II. ДО IСТОРIÏ НАШОГО ПРАВОПИСУ
За певних iсторичних умов саме вибiр варiянтанаписання може стати символом i показником
культурноï дистанцiï. Галина Яворська Наша
графiчна система письма у формi кирилицi та правопис як система
ортографiчних знакiв поняття навзаєм залежнi. Орто- графiя,
вiдображаючи внутрiшнє наповнення графiчноï системи, є
водночас i зовнiшньою оболонкою мови. Вiдомо, що кирилицю наз- вано на
честь упорядника слов'янськоï пи- семности просвiтителя Кирила,
якому на- лежить функцiя кiнцевого впорядкування так званого кириличного
алфавiту, генетично пов'язаного ще з надчорноморською єрог-
лiфiкою, себто з алфавiтом, що згодом пiд грецьким впливом i на грецькiй
основi вироб- лявся протягом тривалого часу (VIV ст. до н.е. до IX ст.
н.е.) . Винахiд Кирила це не початок, а завершення процесу, який
водночас став початком нового пристосування, а далi i часткового
звiльнення нашоï фонетики й 10 Опєнко Iван. Iсторiя
украïнськоï лiтературноï мови К, 1995 — С. 241.
морфологiï вiд насправдi чужоï для нас кирилицi у ïï
болгарському варiянтi. Варто наголосити й на тому, що на початковому
етапi становлення своєï писемноï традицiï бiльшiсть
слов'янських мов взагалi не користувалися абеткою, створеною саме для
них. Йшлося лише про елементарне прилаштування системи чужоï мови
до потреб власноï . Ортографiя давньоруських писемних па- м'яток не
мала засобiв для вiдображення окре- мiшних фонетичних ознак
украïнськоï мови, зокрема таких: а) д.-руськ.
жєрєло (укр. дже- рело); б) д.-руськ. улица (укр. вулиця);
в) на- повненiсть д.-руськ. ^ (читання як є замiсть
i); г) подвоєна зм'якшенiсть приголосних у групi iменникiв *-ьiе;
ґ) ствердiння при- голосних перед [є]; д) дiєслiвне
закiнчення -мо, яке виникає у письменствi аж у XIV ст., хоч
старiше вiд Киïвськоï держави; є) вiд- сутнiсть
графiчних знакiв, якi б передали перетворення етимологiчних (давнiх,
iсто- ричних) о, є в новозакритих складах (давньо-
украïнськi книжники знайшли спосiб пере- давати лише подовжений
голосний є перед пом'якшеним приголосним, позначаючи його
лiтерою *Ь, а подовжене о аж iз сер. XIII ст. стали передавати
лiтерами у, оу, ю); є) за- маскована справжня фонетична природа
т>, ь 12 тощо . Чужа ортографiя, себто церква та ïï
мова, за Степаном Смаль-Стоцьким, довгий час Пропуск або додання
однiєïлiтери може означати загибель усього свiту. Вислiв
iз Талмуду Галина Яворська. Прескриптивна лiнгвiстика ж дискурс.
Мова. Культура. Влада. К., 2000. С 192. 11 Брайчевський Михайло.
Походження украïнськоï писемностi. — К., 1998 —
С. 70. 12 Царук Олександр. Украïнська мова серед iнших
слов'янських: етнологiчнi та граматичнi параметри. Днiпропетровськ,
1998. — С. 124 13 закривали дiйсний стан речей у нас на Ру- сi
. I власне через це маємо наукову не- певнiсть щодо
встановлення хронологiï про- цесу подвоєння приголосних у
групi iмен- никiв на *-ь]е (типу знання знаниє) та процесу
ствердiння приголосних перед [є] (типу деньдень), 3 цього
приводу слушно бiдкається Михайло Максимович, адже чужий
правопис змушує фiлолога рухатися манiвцями, навпомацки, бо
замiсть спискiв, де буква часто залежить вiд руки, 14 т т що пише,
є живi звуки мови . Це за- свiдчує, що безперервнiсть
орфографiчноï традицiï, маючи свою цiннiсть як об'єд-
навчий елемент певноï культури, є водночас перешкодою при
вiдтвореннi конкретноï фонетики рiзних iсторичних перiодiв розвит-
ку мови, особливо найдавнiших . Через це доводиться вiдрадно
задовольнятися логiч- ними помилками писарiв, а також позбав- леними
архаïзуючого маскування право- писноï традицiï
латинськими текстами у польському варiянтi XVIXVII ст., бо тут
набагато яснiше, нiж у староукраïнських кириличних текстах,
прозирають риси то- дiшньоï украïнськоï фонетики . 13
Царук Олександр Там само С 106, Ткаченко О Б Росiйська та
церковнослов'янська мова (росiйськоï редакцiï) як джерело
реконструкцiï найдавнiшого перiоду iсторiï
украïнськоï мови //Мовознавство 1993 2 С 13-14, Пiвторак ГП
Занепад зредукованих ь, ь i його вплив на формування фонолопчних
систем слов'янських мов //Мовознавство 1998 2-3 С 6, Ткаченко О Б
Украïнська фонетика на iсторико-типолопчному тлi //Мовознавство
— 1998 — 2-3 — С 15-16 14 Цит за Царук Олександр
Там само С 106 15 Ткаченко О Б Росiйська та церковнослов'янська мова
Там само — С 13 16 Ткаченко О Б Там само С 14 А мова у той час,
як утаємничена маг- матична сила, нуртувала, розвиваючись i змi-
нюючись. Чужий правопис, як чужий одяг, не вiдповiдав ïï,
як зазначає Iван Франко, «внутрiшнiй вдачi»:
«Руський язик пишуть орфографiєю, не виведеною з природи
його звукiв, але позиченою вiд церковнослов'янськоï i зближеною
до росiйськоï. В письмi означають звуки не так, як ïх
чується в поправнiй людовi вимовi, але буквами, вживаними у
вiдповiдних випадках у церковнослов'янському письмi. Наслiдком цього
принципу стало неможливо, незважаючи на всякi приписи та пояснення,
представити руську мову граматично так, як сього вимагає
ïï внутрiшня вдача7. Цей процес одвiчноï змiни
внутрiшньоï сутi мови добре розумiли самi болгари. Невi-
дповiднiсть мiж живим мовним органiзмом та закостенiлим правописом у
вже усталенiй графiчнiй системi вимагала правописноï реформи, i
таку реформу здiйснив перший митрополит Тирновський вфимiй у половинi
XIV столiття. Пiд кiнець XIV ст. цей правопис прийшов i в
Украïну i мiцно закоренився аж до початку XVII ст., а почасти i
до XIX. Проблема хiба в тiм, що вiн був ще менше вiдповiдний до наших
потреб, як попереднiй, позаяк вфимiïв правопис спрямовано на
потреби болгарськоï мови, i аж нiяк не инших слов'янських,
зокрема украïнськоï. Для прикладу, цей правопис уживав ь
замiсть т> в кiнцi слова (вiдтодi давня форма й вимова грецького
слова аминг> перетворилася хибно в 17 Франко Iван Азбучна вiйна в
Галичинi 1859 р // Зiбрання творiв У 50-ти томах К, 1982 Т 47 С 614
Для євреïв алфавiт iвриту прямо пов'язаний iз особою
творця, iз самим актом Творення. Дж.Фiшж * 15 Разом з християнським
благочестям, пiсля грецького обряду, ми прийняли книги церковнi,
писанi в язицi старослов ‘янськiм. Хоча й був той язик подiбним
до нашого, та вже ж вiд нього вiдрiзнявся. Було б се для руського
народу кориснiшим, коли б ми з почину мали церковнi книжки руським
язиком i чисто руський язик розвивали. Iван Верхратський Оксана
Микитюк, А для мене найдорожчi кургани Вкраïни //
Дтослово.2003.~
12.С56. нову: аминь з м'яким н в кiнцi слова); такi форми, як твопу
святаа; юс великий замiсть т>, я, о та ин. Зокрема наша славна
Пере- сопницька вангелiя A5561561) берегиня духу живоï мови
писана чужим правописом, iз якого годi видобути на поверхню
украïнську форму: створiль, вьiшоль, ньекотораа то- що .
Промовисто щодо цього розмiрковує i Пантелеймон Кулiш:«Оттак письменний язик помалу та несвiдомо вiдчужується
вiд народу, i люди привикають уважати се зовсiм природ- ним, коли
пишеться переважно по-церковно- слов'янськи або по-росiйськи. Чи ж
може така лiтература пiднести освiту народу?» Пись- меннi люди
прийшли з землi чужоï i принесли iнший язик укупi з Божим
словом… Отож природня мова тинялась по лiсових заступах укупi
з давнiми пiснями i звичаями, а ново- кована, нiбито вища мова
княжила у високих будинках i судила по городах i селах, i писала 19
книжки i суднi грамоти по монастирях . Слушно зазначає Михайло
Брайчевський, що вкрай важливо дослiджувати ортографiю най- давнiших
документiв, бо вона, на щастя, засвiдчує цiкавi вiдхилення вiд
норм XI ст. i пiзнiшого часу, наприклад, нечасте вживання
редукованих (коротких) голосних т> зi змiною на о, ь на є
або звичайного пропуску в позицiï, де вони мали б стояти. Бо,
зрозумiло, що це пiзнiшi знаки, привнесенi через болгарську
кирилицю, мабуть, уже в X ст. Розвиток освiти i шкiльництва у XVI
ст. кардинально загострив правописну проблему i 16 18 Огiєнко
Iван. Там само. — С. 229-230. 19 Цит. за Царук Олександр. Там
само. С. 106. 20 Брайчевський Михайло. Там само. С. 146, 150-151.
вже у Львiвськiй граматицi Адельфотес A591 р.) вiднаходимо нашу
заполiтизовану лiтеру ґ (до цього вживали кг), яка отримала
ґрунтовну лiнгвiстичну прописку у Граматицi слов'янськiй A619
р.) Мелетiя Смотриць- кого. Власне за нормами Граматики…
Мелетiя Смотрицького впорядковано всi церковнослов'янськi тексти на
сходi i пiвднi Славiï, себто всiх слов'ян, якi використовували
кирилицю. Саме ця «Граматика…» на всi 150 рокiв
стала головним джерелом граматичного знання для всiх слов'ян i аж до
2-оï пол. XVIII ст. не знала собi рiвних у слов'янськiй
фiлологiï. Iз стосовних до нашоï теми проблем завважимо,
що великий фiлолог Мелетiй Смот- рицький установив правила вживання
лiтер на позначення голосних i приголосних, уживання великоï
букви, роздiлових знакiв, правила переносу тощо. Очевидно, що
характер норм Мелетiя Смотрицького благотворно вплинув на усталення
орфографiï й пунктуацiï староук- .. … 21 рашськоi
лiтературноï мови , однак пам я- таймо, що Мелетiй Смотрицький
описував i систематизовував граматично-правописнi категорiï
церковнослов'янськоï мови пiзнього перiоду, лiнгвiстично-
термiнологiчнi назви яких i дотепер функцiонують у росiйськiй
граматицi на зразок iм я, мiстоименiє, глагол, при-
частiє тощо; назви вiдмiнкiв: именительньш, родительньïй,
дательньш… тощо; числа: единственное, двойственное,
множественное. Попри усвiдомлення незаперечноï цiнности
Граматики… Мелетiя Смотрицького, 21 Нiмчук В.В. Смотрицький
Мелетiй //Украïнська мова. Енциклопедiя. — К., 2000.
— С. 582. 17 …засвоïм походженням росiйська
лiтературна мовя — це перенесеш на московський ґрунт
церковнослов'янська (з походження давньо- болгарська) мова, що
впродовж сторiч, зближуючись iз живою народною мовою, поступово
втратила своє чужомовне обличчя. А.А. Шахматов. Очерк
современного русского лiтературного язьжа// М, 1941. або. розумiймо,
що саме вона скувала окремими шкiльними правилами живу народну мову,
яка повсякчас проривалася у писанi пам'ятки. Постiйно плутали закони
про вживання и ьi, *Ь i, ^ є; уживали церковних знакiв, якi не
мали окремоï звуковоï функцiï, на зразок ь, т>; о,
однина, и>, множина; А кiнець i середина слiв; СА початок слiв та
ин. . На превеликий жаль, украïнська мова, як зазначає
Олександр Царук, на тривалий час була заступлена в державному,
культурному та релiгiйному життi мовою старослов'янською чужою з
походження, вiдмiнною за грама- тичною структурою. I якщо для
украïнськоï мови прийняття церковнослов'янськоï мови
стало гальмом ïï еволюцiï, то для iншоï
схiдноï слов'янськоï мови росiйськоï таке прилу-
чення було напрочуд животворним . Вiдомо, що XVII ст. це золотий вiк
в iсторiï нашоï культури: небачене з часiв Киïвсь-
коï Руси пiднесення нацiональноï само- свiдомости, розквiт
науки, культури, мис- тецтва. Становим хребтом розвитку всiх цих
складникiв культури є мова у ïï зовнiшньому
правописному виявi. За час XVII ст. жива фольклорно-дiялектна стихiя
могутнiм стру- менем уливається до лiтературноï мови старо-
слов'янського зразка. Мусiв пристосуватися до тих змiн i правопис,
який нагадував кригу, пiд якою нуртувала розбурхана мовна природа,
що ось-ось у нестримi мала вилитися назверх. Серед таких фонетичних
рис народноï мови 22 Сiмович Василь. Украïнська мова i
правопис // Украïнське мовознавство. Упорядкував Ю.Шевельов
17шуег5iiу оi Оиаи/а Ргезз, 1984. — С 95. 23 Царук Олександр.
Там само. — С. 105-106. 18 крiзь традицiйну ортографiю
проступає зву- чання *Ь як i; перехiд /о/ та /є/ в /у/
та /i/; поплутання на письмi и з ьi та ин. Мова вимагала змiни
зовнiшньоï оболонки вiдповiдно до свого внутрiшнього розвитку.
Але сталося, як влучно зауважує Iван Огiєнко, небувале
революцiйне потрясiння правопису: у березнi 1708 року з наказу царя
Петра I замiнено стародавню кирилицю на нову гражданку, яка
задовольняла потреби тiльки росiйськоï мови. Так
украïнське письменство силою поєднано з росiйським
правописом, i вже не стало мiсця для лiтери ґ; повибивано, мов
на полi бою, надрядкових значкiв над кириличними лiтерами,
пристосованими до нашоï вимови; *Ь слiд читати як є;
понавписувано закiнчень при- кметникового вiдмiнювання в родовому
вiдмiнку однини аго (живаго); вилучено спонукальну форму з часткою
нехай, а впроваджено да та ин., себто чужа форма якнайактивнiше
втрутилася у суть нашоï мови. Однак усупереч накинутiй
гражданцi Києво-Печерська лавра як осердя книгодрукування
вперто видавала книги пристосованим до украïнськоï мови
правописом. Спочатку були штрафи, а 1720 року указ Петра I,
вiдповiдно до якого украïнську правописну систему цiлком
уподiбнено до росiйськоï, а 1726 року Московський Синод наказав
Лаврi: И впредь, какия церковньïя книги когда печататся будут,
велеть накрепко смотреть, дабьi все правописание в литерах и в
просодиях (наголос I.Ф.) происходило соответственно великороссийских
печатей, без всякого упущення. . . Отож правопис вбито 24 Лизанчук
Василь. Навiчно кайдани кували. Львiв, 1995. — С. 54-55. 19
якраз тодi, коли вiн почав перероджуватися на потрiбний для
украïнського письменства новий правопис. А через це нормальний
розвиток нашого правопису перервався бiльше як на столiття2 i як
наслiдок до Киïвськоï ака- демiï впроваджено новий
предмет росiйську мову i новий правопис по правилам господина
Ломоносова. Ми вступили у чорне XVIII ст,, яке є су- цiльним
лiквiдацiйним темпом нашоï високоï культури.
Слов'яноруська мова (штучна церковнослов'янська), зародившись напри-
кiнцi XVII на поч. XVIII ст., пишним цвiтом розквiтає пiсля
указу 1720 р. Слу- гуючи культурним потребам украïнцiв, i сло-
в'яноруська i витворена спiльносхiдносло- в'янська мова Григорiя
Сковороди, витiснили з ужитку вже освячену двома столiттями ста-
роукраïнську лiтературну мову i з пристосо- ваним до неï
правописом. Об'єктивно вони вiдiграли деструктивну роль. Але,
руйнуючи староукраïнську мову i вiдкриваючи тим самим простiр
для поширення в Украïнi росiйськоï лiтературноï мови,
цi штучнi мови розчищали мiсце для новоï украïнськоï
лiтературноï мови уже не на церковнослов'янськiй, а на суто
народнiй основi , а це означало творення правопису не традицiйно-
етимологiчного, а фонетичного, себто такого, що дихає в унiсон
з мовою, легко лягає на ïï поверхню, охопивши пружно
i довершено. Себто «пиши як чуєш читай як бачиш»
(Маркiян Шашкевич). 25 Опєнко Iван. Там само. С. 231. 26
Русанiвський В.М. Iсторiя украïнськоï лiтературноï
мови! — К., 2001. — С. 131-132. 27 Русанiвський В.М. Там
само. Кiнець XVIII ст. ознаменований Енеï- дою Iвана
Котляревського, що стала мостом мiж старою традицiєю i новими
повiвами , тим мостом, де на одному просторi зiйшлися паралельнi
варiянти звукового або морфо- логiчного оформлення слова,
словосполучень та ин., себто суцiльний пересит дублетiв, який, по-
перше, засвiдчив просто вибухову потенцiй- нiсть народноï мови,
а по-друге, ир неуста- ленiсть, нестрункiсть, хаотичнiсть вимагали
нормалiзування на всiх мовних рiвнях, i зокрема ортографiчному. Адже
норма, серед яких i правописна, нагадує берег зi зведеною есте-
тично-доцiльною огорожею, щоб захистити одвiчне мовне творення вiд
витоку його назовнi, себто мова потребує форми, як людина
одягу. Починаючи вiд Iвана Котляревського, кожен вiдомий письменник
i науковець так чи так поправляв правопис, а в цьому випадковi чужу
росiйську гражданку. Цього вимагала жива мова, маючи на це не лише
очевидне право, але й нагальну, невiдкладну потребу. Батьком нового
украïнського правопису став Олександр Павловський, автор Грама-
тики малоросiйського нарiччя, яку написав 1о05 року, а пiсля довгих
випрошувань у Росiйськоï Академiï наук надрукував
ïï аж 1смо р. Як свiдчить лист автора до згаданоï
установи, Олександр Павловський неодноз- начно ставився до
украïнськоï мови: прагнучи зберегти ïï, вiн усе-
таки вважав украïнську мову дiялектом росiйськоï^9. Попри
це, його Шевельов Юрiй. Традицiя i новаторство в лексицi i
стилiстицi I.1I.Котляревського. — Чернiвцi, 1998. — С.
42. Лизанчук Василь. Там само — С. 79-80. Зна чення правопису
звичайно не до- водиться, а визнається культурними людьми як
безперечний факт культурного життя народу. Булаховський Леонiд.
Загальне мовознавство. //Вибранi твори в п'яти томах.К.} 1975. Т.1.-
С255. 21 Правопис- не законодавець мови, а лише ïï
найточнiший образ, Михайло Возняк Iван Франко. Азбучна вiйна, в
Галичинi 1859//Зiбрання творiв: У 50-ти томах.-К,, 1981 Т. 47
заслуга полягає у фонетизацiï (вiдповiднiсть висловленого
написаному) украïнського правопису, себто у вивiльненнi
живоï мови вiд старослов'янських пут росiйського зразка у
значеннi змiсту й форми водночас, а саме: вживання лiтери i на
позначення фонеми /i/ (фонема це звуковий тип, що розрiзняє
значення слова), що походить iз давнiх о, є, *Ь (шпг>,
стiл'ь, лiто); лiтери *Ь на позначення сполуки /]е/; двозвука iо на
позначення /о/ та ин. Його граматика вийшла саме до речi, адже
кiнець XVII поч. XVIII ст. позна- чений шаленим зударом двох
правописних принципiв: 1) традицiйний церковний (ети- мологiчний),
який має перевагу там, де цер- ковна традицiя в письменствi не
переривалася (Галичина, Буковина, Закарпаття) та 2) фо- нетичний, де
церковну традицiю почала ви- тискати нова лiтературна росiйська
мова. При- хильником етимологiчного правопису був про- фесор, перший
ректор киïвського унiверситету, авторитетний учений-славiст,
iсторик Михайло Максимович. Мабуть, вiдчуваючи прире- ченiсть
чинного правопису i йдучи на поступки фонетистам, вiн пропонував
ставити над лiтерами 6, є, *Ь дашки, якщо вони звучать, як
/i/. Цей правопис не сприйняли нi Григорiй Квiтка-Основ'яненко, нi
Петро Гулак-Арте- мовський, нi вген Гребiнка. Певне засто- сування
вiн мав лише в Галичинi аж до 1893 року, i то через зрозумiлу
неперерванiсть там украïнськоï церковноï
традицiï. Однак галичани мали своïх захисникiв фонетичного
принципу правопису (читай 30 Русанiвський В.М. Там само — С.
168; Сiмович Василь. Украïнська мова i правопис. Там само. С.
95-96. 22 як бачиш, пиши як чуєш), що сприяв об'єднанню
всiєï Украïни це отцi Маркiян Шашкевич, Iван
Вагилевич i Ярослав Голо- вацький. Визрiвання фонетичного письма в
Галичинi мало своï передумови. Йшлося про можливий перехiд на
латинку (стаття Йосипа Лозинського Яро впровадження польського
алфавiту в руське письменництво, 1834 р.) i вiдповiдь на цю статтю
Маркiяна Шашкевича Азбука i аЬесааЧо, де вiн зазначає, що,
прийнявши латинку, будемо незрозумiлi нi собi, нi чужим: собi, тобто
слов'янам взагалi, через правопис, а iншим через склад i дух мови.
На думку Маркiяна Шашкевича, ки- рилиця спецiяльно створена для слов'янсь-
ких мов, тому вiдображає ïхнi особливостi i характер;
саме вона зберегла русинiв у Галичинi як народ . Протилежну щодо
цього думку висловив згодом Iван Франко. Аналiзуючи невтiшнi причини
не пiзнаного значення руського язика i в XIX ст., учений, крiм
безсумнiвного полiтичного чинника, а саме без- державносте,
рекомендував глибшоï причини
I. . ] шукати не деiнде, як лиш у впливi церков- нослов'янського язика,
який замкнув нас у черепашинiй шкаралющi перед чужими на- родами^2.
Попри полярну значущiсть цих двох Думок, непроминальна заслуга
Маркiяна Шашкевича полягала в тому, що, обстоюючи кирилицю, вiн
усвiдомлював потребу ïï рефор- мувати, через те вилучив
зайвий, бо нео- звучений -ь; ьi незалежно вiд походження Комаринець
Т.I. Iдейно-естетичнi основи украïнського Романтизму. —
Львiв, 1983. — С 130. » Франко Iван Там само — С
613, 517 23 заступив лiтерою и; давнi о та є, як i в
Олександра Павловського, передавав через i впровадив до гражданки
церковне є, але з послiдовним уживанням у вiдповiднiй фоне-
тичнiй позицiï моє, маєш.; уперше вжив йо, ьо:
ройом, зьобали та ин. себто запровадив гражданську азбуку. I якщо
галичани нерадо, а то й зовсiм не закрiплювали цих новацiй, то вони
гарно, з легкоï руки Левка Борови- ковського та ин. проросли на
Великiй Украïнi. Великим популяризатором i спiвтворцем цього
правопису на Схiднiй Украïнi став винят- ковий знавець усiх
найтонших i найтен- дiтнiших вiдтiнкiв нашоï мови Пантелеймон
Кулiш. За метафоричним висловом Василя Сiмовича, вiн зреформував i
той назверхнiй одяг [лiтературноï мови /.Ф.], у який вона була
вбрана, тi знаки, що ïï вiддають на паперi, зреформував i
украïнський право- пис . Найважливiше у Кулiшевiй реформi те,
що тi (зреформованi I.Ф.) знаки вже вiдразу мали вказувати, що ми
маємо до дiла з 35 окремою мовою, самостiйною . Говорячи про
кулiшiвку, мусимо мати на увазi Кулiшiв правопис 18561862 рр., а
саме надрукованi Записки о Южной Руси, Граматка, Метелики,
украïнськi писання в Основi 1861 1862 рр. Це був рацiо- нальний
шлях мiж фонетичним та iсторичним правописом. Але й за це його
звично звину- ватили у полiтичному сепаратизмi, правопис 33 Сiмович
Василь. Кулшюва мова й кулiшiвка // Украïнське мовознавство.
Iiшуегзну оi Оиауа Ргезз, 1984. — С. 100. Сiмович Василь. Там
само. С. 100. ^5 Сiмович Василь. Там само. назвали знаменем русской
розни, та ще й приплели до цього польские деньги, которьiе
действительно кокетничают с кулишивкой . Над удосконаленням
Кулiшевого право- пису працювали визначнi вченi, об'єднанi у
Пiвденно-Захiдний вiддiл росiйського географiчного товариства A873
р.). Пере- дусiм це спiвавтори вдосконаленого правопису Павло
Житецький i Кость Михальчук, а також Володимир Антонович, Михайло
Драгоманов, Микола Лисенко, Павло Чубинський. До кулiшiвки внесено
певнi змiни: йотований звук i вперше почали позначати ï,
йотований є лiтерою є, у кiнцi слова перестали вживати
т>, вибуховий ґ передали не лiтерою , а букво- сполученням
кг, однак прославлений украï- нофоб Михайло Юзефович, родом
украïнець, розпочав завзяту боротьбу проти такого пра- вопису i
як наслiдок Емський указ
18.05.1876 року: …чтобьi при печатании исторических памятников
безусловно удер- живалось правописанiе подлинников, в произ-
веденiях же изящной словесности не бьiло допускаємо никаних
отступлений от обще- принятого русскаго правописанiя, себто слова
украïнськоï мови слiд було записувати ро- сiйськими
лiтерами. Так контроль за графiкою та правописом став
своєрiдним рiзновидом полiтичного контролю, який протривав
до 1905 р. у середовищi украïнськоï iнтелiгенцiï
вiн Дiстав iронiчну назву ярижка вiд назви кириличноï лiтери
ьi єри. Характерно, що 36 Iван. Iсторiя
украïнськоï лiтературноï мови. 1995. — С.
234. Контроль за графiкою та правописом став своєрiдним
рiзновидом полiтичного контролю, який протривав до 1905 р- Iрина
Фарiон 25 Фонетичний правопис давав вiдразу писаному чи
друкованому слову ознаку чогось окремого вiд росiйськоï
мови, чогось самостiйного i москвофiльська частина
украïнського громадянства на захiдних землях, та частина, що
стояла за одну лiтературну мову з Росiєю, що не признавала
потреби самостiйноï украïнськоï лiтератури, не
вiрила в ïï розвиток, бачила, не без причини, в
заведеннi Кулiшевого правопису в школi упадок свого впливу серед
народу, а то i грiб для своïх iдей, Василь Сiмович. Лiтери i
полiтика (п'ятдесят рокiв фонетичного правопису в Галичинi i на
Буковинi) // Украïнське мовознавство, IIгiшегзiiу о/ О Наша
Рге$$, 1984. — С. 193. нацiонально самодостатнi
украïнськi пись- менники користувалися ярижкою лише в
творах, призначених для друкування у Росiï в приватному
листуваннi i в творах, опублiко- ваних у Захiднiй Украïнi,
вони використовували кулiшiвку . Вiдтак епiцентр боротьби за
правопис, що вiдповiдний мовнiй вдачi, зосередився в Галичинi.
1893 року супротив мiж захисниками iсторичного (етимологiчного)
правопису та фонетистами (розумiй кулiшiвка) сягнув
кульмiнацiï. Очевидно, що це була боротьба полiтична.
Фонетичний правопис, як вичерпно зазначив Василь Сiмович, давав
вiдразу писаному чи друкованому слову ознаку чогось окремого вiд
росiйськоï мови, чогось самос- тiйного i москвофiльська
частина украïнсь- кого громадянства на захiдних землях, та
час- тина, що стояла за одну лiтературну мову з Росiєю, що
не признавала потреби самостiйноï украïнськоï
лiтератури, не вiрила в ïï розви- ток, бачила, не без
причини, в заведеннi Кулiшевого правопису в школi упадок свого
впливу серед народу, а то i грiб для своïх iдей. Але у
вереснi 1893 року пiсля висна- жливоï полiтично-
правописноï боротьби зас- вiтило сонце i дiти у школах
Галичини и Буковини за розпорядженням мiнiстерства освiти
Австрiï (лише шлях через державне взаконення найкоротший)
отримали пiдручник 37 Украïнська мова. Енциклопедiя. К.,
2000. С. 47о,
19.38 Сiмович Василь. Лiтери i полiтика (п'ятдесят рокiв фонетичного
правопису в Галичинi i на Буковинi) // Украïнське мовознавство.
iiпiуегзiСу оГ СЖаша Ргезз, 1984. — С. 193. 26 Степана Смаль-
Стоцького i Федора ґартнера Руська граматика, написаний за
фонетичним правописом. Лише десятилiтня фанатична впертiсть
професора Степана Смаль-Стоцького у вiд- стоюваннi фонетичного
правопису та його єдино правильний шлях боротьби тiльки через
уряд, бо ж школа установа державна, дали омрiяний результат. А за
той час не було такого брудного болота, яким би по газетах i на
вiчах противники його, проф. Стоцького, не обкидували . Казали
виготовити на основi фонетичного правопису граматику виго- товив;
казали, що це справа непопулярна серед громадянства кинувся
популяризувати; казали, що цей правопис не дiєздатний
впроваджував його у часописах Буковини… Таки мудрi австрiяки:
переконав ïх професор, а сусiди нашi, пiвнiчнi, натомiсть
висловили ноту дипломатичного протесту проти змiни етимологiчного
правопису на фонетичний… I теперiшнi вiтри дують з того самого
боку, бо як-то на ïхнi рускоязичнi голови новий Про- ект
правопису? Скiльки-то, як зауважив Iван Котляревський, вони помiж
нас вештаються, а через свiй луб'яний язик i досi наше варе- ники не
вимовлять. Але не так тiï вороги, як нашi москвофiли…
Основну науково-лiнгвiстичну запомогу У Донкiготiвських змаганнях
професора Степа- на Смаль-Стоцького мала желехiвка, себто правопис,
яким вийшов Малорусско-нiмець- кий словар A886 р.) вгена
Желехiвського. Ь>iн надав, аналогiчно до подвiйного значення
Сiмович Василь. Лiтери i полiтика… — С. 194. 27 …
характер правопису випливає з нацiонально-полi- тичного
свiтогляду людей, що борються за чи проти нього i завжди є
козирною картою у полiтичних баталiях, Iрина Фарiон лiтер я,
є, ю, буквi ï такого самого подвiйного значення (лiс,
ïду, нiс < нести, нiс < носаI , впровадив йо, ьо (його,
нього), позначив м'якiсть свистячих (сьвiт) узагалi Желе- хiвський
iз 1876 року впровадив до кулiшiвки багато послiдовностей. Отож
подiю 1893 року Василь Сiмович називає перемогою украïнсь-
кости в Галичинi над неясним рутенством i общеруським баламутством4
. Разом iз росiйською революцiєю у жовтнi 1905 р. упали всi
заборони на украïнський правопис, накладенi законом 1876 року.
Знаний Словарь украïнськоï мови за ред. Бориса Грiнченка
вийшов у дещо видозмiненiй кулiшiвцi з такими новими особливостями:
вживання лiтери ґ на позначення проривного ; позначення
м'якости кiнцевого р; напи- сання и на початку слова (инiй, инший)
тощо. Цей Словарь справив колосальний вплив на процес нормування
украïнськоï лiтературноï мови, хоч такоï мети
упорядник перед собою не ставив i хоч, як по-фiло- софському
зазначив Дж. Г. фон Райт … норми позбавленi значення iстини,
вони анi iстиннi, анi неправдивi , але вони що най- важливiше
культурно i полiтично знаковi. Застановiмося над тим, що, по-перше,
графiка та ортографiя усвiдомлюються як невiд'ємний 40 Це
власне те, що тепер вiдкинуто, хоч це дуже прикметний для нашоï
мови закон. Вiдтак це фатально вплинуло на нашу ортоепiю (вимову),
як i тверда вимова [свйатий] замiсть [сьвьатий]. 41 Сiмович Василь.
Лiтери i полiтика. Там само. С. 197. 42 Русанiвський В.М. Iсторiя
украïнськоï лiтературноï мови! — К., 2001.
— С. 263. 43 Цит. за Яворська Г.М. Прескриптивна лiнгвiстика
як дискурс. Мова. Культура. Влада. К., 2000. С. 255. 28 i необхiдний
складник самобутности етносу (у середньовiччi мова народу
ототожнювалася з його графiкою) ; по-друге, письмо пов язане з
релiгiєю: арабський алфавiт прив'язаний до iсламського культурно-
iсторичного ареалу, латинський i слов'яно-кириличний
розмежовує католикiв i православних (наприклад, серби i
хорвати); по-третє, правопис набуває симво- лiчного
значення як в окремих елементах, так i в системi в цiлому, стаючи
засобом демон- страцiï iдентичности: У цьому розумiннi роль
письма аналогiчна до ролi прапорiв, гербiв та 45 iн. культурних
символiв ; по-четверте, характер правопису випливає з нацiонально-
полiтичного свiтогляду людей, що борються за чи проти нього i завжди
є козирною картою у полiтичних баталiях. Себто за безневинною
змiною написаноï букви (не без цього впливу iснує фразема
буква закону) приховано глибинний процес переорiєнтацiï
цiлих народiв то на Захiд, то на Схiд, то на єднiсть i
цiлiснiсть краïни, то на саму смерть: Пропуск або додання
однiєï лiтери може означати загибель усього свiту .
Згадаймо, що …правописна боротьба в Галичинi, на Буковинi й на
Закарпаттi мала за пiдставу глибоке корiння тут же йшлося про
назверхнiй вигляд украïнського слова як самос- тiйного,
окремого вiд росiйського вона ж тiсно в'язалася з нацiональною
боротьбою..., тим то це подiя не тiльки культурного, педагогiчного
чи 44 Нiмчук В.В. Про графiку та правопис як елементи етнiчноï
культури: iсторiя ґ // Мовознавство. 1990. — 6. —
С. З/ 45 Яворська Г.М. Там само. — С. 233. 46 Цит. за Яворська
Г. Там само. С. 228. … система письма набуває в багатьох
етносiв не лише символiчного, а навiть сакрального значення: для
євреïв алфавiт iвриту прямо пов'язаний з особою творця i
з самим актом творення. Богдан Ажнюк, Мовна єднiсть
нацiï: дiаспора й Украïна. 29 вузько фiлологiчного, але й
нацiонально- полiтичного значення . Без сумнiву, що цi мiркування
Василя Сiмовича легко достосувати до всiєï Украïни i
до найновiшого проекту правопису 1999 р., позаяк нинiшня ситуацiя
вибору та спiвiснування конкуруючих пра- вописних принципiв
перетворює написання (i вимову) чужомовних [i не тiльки I.Ф.]
слiв на прапори та емблеми, за якими можна вiдрiз- нити
представникiв рiзних iдейних та куль- турних угруповань . Щодо инших
народiв, то коли бiльшовики (до речi, поряд з Ленiновим Декретом про
мир, Декретом про землю був i Декрет про ортографiю) скасували букву
*Ь (проти неï здавна воювали росiяни), то росiйськi емiгранти
вперто трималися за неï як за символ ïхньоï
iдеологiï: …ще й тепер бiлих мос- калiв, де б вони не
жили, легко пiзнати по тому, що вони вживають правопису, який
обов'язував росiйське письменство до захоплення влади в Росiï
большевиками ; чехи заступили у на у, щоб вiдокремитися вiд
нiмецькоï графiки, а турки 1928 року, а вiдтак у 90-их роках
пiсля розпаду Радянськоï iмперiï Молдова та Азербайджан,
перейшли зi штучно-iдеоло- гiчноï кирилицi на латинку як вектор
про- захiдного розвитку та заперечення радянськоï iдентичности.
Отож щойно сформувався уряд УНР, мiнiстр освiти Iван Стешенко 1917
року до- ручив професоровi Киïвського унiверситету Iвану
Огiєнковi укласти короткi правила 47 Сiмович Василь. Лiтери i
полiтика… С. 196-197. 48 Яворська Г.М. Там само. — С.
192. 49 Сiмович Василь. Там само. С. 196. украïнського
правопису. Саме цi укладенi Правила украïнського правописання
стали першою науковою системою нашого право- пису, якi, як уже
зазначено, затвердив Нар- комос УРСР 1921 р. i вдосконалив Правопис
1929 р. а потому в цей Правопис 1933,1946 i 1960 рр. внесено понад
120 суттєвих по- правок, що ретельно спрямованi на набли-
ження, точнiше уподiбнення украïнського правопису з росiйським.
Так засадничi роз- рiзнювальнi ознаки украïнськоï та росiйсь-
коï мов було сховано правописом. Хоч правопис
украïнськоï мови в основному вже узгоджений з правописом
росiйськоï мови, однак є ще багато рiзниць, i вони
створюють труднощi учням. Час уже усунути тi рiзницi. Узгодження
правописiв матиме великий виховний вплив. Б.Андрущенко //Радянська
освiта, 19б2р. 5грудня.
