматичнi
характеристики речення з погляду суто стилiстичного не мають принципово
важливого значення: немає речень стилiстично бiльш чи менш
спроможних, як i немає слiв бiльш чи менш стилiстично вагомих.
Кожне слово стилiстично неповторне, через що зовсiм адекватно не може
бути замiнене нiяким iншим словом.
Спiввiдношення активноï i пасивноï лексики неоднакове,
особливо в розмовно-побутовому, художньому i публiцистичному стилях
мови. Вона постiйно змiнюється як семантично, так i стилiстично:
слова набувають нових оцiнно-емоцiйних значень, оновлюваних вiдтiнкiв.
Такою є сама сутнiсть i логiка життя, в якому завжди i скрiзь нове
спiвiснує з уже наявним, бiльш чи менш звичним, нерiдко й
архаïчним, вiджилим, функцiонально пасивним; нове зазвичай
стверджується, долаючи старе. В цьому чи не найбiльше
виявляється прогрес мови, який завжди вiдображає не тiльки
позитивне, а й негативне в життi народу творця i носiя мови. Поширений у
навчально-виховнiй сферi вислiв Народ творець мови метафоричний за
своєю сутнiстю: ним фiксується тiльки наслiдок соцiально-
колективного творення мови. Насправдi ж кожне слово з його початковим
значенням (також i з його пiзнiшими значеннями) завжди мало свого
iндивiдуального творця, хтось (усе-таки один) першим витворив i вимовив
слово з чiтко визначеною семантикою. Не завжди можна з упевненiстю
сказати, хто саме це зробив. Наприклад, слова прозор, брунькоцвiт,
злотозор з вiрша украïнського поета Павла Тичини (1891 1967)
вважають поетовими неологiзмами, тому що не вiдомо, чи використовувались
вони ранiше у мовленнi iнших.
Отже, творення окремого слова це завжди наслiдок певного мовленнєво-
iндивiдуального зусилля. Слiв у мовi дуже багато, незлiченною є
також кiлькiсть мовленнєвих зусиль усiх носiïв мови (навiть i
окремоï особи). Це й слугує основою для такоï висновково-метафо-
ричноï оцiнки: творцем мови є народ.
Спершу iндивiдуальну, а згодом i масову основу має витвiр i
кожноï окремоï стилiстичноï функцiï слова, яка,
звiсно, як i семантика слова, через свою нематерiальнiсть може
сприйматись не сама по собi, а тiльки на основi тiєï
своєрiдноï матерiï, якою є фонетичний склад мови,
його фонеми, звуки.
Стилiстичнi можливостi мови практично неосяжнi, незлiченнi. Кожен з
мовцiв тiльки в найсуттєвiших виявах i ознаках опановує
стилiстичнi можливостi мови, ïï рiзнотипнi одиницi, особливо
слова, якi сприймаються окремо чи в мовленнєвому контекстi.
У Толковом словаре русского язьïка (за ред. Д. Ушакова) видiлено 36
стилiстичних груп лексики. На думку Л. Щерби, таких груп значно бiльше:
…всяке вживання слiв в iншому контекстi, нiж той, який
зумовлюється вiдтiнком ïхньоï групи, може викликати той
або iнший стилiстичний ефект.
Стилiстичне значення (функцiя) слова в усiх актах комунiкацiï
нашаровується на його лексичне значення, доповнює його
певним значеннєво-емоцiйним вiдтiнком, забарвленням.
У мовi наявнi групи слiв якнайширшого i обмеженого використання. За
стилiстичною сутнiстю прийнято виокремлювати лексику загальновживану,
загальнозрозумiлу, котра доповнюється, розгортається iншими
шарами лексики, якi вiдрiзняються стильовими ознаками (лексика розмовно-
побутова, офiцiй- но-дiлова, художня та iн.), професiйною зорiєнтова-
нiстю, належнiстю/неналежнiстю до лiтературноï мови тощо.