Скоро, швидко

Скоро, швидко. За сучасними словниками прислiвник скоро
вживається в двох значеннях: по-перше, для вираження
iнтенсивностi руху, по-друге в часовому значеннi з вiдтiнком через
деякий час. Отже, за словниками виходить, що слово скоро
своïми значеннями в основному не вiдрiзняється вiд слова
швидко. Проте останнiм часом у мовнiй практицi норми
стилiстичного вживання обох прислiвникiв починають викристалiзовуватися
в той спосiб, що скоро здебiльшого виступає як прислiвник
iз часовим значенням (як синонiм до незабаром, невдовзi), а
швидко як прислiвник, що виражає iнтенсивнiсть руху. В
цьому можна переконатися на численних прикладах в художньоï
лiтератури. У О. Гончара: Угорець заходив до неï з рiзних бокiв,
хижо нацiлявся i цюкав. Колода тiльки перекочувалася з мiсця на мiсце,
цiла-цiлiсiнька. Бiйцi чмихали. Невдалий дроворуб скоро впрiв.
Хаєцький не мiг далi байдуже дивитись на його самокатування. Вiн
кинув батiжок, плюнув у долонi.
Ах, ти, вропа!.. Дай-но я цюкну!. У В. Сосюри:
Не шуми про минуле, тополе, за вiкном у ранковiй iмлi.
Скоро прийде весна, i у поле знов покличуть мене журавлi.
Скоро прийде весна. У вiтрах i снiгах я дихання ïï
вiдчуваю. Киïв, Києве мiй, крил орлиний розмах i в
шипшинi зорi небокраï.
У М. Стельмаха: Будьте милостивi [до землемiрiв], скажiть, чи скоро
будете нам надiляти землю?
Пiслязавтра почнемо, обiзвався довговязий вузьколиций пан, вiдриваючи
зiгнуту спину вiд чорних, ременем обшитих подушок ландо i непевно
поглядаючи на хлiборобiв.
Слово швидко з виразним значенням iнтенсивностi дiï
виступає в творах дореволюцiйних i радянських письменникiв. Ось
кiлька прикладiв. А воно молоде, то швидко i виходилося
собi… (Марко Вовчок). Василина вибiгла iз зали так швидко,
як i вбiгла (I. Нечуй-Левицький). I Остап поправлявся. Гарячка
згодом спала, рана швидко затягувалась, сили пiдживали (М.
Коцюбинський). Петрусь вiв дiда за руку, а дiд нiс Гапочку. Далекий
партизанський лiс швидко-прешвидко наближався, наче й сам вiн
тепер iшов навстрiч (Ю. Яновський). Боженко виглянув з-пiд бурки i,
вражений до краю такою несподiванкою, швидко сiв (О. Довженко),
Швидко, розмашисто пiшов Морозенко, ось помiж деревами майнула
його струнка постать i зникла за тими срiбними неводами лiсiв, що,
здається, виловлюють клаптi мужицькоï землi (М. Стельмах).
Доцiльнiсть семантичного розрiзнення цих слiв диктується потребами
мовного життя, яке прагне смисловоï точностi. Правда, iнодi
контекст дозволяє вжити будь-яке з двох слiв, i змiст речення
лишається незмiнним. Наприклад, у реченнi Хто з всiми добрий
хоче буть, той швидко втратить добрий путь (I. Франко).
Слово швидко без шкоди для змiсту можна замiнити словом скоро.
А от у прикладi з Панаса Мирного замiсть швидко безперечно
краще було б вжити слово скоро (Од купи до купи знай бiгав Карпо
i гукав: Пiддержте, братця! Що се таке? За бiсовими думками швидко
не можна буде бiдному чоловiковi й дихнути), бо формально виходить,
що йдеться про частоту дихання (можна буде, мовляв, тiльки повiльно
дихати), а не про час, коли це настане (незабаром). Звичайно, в
розмовнiй мовi можуть виникати ще виразнiшi двозначностi. Тому треба
помiтити порух мови до розрiзнення слiв швидко i скоро i
зважити на вироблення такоï тенденцiï.