Стилiстичне використання синтаксичних засобiв мови
Стилiстика як окрема й особлива галузь знань про мову, про найдоцiльнiше
використання всiх мовних одиниць з властивою ïм функцiєю
(функцiями) найповнiше виявляється на синтаксичному рiвнi, в
елементах синтаксичноï будови кожноï мови, котра сформувалась
iз таких складових мовних одиниць, як словосполучення, члени речення,
речення i слова-речення, тобто своєрiднi функцiонально-стилiстичнi
замiнники речень (Так; Нi; Хiба!; Геть!, Ой! i т. iн.).
Отже, в стилiстичному синтаксисi розглядаються функцiï мовних
структур. ïх прийнято називати синтаксемами.
Будь-яка синтаксична конструкцiя, навiть однослiвна, це завжди певне
впорядковане цiле: Сонце. Надвечiря граматична, передовсiм синтаксична
органiзованiсть обох односкладних номiнативних речень полягає в
обовязковiй для них формi називного вiдмiнка. З весною! елiптична
структура, але: 3 весною вiтаю вас; Я вiтаю вас з весною обидва речення
повнi, перше з них односкладне, друге двоскладне; 3 весною! речення
неповне (елiптичне); повнозначне слово в орудному вiдмiнку з
прийменником з створює морфолого- синтаксичну облаштованiсть
речення, яка своєрiдна також i стилiстично, бо слугує
максимально стислою й узвичаєною формою вираження вiтань,
побажань. Синтаксична конструкцiя Чудовий ранок речення (односкладне,
поширене), але не будучи iнтонацiйно оформленою як речення, вона є
пiдрядним словосполученням з узгоджувальним звязком, тобто потенцiйною,
тiльки можливою стилiстичною одиницею, не зорiєнтованою
комунiкативно: чудовий ранок.
На вiдмiну вiд окремих слiв i фразеологiзмiв, речення не подiляють на
стилiстично маркованi (якi закрiпленi тiльки чи переважно за якимсь
окремим стилем мови) i стилiстично немаркованi (якi нейтрально чи за
певною емоцiйною ознакою вживаються в усiх мовних стилях) i не
класифiкують за стилями мови, тобто на речення офiцiйно-дiловi (офiцiйно-
дiлового мовлення), розмовно-побутовi, науковi, художньо-лiтературнi чи
публiцистичнi. Водночас певний сенс у такому подiлi незаперечний, якщо
зважити на найтиповiшi ознаки синтаксису кожного iз стилiв, жанрiв мови,
на оформлення структури речень у кожному з них. Наприклад, заява
має, як правило, усталенi початкову i завершальну форми. Однак
немає речень загальновживаних i таких, якi використовуються тiльки
в якомусь одному стилi. Навiть початкове речення заяви, будучи типовою
структурною ознакою офiцiйно-дiлового стилю, може без синтаксичноï
змiни вживатися в iнших стилях. Речення не подiляються також на речення
iз зменшувальним значенням, речення iз значенням пестливостi чи
згрубiлостi або зневажливостi, непошанованостi. Цих та iнших значень,
функцiй може набувати речення будь- якоï структури двоскладне
речення й односкладне, повне й неповне, поширене й непоширене, а також
речення рiзноï комунiкативноï сутностi, зорiєнтованостi
розповiдне, питальне чи спонукальне. За словами О. По- номарева, можна
говорити лише про певнi обмеження у вживаннi окремих конструкцiй чи
зворотiв у якомусь рiзновидi мовлення, а не про повязанiсть цих
конструкцiй з одним функцiональним стилем.
Синтаксична будова мови, будучи безмежно розгалуженою як структурно, так
i функцiонально, переважно виявляється у порiвняно нечисленних
структурних типах синтаксичних конструкцiй однослiвних, дво-, кiлька- i
багатослiвних речень. Саме в структурi всiх рiзновидiв речення найбiльше
зреалiзо- вується те, що прийнято називати стилiстичним
синтаксисом. Його мета полягає в тому, щоб виявити стилiстичну
спроможнiсть кожного iз структурних типiв синтаксичних одиниць
словосполучень, членiв речення, речень, функцiональних (не структурних!)
замiнникiв речення.
